Захід імперії

Петро ПАРИПА.

     

Світ у серпні досить в’яло згадав про  100-річчя початку Першої світової війни, а у вересні так же ніяко - і про 75-річчя початку ще більш кривавої - Другої світової. Дивно, але всупереч своїм звичкам російський «цар» Владімір Путін, який полюбляє вправлятися на світовій історії, переставляючи її з ніг на голову, не поділився звичними йому скандальними історіософськими узагальненнями - цього разу про початок другої світової бойні, а в його контексті - і про пакт Молотова-Ріббентропа, що й призвів до початку цієї війни.

     Як відомо, Путін кілька років тому безапеляційно оголосив, що в Другій світовій війні великий російський народ виніс на своїх плечах весь воєнний тягар, а український був нібито й ні при чому. Місяць тому, на 100-річчя початку Першої світової, під час відкриття в Москві пам’ятника її героям Путін знову було замахнувся на сенсацію, кажучи, що Росія виступала за мирне вирішення конфлікту, що призвів до небаченої ще до того світової війни. Хоча достеменно відомо, що вбивство в Сараєві спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда вчинив студент Гаврило Принцип із терористичної сербської організації, яка перебувала на повному утриманні російських розвідки та генштабу. Путін у своїх «размишлєніях» ще й упав в істерику зі знайомою «донбасівською» тональністю: «Але Росія не була почута. і їй довелося відповісти на виклик, захищаючи братський слов’янський народ. Захищаючи себе, своїх громадян - від зовнішньої загрози», і це продовження путінського коментаря - брехня на брехні. Адже є доведеним історичним фактом те, що імперіалістичні жадання Росії перед початком Першої світової були взагалі хворобливо зажерливі: претензія на гегемонію на Балканах із ліквідацією австрійського чи німецького впливу і перетворенням Болгарії на «Задунайську губернію», загарбання Західної Туреччини з Константинополем (Стамбулом) і утворення якоїсь маріонеткової подоби середньовічної Візантії під орудою Росії, привласнення проток Босфору і Дарданелл, приєднання всієї Польщі, поділеної наприкінці ХVIII ст. між трьома імперіями, і т. ін. Мабуть, не випадково під час виступу на відкритті пам’ятника до 100-річчя Першої світової Путіна «помітив» голуб. Уже вкотре доводиться констатувати очевидне: в цинічному ставленні як до подій уже далекої давнини, так і до нинішніх Росія неперевершена. В особах Путіна, Лаврова, Чуркіна та інших коментаторів із «третім Римом» у головах вона однаково спроможна безцеремонно називати чорне білим і навпаки, як і заперечувати очевидні факти. Мабуть, з часом Москва так само стверджуватиме, що вона не причетна й до Четвертої світової війни, як уже нині називають теперішню напруженість у світі, розпалену тим же Путіним. Скаже, просто захищала «соотєчєствєнніков» на Донбасі. А зараз - стосовно назви «Четверта світова війна». Після Другої світової була, як знаємо, «холодна війна», яка через ідеологічно-інформаційне протиборство двох світових блоків мала всі ознаки світової. Їй не присвоїли порядковий номер «три» лише на тій підставі, що на ній не стріляли. У сучасному світі війна - це протистояння усіма наявними засобами. Якщо в результаті Першої світової на мапі Землі виникло 11 нових держав, низку держав після Другої світової поновлено, то в результаті Третьої світової («холодної») появилося близько 20 держав.

      Творець нового історичного терміну «Четверта світова війна» народний депутат України Олександр Бригинець переконаний, що в результаті цієї війни виникне ще близько 20 нових держав. Деякі держави - члени «антипутінської коаліції» (Україна, Польща, Литва, Молдова, Японія, Грузія, можливо, й інші) поновлять свої території. «Це буде остання світова війна на теренах Старого Світу, оскільки остання імперія в Старому Світі - різноінкарнована Російська імперія - рухне. Зрештою, усі три попередні війни і четверта нинішня - це війни проти імперій і спроб створити нові імперії», - пише в своєму блозі О. Бригинець. Для Росії Перша світова війна обернулася не лише жовтнем 1917 року, а й громадянською війною, жахами колективізації, українським Голодомором і сталінськими репресіями. Так і авантюра на Донбасі може з часом мати для Москви непередбачувані наслідки. Аж настільки, що ця імперія може зникнути з карти світу. Iсторія залежить і від адекватности політиків на чолі держав. Виглядає, що Путін так і не зрозумів, що від початку Першої світової війни минуло 100 років і світ став іншим. А Росія продовжує жити за старим часом. Важко повірити, але всього за одне століття поляки й німці з непримиренних ворогів стали добрими сусідами. Цього не сталося б без розпаду Райху. Щось аналогічне мало б відбутися й із Росією, аби закінчився українсько-російський конфлікт. Адже проблема сьогодні не в Україні, яка з юридично незалежної хоче стати реально Hезалежною, а в Росії, яка прагне відновити своє панування над Україною. Остання европейська імперія разом із категоричним розворотом України в бік Заходу втрачає одну з основ свого імперіяльного майбутнього і на наших очах здійснює самогубство. Габсбурги, як і ніхто у тодішній Европі, теж не думали, що через маленьку Сербію з карти зникне велика Австро-Угорська імперія. А про що взагалі думає сьогодні Росія, брязкаючи зброєю на українській землі?   

