Глава УГКЦ побажав Президенту Петрові Порошенкові, щоб і надалі в його житті Бог і Україна були понад усе…

      Від імені всієї повноти Української Греко-Католицької Церкви Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав сердечно привітав Президента України Петра Порошенка з 50-річчям і шле йому найщиріші вітання. «Так Всевишньому було угодно, – пише Предстоятель у привітальному листі Президентові, – щоб свій перший півстолітній ювілей Ви зустрічали в зеніті людської слави і влади. Тож бажаю Вам, щоб у перспективі цієї важливої дати Ви побачили обрії чудові майбуття прекрасного, до якого й вестимете з Божою допомогою і нашими спільними стараннями нашу Державу. Щоб у Ваших особистих ідеалах і надалі Бог і Україна були понад усе. Щоб Ваші рідні й близькі дарували Вам тільки втіху, а здоров’я Ваше хай відзначається козацькою міццю наступника гетьманів Запорозької Січі». «Нехай всемилостивий Господь винагородить Вас своїми щедрими ласками та благословить на дальшу працю для добра всього нашого народу. А як завдаток Божих ласк, уділяю Вам своє архипастирське благословення», – побажав Блаженніший Святослав ювілярові.    

Для єдності потрібна згода!!!

     У час Холодної війни між світовими потугами, яка була в другій половині минулого століття, українські громади в діаспорі на церковних богослужіннях або навіть за інших нагод часто співали таку молитву: Боже, вислухай благання,/ Нищить неволя наш край,/ В єдності сила народу,/ Боже, нам єдність подай. Люд у кайданах, край у руїні,/ Навіть молитись ворог не дасть. /Боже великий, дай Україні/ Силу і славу, волю і власть. Про це нагадав мені один мій знайомий, який живе в США і недавно відвідував Україну. Він також висловив цікаву думку: цю гарну пісню-молитву варто частіше співати, але треба дещо змінити. Дослівно сказав таке: "Молитися нам вже ніхто не забороняє. Можемо це робити скільки хочемо і як голосно хочемо. Народ вже не є в кайданах. Нещодавно ми двадцять п’ятий раз відзначали День Соборності України. Край має поважні фінансові проблеми, але потроху починає оговтуватися.

     Одне слово, загальна ситуація відрізняється від тої, що була 60 чи 50 років тому, коли слова пісні були актуальні. Чи не варто було б цю мелодійну і змістовно багату побожну пісню продовжувати співати, але, може, з деякими змінами?" Я поцікавився, як саме можна було б її змінити. "От, наприклад, – запропонував знайомий, – замість слова "неволя" в другому рядку першого куплета співати "незгода". Я замислився, а він пояснив: "Слово "неволя" означає, що ми є жертвою обставин. А "незгода" звертає увагу на те, що ми робимо, за що нам треба відповідати". Цю пропозицію знайомого вважаю актуальною та доцільною. Кажуть: Україна – велика країна. Це правда. Але чому ця велика країна сьогодні має стільки серйозних проблем? Хто в цьому винен? Винні не лише сусіди, навіть ті агресивні. Схоже на те, що винні ми самі. Україна має все, що потрібно, аби бути великою країною. А чого їй бракує? Єдності. Наша пісня влучає в саме серце наших проблем. З одного боку, нам треба посилено молитися за єдність, а з іншого – старатися цю єдність здійснювати, спільними силами робити все можливе, маючи перед очима одну мету – суспільне благо українського народу. Пригляньмося уважно до того, що відбувається. Там, де є щира спільна праця, – усе виходить на добро. Там, де не докладають зусиль чи не мають бажання до того, щоб діяти разом (не кажу вже нічого про розуміння такої потреби), – проявляється те, що робить нас слабкими, що нас дратує, що породжує байдужість до потреби ближнього, а в найгіршому разі – приводить до бажання шкодити ближнім. Спираючись на такі міркування і спостереження, ми повинні вибирати: або незгоду з усіма її фатальними наслідками, або згоду, що дає оправдану надію на те, що наша Україна буде справді тою великою державою, якою тішитимуться свої і яку поважатимуть чужі.                     + ЛЮБОМИР 

Фестиваль сімей: «Чим Бог займався до того, як створив світ?

