Сім відтінків смерті: що відчуває людина, коли помирає…

     Світло в кінці тунелю – популярне уявлення про те, як ми відчуваємо перехід в інший світ.
Але як розповідає кореспондент BBC Future Рейчел Ньювер, досвід людей, які пережили клінічну смерть, значно різноманітніший. 2011 року 57-річного соціального працівника з Англії – назвемо його пан А – доставили у центральну лікарню Саутгемптона, після того як він втратив свідомість на роботі. Поки лікарі намагалися ввести пацієнту катетер, його серце зупинилося. Без доступу кисню мозок миттєво припинив функціонувати. Пан А помер. Незважаючи на це, він пам'ятає, що відбувалося далі. Медики схопили автоматизований зовнішній дефібрилятор (AED), апарат, який активує серцеву діяльність за допомогою електричного шоку. Пан А почув, як механічний голос два рази повторив: "Розряд". Між цими двома командами, він відкрив очі і побачив дивну жінку у кутку під стелею, яка манила його рукою. "Здавалося, вона знає мене, я відчував довіру до неї, я думав, що вона тут з певної причини, але я не знав, з якої саме, – згадував пан А пізніше. – Наступної секунди, я вже був нагорі, дивлячись зверху на самого себе, медсестру і якогось лисого чоловіка". Медичні записи пізніше підтвердили, що реанімаційний персонал і справді двічі вимовив команду "Розряд". Опис людей в кімнаті, до якої пацієнт потрапив у несвідомому стані – а отже, він не міг бачити їх раніше – також абсолютно збігався з реальністю, так само як і їхні дії. Він описував речі, які відбувалися протягом трьох хвилин, про які, якщо довіряти нашим знанням з біології, він не міг мати жодної уяви. Історія пана A, описана у журналі Європейської ради реаніматологів, – це одне з багатьох повідомлень, які ставлять під сумнів нашу уяву про клінічну смерть. До недавнього часу вчені точно знали, що коли серце людини перестає битися і припиняє поставляти кров до мозку, будь-яке усвідомлення реальності миттєво припиняється. З цього моменту людина фактично є мертвою. Проте нові наукові дані свідчать, що цей стан у деяких випадках може бути оборотним. Протягом багатьох років пацієнти, які повернулися з того світу, розповідали свої спогади про те, що з ними відбувалося. Лікарі зазвичай відносили ці розповіді на рахунок галюцинацій, а вчені не мали бажання вивчати клінічну смерть, переважно тому, що вона вважалася поза межами наукового дослідження.
     Але Сем Парніа, лікар-реаніматолог та директор досліджень в галузі реаніматології у Медичній школі Університету Стоні Брук в Нью-Йорку, разом зі своїми колегами з 17 медичних установ США та Великої Британії, вирішив покінчити з припущеннями про те, що люди відчувають або не відчувають на смертному ложі. Дослідники вважають, що зібрати об'єктивні наукові дані про потенційно останні моменти життя - цілком можливо. Протягом чотирьох років вони проаналізували понад 2000 пацієнтів, які пережили зупинку серця, тобто офіційну клінічну смерть. З цієї групи пацієнтів лікарі змогли повернути до життя 16%. Доктор Парніа та його колеги взяли інтерв'ю у третини цих пацієнтів – 101 людини. "Наша мета – зрозуміти насамперед те, що відчувають люди під час смерті, – каже доктор Парніа. – А потім довести, що те, що, за словами пацієнтів, вони бачать і чують у момент смерті, є дійсно усвідомленням реальності".
     Сім відтінків смерті.  Пан А не єдиний пацієнт, який мав спогади про свою смерть. Майже 50% учасників дослідження могли щось згадати. Але на відміну від пана А і ще однієї жінки, чию розповідь про перебування поза власним тілом не можна довести об'єктивно, досвід інших пацієнтів, схоже, не був прив'язаним до реальних подій, які мали місце під час їхньої смерті. Їх розповіді нагадували радше сновидіння або галюцинації, які доктор Парніа та його колеги розподілили на сім основних сценаріїв. "Більшість з них не відповідала тому, що раніше називали "передсмертним" досвідом, – каже пан Парніа. – Схоже, психологічні переживання смерті набагато ширші, ніж ми уявляли собі в минулому".