ОСОБЛИВОСТІ СВЯТКОВОГО ЗАСТІЛЛЯ АБО ЯК ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ЩЕДРОГО СТОЛУ

Леся БАЛУЦЬКА

Зазвичай, матеріали щодо того, як привести себе у форму після численних святкувань

з’являються вже за довго до того, як ці святкування власне почнуться. Адже, знаючи ширину новорічного, а далі різдвяного столу, не кажучи уже про наступні Старий-Новий рік та Йордан, вочевидь, розпочинати підготовку до традиційних, святкових застільних посиденьок варто починати заздалегідь. Адже святкове перенасичення, у підсумку, здатне тривати значне довше, аніж самі свята. І тоді виникає запитання, чи це було того варте? Чи не краще було пройнятися глибиною духовного змісту зимових свят і закцентувати увагу саме на цьому, аніж на чуттєвих насолодах? Так, саме такі докори сумління мучать уже тоді, як свята позаду, а попереду – зайві кілограми, похмільне самопочуття та загострення шлункових хвороб. Даруйте за песимізм, але дуже часто саме так і є. Свята позаду, а від них залишилося не стільки емоційне піднесення, скільки надлишків від спожитого та випитого. Підготуватися до свят допомагає дотримання Різдвяного посту. І не лише з точки зору обмеження в певних видах страв чи напоїв, але й з огляду на відповідне духовне очищення, проходження підготовчого процесу до великого святкування – народження Спасителя світу й настання нового періоду в житті – прихід Нового року. Якщо повноцінно заглибитися у значення різдвяного посту й спробувати його пережити, із дотриманням елементарних речей для користі душі та тіла, тоді й численні зимові свята можна буде провести, перебуваючи все на тій же хвилі емоційного піднесення та умиротворення. Принаймні частково, наскільки вдасться. Відтак, це допоможе не впадати у протилежну крайність із початком святкувань, мовляв, піст закінчився, рік тяжкий минув, можна дозволити собі «відірватися» на повну. При чому неодноразово, а періодично, охоплюючи всі численні зимові свята. Перебуваючи у стані поміркованості напередодні Різдвяних свят, існує можливість, що саме такий настрій превалюватиме й під час самого святкування. Звісно, що кожна людина знає особливості свого організму й можливі відповідні реакції на споживання тієї чи іншої їжі, а також напоїв, переважно алкогольних. Відтак, найкращою підготовкою до свят буде зберігання у всьому золотої середини : без виснаження упродовж посту і без крайнього відхилення у протилежний бік під час святкування. Варто пам’ятати, що якщо у передріздвяний час організм обмежувався у споживанні м’ясної та жирної їжі, то його не варто різко обтяжувати такими стравами одразу ж після завершення посту. Те ж саме стосується споживання алкоголю. За годину перед застіллям слід випивати склянку води для сприяння травленню, а от впродовж трапези не варто пити багато рідини, аби не розбавляти шлунковий сік та не перешкоджати травленню. Акцент варто робити на простих стравах і щонайголовніше, не змішувати на раз у шлунку під час одного прийому їжі усе видове різноманіття святкового столу. Трапезу найкраще розділити на частини, між якими варто робити паузи: спілкуватися, виходити на прогулянки чи колядувати.

