Всенародний День Батька.

     Чи можливо дати чіткі визначення і характеристики ролі отця для сім’ї, рідних і близьких, для держави і суспільства в цілому? Важко сказати. Швидше за все у кожному конкретному випадку вони будуть зовсім різні, проте всі ці можливі формулювання буде об’єднувати одна абсолютно чітка риса - любов і відповідальність. Всенародний День Батька в Hезалежній Україні ще порівняно молоде свято, але в цьому є щось, що не можна передати словами. Молода, визнана як така, що цілком відбулася, вже більш ніж юна держава стверджує свої, вже давно визнані в усьому світі, загальнолюдські цінності, показуючи свою зрілість і вдячність непорушним і фундаментальним поняттям людської природи нашого буття. Як колись, 19-го червня 1910-го року, це зробила місіс Додд, американка з міста Спокан (штат Вашингтон), яка вважається засновницею цього чудового свята. В наші дні, за даними проекту WebPlus.info, День Батька відзначається в багатьох країнах світу на офіційному рівні. В Україні ініціаторами цього свята виступили МГО «Міжнародний Центр Батьківства» та Всеукраїнський громадський комітет з підтримки сім’ї та відповідального батьківства за підтримки Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Вся українська спільнота неухильно прагне до моделі доброго і турботливого батька. Навіть не дивлячись на те, що сьогодні на батьків під іноді покладено основне матеріальне забезпечення родини, не можна, щоб це йшло в розріз розвитку та збереження здорових стосунків в рідній сім’ї. Так закладено Богом споконвіку, що Батько є відповідальним не тільки за елементарне зачаття, але і збереження життя дитини, її виховання і духовну настанову. Звичайно ж це відбувається в тісному партнерстві з мамою, яка також бере активну участь у всіх цих процесах, але навіть для неї її чоловік і батько їхніх дітей не рідко є опорою і підтримкою, яку може забезпечити тільки любов і турбота Отця. В цей Всенародний День Батька, в Україні, приєднуємося до привітань всім українським батькам та бажаємо їм Божих благословень в усьому!    Зі святом Вас!
     …На собі вона мала гарну сукенку жовтогарячого кольору, волосся було стягнуте червоно-золотавою стрічкою – готувалася йти до школи. Був День батька, отже, всі діти мали прийти до школи в супроводі своїх татусів. Вона єдина йшла з мамою. Мама переконувала її залишитися вдома, мовляв, у школі, найімовірніше, не зрозуміють їхнього вчинку. Та дівчинка прагнула будь-що-будь розповісти всім про свого татуся, який сильно відрізнявся від інших. У школі вони зустріли чимало татусів, що тримали своїх чад за руку. З новоприбулими вони віталися трохи зніяковіло. Вчителька почала викликати учнів по черзі. Кожен називав свого батька. На сам кінець учителька вимовила ім’я дівчинки в жовтогарячій сукенці; всі здивувалися, адже поруч із нею стояла мама. - А де твій тато? – спитав один хлопчик. - Вона не має тата! – вигукнув другий. І ззаду пролунав ще третій голос: - Либонь, її батько надто заклопотаний, тому не може знайти час, щоб прийти до школи.
     А дівчинка у відповідь лиш посміхнулася й привітала всіх присутніх із Днем батька. Тоді спокійно обвела поглядом усе товариство, незважаючи на те, що вчителька просила її поквапитись. Далі з’єднала руки і голосно, чітко заговорила: - Татуся мого тут немає – його оселя вельми далеко. Та я знаю, що він дуже хотів би бути зараз зі мною. Я хочу, щоб ви знали: мій тато дуже мене любить. Він залюбки розповідав мені казки, навчив мене їздити на велосипеді. На кожен день мого народження він дарував мені прекрасну червону троянду. Навчив мене запускати в небо повітряного змія. Разом ми їли величезні порції морозива. Ви його зараз не бачите, а все ж таки я не сама. Мій тато завжди зі мною, хоч ми далеченько одне від одного. Я знаю – завжди, бо ж він обіцяв, що вічно житиме в моєму серці. З тими словами вона підняла руку й приклала її до серця. Її мама, єдина серед гурту чоловіків, крізь сльози, але з гордістю дивилася на дочку.
     Дівчинка опустила руку й закінчила словами, сповненими ніжності: - Я дуже люблю мого тата. Він є моїм сонцем і якби міг, то був би нині тут, але ж небо далеко. Та іноді, коли заплющую очі, мені здається, наче він не полишає мене ніколи. Вона стулила повіки, і вражена мама побачила, що всі татусі разом із дітьми заплющили очі. Що вони бачили в думці? Ймовірно, батька, що стояв коло дівчинки. - Я знаю, ти нині зі мною, татусю, – озвалася дівчинка, перериваючи мовчанку. Те, що сталося потім, приголомшило всіх. Ніхто не міг пояснити, яким дивом, – адже всі стояли з заплющеними очима, – на столі опинилася розкішна, запашна червона троянда. Дитина вкотре отримала від свого батька благословення любові – плід віри у те, що небо насправді не є аж таким далеким.    Далебі: небо не є для людини далеким.   ……….