Вранці 26 вересня 2015 р. Папа Франциск прибув до Філадельфії, де після сніданку відправив о 10.30 Святу Месу в соборі свв. Петра і Павла, однак участь у ній могло взяти лише місцеве духовенство.  Учасники Всесвітньої зустрічі сімей мали в суботу трохи часу щоб пооглядати місто. Навіть на досить віддалених від центру міста вулицях можна було побачити зелені футболки та прозорі наплічники учасників. Трохи було неприємно, що атмосфера у Філадельфії чимось нагадувала воєнний стан: на кожному перехресті поряд із зеленим хаммером стояло по кілька військових, повсюди багато загороджень і металошукачів, постійний шум гвинтокрилів, а поліцейських і рахувати не було варто, вони були фактично повсюди. З іншого боку, розумієш, що перебуваєш у країні, яка небезпідставно дмухає на холодне. Хтось висловив думку, що надмірні заходи безпеки стануть причиною неохочого ставлення до Папи з боку мешканців міста. Однак коли я запитав про це жінку на вулиці, вона щиро здивувалася, кажучи: «В жодному разі! Приїзд Папи - це велика честь для нас». Розумієш, що не всі так думають, але було приємно.  Хоча «Фестиваль сімей» мав відбутися увечері о 19.30, учасники з’їзду і паломники вже після обіду вишикувались у довгі черги перед металошукачами, щоб пройти на центральну вулицю міста, на якій чекала вже змонтована сцена з численними секторами.  На вулицях панував величезний гамір. Найголоснішими були неокатехуменальні спільноти, які гуртом і під радісні співи крокували вулицями міста, старанно створюючи цим святковий настрій для усіх паломників. Крім них, по різних місцях Філадельфії чути було вигуки вуличних проповідників. Останні, як у деяких американських фільмах, голосно в рупори закликали перехожих покаятися, цитуючи фрагменти зі Святого Письма. Ось тільки не дуже зрозумілим було їхнє ставлення до приїзду Папи; однак мало хто затримувався біля них, щоби це з’ясувати. 

     Вже близько 17.00 усі, хто був на центральних вулицях, могли побачити Папу на численних світлодіодних дисплеях, оскільки він у той час відвідав «Галерею незалежності», де в присутності мера та місцевих урядовців говорив про емігрантів і релігійну свободу. Традиційно, за деякий час до початку «Фестивалю сімей» Франциск проїхався папомобілем поміж секторами, затримуючись для благословення інвалідів і маленьких дітей. Фестиваль розпочався о 17.30 виступами кількох відомих тут християнських гуртів та хору. Було надано слово п’ятьом сім’ям зі США, Нігерії, Аргентини та України. Згадаю тільки про дві. Першими були наречені зі США, які хоч іще неодружені, однак запевнили Папу та присутніх, що невдовзі поберуться. Вони поділилися з усіма тим, як, готуючись до подружнього життя, шукають підтримки у Церкві, таїнствах та житті у дошлюбній чистоті. Другою виступила сім’я з України, з Івано-Франківська, яка емігрувала до США. Це була мати з хворим на церебральний параліч сином-підлітком. Вона розповіла Папі та всім присутнім, із якими проблемами й труднощами їм довелося зіткнутися і як вона Господу вдячна за них та за свого сина, який вчить усіх любити. Папа Франциск, зійшовши з підвищення, де йому встановили крісло, щиро обійняв і поцілував хлопця. 

     Дочка італійської святої Джанни Беретта-Молля прочитала присутнім зворушливого листа своєї матері до батька. Центральною фігурою фестивалю, звісно, був сам Святіший Отець. Він тепло привітав усіх учасників з’їзду. Папа розпочав своє слово від історії з дитиною, яка колись запитала його: «Чим займався Господь перед тим, як створив світ?» Папу здивувало таке запитання, але він відповів: «Господь любив, оскільки Він є любов’ю». Ця Любов створила також сім’ю. Папа Франциск закликав усіх присутніх любити одне одного попри сімейні труднощі, яких - як він підкреслив кілька разів - не бракує у жодній сім’ї. «Тобі легко це казати, ти ж неодружений», - пожартував папа. «Тільки любов здатна подолати усі ваші проблеми», - знову наголосив він. Тільки сім’ї, де пануватиме любов, зможуть творити суспільство, в якому будуть «правда, краса і доброта». На закінчення понтифік захотів наголосити присутнім на двох «спеціальних моментах» сім’ї. Це два моменти родинного буття, про які нам слід особливо турбуватися: діти - і наші дідусь із бабусею. Вони мають бути оточені нашою любов’ю, оскільки: «Діти - це майбутнє, це сила і надія. Дідусь і бабуся - це living memory, тобто жива пам’ять». 

     Як завжди, слова Папи справили на присутніх враження своєю простотою та одночасною глибиною. Святіший Отець запросив усіх присутніх на недільну Святу Месу. Мабуть, знову жартуючи, запитав: «До речі, о котрій вона завтра?» Завершив зустріч відомий італійський співак Андреа Бочеллі, який заспівав англійською мовою молитву «Отче наш» - мабуть перевершивши усіх попередніх співаків красою свого голосу. Принаймні, таке враження у мене склалося.

     Папа Франциск відмовився від заздалегідь підготовленого звернення на Всесвітній зустрічі сімей - «Фестивалі Родин», яке він мав виголосити 26 вересня 2015 р. на бульварі Бенджаміна Франкліна у Філадельфії. Нижче представлено повний текст звернення, яке він не зачитав. 