     Побутує думка, що якщо перед Новорічними та Різдвяними святами дотримуватися жорсткої дієти, то спожите під час свят не зашкодить і не виллється, ані у зайві кілограми, ані у розлади травлення, адже організм, певним чином, розвантажений. Така думка є відверто хибною. Навпаки, чи не найбільшу кількість зайвих кілограмів людина набирає тоді, коли після суворого обмеження в харчуванні нарешті дозволяє собі їсти усе підряд в необмеженій кількості. Організм, який перебув у стані стресу, коли його майже не годували, з подвійною інтенсивністю буде накопичувати енергію, а відтак і жири про всяк випадок, якщо його знову почнуть недогодовувати. Таким чином, людина набирає значну більшу кількість кілограм, аніж раніше. Але не лише у зайвій вазі справа. Як відомо, найбільша кількість розладів шлунково-кишкового тракту фіксується лікарями саме під час і після інтенсивних святкувань, як от, наприклад, зимових. Надто, якщо люди перед тим суворо постяться, а під час новорічного та різдвяного застілля «відриваються» і ні в чому собі не відмовляють. Шлунок, підшлункова, жовчний, печінка, кишківник, усі ці органи, що беруть участь у процесі травлення, переробки та засвоєння їжі отримують, після порівняного відпочинку, непідйомний пласт роботи і часто можуть не справитися. Тому, без фанатизму : як перед святами, так і під час них. Зрештою, українська гостинність справді немає меж. Це частина святкових традицій. Якщо родина велика і потрібно відвідати кожного, а далі і в себе гостей прийняти, то варто, окрім основного місця перебування гостей – за святковим столом, вносити різноманіття до звичного застілля. Після короткої трапези – виходити на вулицю, спілкуватися, грати в сніжки, якщо буде сніжок, далі колядувати, словом, робити щось таке, що відволікає від трапези. Зрештою, у більшості варіантів усе так і відбувається, однак, судячи із кількості скарг на зайві кілограми та глибоке похмілля, не кажучи вже про погіршення фізичного стану одразу після свят, складається враження, що вони справді перетворюються в культ їжі.  Аби такого не сталося, очевидно, що варто думати про гармонізацію фізичного і духовного й від цього відштовхуватися під час довгожданих Новорічно-Різдвяних свят. Якщо, все ж таки, в силу різних причин не вдалося убезпечитися від бурхливого святкування, а «пост застільний» синдром уже ламається у двері, існує кілька простих правил, як відновити добре самопочуття після щедрого святкування.

     Тут важливо знову не впадати у крайнощі і не влаштовувати собі нещадні розвантажувальні дні на воді та чаях. Звісно, іноді стан організму тільки такого і потребує, щонайменше півдня-день, одначе, пересилювати і знову виснажувати свій організм заборонами не варто. Найкраще злегка обмежитися від надмірного споживання важкої їжі тваринного походження, жирів, від смажених страв та салатів до складу яких входять майонез, соус чи інші висококалорійні заправки. Щодо води і трав’яних чаїв, то їхню кількість слід таки збільшити, адже як чиста вода, так і трав’яний чай, а також зелений чай, здатні виводити токсини з організму і сприяти доброму травленню. Повноцінний здоровий сон також допоможе якнайшвидше прийти до тями після відпочинкових, одначе, таких втомливих святкових днів. Тепла ванна, прохолодний душ, відвідування басейну, інші водні процедури дозволять збадьоритися й змити водою залишки від неочікуваних наслідків застілля. І щонайголовніше – прогулянки на свіжому повітрі – незмінюваний чинник повернення до нормального самопочуття. Зрештою, цей комплекс порад можна використовувати у щоденному вжитку і хтозна, можливо саме такий поміркований раціон допоможе втриматися в добрій формі у ці спокусливі святкові дні щедрого застілля.    

Піст Славка

О Дитятко Ісусе, хрест це знамення нашого спасіння, допоможи нам терпеливо нести наш хрест…

