REMEMBER YOUR BAPTISM

“Holy Baptism is the basis of the whole Christian life, the gateway of life in the Spirit and the door which gives access to the other sacraments.  Through Baptism, we are freed from sin and reborn as sons of God; we become members of Christ, are incorporated into the Church and made sharers in her mission: “Baptism is the sacrament of regeneration through the water in the word.”
The Liturgical celebration of the Baptism of Our Lord and Savior Jesus Christ should prompt us and motivate us to review our own Baptism, its meaning as well as its obligation for us. We would like to offer five short but very practical suggestions on how we can renew our own Baptismal commitment as we contemplate Jesus being baptized by St. John the Baptist in the Jordan River.  In His Baptism the sublime mystery of the Blessed Trinity is revealed.  The Father’s voice is heard; the Son (Jesus) descends into the waters of the Jordan; the Holy Spirit descends on Jesus in the form of a dove.” (Mt. 3:13-17)

1. SIGN OF THE CROSS:  One of the most noteworthy signs of belonging to the Catholic faith is the Sign of the Cross. Every time we make the sign of the cross, we profess our belief in the Mystery of the Blessed Trinity—One God in three separate and distinct Persons: the Father, the Son, and the Holy Spirit.  This should be a brief moment when we call to mind our own Baptism and the dignity that flows from that sacred moment.  As the Baptismal waters trickled off our forehead and the words of Baptism were pronounced by the priest, gifts in abundance descended into our souls.  We became a son of God, brother to Jesus Christ and friend to the Holy Spirit.  For this reason, Pope St. Leo the Great exhorts us: “Christians recognize your dignity.”  It all started at the moment of Baptism!
2. YOUR BAPTISM DATE:  If you do not know the specific date of your Baptism or the dates of the Baptisms of your children, why not look it up this week. Celebrate! As human persons we are called to celebrate! Wedding anniversaries, birthdays, Holidays—all are moments to celebrate. Why not add a new category?  Baptism dates!  As a catechetical tool, parents can surely catechize their children by calling to mind their child’s baptism in the context of a celebration. Why not buy a cake and candles. However, go beyond the eating and singing. Explain to the child the “why” of this celebration. This was your second birthday.  You were born of water and the spirit on the day of your baptism. You became a child of God; you entered into a new family, the Church, the People of God!
3. HOLY WATER:  Use holy water often! Upon entering the church, it is a good habit to sign yourself with holy water. At home before retiring every night it is a good habit for parents to bless their children in the name of the Blessed Trinity with holy water. Once again, call to mind your own baptism every time holy water is sprinkled! St. Teresa of Avila states that the use of holy water is a powerful means to expel the devil from your presence!  In our Baptism the priest/deacon carried out a minor exorcism! Our Baptismal grace far exceeds the power of the devil!
4. ATTEND BAPTISMS:  Every time you attend the Sacrament of Baptism call to mind your own Baptism. Baptism calls us to renounce the devil, as well as sin as our mortal enemy number one! If you are called to be a Sponsor, even more should the renewal of our baptismal promises be reinforced. Both parents and godparents are called to live out the symbol of the Baptismal candle. That means that Jesus is the principal LIGHT, but we are called to take from His light and share this light to the whole world especially the godchildren that God has entrusted to us!   Once again allow the words of St. Leo the Great to echo in the depths of your heart: “Christians recognize your dignity.”
5. MISSIONARY CALL:  Before ascending into heaven, Jesus gave to the Apostles as well as to us our marching orders, our mission, our task to carry out. Read slowly and meditate on Jesus’ last words: “All power in heaven and on earth has been given to me. Go, therefore, and make disciples of all the nations, baptizing them in the name of the Father, and of the Son and of the Holy Spirit, teaching them to observe all that I commanded you. And behold I am with you always, until the end of the age.”(Mt. 28:18-20). The message!  It could not be clearer! Jesus summons all the baptized to bring the grace of their own baptism to the entire world. The grace of God, the presence of the Trinity is not meant to be hidden under the bushel-basket but to shine and to be shared with the entire world!

Let us conclude by listening to the consoling words of Pope Benedict XVI: “Through Baptism each child is inserted into a gathering of friends who never abandon him in life or in death…This group of friends, this family of God, into which the child is now admitted, will always accompany him, even on days of suffering and in life’s dark nights; it will give him consolation, comfort and light.”  With these words from the Holy Father and practical advice, let us strive to live  out our Baptism to the fullest extent possible—to become shining stars of holiness, reflecting the Light of Christ!

Місцерозташування Чистилища.