      Любі брати і сестри, любі родини!      Перш за все, я хочу подякувати тим сім’ям, які виразили готовність поділитися з нами історіями свого життя. Дякую вам за свідчення! Слухати, як сім’ї діляться своїм життєвим досвідом, - це завжди великий дар; він торкається наших сердець. Ми відчуваємо, що вони говорять про дуже особисті й неповторні речі, які певним чином стосуються усіх нас. Слухаючи їхні свідчення, ми можемо відчути, як поринаємо в ці історії; упізнаємо себе в подружніх парах та батьках, дітях, братах і сестрах, дідусях і бабусях. 

     Слухаючи їх, я думав про те, як важливо для нас ділитися своїм сімейним життям і допомагати одне одному в цьому чудовому, проте складному завданні - «бути родиною». Перебування з вами спонукає мене думати про одну з найпрекрасніших таємниць християнської віри. Бог не захотів прийти у цей світ інакше, ніж через сім’ю. Бог не хотів наблизитись до людства інакше, ніж через дім. Бог не бажав для себе жодного іншого імені, ніж Еммануїл (Мт 1, 23). Воно означає «З нами Бог». Це було Його бажанням від самого початку, Його метою, Його неустанними зусиллями - сказати нам: «Я - Бог з вами, я - Бог для вас». Він Бог, який на початку сотворіння сказав: «Недобре чоловікові бути самотнім» (Бут 2, 18). Ми можемо додати: недобре жінці бути самотньою, не добре дітям, літнім людям чи молоді бути самотніми. Це недобре! Ось чому чоловік покидає свого батька й матір свою, та пристає до жінки своєї, і стають вони одним тілом (Бут 2, 24) - двоє призначені для того, щоби створити дім, бути сім’єю. 

      З незапам’ятних часів у глибині нашого серця ми чули ці потужні слова: недобре тобі бути самотнім. Сім’я - це велике благословення, великий дар цього «Бога з нами», який не хоче віддати нас самотності життя без інших, без труднощів, без родини. Бог не мріє сам по собі, він намагається зробити все «з нами». Його мрія завжди збувається у мріях багатьох пар, які працюють над тим, щоби зробити своє життя - життям родини.  Саме тому сім’я це живий символ плану любові, що його наш Отець омріяв колись давно. Прагнути сформувати сім’ю означає вирішити бути частиною Божої мрії, обрати мріяти разом із Ним, хотіти створювати разом із Ним, приєднатися до Нього в цій сазі побудови світу, в якому ніхто не почуватиметься самотнім, небажаним чи бездомним. Як християни, ми цінуємо красу сім’ї та сімейного життя як місця, куди ми приходимо, щоб дізнатися значення та цінність людських відносин. Ми вчимося, що «любити когось - це не просто сильне почуття; це рішення, це судження, це обіцянка» (Еріх Фромм, «Мистецтво любити»). Ми вчимося присвячувати все іншій людині, і вчимося, що воно того варте. Ісус не був закоренілим холостяком, зовсім не так! Він зробив своєю нареченою Церкву, яку створив зі свого народу. Він пожертвував своїм життям за тих, кого любив, аби Його наречена, Церква, завжди могла знати, що Він - Бог з нами: Його людьми, Його сім’єю. Ми не можемо зрозуміти Христа без Його Церкви, як і не можемо зрозуміти Церкви без її Чоловіка, Ісуса Христа, який віддав своє життя з любові й дає нам побачити, що ціна того варта. Віддати життя з любові - нелегко. Як це було з Господом, «посвячувати все» іноді включає також тягар хреста - часи, коли все тяжко. Я роздумую про всіх тих батьків, усі ті сім’ї, яким бракує роботи чи прав трудящих. Як багато жертв вони приносять, щоб заробити на хліб насущний! Зрозуміло, що, коли ці батьки повертаються з роботи додому, вони такі втомлені, аж не можуть повністю присвятити себе дітям. Я думаю про всі ті родини, що не мають житла або живуть в умовах перенаселеності; про родини, яким бракує фундаменту, на якому вони б мали змогу будувати взаємини близькості, безпеки та захисту від труднощів. Я думаю про всі ті родити, що не мають доступу до основних послуг охорони здоров’я; про сім’ї, які, зіткнувшись із медичними проблемами, особливо у молодих або старших, залежать від системи, яка не в змозі задовольнити їхні потреби, нечутлива до їхнього болю і змушує йти на великі жертви, щоби отримати адекватне лікування. 

