Отець Євген Толочкевич: «Розповідайте священику тільки свої гріхи, а не чужі. Таке полюбляють робити жінки…»

    Непомітно пролетіли тижні Великого Посту, під час якого кожен з нас задумується над своїми вчинками і йде у храм, щоб бодай раз на рік очистити свою душу. Чому сповідь у Великий піст така важлива? Як підготуватися і коли краще сповідатися, журналісту “ВЗ” розповів настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці  села Лисиничі  Пустомитівського р-ну митрофорний протоієрей Євген Толочкевич.

     - Отче Євгене, знаю багатьох людей, які йдуть до сповіді в останній тиждень Великого посту. А там такі черги вишиковуються, що годі вистояти… - Іноді люди відтягують сповідь, бо не впевнені, що зможуть довго втриматися від гріха. Відтягувати сповідь не можна, бо це недовіра до Бога, який обіцяв чути  нас. Навіть відтягнута на короткий термін сповідь може обернутися для людини бідою, бо ніхто ніколи не знає часу свого кінця. Тому не варто чекати останнього дня перед святом, аби очистити свою душу. Краще протягом посту зробити це кілька разів.

     - Дехто вважає себе безгрішним і не вважає за потрібне сповідатися. - Сповідь - одне зі семи християнських таїнств, у якому той, хто сповідує свій гріх і кається перед священиком, невидимо розрішується від них. До сповіді, як і до іспиту у школі чи інституті, треба готуватися. І розповідати священику тільки про свої гріхи, і в жодному разі не про чужі. Такі недопустимі речі полюбляють робити жінки. У сповіді треба поставити перед Всевишнім себе, свою власну ситуацію, життя. Але не казати, що, наприклад,  «чоловік – пияк», «невістка погана», «діти не слухають»… Такі слова не “клеяться” зі щирим особистим покаянням.

     - Не кожен може довірити священику всі свої гріхи. Бої­ться, мабуть, що отець розкаже про почуте там, де не потрібно. - Такого не може бути. Є таке поняття, як тайна сповіді. Те, що людина довірила своєму духовному наставнику, не має вийти від нього. Священики нині обізнані неабияк з численними людськими гріхами. Рідко кого здивуєш чимось. Треба встидатися грішити, а не встидатися виявляти прогрішення на сповіді. Для чого чинити так, щоб душа не очистилася до кінця від гріховного тягаря і сумління не давало потім належного спокою та внутрішньої радості? Якось мені розповіли, як оперували двох однакових хворих. Одна хвора перенесла складну операцію і одужала після неї. Коли оперували іншу, у хірурга здригнулася рука, і він розрізав трохи більше, ніж треба було. Хвора відразу не померла, а стала тяжко хворіти. Усе це, у певному сенсі, здійснює­ться і на сповіді. Священик стає тут і терапевтом, і хірургом, і, насамперед, духовним лікарем. Саме лікарем, бо той, хто кається, вручає отцю свою душу. І від того, наскільки щиро ця людина кається, залежить багато. Гріхи - це такі собі плоди на злому дереві гріховного життя.  От, скажімо, росте якийсь отруйний кущ, і на ньому з’являються отруйні ягоди. Якщо ми їх навіть усі обірвемо, а кущ залишимо, то наступного року на ньому виростуть такі ж самі отруйні плоди. Треба знищити корінь гріховний, але його спочатку треба знайти. Таким коренем є пристрасті. Ось приблизний  список пристрастей: обжерливість, блуд, грошолюбство, гнів, печаль, смуток, марнославство і гордість. Можна говорити ще про заздрість, про дратівливості, але, в загальному, це варіанти або споріднені пристрасті, які по-іншому називаються.

     - Як правильно треба кая­тися у гріхах? Що і як говорити, як називати свої гріхи, наскільки заглиблюватися в подробиці? - У сповіді необхідно дотримуватися Закону Божого – 10 Божих заповідей, які є схемою тайни сповіді. Говорити потрібно чітко і без зайвих слів, не заглиблюючись у деталі, але вказуючи на ті обставини, які змінюють вид і тяжкість гріха. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на своїх батьків чи жінку (чоловіка). Гніваючись, ми грішимо проти ближнього, ображаючи його, а піднімаючи руку, грішимо проти його недоторканності, але у випадку матері чи батька грішимо ще й проти заповіді про шанування батьків. На сповіді треба каятися в таких смертних гріхах (скоєних свідомо і за згодою волі), як участь у спіритичних сеансах, звернення до ворожок, магів та зцілителів; богохульство; пропуск Літургії без поважної причини в неділю і приписані свята; причащання без попереднього сповідання смертних гріхів; замовчування смертних гріхів на сповіді; вчинення аборту або порада зробити аборт; вживання наркотиків; пияцтво…

     - Якщо у Великий піст висповідатися і щиро покаятися у своїх гріхах і більше їх не робити, то можна так прожити аж до наступного Великодня? -  Сповідь «раз на рік» у час Великого посту – це мінімум. Хто насправді дбає про чистоту власної душі, про щасливе вічне життя, то буде це робити частіше. Як би це, наприклад, виглядало, якби хтось так рідко мився – раз на рік? Як би він тоді почувався сам чи інші біля нього? Не знаємо, чи доживемо до наступної сповіді… Відомо, що гріхів не мають лише маленькі діти. Криза усвідомлення гріха, на жаль, у наш час наявна