     Славко не був лихий хлопець. Про нього можна було навіть сказати, що мав він дуже добре серце. Та все ж таки його вдача була якась дуже дивна: того що було в ньому добре та шляхетне, він неначе стидався та старанно скривався з тим, але зате зовсім, здавалося, не завдавав собі труду, щоб запанувати над своїми лихими звичками. Найгірше було в ньому те, що не любив вставати ранком до школи й митися, вивчення уроків на наступний день відкладав з години на годину і звичайно аж у вечір брався до книжки і розв'язання задач, а ще те, що дуже любив він заводити сварки зі своїми двома молодшими братиками. Як тільки не вмовляла його ненечка, скільки не картав, бувало, батько - нічого не помагало. Не раз і не два вже обіцяв Славко поправитися, не раз аж сам плакав, бо бачив добре, скільки журби завдає родичам тими своїми злими звичками, - а все одно продовжував робити своє. Не було, здавалося, на те ніякої ради.  Аж ось прийшла сиропусна неділя, а разом з нею й час Великого посту. І сталося в тому часі зі Славком щось дивне - якась цілковита переміна. Першою запримітила це ненечка: Славко став нараз якийсь зовсім інший - охоче вставав ранком, і то одразу, як тільки його збудили, і вода до миття не була вже надто зимна; пильно готував задані шкільні уроки та старався заводити з молодшими братиками якісь спільні забави або читав їм цікаві дитячі оповідання. Бачила це добре люба ненечка, серце її тремтіло з радості, але ні словом не спитала свого Славця про причину його такої несподіваної зміни. Боялася вона, аби якимось необачним словом не сполохати його цієї доброї постанови, так само, як ми боїмося необачним рухом не сполохати пташки, яку хочемо приручити. Тільки стала вона до Славка більш лагіднішою та добрішою, ніж раніше. Так минули три перші тижні посту; Славко ні разу ні в чому не зламав своєї, здавалося, сильної постанови.  Прийшла третя неділя посту. Ненечка як звичайно вертала з церкви. Та зовсім несподівано зустріла отця-катехита, який уже кілька років вчив її Славка та з яким вона не раз уже розмовляла про свого сина. Не втерпіла вона, щоб не виявити перед отцем-катехитом своєї радості через переміну в Славкові. Отець-катехит якось дивно, неначе вдоволено, всміхнувся, а прощаючись із ненечкою, поручив їй молитися, аби предобрий Ісус кріпив постанову, яку, певно, прийняв Славко.      Так минув цілий піст, а Славко ні разу не заслужив на догану. Зрештою, минули й веселі Великодні свята, і після святочних ферій знову розпочалася шкільна наука. Немало здивувався Славко, коли після однієї з лекцій релігії отець-катехит вручив йому листа, який поручив віддати ненечці. Як же ж і вона здивувалася, коли в конверті знайшла малу карточку, на якій рукою самого Славка було написано: "Постановляю в час посту з любови до Ісусика: 1. рано вставати, 2. пильно вчитися і 3. жити з моїми братиками в згоді. Славко Горницький ". На зворотньому боці карточки рукою отця-катехита було дописано:"Решту доповість сам Славко"... І Славко доповів. Правда, спаленів увесь, побачивши в руках ненечки картку, яку перед постом сам вручив отцю-катехитові, але з неприхованою радістю оповів ненечці, що коли отець-катехит пояснював учням значення посту, так сказав: "Мої хлопчики! Головне значення посту не полягає тільки в тому, аби в означений день стримуватися від споживання м'яса, але також і в тому, щоб у той час із любові до Ісусика, який за нас усіх терпів, здержатися від злих звичок… Нехай же кожний з вас подумає над тим, які в нього головні погані звички, та сильно постановить у час посту вистерігатися їх. А щоб ви не забули того, що постановили, напишіть це мені на окремих карточках. Після Великодня я віддам кожному з вас його карточку, і ви перевірите, чи видержали в постанові". - Отець-катехит додержали слова, - продовжував Славко, - і всім моїм товаришам віддали карточки, тільки не знаю, чому мою карточку передали ненечці? - Це певне тому, - сказала ненечка, - що я говорила отцю-катехитові про твою переміну; тоді одначе отець-катехит нічого про ці карточки мені не сказав. Певне побоювався, що ти не видержиш у постанові, й не хотів мене журити. - Але ти, мій сину, мужньо видержав у постанові, - скінчила ненечка, цілуючи Славка, а сльози радості спливали з її очей.. - Я хочу, ненечко, завжди тепер таким бути, бо мені з тим якось дуже-дуже добре і весело! - вигукнув Славко, пригортаючись до любої ненечки...                               А Ангел-Хоронитель радів у цій хвилі не менше від ненечки і Славка…

Vespers

Starting this Saturday, at 4:30 PM, Vespers will be celebrated at St. John the Baptist.  Please join us!

In the Byzantine Tradition the liturgical day begins in the evening with the setting of the sun. This practice follows the Biblical account of creation: “And there was evening and there was morning, one day” (Gen 1:5).

The Vesper service in the Church always begins with the chanting of the evening psalm: “...the sun knows it’s time for setting, You make darkness and it is night….” (Psalm 104: 19-20) This psalm, which glorifies God’s creation of the world, is man’s very first act of worship, for man first of all meets God as Creator.

Bless the Lord, oh my soul, O Lord my God, Thou art very great…

O Lord, how manifold are Thy works! In wisdom hast Thou made them all. The earth is full of Thy creatures (Ps 104:24).

Following the psalm, the Great Litany, the opening petition of all liturgical services of the Church is intoned. In it we pray to the Lord for everyone and everything.

Following this litany a number of psalms are chanted, a different group each evening. These psalms normally are omitted in parish churches though they are done in monasteries. On the eve of Sunday, however, sections of the first psalm and the other psalms which are chanted to begin the week are usually sung even in parish churches.

Psalm 141 is always sung at Vespers. During this psalm the evening incense is offered:

Lord, I call upon Thee, hear me. Hear me, O Lord.

Let my prayer arise in Thy sight as incense.

And let the lifting up of my hands be an evening sacrifice. Hear me, O Lord.

(Psalm 141:1-2).

At this point special hymns are sung for the particular day. If it be a Church feast: songs in honor of the celebration are sung. On Saturday evenings, the eve of the Lord’s Day, these hymns always praise Christ’s resurrection from the dead.

The special hymns normally end with a song called a Theotokion which honors Mary, the Mother of Christ. Following this, the vesperal hymn is sung. If it be a special feast or the eve of Sunday, the celebrant will come to the center or the church building with lighted candles and incense. This hymn belongs to every Vesper service.

O Tranquil Light of the holy glory of the Immortal Father, heavenly, holy, blessed Jesus Christ. Now we have come to the setting of the sun and behold the light of evening. We praise God: Father, Son, and Holy Spirit. For it is right at all times to worship Thee with voices of praise, O Son of God and Giver of Life, therefore all the world glorifies Thee.

Christ is praised as the Light which illumines man’s darkness, the Light of the world and of the Kingdom of God which shall have no evening (Isa 60:20, Rev 21:25).