     Ми не можемо назвати суспільство здоровим, якщо воно не залишає місця для сімейного життя. Ми не можемо думати, що суспільство має майбутнє, коли воно не приймає законів про захист родин і забезпечення їхніх основних потреб, особливо потреб молодих сімей. Скільки проблем можна було б вирішити, якби наше суспільство захищало сім’ї, забезпечувало їх житлом (особливо молодят), давало їм змогу отримання гідної праці та медичних послуг протягом усього життя! Мрія Бога не змінюється; вона - стала. Це спонукає нас працювати для суспільства, яке дбає про сім’ї. Суспільства, в якому хліб, «плід землі і праці рук», буде на столах у кожному домі, щоби плекати надію його дітей. Давайте допомагати одне одному, щоб «посвячувати все для любові» було можливо. Давайте допомагати одне одному у важкі часи та полегшувати тягарі наших близьких. Давайте підтримувати одне одного. Давайте будемо сім’ями, які є підтримкою для інших сімей. Досконалих сімей не існує. Це не повинно нас знеохочувати. Зовсім навпаки. Любов - це щось, чого ми вчимося; любов це те, чим ми живемо; любов зростає, наче «викувана» важкими життєвими ситуаціями, яких зазнає кожна конкретна сім’я. Любов народжується та постійно розвивається посеред світла й тіней. Любов може розцвісти в чоловікові та жінці, які вбачають у конфліктах не «крапку», а новий шанс - шанс звернутися по допомогу, шанс запитати, що маємо в собі виправити, шанс відкрити для себе Бога, котрий є з нами і ніколи не залишає нас. Це велика спадщина, яку ми можемо передати нашим дітям, дуже добрий урок: ми робимо помилки, так; у нас є проблеми, так. Але ми знаємо, що зовсім не це дійсно має значення. Ми знаємо, що помилки, проблеми та конфлікти дають можливість наблизитись до інших, наблизитись до Бога. Цього вечора ми зібралися разом, щоб молитися, молитися як родина, зробити наші домівки радісним обличчям Церкви. Щоб зустріти Бога, який не захотів прийти у цей світ інакше, ніж через сім’ю. Щоб зустріти «Бога з нами», Бога, який завжди серед нас. 

Несподівана любов у словах любові…

     Мати з подругою говорили у кімнаті. Такі зустірчі бували часто, адже добрі друзі використовують кожну нагоду, щоб поділитись враженнями, щоб почути слова підтримки, просто провести час разом. Несповідвано до кімнати забігла дитина і стала непорушно. Оченята були щасливі, а уста наповнювались радістю. Дорослі переглянулись між собою, показуючи своє здивування від такої раптової події. А в голові з’явилось стільки думок і можлививх варіантів пояснення, що ж це може означати. Дівча, випереджуючи здогади досвідчених, вигукнула: 

“Мамусю, я тебе дуже люблю!”.

Повернулась, і ще раз кинула загадковий свій погляд та й побігла, сміючись на цілий коридор.

Слова любові сказані безкорисливо мають велику цінність, адже вони самі наповнені любов’ю.

Як буде радісно Богу, коли ми звернемось до Нього просто так без якоїсь на то причини…

      Одного разу, чоловік під враженнями від одного фільму, будучи ще на роботі, написав жінці смс-повідомлення: “Я тебе люблю”

У відповідь прийшло наступне повідомлення: “Щось сталось? Прийдеш додому і поговоримо”

Якщо є людина, кому ти можеш сказати про любов, то це вже велике щастя, навіть, якщо тобі бракує слів, щоб це виразити!

Гірше тоді, коли слова є, а сказати їх нікому.

THE PROTECTION OF THE MOTHER OF GOD (OCTOBER 1) – GREAT VESPERS

The glorious feast of your Holy Protection has come, O most pure Virgin. Illuminate more brightly than the sun all your people who with faith and with a pure heart proclaim you to be truly the Mother of God. They likewise sing out to your Son: O Christ our God, through the prayers of the ever-Virgin, who immaculately gave You birth in the flesh, let not your inheritance be vanquished by the enemy; but because You are the merciful One, save our souls in peace.

The people desire to sing to you, most pure Lady, but they cannot sing praises worthy of your Son. For you always intercede for all the faithful and embrace them with your holy protection. You pray that all will be saved, all who honor you with faith, O most pure Mother of God.

Let us assemble today, O faithful, and praise the immaculate Queen of all, the most pure Virgin, the Mother of Christ our God; for she always mercifully extends her hands to her Son. In amazement, Andrew saw her in a cloud, protecting the faithful with her mantle. Let us fervently sing to her: Rejoice, O protection, defense, and salvation of our souls.

Having purified our minds and souls, we also rejoice with the angels, joyously singing the hymn of David to the virgin bride of Christ our God, the King of all: Arise, O Lord, in the place of your dwelling, You and the ark of your majesty. Because You have adorned her as a beautiful palace, receive her into your city that through her prayers, O Lord, and with your almighty power, she will order our lives and protect our Church from its enemies.

Higher than all beings in heaven or on earth, more glorious than the Cherubim, and more honorable than all creation, Christ has given you as the powerful protection of the Christian people to protect and save all sinners who hasten to you. Therefore, O Lady, we sing hymns to you because you are the refuge of all people, and we gloriously celebrate the honorable feast of your Protection. We ask Christ to grant us great mercy through you.

