Черниця з «іншого світу»

 Це було в роки, коли гоніння на Церкву й українську державність, здавалося би, завершилися назавжди. Ніколи ще наш світ не змінювався з такою швидкістю, як тоді, у дев’яності. Синьо-жовтий прапор України, який іще недавно зривала міліція, став державним, учорашні комсомольці – підприємцями, колишні інтернаціоналісти-русифікатори – прихильниками рідної мови. У бібліотеках – черги на заборонену до того літературу. А я згадую таке… Київ. Літо. Спека. Гарячий асфальт. Автобусно-тролейбусна зупинка поруч із тоді ще білокам’яним Володимирським собором (пізніше його перефарбували). Люди намагаються сховатися від яскравого сонця в тіні великих дерев. Топчуться на місці в очікуванні на транспорт. Із нудьгою спостерігають за машинами й перехожими. Через дорогу – ботанічний сад, але розкішні рослини ледь визирають із-за високого паркану. І раптом в око впадає вона. Молода черниця. Але вона зовсім інша… На жінці елегантне сіре плаття. Нижче колін, але не до землі. Тобто (в нашому розумінні) закоротке для монахині. Білий комірець і вузькі білі манжети. Широкі рукави також закороткі – на три чверті, як кажуть модниці. Майже все волосся сховане під хустину, над чолом також надточену білою смужкою. У неї правильне вродливе обличчя. Занадто вродливе для черниці, сказав би хтось. Темне волосся й темні очі. На ногах – відкриті чорні черевички-човники з невисокими підборами. У руці – чорна шкіряна тека на «блискавці», зазвичай у таких носять документи. Притискає її до себе. Вона також стоїть на зупинці, у затінку під деревом, і чекає. Я безсоромно її оглядаю. І не можу відірвати погляду. Занадто вже незвичайне видовище. Монахиня-католичка, як я вже зрозуміла, стоїть, не рухаючись. Струнка, випростана. Немов занадто струнка й занадто пряма. На щоках – красивий рум’янець. Мабуть, їй ніяково від мого довгого пильного погляду. Відводжу очі й помічаю, що так само на неї дивляться всі, хто стоїть на зупинці. Чоловік так десять-п’ятнадцять. На всіх обличчях – вираз здивованої розгубленості. Звідки вона взялася? Саме тут і саме зараз? Якщо черниця, то чого не в монастирі? А одяг! Таке ми бачили тільки по телевізору. Це щось не з нашого життя. Мій тролейбус невдовзі підійшов. Я поїхала вниз, до універмагу «Україна»; у мене було своє життя, свій клопіт. Але ту молоду монахиню я згадувала дуже часто. І зараз стоїть перед очима, як жива. Тепер я знаю, що її вбрання було дуже схожим на одяг сестер-вербісток (Місіонерської Конгрегації Служниць Святого Духа). Але тоді про чернечі ордени взагалі я чула лише краєчком вуха. Це було «щось середньовічне», і воно ніяк не могло стосуватися монахині з сучасною текою в руці, яка їхала кудись у справах. Майже як звичайна мирянка. У ті часи я часто їздила влітку до столиці. І та картинка досі перед очима – черниця з текою. І здивовано-зацікавлені погляди, звернені до неї. Літо, спека… Дивовижний Київ на світанку незалежності… Дивовижна черниця. Дивовижний час відродження Кат. Церкви в Україні.