     Святий Григорій Великий - Диякон Пасхазій і священик із Центумцелли – Блаженний

Стефан Францисканець і монах на сходах вівтаря - Теофіл Рено і хвора жінка з Доля… Більшість тих, хто боїться Чистилища, думають про власні інтереси більше, ніж про славу Божу, думають лише про старждання, не беручи до уваги спокою і щастя, якими там насолоджуються святі душі. Згідно з тим, що говорив святий Тома та інші Учителі Церкви, як це ми бачили попередньо, Божественна Справедливість у певних випадках призначає окреме місце під землею для певних душ. Ми виявили кілька фактів, що пїдтверджують цю думку, з яких процитуємо два згаданих святим Григорієм Великим (Двоєсловом) у його "Співбесідах" (Діалоги, IV, 40). "Коли я був молодим, ще мирянином, то чув від старших, обізнаних, як єпископові Капуї з'явився диякон Пасхазій. Пасхазій, диякон Святого Престолу, книги якого про Святого Духа збереглися досі, був людиною виняткової святості, який присвятив себе вчинкам побожності, був ревним у справах допомоги бідним, часто забував про власні потреби. Коли виникла суперечка через вибори Папи, Пасхазій відокремився від єпископів і приєднався до партії, якої вони не схвалювали.

     Незабаром після цього він помер у святості, яку Бог підтвердив чудом: у день його похорону мало місце миттєве зцілення від самого лише дотику до його далматинки. Через якийсь час Германа, єпископа Капуї, послали до лазень Святого Анджело. Як же він здивувався, зустрівши там того самого диякона Пасхазія, що виконував найгіршу рабську працю в лазнях! "Я тут покутую за мою провину, - сказав привид, - за зло, яке вчинив, дотримуючись неправильної партії. Я благаю тебе, молись до Бога за мене: ти знатимеш, що твої молитви прийняті, якщо більше не побачиш мене в цих місцях". Герман почав молитися за померлого і через кілька днів, повертаючись до лазень, безуспішно шукав Пасхазія. "Йому належалося перетерпіти тимчасове покарання, - говорить святий Григорій, - тому що він згрішив через незнання, а не зі злого умислу (наміру)". Той же Папа розмовляв зі священиком із Центумцелли (тепер Читавекк'я), який також відвідував лазні. Якась людина сказала, що буде виконувати для нього найгіршу рабську працю; упродовж кількох днів ця людина очікувала священика з безмірною доброзичливістю, навіть із ревністю. Добрий священик, міркуючи, що повинен би винагородити за таку увагу, прийшов наступного дня з двома освяченими хлібинами і, отримавши звичні послуги від свого доброго слуги, запропонував йому хліб. Слуга з сумом на обличчі відповів: "Чому, отче, ви пропонуєте мені цей хліб? Я не можу його їсти. Я колись був власником цього місця, а після моєї смерті був відісланий назад в умови, серед яких ви мене бачите, щоб спокутувати мої прогрішення. Якщо хочете зробити добро для мене - вознесіть за мене Хліб Євхаристії". Після цих слів він несподівано зник, і той, кого священик мав за людину, своїм зникненням показав, що був лише духом. Весь тиждень добрий священик посвячувався вчинкам покаяння і кожного дня приносив Тіло Христове в жертву за померлого; потім, повернувшись у ті ж лазні, більше не зустрічав там свого відданого слуги і вирішив, що той був визволений. 

     Здається, що іноді Божественне Правосуддя карає душі тим, що присуджує їм відбувати кари в тому ж місці, де вони сповняли свої гріхи. Читаємо в хроніках міноритів, що блаженний Стефан, монах цього ордену, вшановував Святе Причастя, відбуваючи частину ночі на адорації. Одного разу, перебуваючи на самоті у каплиці, освітленій лише слабеньким мерехтливм світлом маленької лампи, він несподівано побачив монаха на одній зі сходинок перед вівтарем. Стефан підійшов до нього і запитав, чи має він дозвіл покидати свою келію о такій порі. "Я померлий монах, - відповів той, - я тут за рішенням Божого Правосуддя, бо маю відбувати моє Чистилище, тому що тут я згрішив літеплістю (недбайливістю) і зневаженням щодо Бревіарію (часослова). Господь дозволив мені повідомити тебе про мій стан, щоб ти міг допомогти мені своїми молитвами". Зворушений цими словами, блаженний Стефан одразу впав на коліна, щоб відмовити De Profundis та інші молитви; він помітив, що поки він молився, риси обличчя померлого виявляли радість. Кілька разів упродовж наступних ночей він бачив привида таким самим чином, але щоразу більш щасливим, оскільки наближалася пора його визволення.