O people, let us gloriously sing David’s song to the young bride, to the mother of Christ our God and the King of all. O Master, the Queen stood at your right hand, clothed in golden robes and adorned with celestial beauty. You have affirmed her, chosen from among women, and deigned to be born of her because of your great mercy. You have given her as a help to your people to build up and protect your servants from all misfortunes, O only-blessed One.

O Theotokos, you are a mountain greater and more glorious than Mount Sinai. It could not bear God’s glory coming down in images and tents. It caught fire and shook with thunder and lightning. You likewise had the Divine Fire in you. Through the will of Him who holds all in the palm of his hand, you bore the Word of God in your womb without being burned. Since you have a mother’s confidence before Him, O Lady, help those who faithfully celebrate your precious feast. Do not forget in your mercy to visit us, for you have received a gift from God to build up and protect the Christian flock of your servants.

O all-pure Mother of God, the Church is clothed with your honorable protection as with a most glorious wreath. It radiantly rejoices today. It mystically dances with joy and sings to you, O Lady: Rejoice, honorable raiment and crown of God’s glory. Rejoice, unique perfection of glory and eternal joy; rejoice, refuge of all who hasten to you;

rejoice, our salvation and deliverance.

More petitions from The Great Litany

FOR FAVORABLE WEATHER, AN ABUNDANCE OF THE FRUITS OF THE EARTH AND FOR TEMPERATE SEASONS, LET US PRAY TO THE LORD.

Many times, I have been asked what we should be thinking about during the petitions offered at the Divine Liturgy.  So, a natural question which follows the question of what to think about during the petitions is how to stay focused.  One thing that I have found helpful when it comes to maintaining focus is to have a “slideshow” of the petitions playing in my mind.  So, on this petition for favorable weather, abundance of the fruits of the earth and for temperate seasons, some of the “slides” that have passed through my mind have included these images: people in a third world country, travelling to find water; news reports of floods; news accounts of natural disasters when they happen; the farmer in the Midwest taking care of his crops; the family hiking in the mountains.

There are many others.  The point of the “slideshow” exercise is that when I’m praying this petition and others, I try to visualize the people I am praying for.  Even if I don’t know their names, I am made aware of their struggles via news reports and my own life experience learning about the climate around the world and the struggles of those who live in various climates.

As we pray this petition, we should pray for adequate rain for places that get too much or too little of this precious commodity.  This is also a good time to pray for our environment and for our conservation of our natural resources.  Like the other petitions, this one is so rich with material that you could have a different “slide” for each Liturgy and not run out of possibilities for many Liturgies.

Thank You Lord for creating the beautiful world in which we live, for the natural resources we enjoy, for the sun and its warmth.  Help us Lord to be good stewards of our environment and our resources.  Send Your Divine help upon those who find themselves without adequate water that they may have adequate and clean water.  And strengthen anyone who is struggling to recover from natural disasters. Amen

FOR TRAVELERS BY LAND, SEA, AND AIR, FOR THE SICK, THE SUFFERING, THE CAPTIVES, AND FOR THEIR SALVATION, LET US PRAY TO THE LORD.

Again, our Church offers a wide variety of things and people to remember on this one petition.  You could focus on a different part of this petition at every liturgy and that would provide variety in praying the service.  “And air” was added to the liturgy in the past century, evidence that the liturgy does change ever so slightly as there is need.  And as I mentioned last week, this is a good petition where you can have a “slide show” going through your mind.  Often when I am praying this petition, I am thinking of specific people who I know are traveling, and specific people in our community who are sick.

The liturgy, however, is an act of all the people of a community, on behalf of all the people in the world.  So there is a global prayer offered for the millions and millions of people on earth, the overwhelming majority of which, obviously, we do not know by name, who are sick or suffering.  There are many people in poor parts of the world who do not have access to medical care, and this petition is a good time to pray for them, and for those who have the means to bring medical relief to them.  There are people in the world who are suffering in many different ways—poor, homeless, orphans, etc. and this is a good time to bring them to mind and to prayer.  At any given time, there are people who are being held unjustly in captivity.  And then there are those who are justifiably being held in prisons and jails who should also not escape our prayers for their repentance and salvation. Unfortunately there are many areas in the world where Christians are not safe to practice their Christianity.  They are held “captive” by oppressive governments who are bent on stamping our Christianity.  We pray for them here as well.

It is interesting to note that we are not praying for safety, freedom, liberation, or vindication for any of the groups mentioned in this petition.  We are not praying for material gain or recovery.  We are praying for the most important thing—salvation.  Perhaps someone who is suffering will never get better, or the person in poverty will never get rich.  But salvation is very much in God’s plan for every human soul, and so the prayer for everyone covered by this petition is simple—salvation.