      Ці сім сценаріїв включають:    Страх; Образи тварин або рослин; Яскраве світло; Насильство і переслідування; Дежа-вю або відчуття "вже баченого"; Обличчя членів родини; Спогади про події після зупинки серця… Психічні переживання пацієнтів коливаються від моторошних до блаженних. Одні пацієнти повідомляють про відчуття непереборного жаху або переслідування.? ..
      Наприклад, таке.          "Я мав пройти церемонію спалення, – згадує один учасник дослідження. – Зі мною були чотири людини,
і якщо хтось з них брехав, він мав померти...           Я бачив людей у трунах, яких ховали у вертикальному положенні".?.
      Інша людина згадує, що "її тягнули глибоко під водою", а ще один пацієнт розповідає, що "мені сказали, що я помру і найшвидший спосіб зробити це – промовити останнє коротке слово, яке я не пам'ятаю". Проте, інші респонденти розповідають про досить протилежні відчуття. 22% згадують "почуття миру та спокою". Деякі бачили живих істот: "Навколо геть усе було в рослинах, але не квітах" або "левів і тигрів". Інші купалися в променях "яскравого світла" або возз'єдналися з родиною. В деяких було сильно почуття дежавю: "Я відчував, що я точно знав, що люди зараз зроблять і вони дійсно це робили". Загострені почуття, викривлена уява про час і почуття відокремлення від власного тіла – поширені спогади пацієнтів, які пережили клінічну смерть. Хоча "безумовно люди щось відчували під час смерті", говорить професор Парніа, те, як вони інтерпретувати ці переживання цілком залежало від їхнього досвіду життя та вірувань. Індуси могли розповідати, що вони бачили Крішну, а мешканець Середнього Заходу США стверджував, що бачив Бога. "Якщо людині, яку виховують у західному суспільстві кажуть, що коли ти помреш, ти побачиш Ісуса Христа, і він буде сповнений любові і співчуття , то вона, звичайно, побачить його, – говорить професор. – Вона повернеться і скаже: "Батько, ти мав рацію, я дійсно бачив Ісуса!" Але хіба може хтось з нас впізнати Ісуса або іншого Бога? Ви не знаєте, яким є Бог. Я не знаю, яким він є. Окрім зображень чоловіка з білою бородою, але всі розуміють, що це казкове уявлення". "Всі ці розмови про душу, рай та пекло – я гадки не маю, що вони означають. Напевно, існують тисячі тлумачень, залежних від того, де ти народився і як тебе виховували, – розповідає вчений. – Важливо перемістити ці спогади з галузі релігії у площину реальності".

    Звичайні випадки…  Поки що команда вчених не встановила, від чого залежатиме здатність пацієнтів запам'ятати свої відчуття в момент смерті. Пояснень бракує і тому, чому одні люди відчувають страшні сценарії, а інші розповідають про ейфорію. Доктор Парніа також зазначає, що очевидно більше людей мають спогади клінічної смерті, ніж свідчить статистика. Більшість людей втрачає ці спогади через великий набряк мозку, спричинений зупинкою серця, або сильними седативними препаратами, які їм вводять у реанімації. Навіть якщо люди не можуть згадати свої думки та почуття під час смерті, цей досвід безперечно впливатиме на них на підсвідомому рівні. Вчений припускає, що це пояснює дуже протилежну реакцію пацієнтів, які повернулися до життя після зупинки серця. Деякі взагалі більше не бояться смерті і починають ставитися до життя більш альтруїстично, в інших розвивається посттравматичний стресовий розлад. Професор Парніа та його колеги планують подальші дослідження, аби знайти відповіді на ці питання. Вони також сподіваються, що їхня праця допоможе пролити нове світло на уявлення про смерть та звільнити її від стереотипів, пов'язаних з релігією або скептичною позицією. Смерть цілком може бути об'єктом наукового дослідження. "Будь-яка людина з об'єктивним складом розуму погодиться, що дослідження треба продовжувати, – говорить вчений. – Ми маємо можливості і технології. Саме зараз настав час зробити це"…