ІЄРАРХІЯ ЦЕРКВИ. ЦЕРКВА НЕ ПОМИЛЯЄТЬСЯ!!!

    Церковною ієрархією називаємо порядок окремих посад і чинів. Церква подібна до війська, в якому солдати підпорядковані капітанам, капітани - полковникам, а останні - верховному командувачеві (св. Клим. Рим.). У Церкві, як і у війську, є ієрархія звань і посад: єпископи, священики і диякони. Слуги Церкви діляться на три класи: єпископи, священики, диякони. Прообразом церковної ієрархії у Старому Завіті були архієреї, священики і левіти. Єпископ є пастирем (керівником отари). Лише єпископ може висвячувати священиків лише єпископу під час Соборів належить вирішальний голос. Священики мають право відправляти Службу Божу й відпускати гріхи. Диякони можуть лише хрестити, проповідувати і уділяти святе Причастя. "Диякони є слугами єпископа в Церкві" (св. Кипріян). Такий ієрархічний розподіл існував ще за часів Апостолів. Єпископський і священичий уряд установив Ісус Христос, дияконський - Апостоли. Крім вищезгаданих розрізняємо ще інші ступені ієрархії за різною мірою наділення владою: папа, кардинали, архієпископи. Представники нижчих ступенів ієрархії зобов'язані в усьому підпорядковуватись представникам вищих, а усі разом - папі.   

      Господь Бог вклав у наше серце бажання правди і, лише заспокоївши це бажання, людина отримує внутрішній спокій. Ісус Христос каже до Пилата: "Я прийшов у світ на те, щоб свідчити істину" (Йн.18, 37). Ісус Христос був світлом для нашого розуму, притемненого гріхом (Йн.3,19). Але Ісус не міг назавжди залишитися на землі, тому засновує Церкву, яка покликана навчати. Отже, Ісус Христос передав Апостолам і їх послідовникам Свій учительський уряд і обіцяв їм Свою Божу допомогу: "Ідіть... і зробіть учнями всі народи... Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку" (Мат 28, 19-20). Св. Павло називає Церкву "стовпом і основою правди" (І Тим. З, 15). Католицька Церква не може помилятися, бо Св. Дух веде її так, що вона у збереженні і проповідуванні об'явлених правд не може схибити. Св. Дух своїм впливом не дозволяє керівникам Церкви приймати рішення, які б суперечили правдам, оголошеним Ісусом Христом. Непомильні рішення приймають Папа або єпископи на вселенських Соборах. Вселенським Собором називається збір єпископів усього світу під керівництвом Папи. Ще Апостоли скликали такий Собор у Єрусалимі в 51 р. (Діян. Ап. 15, 18). Крім єпископів, на Соборах вирішальний голос мають кардинали, генерали монаших чинів і всі, хто наділений дійсною єпископською владою. Скликаються також національні Собори (зібрання єпископів лише однієї народності або однієї держави під проводом примаса), собори провінціальні (зібрання єпископів і церковних достойників лише одного краю під проводом архієпископа), синоди дієцезальні (зібрання духовенства однієї дієцезії під проводом єпископа). Але такі зібрання не мають учительської непомильності. Непомильним є також спільне рішення єпископів усього світу, хоч і не зібраних на Собор. Це трапляється тоді, коли Папа запитує кожного єпископа зокрема про його думку щодо якоїсь справи віри чи звичаїв. Рішення Папи є тоді непомильним, коли його оголошує Папа як глава і найвищий учитель Церкви щодо віри й обрядів, які повинні бути обов'язковими для всієї Церкви. Такі рішення називаються учительськими. Ці рішення є обов'язковими для усіх католиків. Непомильність таких рішень Папи випливає зі слів Ісуса Христа до Петра: "... ти - Петро (скеля), і ... я на цій скелі збудую мою Церкву" (Мат. 16, 18). Ісус Христос зробив Петра пастирем усіх Апостолів і вірних, дав йому силу утверджувати братів у вірі (Лук. 22, 32). Якщо б Папа, наступник Петра, міг упровадити Церкву в блуд, то це означало б, що Христос, Син Божий, не дотримав слова. А цього бути не може. Папа вже тому не може помилятися, що наділений владою керувати усією Церквою. Ця влада містить у собі і найвищий уряд учительський, бо ж влада навчання є лише частиною влади керування. Якраз із найвищим учительським урядом із пов'язана допомога Св. Духа, який дає непомильність. Непомильність Папи не стосується ані самої особи Папи, ані папських промов і розпоряджень, які не є виразними учи¬тельськими рішеннями, ані питань, які не стосуються релігії. Як людина Папа може помилятися, як кожен з нас. Може навіть грішити. Але коли Папа як наступник Христа оголошує якесь учительське рішення, то чинить це під дією на нього Св. Духа, який не дозволяє йому помилитися. Господь Бог у таких випадках робить папу учасником Своєї правдомовності, як робив пророків учасниками Свого всезнання, даючи їм дар пророцтва, а Апостолів - учасниками Своєї всемогутності, даючи дар творіння чудес. Не все, що робить Папа як глава Церкви, є непомильним. Непомильними є лише рішення щодо якоїсь правди віри або звичаїв. Непомильні рішення Церкви стосуються правд віри і обрядів, їх значення, Св. Письма і Передання та їх змісту і значення. Отже, якщо Церква твердить, що пекельні муки триватимуть вічно, то це рішення є непомильним, бо стосується науки віри. Непомильним є рішення і про те, що Бог заповів святкувати неділі, бо це стосується науки звичаїв і є нічим іншим, як проголошенням Божої волі. Церква є непомильною і тоді, коли вирішує, що якась думка суперечить об'явленій науці, а також при рішеннях беатифі¬каційних (оголошенні когось Блаженним) і канонізаційних (оголошенні когось Святим). Із сказаного Ісусом Христом випливає, що тільки усі єпископи разом на чолі з главою Церкви мають учительську непомильність.