Lord, free those who are held captive by unclean spirits; sail with those who sail; travel with those who travel; defend the widows; protect the orphans; liberate the captives; heal the sick. Remember, Lord, those who are in mines, in exile, in harsh labor, and those in every kind of affliction, necessity, or distress; those who entreat your loving kindness; those who love us and those who hate us; those who have asked us to pray for them, unworthy though we may be.  Amen.

PRAYERS OF THANKSGIVING AFTER THE DIVINE LITURGY

I thank You, O Lord my God, for You have not rejected me, a sinner, but have made me worthy to be a partaker of Your holy things. I thank You, for You have permitted me, the unworthy, to commune of Your most pure and heavenly Gifts. But, O Master Who loves mankind, Who for our sakes did die and rise again, and gave us these awesome and life-creating Mysteries for the good and sanctification of our souls and bodies; let them be for the healing of soul and body, the repelling of every adversary, the illumining of the eyes of my heart, the peace of my spiritual powers, a faith unashamed, a love unfeigned, the fulfilling of wisdom, the observing of Your commandments, the receiving of Your divine grace, and the attaining of Your Kingdom. Preserved by them in Your holiness, may I always remember Your grace and live not for myself alone, but for You, our Master and Benefactor. May I pass from this life in the hope of eternal life, and so attain to the everlasting rest, where the voice of those who feast is unceasing, and the gladness of those who behold the goodness of Your countenance is unending. For You are the true desire and the ineffable joy of those who love You, O Christ our God, and all creation sings Your praise forever. Amen.

A PRAYER OF ST. BASIL THE GREAT: O Master, Christ our God, King of the Ages, Maker of all things: I thank You for all the good things You have given me, especially for the communion with Your most pure and life-creating Mysteries. I implore You, O gracious Lover of mankind: preserve me under Your protection, beneath the shadow of Your wings. Enable me, even to my last breath, to partake worthily and with a pure conscience of Your holy things, for the remission of sins and unto life eternal. For You are the Bread of Life, the Fountain of Holiness, the Giver of all Good; to You we ascribe glory, with the Father and the Holy Spirit, now and ever and unto ages of ages. Amen.

 A PRAYER TO THE MOTHER OF GOD: O most holy Lady Theotokos, the light of my darkened soul, my hope, my protection, my refuge, my rest, and my joy. I thank you, for you have permitted me, the unworthy, to be a partaker of the most pure Body and precious Blood of your Son. Give the light of understanding to the eyes of my heart, you that gave birth to the True Light. Enliven me who am deadened by sin, you that gave birth to the Fountain of Immortality. Have mercy on me, O loving Mother of the merciful God. Grant me compunction and contrition of heart, humility in my thoughts, and a release from the slavery of my own reasoning. And enable me, even to my last breath, to receive the sanctification of the most pure Mysteries, for the healing of soul and body. Grant me tears of repentance and confession, that I may glorify you all the days of my life, for you are blessed and greatly glorified forever. Amen.

PRAYERS BEFORE RECEIVING HOLY COMMUNION

O Lord, Master, Jesus Christ our God, You alone have authority to forgive sins because You are good and the lover of mankind. Forgive all my transgressions committed knowingly or unknowingly, and grant that I may partake, without condemnation, of Your divine, glorious, pure and life-creating Mysteries. May this communion not be for condemnation, or for the increase of sin, but for cleansing, sanctification and to obtain life in the kingdom, which is to come. Let this Eucharist be a defense and help against those who fight against me, to the elimination of my many iniquities. For You are the God of mercy and compassion and the lover of mankind and to You is due all glory, together with the Father and the Holy Spirit, now and ever and unto ages of ages. Amen.

Lord and Master, I am not worthy or sufficiently pleasing for You enter under the roof of the house of my soul. Since You, the Lover of mankind, wish to dwell in me, I boldly approach. Command me, and I shall open the doors, which You yourself have made. In your constant love for mankind You may enter in and enlighten my darkened mind. I believe You will do this, for You did not send away the harlot who came to you in tears or the publican who repented. You did not refuse the thief who acknowledged Your kingdom, or the penitent persecutor, Paul, to continue in his ways. Rather, You numbered among Your friends all those who came to You in penitence, for You alone are blessed always, now and ever and to ages of ages. Amen.

Бажаймо і стараймося бути людьми...