      Нарешті, після останньої молитви блаженного Стефана монах підвівся, весь осяяний світлом, висловлюючи вдячність своєму рятівникові, і зник у блиску слави. Ще один випадок настільки чудовий, що ми ледве чи могли б його описати, каже канонік Постель, якби він не був описаний отцем Теофілом Рено, теологом і полемістом, що розповідає про нього, як про подію, яка сталася в його житті, майже в нього на очах. Аббат Лувре додає, що Генеральний вікарій архієпископа в Безансоні, дослідивши всі деталі, визнав цей випадок істинним. У 1629 р. в Доле, у Франш-Конте, звичайна жінка, Угетт Рой, була прикута до ліжка хворобою запалення легень, яке загрожувало її життю. Лікар вирішив, що треба зробити кровопускання, і через свою невправність пошкодив артерію її лівої руки, що спричинило вкрай важкий стан хворої. Наступного дня на світанку жінка побачила, як до її палати увійшла молода дівчина, одягнена в білу одіж, дуже скромна у манерах. Гостя запитала жінку, чи готова вона прийняти її послуги по догляду за нею. Хвора, здивована пропозицією, відповіла, що ніщо інше не принесе їй більшого задоволення. Незнайомка відразу запалила вогонь, підійшла до Угетт і обережно поклала її на ліжко, а потім продовжувала пильнувати її і прислуговувати, як найвірніша служниця. О чудо! Доторк рук незнайомки був таким цілющим, що тяжкохвора, майже помираюча жінка, відчула велике полегшення й незабаром почувалася повністю зціленою. Вона вже була цілком упевнена в тому, ким була та люб'язна незнайомка, й покликала її, щоб запитати, але та зникла, пообіцявши повернутися ввечері. Тим часом люди були надзвичайно здивовані й виявили зацікавлення, дізнавшись про це несподіване зцілення. Всі мешканці Доля тільки й говорили про цю таємничу подію.

      "Ми можемо спертися на думку, що в Чистилищі більше потіхи, ніж похмурих почуттів. Отже, більшість тих, хто боїться Чистилища, думають про власні інтереси більше, ніж про славу Божу, думають лише про старждання, не беручи до уваги спокою і щастя, якими там насолоджуються святі душі". 

     Але коли незнайомка ввечері повернулася, вона сказала Угетт, не намагаючись нічого приховувати: "Знай, моя дорога племіннице, що я - твоя тітка, Леонардо Коллін, яка померла сімнадцять років тому, залишивши тебе спадкоємицею свого невеликого майна. Завдяки Божественній щедрості, я врятована. Я дуже почитала Пресвяту Діву, і Вона домоглася для мене цього щастя. Без Неї я була втрачена. Коли смерть несподівано прийшла до мене, я була в стані смертного гріха, але милосердна Діва Марія випросила для мене ласку повного розкаяння і врятувала мене від вічного прокляття. Відтоді я в Чистилищі, і наш Господь дозволяє мені закінчити моє відкуплення служінням тобі упродовж чотирнадцяти днів. Після цього я буду звільнена від мук, якщо ти, зі свого боку, змилосердишся і відбудеш три паломництва за мене до трьох святих санктуаріїв Пресвятої Діви". Угетт, здивована, не знала, що й думати про це. Не вірячи в реальність привида і боячись пасток злого духа, вона порадилася зі своїм сповідником, отцем Антоніо Роландом, єзуїтом. Він порадив їй пригрозити незнайомці церковним екзорцизмом. Ця погроза не схвилювала її: вона спокійна відповіла, що не боїться молитов Церкви. "Вони мають владу, - сказала, - лише над демонами й проклятими і жодної - супроти душ, чия доля визначена наперед і які перебувають у Божій благодаті, як я", Угетт усе ще не вірила. "Як же ти, - заперечила вона молодій дівчині, - можеш бути моєю тіткою Леонардою? 

      Вона була старою, зморшкуватою, бридкою і вередливою, а ти молода, ніжна й привітна". "Ах, дорога моя племіннице, - відповів привид, - моє справжнє тіло в гробі, де воно залишиться до воскресіння; те ж, яке ти бачиш, - дивовижним способом складене з повітря, щоб дозволити мені розмовляти з тобою, служити тобі і заслужити собі на твої заупокійні молитви. 