A verse from the Psalms, the prokeimenon, follows—a different one for each day, announcing the day’s spiritual theme. If it be a special day, three readings from the Old Testament are included. Then more evening prayers and petitions follow with additional hymns for the particular day, all of which end with the chanting of the Song of St Simeon:

Lord, now lettest Thou Thy servant depart in peace according to Thy word, for mine eyes have seen Thy salvation: which Thou hast prepared before the face of all people. A light for revelation to the Gentiles, and to be the glory of Thy people Israel (Lk 1:29-32).

After proclaiming our own vision of Christ, the Light and Salvation of the world, we say the prayers of the Thrice-Holy (trisagion) through to the Our Father. We sing the main theme song of the day, called the Troparion, and we are dismissed with the usual benediction.

The service of Vespers takes us through creation, sin, and salvation in Christ. It leads us to the meditation of God’s word and the glorification of his love for men. It instructs us and allows us to praise God for the particular events or persons whose memory is celebrated and made present to us in the Church. It prepares us for the sleep of the night and the dawn of the new day to come. On the eves of the Divine Liturgy, it begins our movement into the most perfect communion with God in the sacramental mysteries.

ТАЙМ-МЕНЕДЖМЕНТ ДЛЯ НОВАЧКІВ

Леся БАЛУЦЬКА.