     Існують теми, які практично ніколи не перестають бути актуальними. Пропоную поміркувати сьогодні над однією з таких тем. Дуже давно, ще перед народженням Ісуса Христа, жив у стародавній Греції філософ Діоген. Дехто вважав його великим мудрецем, а дехто навіть юродивим. Про Діогена розповідали, що одного гарного сонячного дня він виліз із бочки, в якій жив, і зі свічкою в руках почав ходити базаром і розглядатися, немовби чогось шукав. На філософа звернув увагу цісар Олександр Македонський і запитав, чого той шукає. На те Діоген цілком серйозно відповів: "Шукаю людину". Про ту подію розповідали впродовж багатьох століть. Дивно, але вона не втратила своєї актуальності навіть сьогодні, хоча на земній кулі тепер живе понад шість мільярдів людей. Правдоподібно, кожна особа, яка дочитала цей текст до цього місця, не має найменшого сумніву, що вона – людина. Дозвольте, одначе, спитати шановних читачів, скільки людей – не осіб! – кожний знає. Відразу зроджується запитання: а хто така людина, що її Діоген, цей обдарований великою мудрістю чоловік, шукав на базарі. Один загально відомий опис людини такий: це особа, поспілкувавшись з якою, приглянувшись до поведінки якої і зрозумівши позицію якої, ми стаємо кращими людьми, починаємо іншими очима дивитися на себе, по-іншому почуватися і також хочемо позитивно ставитися до інших.
     Чи зустрічали ви колись таку особу? Скільки таких людей знаєте, з якими щиро бажаєте поспілкуватися, бо це приносить вам внутрішнє задоволення. Той, хто жив за радянських часів, напевно пам’ятає намагання комуністичної партії та всього залежного від неї державного апарату створити "радянську людину". Пригадуєте, якою мала бути ця особа? Вона повинна була жити в страху, остерігатися оригінальних думок або, якщо їй якась така думка спадала, то не розголошувати її ні усно, ні письмово. В’язниці і табори були переповнені людьми, які нехтували цим правилом і наважувалися думати. Бо думати, вирішувати, наказувати та судити мали право тільки високопоставлені члени партії, т. зв. номенклатура. Усі інші громадяни повинні були виховуватися як слухняні, підневільні, позбавлені будь-якого почуття відповідальності про добро інших, для яких нібито партія і держава мала забезпечити все потрібне для життя. Будь-кому довіряти або на будь-кого покладатися було небезпечно. Було б добре, якби історики, соціологи, філософи та інші спеціалісти глибоко дослідили ті часи. Для чого це потрібно? Бо багато з тих поганих прикмет радянського минулого все ще побутує в нашому суспільстві. Пізнати минуле лихо і позбутися його − це одна з передумов повернення до нормального розуміння, хто така людина, яка її гідність і якою вона повинна бути в щоденному житті, –  повернення до нормального стану суспільства, згідного з Божим планом. Коли кажемо, що на світі дуже мало людей і що ми щасливі, якщо мали нагоду з кількома з них познайомитися і спілкуватися, то це не вина Творця, а поширене нерозуміння, якою Бог хоче бачити людину.
     У тексті Святої Літургії отця нашого Івана Золотоустого читаємо таку фразу: "Ти з небуття в буття привів усе, створив людину на Твій образ і подобу й усякими дарами її прикрасив" (молитва перед Трисвятим). Бачимо, що юдеохристиянське поняття людини − на противагу до радянського, за якого вона мала бути цілковито підневільна можновладцям – це розуміння свобідної особистості. Вона має не тільки слухати і виконувати якісь приписи, але свобідно, відповідально, з нутра своєї природи творити добро. Нагадую, що свобода – це не сваволя (право робити все, що тільки заманеться, добре чи лихе). Свавільна особа не відповідає вповні своїй природі, якою наділив її Господь Бог. Ми хочемо, щоб в Україні жило багато гідних, свобідних людей. Революція людської гідності – це вступ до держави, яку будують справді вільні люди, свідомі свого походження від Бога і своєї природи на "Його образ та подобу", покликані чинити одне одному добро і тільки добро. Не буду зупинятися на перечислюванні поодиноких осіб чи груп, котрих сьогодні, хоч вони мають великий, може навіть надмірний, вплив на життя спільноти, не вважають за людей, про яких ми щойно говорили. Хто вони – усім відомо, і оцінка тих осіб серед громадян правильна. Одне тільки хотів би сказати – з такими людьми України не збудуємо, навіть за п’ятдесят років.
     Натомість за останніх кілька років з’явилося щонайменше дві групи людей, від яких випромінює щось дуже людське. Це ті, хто взяв до рук зброю, щоб захистити свій народ, навіть якщо це станеться коштом власного життя. А друга група – це волонтери, люди різного віку, освітнього рівня, походження, соціального стану, які цілком добровільно, інколи докладаючи титанічних зусиль, взялися допомагати людям у потребі. Війна не буде тривати вічно. Надіємося, що воєнні дії невдовзі припиняться. Але добро, що в серцях щойно згаданих осіб, дарує надію, що таки будемо мати справді свою державу, в якій правда, справедливість, суспільне благо будуть доступними для всіх громадян. Згадав ці дві групи – захисників свого народу та волонтерів – не для того, щоб твердити, що тільки такі члени суспільства можуть бути справжніми людьми, а щоб показати, скільки добра в серцях наших людей. Маю щире бажання, щоб якнайбільше громадян захоплювалися прекрасним прикладом і старалися ставати людьми. Можливості бути людиною ніхто не позбавлений, а радше всі ми до цього покликані. Тож бажаймо і стараймося бути собою – бути людьми.                                  