     Що ж до моєї дратівливості - то сімнадцять років жахливих страждань навчили мене терпеливості і покірності. Знай також, що у Чистилищі ми зміцнені благодаттю, позначені печаттю обраних і тому вільні від усіх вад".           У таке пояснення не можна було не повірити…

Угетт, вражена і вдячна, з радістю приймала послуги, які надавалися їй упродовж чотирнадцяти днів. Тільки вона могла бачити й чути померлу, яка приходила в певні години і потім зникала. Як тільки сила повернулася до Угетт, вона побожно відбула паломництва, про які її попросили. Через чотирнадцять днів видіння зникло. Леонарда з'явилася їй востаннє, щоб повідомити про своє звільнення; вона перебувала в стані незрівнянної слави, сяяла, мов зірка, і на лиці її спочивала абсолютна радість. Зі свого боку, вона висловила вдячність племінниці, пообіцяла молитися за неї і за всю її родину і порадила серед життєвих терпінь не забувати про кінець свого існування, про спасіння душі.                                    (далі буде)

ОГОЛОШЕННЯ ОБ'ЯВЛЕННЯ

Настоятелі Церкви голосять народам землі об'явлені правди за допомогою живого слова. 

     Мусульмани поширюють свою віру вогнем і мечем, протестанти - за допомогою Біблії,

наша Церква голосить Слово Боже (об'явлені правди) у проповідях.  Омиляються ті, які твердять, що ознайомити всі народи з об'явленими правдами можна лише за допомогою св. Письма. Бог хотів, щоб люди пізнали об'явлені правди і повірили в Нього саме через проповідь, а не через св. Письмо, як думають протестанти. Бо, по-перше, сам Христос лише проповідував. І не написав нічого; по-друге, Христос наказав Апостолам: "Йдіть же, навчайте всі народи" (Мат. 28, 19), а не: "Пишіть до всіх народів" (тому й Апостоли, за невеликим винятком, не писали книг, а лише проповідували: "Книгами вірних були самі Апостоли" (св. Авг.); по-третє, як каже св. Павло: "Тим же то віра (приходить) через слухання" (Рим. 10, 17), тобто, не з самого читання; по-четверте, повчання за допомогою живого слова цілком відповідає потребам людини, бо сприймати сказане кимось легше, ніж думати над прочитаним, по-п'яте, люди, які жили з часу створення світу аж до Мойсея, тобто до часу, коли появилися деякі книги св. Письма Старого Завіту (отже, протягом 25000 літ), а також частково ті, які жили перед написанням Євангелій, не знали б тих об'явлень, якщо допус¬тити, що св. Письмо є єдиним джерелом пізнання об'явлених правд, з іншого боку, і ті, що не вміють читати, або не мають за що купити собі Біблії, або не посідають потрібних знань, щоб зрозуміти важкі місця св. Письма, теж не могли б пізнати об'явлених правд. Але Бог хоче, щоб всі дійшли до пізнання правди (І Тим. 2, 4). Для багатьох св. Письмо втратило б свою вартість, якщо б Церква вагою живого слова не запевняла, що ті книги дійсно походять від Бога, дійшовши до нас без змін. Ще св. Августин говорив: "Я не вірив би Євангелію, коли б мене не спонукала до цього повага до Церкви". Наука, яку Католицька Церква урочисто проголосила об'яв-леною Богом, називається правдою віри або догмою.

      Те, що та чи інша правда об'явлена Богом, мають право проголошувати публічно вселенські Собори (збори єпископів усієї Церкви) і сам Папа. Так, напр., Нікейський Собор (325р.) оголосив догму про Божество Ісуса Христа, а папа Пій IX в 1854 р. догму про Непорочне зачаття Матері Божої. Однак проголошення догми не є творенням якоїсь нової науки, а лише оголошенням і поданням до відома всіх, що та правда дійсно є об'явлена Богом і що Kатолицька Церква вірила в неї від початку. "Не кидається нового насіння в ріллю Церкви, а тільки далі розвивається насіння, кинене Апостолами" (Вінк. з Лєр.). Дитина, навчаючись релігії, відкриває для себе щоразу щось досі не відоме - але ж віра її залишається незмінною. Так і Церква не творить нової науки, коли з тієї чи іншої причини переглядає помилкове трактування деяких релігійних правд і зобов'язує до прийняття їх нового трактування. Хто вважає, що правди віри є застарілі, нехай зважить, що правда не старіє. Як 2x2 завжди дорівнює 4, так правда завжди залишиться правдою, а догма - непохитною засадою. Правди, в які Католицька Церква завжди вірила, але їх ще не проголосила об'явленими, називаються "побожною думкою". 

     Такою побожною думкою є, напр. віра, що Матір Божа була взята до неба. Католицька Церква черпає об'явлені Богом правди з св. Письма і Передання. Св. Письмо і Передання (усне) мають однакову вартість, тому слід їх приймати з однаковою шаною (Соб. Трид.). Св. Письмо є писаним, а Передання неписаним словом Божим. Тому св. Павло нагадує християнам, щоб вони дотримувались не лише того, що їм надається на письмі, але і того, що подано усно (II Сол. 2, 14).    

Чи є підстава для надії?