Однією з важливих проблем інформаційного суспільства є вміння розпоряджатися своїм часом. Власне, з філософської точки зору можна стверджувати, що час є тією сталою величиною, якою не можна всеціло розпоряджатися, адже вона існує сама по собі й по суті нікому не належить. Відтак часом не можна володіти, як приміром, інформацією чи іншими важливими ресурсами, що надходять ззовні. Час завжди є, завжди минає і ніщо та ніхто не здатен на нього впливати чи його обмежити, скорочувати, продовжувати, зупиняти або пришвидшувати. Тим не менше, з більш раціональнішого підходу, необхідного у повсякденному житті, дещо обмеженого від філософування та внутрішнього аналізу, вдале використання часу є запорукою успіху, ефективності та продуктивності. А ще, це достатній сон, нормальний відпочинок, здатність перебувати у родинному та дружньому колах й відчувати себе повноцінним учасником часового коловороту, який не захоплює до запаморочення, а в якому є місце для задоволення від результатів праці та комфортного перебування. Вираз «іти в ногу з часом», хоча й не втрачає на сьогодні своєї актуальності, все ж таки стає більш віддаленим від реальності й набуває іншого наповнення: «бігти в ногу з часом» чи «летіти у хвості часу». Технологічний прогрес, з одного боку, серйозно полегшив життя людини, з іншого ж – подекуди й ускладнив. І зазвичай це ускладнення пов’язане із надмірною розпорошеністю та неможливістю, через постійне надходження інформації з різних джерел, зосередитися і присвяти час тому важливому і справді потрібному, яке, підсумку, може принести ефективний результат. Варто зауважити, що час – це також і енергія, яка або втрачається, разом із плином часу, або примножується, або скеровується у необхідне русло і, втрачаючись, відповідно збагачує ефективністю використання.  Отже, перше і найважливіше – не розпорошуватися. Якщо вже взялися за якусь конкретну справу, то слід її зробити від «А» до «Я», не відволікаючись на побічні сигнали. А таких, ясна річ, є багато. Попервах, це може бути дуже складно, одначе, з часом, це здатне увійти в звичку, а також сприяти проходженню практики із застосуванням відповіді «Ні». Це «чарівне» слово має бути загальновживаним у той час, коли здійснюється справді важливе і пріоритетне завдання. Не йдеться лише про зовнішню комунікацію, коли на відволікання колеги під час виконання термінового завдання слід відповідати «Ні». Негативною відповіддю слід означити усі можливі джерела повідомлень з яких періодично надходить різношарова інформація, що, як правило, не несе жодної користі, а лише відволікає від основного.
     Електронна пошта, щонайменше на двох різних адресах, соцмережі, щонайменше на двох акаунтах, стрічка новин, онлайн відео, скайп, Усі ці новітні і не дуже досягнення, доступ до яких сьогодні є практично з будь-якого місця у будь-який час, найчастіше забирають левову частку часу, але в підсумку нічого корисного не дають взамін. Окрім, хіба що, цього самого витраченого марно часу. Якщо настільки важко в один момент відмовитися від користування соціальними мережами, то для початку варто скоротити час на їхнє використання й поступово мінімізувати його. При цьому, задатися правилом, що визначений робочий час, наприклад, дві – три години, не переривається «походами» в Інтернет. Далі, можна зробити собі 5-ти – 10-ти хвилинну перерву й відволіктися на відвідування соцмережі. Але ці правила слід встановити для себе чітко й не відступати від них, бо де 10 хвилин, там і 20, а там і ціла година летить непомітно. Часу, за встановлення таких чітких меж, одразу стане більше, а разом із ним з’являться нові цікаві заняття. Ефективність праці також підвищиться, а ще – звільняться вечори, які можна, замість віртуального, витрачати на реальне спілкування. Людина подекуди й сама не усвідомлює, скільки часу щоденно витрачає на «мандри» соціальними мережами та Інтернетовими сторінками. Горда відмова від телевізора також часто «винагороджується» перебуванням «за компом». А якщо і не за комп’ютером, то з планшетом чи телефоном, сучасні функціональні характеристики яких подекуди слугують альтернативою новітнім ПК. Справді, на сьогодні складно уявити життя без щоденних «мейлів», повідомлень та «лайків» у соцмережах, коментарів під «селфі» й перечитування «постів» та популярних блогових статей. Одначе, якщо періодично вводити до свого раціону дні, інформаційно обмежені, й почати спостерігати світ довкола себе й сприймати оточуючу дійсність усіма органами чуттів, то користі від цього лише прибуде. Щось на зразок, коли звикнувши їсти в поспіху, в якийсь момент починаєш приймати їжу не поспішаючи, насолоджуючись кожним шматком страви, її виглядом, смаком та ароматом.
     Ефективне використання часу енергетично збагачує, додає натхнення, а вечірній підсумок із числа зроблених за день справ буде безсумнівним стимулом до планування наступного. Ні що так не забирає енергії, як безцільне витрачання часу та постійна розпорошеність на велику кількість одночасних занять і навіть роздумів. Якщо працювати, то працювати, не відволікаючись на побічні сигнали, якщо відпочивати, то насолоджуватися кожною хвилиною відпочинку, а не картати себе за незавершені справи і не обдумувати наступний робочий день. Коли вже дуже потрібно, то виокремити собі на ці роздуми чітко визначений період, під час якого, знову ж таки, можна зробити необхідні телефонні дзвінки, відповідні позначення в блокноті та завчасні приготування. Далі знову переходити до відпочинку чи іншого заняття. Спосіб дуже зручний і якщо звечора розписати в блокноті послідовність необхідних справ, то для більшої ефективності та певності варто також навпроти кожної з них проставити приблизний час початку виконання кожної з них та час завершення. Якщо існує серйозний сумнів щодо точного часовогу проміжку, то можна дати собі невелички «коридор», під час якого також дещо спланувати.  Раціональне використання часу дисциплінує. Воно тримає в тонусі, а також дозволяє не розгубитися тоді, коли плани певним чином зрушилися й необхідно щось швидко змінювати, приймаючи рішення. Гадаю, кожен на собі не раз випробував правдивість фрази: «чим менше у мене часу, тим більше справ я встигаю зробити». Своєрідна «розкачка» перед тим, як почати виконувати необхідні завдання, подекуди забирає більше часу, аніж сама робота.  Дисципліна у керуванні своїм часом є дуже важлива, надто, коли йдеться про досягнення ефективних результатів. Зрештою, тут доцільно буде згадати й про таке поняття як повага до часу. Воно також відноситься радше до філософсько-психологічної категорії, але якщо вичерпні, невідновлювальні природні ресурси потрібно шанувати, берегти та економити, то і час не слід оминати з приблизно таких же причин. Так, він невичерпний, невпинний і незамінимий, але і він потребує до себе відповідного ставлення, з тим, аби винагородити людину відповідними здобутками. Витрачений, а радше проведений з користю час, як правило, не минає даремно і рано чи пізно воздасться корисним, можливо вже й забутим результатом. Це як закон причини та наслідку – ми отримуємо рівно те, що віддаємо та рівно стільки, скільки вкладаємо. Щоправда, з використанням часу це не завжди працює, в тому розумінні, що можна ефективно використати дуже малу кількість часу й отримати кращий результат, аніж неефективно старатися чи намагатися щось зробити, а користі від цього насправді буде мазер. Відомий Закон Парето якраз вказує на те, що «на отримання 80% результатів, які досягаються в роботі, людина використовує всього 20% від усього витраченого часу». Тож, справа якраз у раціональності.
     Для того, аби повноцінно сприймати нову інформацію, і на її основі діяти ефективно, раціонально використовуючи свій час, необхідно час від часу очищати свій мозок від зайвого. Власне, перебування наодинці з природою, це навіть може бути вечірнє місто, не обов’язково «зелені луги й солов’їні гаї», дозволяє певним чином «провітрити голову», позбутися зайвого інформаційного навантаження, шляхом перенесення своєї уваги на навколишнє природнє середовище. Одначе, увагу таки треба переносити, а не залишати її прикутою до все тих же інформаційних потоків, які лавиноподібно несуться упродовж цілих днів, тижнів, місяців, років...  Парадоксально, але факт, що те, чим завжди прагнула володіти людина, а саме інформація, сьогодні поступово заволоділа людиною, її часом, можливостями, планами, ідеями, розкладом і графіком, а також настроєм та душевним станом. Без перебільшення, але недозована, невідфільтрована інформація, яка безперестанку надходить до людського сприйняття, здатна з часом так само негативно впливати на організм людини, її психічне і навіть фізичне здоров’я, як комп’ютерні віруси впливають на роботу програм і ПК в цілому. Тому час від часу необхідно «запускати» програму очищення, а в подальшому, бути більш уважним до інформаційних повідомлень та їхніх джерел. Це не лише зекономить час і дозволить його використовувати більш ефективно та продуктивно, але й збереже здоров’я та самопочуття. Бо як вдало висловився киргизький письменник Чингіз Айтматов, «Шлунок розумніший за мозок, адже його може знудити. Мозок же їсть усе підряд».                        