     Такий у нашому народі побожний звичай, що коли настає якась усенародна потреба, наші Церкви та релігійні організації закликають нас до молитви. Було таке напередодні різних криз, важливих виборів тощо. Не треба забувати, що наш народ молиться, охоче молиться, навіть без особливого заклику з боку церковного проводу. Траплялося навіть так, що бажання молитися опановує віруючу суспільність і священнослужителі тільки долучаються до спільної молитви, як це сталося недавно на євромайданах у різних містах України.  Останнім часом – це заклик до молитви за мир, за переможне закінчення збройного конфлікту. І люди моляться. Однак нам потрібно замислюватися, хоча б час від часу, за що, по суті, ми молимося і як нам розуміти молитву, бо тут – доводилося пересвідчитися – є певні нез’ясовані моменти. Відразу після Першої світової війни, яка для Німеччини закінчилася великим програшем, у тій країні з’явився сатиричний вірш «Якби ми були виграли війну». У цьому вірші перечислено різні обставини, які б стали обов’язковими для всього населення. Та і не тільки для населення: наприкінці є такий рядок: «Бог мусів би діяти як німецький генерал». Вірш закінчується словами: «Якби ми були виграли війну − на щастя, ми її не виграли». У процитованому рядку про роль Бога − гірка правда. На жаль, часто ті, хто в молитві звертається до Бога, хочуть, щоб Всевишній виконував їхню волю і діяв так, як вони вважають найбільш корисним для свого народу. Коли ми молимося, про щось просимо, звичайно стараємося висловити це словами. Хтось зауважить, що не треба казати Богові, що нам потрібно, бо Він це знає. Мудра думка, Бог усе знає. Але, не забуваймо, що коли ми наші потреби «вдягаємо» в слова, то робимо це не для того, щоб розкрити Богові щось невідоме, а щоб усвідомити собі, що задля задоволення наших потреб нам необхідна Господня поміч. Без Бога нічого доброго нам не може статися.   Мета молитви, будь-якої, полягає не в тому, щоб Бога спонукати, змусити виконувати наші плани. Молитва полягає в словах, якими наш Божественний Спаситель Ісус Христос навчав нас звертатися до Небесного Отця: «Нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі». Молитва полягає в нашому переконанні, що Бог – всезнаючий і всемогутній милосердний Батько, хоче для своїх дітей тільки добра. А що для нас, молільників, є справді добрим, знає тільки Бог! Багато вважають, що «успіх» молитви полягає в тому, що Господь Бог здійснює те, що ми хочемо (про що ми до Нього звертаємося), і то в такий спосіб, як хочемо ми. Це хибна позиція. Бог безмежно мудріший і благородніший за нас. Треба вірити, що Бог вислуховує кожну щиру молитву, але на свій спосіб, даючи нам більше та краще, ніж ми навіть можемо собі уявити, часто в неочікуваний для нас спосіб. На це маємо безліч доказів. Наші батьки, діди, предки боролися за незалежну Україну. Наша незалежність дісталась нам через багато років, наприкінці минулого століття, без боротьби, без крові. Відчуття та здійснення нашої самостійності здійснюється сьогодні на полі бою. Молитва, з якою звертаємося до Небесного Отця повинна бути щира, промовлена словами і доведена ділами. Це ще одна дуже важлива прикмета молитви.     Мир – це дар від Бога, за який молимося. Але як може Бог подарувати нам оцю благодать, якщо ми не стараємося любити нашого ближнього? Ісус Христос недвозначно вчить нас, що нашим ближнім є також наш ворог. То що, маємо молитися за те, щоб наші кривдники втішалися успіхом? Ні, але маємо прохати Господа, щоб вони виконували Божу волю, не ображали Його, не легковажили Його закони, бо це є передумовою одержання дару миру. Якщо наслідувати Ісуса Христа та бажати духовного добра навіть тим, хто нас розпинає, то наскільки більшим, сильнішим і щирішим повинно бути наше бажання чинити добро тим, хто нам рідний і до нас прихильний. Якщо наше серце закрите для них, то хіба може здійснитися Божий дар миру? Божі дари треба не тільки випрошувати в молитві, але треба також своєю позицією та поведінкою доводити, що ми готові приймати Божі дари. Починається новий рік. Ми всі сповнені надією, що цього року станеться багато такого, що скріпить нашу єдність, що піднесе рівень життя, що забезпечить рівноправність, що принесе мир. Чи є підстава для такої надії? Так, звичайно, якщо будемо молитися, шукати розв’язок у Господа, пильно працювати, бажати і чинити добро всім нашим співвітчизникам. Докладімо всіх зусиль, щоб цей 2015 рік проходив у щирому спілкуванні з Богом та боговгодній діяльності.