ПАПА РИМСЬКИЙ ЗАКЛИКАВ МУСУЛЬМАН БОРОТИСЯ З ІСЛАМСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ

      Папа Римський Франциск засудив під час візиту до Туреччини напади бойовиків «Ісламської держави» (ІД) на християн та інші релігійні меншини в Іраку і Сирії, повідомляє Associated Press. Він прибув у цю країну з переважно мусульманським населенням для того, щоб умовити ісламських лідерів зайняти більш жорстку позицію щодо ІД. «Фанатизм і фундаменталізм, так само як і ірраціональні страхи, які сприяють нерозумінню і дискримінації, повинні бути відбиті за допомогою солідарності всіх віруючих», - заявив Франциск у палаці турецького президента Реджепа Ердогана. Папа Франциск високо оцінив допомогу Туреччині близько 1,6 мільйону біженців, і заявив, що міжнародне співтовариство повинне допомогти в цій справі Анкарі.                    

НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК – ЦЕ

Леся БАЛУЦЬКА.  

     Зимовий місяць – грудень, а разом із ним ціла низка зимових свят, частина з яких уже традиційно передбачає обмін подарунками. І навіть, якщо опустити безліч грудневих іменин, а це і Романа, і Катерини, і Андрія, і Анни, то свято Миколая, Різдво i Новий рік, змушують замислитися над подарунками уже сьогодні. Адже часу залишилося не так уже й багато, а відповідальний підхід до подарунка враховує завчасність у його приготуванні. Принаймні, так іноді буває. В ідеалі. Теза про те, що важливішою є увага, а не подарунок, здатна себе виправдовувати саме тоді, коли в передсвятковій біганині вдається придбати щось не зовсім відповідне, але й не надто примітивне. Думка про те, що увага важливіша, одразу ж вимикає будь-які сумніви. Щоправда, тим більше стає прикро, коли в процесі обміну подарунками у винагороду за свою неуважність отримуєш справді бажаний, однак, неочікуваний сюрприз. Тут і радість від подарунка, і сором від власної легковажності борються й своєрідно псують загальне враження від свята. Аби такого не сталося, до подарунків, які прийнято вручати під час казкових зимових свят, варто підходити з творчістю, враховуючи не лише матеріальний бік ситуації, але й особисті вподобання тих людей, яким хочеться, (а не лише потрібно) зробити подарунок. Ситуація із вибором подарунка для дитини, чи для дітей, може видаватися простішою, надто, якщо малеча вже в такому віці, що здатна сама написати листа до святого Миколая. Таким чином, дитина окреслює поле діяльності для батьків, й особливо турбуватися з вибором уже не треба. Але це тільки на перший погляд. Дитячі запити іноді настільки непередбачувані, що можна бути заскоченим зненацька, коли, приміром, дитина просить у Миколая братика або сестричку, нове взуття сусідському хлопчикові, щоб тато приходив додому раніше, або ж мамі окрему кімнату, аби вона нарешті в тиші відпочила від щоденного гамору. В такому випадку, окрім теплих почуттів до своєї дитини, одночасно думається, що краще би вона побажала перелік забавок, роликові ковзани і велосипед на додачу. Іншу категорію дитячих побажань складає новітня комп’ютерна техніка, мобільні телефони, музичні носії й таке інше. Щоправда, діти, якщо вони вже і захотіли щось із цього невичерпного на сьогодні переліку технологічних досягнень, то, як правило, перебувають уже в тому віці, коли розуміють внесок батьків в щороку повторювану історію із святим Миколаєм (чи появою подарунків під ялинкою на Різдво i Новий рік). Відтак, їхні бажання можна уже спокійно корегувати у відповідності до фінансових можливостей сім’ї, шкільної успішності, поведінки й інших факторів, відомих лише батькам. Свято, звісно, завжди має залишатися святом, однак, іноді, виховний момент не є зайвим. Аби лише він не зіпсував остаточного враження від зимових свят й не перетворився на відвертий шантаж.Пригадую, як одна моя знайома, в силу різних причин, зазвичай, все тих же виховних, два чи навіть три роки поспіль клала своїй дитині під подушку різку. Якось так складалося, що саме перед зимовими святами поведінка дитини погіршувалася, а різка на Миколая залишалася чи не єдиним вагомим аргументом у вихованні. В результаті, на чергове свято, дитина, будучи уже дорослішою, поклала своїй мамі під подушку усю свою «колекцію» різок, і навіть повернула їй усі ті подарунки, які на цей рік, що “заслужила”...  Очевидно, не надто приємна ситуація у й без того часто складних взаєминах «батьки-діти», яка дістала свій вираз у таких, здавалося б приємних речах, як подарунки…          (чи їхня відсутність).                                     Та не будемо вдаватися в деталі…