+ Любомир, Архиєпископ-емерит

Celebrate the Feast

by Lou Pizzuti

On the Twelfth Day of Christmas my true love gave to me . . . a lot of stuff. We know the song. And then Christmas is over, right?

Well, not really.
Now, if we listen to our culture, we’d think that Christmas ends sooner. How often do we see discarded trees, waiting to be picked up as early as December 26? And finding a radio station playing Christmas Carols during the 12 Days of Christmas? Bah.
But, as Christians, should we be marching to the beat of the culture? Or should we follow the Church and be counter cultural?
Yes, some of us keep Christmas going throughout the 12 Days – but that’s only the beginning of the season. The Nativity account in Matthew’s Gospel tells the story of the Visit of the Magi, traditionally celebrated (in the West) on January 6, the Feast of Epiphany. Some even go so far as to remember the season includes the Baptism of Christ, on the following Sunday. But longer?
Yes. Luke’s Gospel includes the Presentation of the Temple, celebrated on February 2, as part of the Nativity narrative. February 2. Forty days after Christmas.
Forty Days for Christmas.
Forty Days for Lent.
Forty Days from Easter to Ascension.
Do you see a pattern here?
If you’re part of a liturgical tradition – Orthodox, Eastern Catholic, Roman Catholic, Lutheran, Anglican, and even some other Protestant groups – you have a liturgical calendar – and you have this rhythm of liturgical seasons, given to you as a gift.
Why a gift?
Let’s start with Easter. It’s a feast. It is, in fact, the feast of feasts for Christians. As the Byzantine Troparion for Easter says, “Christ is risen from the tomb, trampling down death by death. And upon those in the tombs bestowing life”. The feast is 40 days until the Ascension. But, it’s preceded by 40 days of fasting and prayer, a time of introspection, repentance.
So, how does that relate to Christmas?
Christmas is itself preceded by a period of preparation. In the West, it begins on the fourth Sunday before Christmas – Advent. In the Byzantine tradition, it’s – are you ready – FORTY DAYS, starting right after St. Philip’s feast on November 15.
In the secular culture, Advent has been eclipsed by Christmas. You can hear carols on the radio as soon you put away the decorations from that great holy day of secular culture, Halloween. From November 1 until December 25, it’s a time of increasing celebration, gluttony, and consumerism, and there is no thought of Advent, nobody cares to prepare the way of the Lord. Then, once the day arrives, there’s no more energy to really celebrate.
It’s just another symptom of the culture’s marginalization of Christianity.
The Church has given us a rhythm of spiritual life, of liturgical life (really, shouldn’t they reflect each other?).
Oughtn’t we, as Christians, choose, rather than following the culture, become counter-cultural?

Celebrate Christmas, my friends.

The Baptism Of Our Lord Jesus Christ (January 6)

On the Feast of the Baptism of the Lord, a Christian is transported by his thoughts and feelings to a time long since passed. He directs his attention to that which was accomplished at the Jordan, and his heart is filled with reverent trembling. A Christian contemplates Heaven opening over the Jordan and the Holy Spirit descending upon Jesus Christ in the form of a dove. He hears the very voice of the Heavenly Father: “This is my Beloved Son, with whom I am well pleased” (Matt. 3: 17). These unusual manifestations leave a profound impression in the heart of a believing Christian, evoking in it wonder and piety. From the depths of his enraptured heart the Christian involuntarily cries out: “Great art Thou, O Lord, and marvelous are Thy works, and there is no word which suffices to hymn Thy wonders.”
On the feast of the Lord’s Baptism, a Christian meditates on the reason our Lord Jesus Christ, born without sin and not having sinned during His earthly life, should come to Jordan together with sinners in order to receive Baptism from John. The Christian calls to mind the sinful Fall of his forefathers; their punishment by the Lord God, required by God’s justice. He meditates on the sundering of man’s bond with his Creator and upon God’s merciful promise not to leave man without care. The Lord placed enmity between the seed of the serpent and the seed of mankind (Gen. 3: 15). The Lord promised even our forefathers that a time will come when his descendants shall crush the head of the Serpent-tempter. The Old Testament tree of life shall be replaced by the New Testament Body and Blood of the Only-Begotten Son of God, Who shall come to earth to save the world. “He who eats My Flesh and drinks My Blood has eternal life, and I will raise him up at the last day”  -  thus speaks Jesus Christ Himself (John 6:54). Because of this it was necessary that man again recognize his Creator and Savior. It was needful to strengthen man’s faith in his Savior. It was necessary for people to learn that the Father and Son, according to the word of Jesus Christ, are one: “The Father is in Me and I am in the Father” (John 10:38). And now our Lord Jesus Christ reveals Himself to the world. He comes to the Jordan to receive Baptism from John. During the Baptism of Jesus Christ in the Jordan the Holy Spirit descends upon Him in the form of a dove, while the Heavenly Father witnesses to Him with the words: “This is my Beloved Son, with whom I am well pleased.” There was a true Theophany at the Jordan! Here also at the Jordan it became clear to John the Baptist Who it was that had come to him to be Baptized from Nazareth in Galilee. “I myself did not know Him.” John said later, “but He who sent me to baptize with water said to me. ‘He on whom you see the Spirit descend and remain, this is He who baptizes with the Holy Spirit.’  And I have seen and have borne witness that this is the Son of God” (John l:33-34). The next day, looking at Jesus as He walked, John said, “Behold, the Lamb of God!” (John 1:35-36).
Pride was the source of the sin of our forefathers, for they desired to become like their Creator, “like God, knowing good and evil” (Gen. 3:5). Our Lord Jesus Christ, accepting baptism from His creature, shows an example of great humility.  He, ‘‘though He was in the form of God, did not think it robbery to be equal with God, but emptied Himself, taking the form of a servant, being born in the likeness of men. And being found in human form He humbled Himself and became obedient unto death, even death on a cross.” Christ the Savior turns to John the Baptist not as God but as a humble Man asking baptism in order to fulfill ‘‘all truth.’’ Thus is pride overthrown by humility. “Jesus, when he began His ministry, was about thirty years of age” (Luke 3:23).  Before His entry into the public ministry of mankind’s salvation, Christ the Savior comes to Jordan and receives baptism from John. As Man, in this sacred act He strengthens His powers by the grace of the Holy Spirit descended upon Him in the form of a dove. . . At the age of thirty the God-Man reveals Himself to the people, fulfilling by this act the custom of the Talmud-nourished Hebrew people who, especially after the return from Babylonian captivity, strictly kept the letter of the Law. According to the understanding of the Hebrews of that time, a man who had not reached thirty years could be neither a priest nor a teacher. And the Lord Jesus Christ, who came not to destroy but to fulfill the Old Testament Law, begins to preach at the age of thirty. It was at this age also that John the Baptist appeared at the Jordan with the call for people to repent.

---

The Great Blessing of Water

The rite of the Great Blessing of Water is celebrated in the Ukrainian Catholic Church after the vesperal divine liturgy on the eve of the feast of the Epiphany [Theophany], and after the Eucharistic liturgy on the day itself. It begins with the chanting of special hymns with the incensing of the water, and concludes with bible readings, petitions and prayers. 
You came, O Lord, taking the form of a servant, Asking for baptism though you have no sin. The waters saw You and were afraid. The Forerunner began to tremble and cried out, saying: How shall the lamp-stand illumine the Light? How shall the servant lay hands upon the Master? Sanctify both me and the waters, O Savior, Who takes away the sins of the world.
That He might sanctify both me and the waters... Let us then draw water in gladness, O brothers, 
For upon those that draw in faith The grace of the Spirit is invisibly bestowed by Christ  The God and Savior of our souls.

Today the nature of the waters is sanctified, The Jordan bursts forth and turns back the flood of its streams, Seeing the Master wash Himself. To the voice of one crying in the wilderness, Prepare ye the way of the Lord, 

God has sent His only-begotten Son "not to condemn the world, but that the world might be saved through Him." (Jn 3:17) He has sent the Lord Jesus Christ not only to save people's souls, but to save their bodies, and not only to save human beings, but to save the entire creation.

You are great, O Lord, and Your works are wondrous, and there are no words capable of hymning Your wonders... For of Your own will You brought all things in to being from nothing, by Your power You uphold the whole of creation, and by Your providence You order the world... The sun sings to You, the moon glorifies You, the stars meet together before Your face, the light obeys You, the deeps shudder before You, the water springs serve You... We confess Your grace, we proclaim Your mercy, we conceal not Your gracious acts: You have set free our mortal nature. By Your birth You have sanctified the Virgin's womb. All creation sings praises to You Who have revealed Yourself. For You, our God, have appeared upon earth and have dwelled among men. You have sanctified the Jordan streams... Therefore, O Master, be present here now by the descent of the Holy Spirit, and sanctify this water. Give it the blessing of Jordan. Make it a fountain of incorruption, a gift of sanctification, a remission of sins, a protection against disease, a destruction of demons... and may it be for those who will partake of it, to the cleansing of their souls and bodies, to the healing of their passions, to the sanctification of their homes, to every expedient purpose...