      Перейдемо до іншої категорії свята: обміну подарунками між дорослими. Саме на Миколая та у Різдвяно-Новорічні свята можна дати своїй фантазії розгулятися й порадувати своїх коханих, рідних чи близьких приємними сюрпризами та подарунками. Але це лише для тих, хто такою фантазією в принципі володіє. Нікому не в образу, але насправді, процес вибору подарунків буває досить таки нелегким. І здавалося б, чого вартує вибрати подарунки близьким людям, надто, якщо орієнтуєшся у їхніх вподобаннях та у наявності чи відсутності тих або інших речей. Однаково, для особливо нерішучих процес може ускладнюватися і затягуватися й відтак, вимагає декількох підказок.

     Отже, найголовніше, що варто пам’ятати, що подарунок придбаний чи навіть зроблений з любов’ю здатен завжди принести радість тому, кому він призначений. Тут і справді діє цей принцип уваги, яку, той, хто дарує, хоче висловити отримувачу. Та все ж таки не варто особливо розслаблятися, надто чоловікам, які мають намір зачарувати своїх коханих жінок у ці казкові дні. Як довелося з’ясувати на власному досвіді, а також на досвіді своїх знайомих і подруг, чоловіки часто не знають, чого жінкам дарувати не варто! Найперше – і найголовніше

– це різного роду кухонні приналежності, надто, коли цей подарунок приурочують до конкретного свята. І навіть, якщо ви більше десяти років одружені, і навіть, якщо це супер новомодний кухонний комбайн, чи мультиварка, чи хлібопічка, блендер, міксер, чи кавоварка, яка готує пречудові капучино і латте з пінкою. І навіть, якщо хоча б один із цих приладів, місце якого на кухні, є давнім бажанням жінки. Його звісно що можна втілити, але не приурочуючи до свята, а лише з огляду на необхідність полегшити для жінки процес приготування їжі, що триватиме тепер із більшим задоволенням.  Найкращим же подарунком для чарівної половини цього світу буде саме те, що здатне підкреслити, вдосконалити її жіночність, а не завуальовано натякнути на її неписане «життєве призначення». Прикраси, парфумерія, косметика (хоча і з цим слід бути уважним та обережним), білизна, предмети одягу. Навіть електронна техніка особистого користування (а не телевізор в квартиру). Зрештою, якщо на стільки уже складно визначитися з усім цим та іншим не означеним тут набором можливостей, то можна подарувати жінці подарунковий сертифікат, користуючись яким, вона самa зможе обрати для себе все те, що їй необхідно і буде задоволена від процесу. Такі самі подарункові сертифікати передбачають відвідування салонів краси, СПА - процедур чи масажу ( в залежності від уподобань та нагальних потреб). Абонемент в тренажерний зал чи на фітнес, якщо, звісно, він не був висловленим жінкою, як побажання, може також розцінитися як натяк до покращення стану її фігури. Якщо ж абстрагуватися від виключно матеріальних подарунків, то не варто оминати увагою можливість духовно-культурного сюрпризу. Матеріальний бік у ньому також не виключення, але духовне збагачення гарантовано. Лише, знову ж таки, не прогадати з вибором. Мова йде про організацію відповідного культпоходу. Подарунком відтак, можуть стати квитки на концерт, на виставу, оперу, балет, чи на перегляд фільму. В залежності від конкретних вподобань. Жінки також, знаючи, приміром, про спортивні захоплення своїх коханих чоловіків, можуть в якості подарунка придбати квитки на якусь із спортивних ігор. А, можливо, і на рок-концерт, чи на виступ когось із виконавців, ким захоплюється, чи колись захоплювався чоловік. Романтичні вечори у якості подарунків також ніхто не відміняв. Рівно ж як і подарунки, зроблені власними руками. До останніх можуть належати фотоколажі, відеопрезентації, які відтворюють історію знайомства, витвір кулінарного мистецтва чи власноруч намальована, після відвідування тритижневих майстер-класів, картина. Зрештою, подарункова фантазія насправді невичерпна. Якщо не вистачає своєї, можна її позичати в інших. Ідей – надзвичайно багато. Варто до них обрати правильне місце, настрій і найважливіше – правильну особу. Адже, на колір і смак, товариш не всяк. Розуміння та повага до вподобань тих, кому планується зробити подарунок є також виявом уважності й підсилює радість від подарунка в рази…