Since the Son of God has taken human flesh and has appeared in the world, manifesting Himself in His baptism in the Jordan, all flesh and all matter is sanctified. Everything is made pure and holy in Him. Everything which is corrupted and polluted by the sinful works of men is cleansed and purified by the gracious works of God. All death-dealing powers of the devil which poison the good world of God's creation are destroyed. All things are again made new. Through the "prime element" of water on the feast of the Epiphany the entire creation is shown to be sanctified by God's Word through the same Spirit of God who "in the beginning... was moving over the face of the waters." (Gen 1:2)

Come, O ye faithful, Let us praise the greatness of God's dispensation toward us, For He who became Man because of our transgressions  And who alone is clean and undefiled, Was for our cleansing Himself cleansed in the Jordan 

---

VERSES AT THE VESPERS OF THE THEOPHANY

The Forerunner beheld our Enlightenment, Who has brought light to all mankind, draw near for baptism: and he rejoiced in soul while his hand trembled. And he showed Him to the people, saying: “Behold, the Redeemer of Israel, Who sets us free from corruption.” O sinless Christ our God, glory to You.

The hosts of angels were filled with fear, as they saw our Deliverer baptized by a servant and receiving witness through the coming of the Spirit. And the Father’s voice was heard from on high: “He upon Whom the Forerunner lays his hand, the same is My beloved Son in Whom I am well pleased.” O Christ our God, glory to You.

The streams of the Jordan received You Who are the fountain, and the Comforter descended in the form of a dove.
He Who bowed the heavens, bowed His head, and the clay cried aloud to Him that formed him: “Why do You command of me what lies beyond my power? For I have need to be baptized of You.” O sinless Christ our God, glory to You.
Wishing to save man gone astray, You have not disdained to clothe Yourself in the form of a servant. For it befitted You, as Master and God, to take upon Yourself our nature for our sakes. For You, O Deliverer, have been baptized in the flesh, making us worthy of forgiveness. Therefore, we cry to You: “O Christ our God and Benefactor, glory to You.

Mary, Mother Of All, For Every Day Of The Year

How did Mary experience the first Christmas? Mary too heard the words explaining the event that she herself saw and lived. Words and deeds that she pondered in her heart, in herself in a conscious, thoughtful and intelligent listening. The heart indicates this. The inner listening of Mary is a prolonged one, not a single moment. The Gospel phrase, “she kept all these things, meditating on them in her heart,” says that the guard of Mary was not a keeping passive or inert, but an active and alive one, connecting and comparing one thing with another trying to understand the profound logic, the direction and the truth of things that may seem unrelated or even conflicting. It is precisely what Mary did, feeling on one hand the words that proclaimed the glory of the Child (words heard from the angel at the Annunciation) and, on the other hand, seeing "a babe wrapped in swaddling clothes and laid in a manger.” It is the usual tension between greatness and littleness, glory and poverty that is the backbone of the Christian event. Mary’s listening thus becomes a true interpretation that sheds light on the mystery of Jesus.
Mary is not only the mother of Jesus, she is also his most profound interpreter. She explains Christmas, because it is not easy to understand Christmas. So, let us be guided by Mary, who kept all these things and pondered them in her heart. Her heart and her mind were seeking the golden thread that held together the opposites: a stable and "a multitude of angels," a manger and a "kingdom which has no end." Like her, like the shepherds and the Magi, let’s save at least astonishment. At Christmas the Word is an infant who cannot talk, the Lord is just in the morning of life, the Almighty is a child capable only of crying. God always starts in this way, with small things and in deep silence. God decided to reveal himself born as a child. This is the depth of the mystery of Christmas told by the Nativity in Bethlehem, of our churches and of our homes.
For thirty years, Christ lived this humble and simple life to save us. His mother embraced this life. This hidden life is embraced today, every day, by the Consecrated Virgins in the world. By placing their hope in the Blessed Virgin Mary, the Consecrated Virgins in the world look to Mary as "the prototype of the consecrated life because she is the mother who welcomes, listens to, intercedes and contemplates her Lord with praise of the heart" . Mary is the model, guide and Mother in all the fundamental elements of the consecrated life: in the evangelical following, in the way of marriage to Christ (Jn 2,4-5. 11 12), with "undivided heart" (1 Cor 7, 32), in evangelical poverty like the life in Bethlehem and Nazareth (Luke 1-2; Mt 1-2), in obedience to the salvific plan of God (Lk 1:38);in virginity spiritually, fruitful under the action of Holy Spirit, to be "the Woman" in union with Christ (Luke 1, 35; Jn 2: 4), in the availability to service and mission for the Church toward a new kind of motherhood (Jn 19, 25, 27; Rev. 12: 1); in the life of the Church as a fraternal bond of communion and help for the spiritual, apostolic, intellectual and human life.