+ ЛЮБОМИР  

«Союз між чоловіком і жінкою спроможний змінити світ», ‒ Папа Франциск.

     Бог довірив сім’ї не тільки дбання про близькість заради неї самої, але захоплюючий проект: вчинити світ «домашнім». Саме родина знаходиться на початку, в основі глобальної культури, це вона нас рятує. Вона захищає нас від численних нападів, стількох знищень, багатьох колонізацій, як, наприклад, грошова чи ідеологічна, що сильно загрожують світові. Сім’я – це основа захисту. Про це сказав Папа Франциск під час загальної аудієнції в середу, 16 вересня. Цією проповіддю він закінчив цикл роздумів, присвячений подружжю та сім’ї. Як Папа сам сказав, ми є напередодні чудових і нелегких подій, які безпосередньо пов’язані з цією темою, а це Всесвітня зустріч сімей у Філадельфії та Синод Єпископів у Римі. Ці обидві події мають всесвітнє значення, яке відповідає вселенському вимірові християнства, але також і універсальній сфері цієї основної й незамінної людської спільноти, що нею є саме родина. Проповідник підкреслив, що Бог довірив створений світ чоловікові й жінці. Їхня відмова від Божого благословення неминуче привела до маячної фантазії всемогутності, яка все нищить. «Це те, що називаємо первородним гріхом, – вказав Святіший Отець. – Усі ми приходимо на світ, успадковуючи цю хворобу». Незважаючи на це, люди не прокляті, ані не покинуті самі на себе. Символічна мова Біблії розповідає, що перше ніж вигнати їх з Едемського саду, Господь зробив чоловікові й жінці одежу із шкури та одягнув їх. Цей ніжний жест означає, що навіть у болючих наслідках нашого гріха Господь не бажає, щоб ми залишилися нагими й покинутими в нашій долі грішників.

     «Цю божественну ніжність, це дбання про нас бачимо втіленими в Ісусі з Назарета, Божому Синові, що “народився від жінки”, – мовив Папа Франциск. – Христос, який народився від жінки, є Божою ніжністю для наших ран, наших помилок, наших гріхів. Але Господь любить нас такими, якими ми є, і з цим задумом прагне вести нас уперед, і жінка є тією сильнішою, яка розвиває цей задум». Обітниця, яку Господь дав чоловікові й жінці на початку історії, включає всіх людей, аж до її кінця. «Якщо, – за словами Святішого Отця, – маємо достатньо віри, сім’ї народів землі знайдуть себе у цьому благословенні. Кожен, хто дозволить, щоб його зворушила ця візія, до якого б народу, нації чи релігії він не належав, нехай разом із нами вирушає цією дорогою. Він буде нашим братом і нашою сестрою, без вживання прозелітизму. Прямуймо разом під цим благословенням, не забуваючи про мету Господа, який прагне вчинити всіх нас братами в житті світу, який прямує вперед і народжується саме з сім’ї, із союзу чоловіка з жінкою». «Нехай Господь вас благословить, родини з кожної закутини світу!» 

Глава УГКЦ у День батька: «Неможливо пізнати Бога в повноті, якщо ми не відкриємо для себе власного батька»

     Неможливо пізнати Бога в повноті, якщо ми не відкриємо для себе власного батька як «великого присутнього». Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у неділю перед Воздвиженням Чесного і Животворящого Хреста і у всеукраїнський День батька під час Архиєрейської Літургії в Патріаршому соборі Воскресіння Христового. У своїй проповіді до вірних Блаженніший Святослав звернув увагу, що означає пізнати свого батька. «Сьогодні, – сказав він, – дуже багато науковців, які досліджують людину, відкривають таїнства навіть людської психіки, кажуть, що кожна людина шукає своїх батьків. Кожна людина підсвідомо прагне пізнати свого тата, свого отця. Особливо це відкривається в сучасній технології, коли за допомогою репродуктивних технологій батько і мати наче усуваються від таїнства народження нового життя. Скільки сьогодні людей, можливо, справді не знають ні свого батька, ні матері, але підсвідомо, внутрішньо потребують їх пізнати і шукають за ними. Але цей внутрішній вроджений пошук за отцем є чимось набагато глибшим. Це є вроджений пошук людини за Богом, який є Отцем». «Цей пошук, ця потреба, – продовжив Предстоятель УГКЦ, – є настільки глибока, що навіть Ісус Христос каже нам так: Не називайте собі нікого отцем на цій землі, бо один у вас Отець – той, що на небі. А всяке батьківство, отцівство, якщо воно є справжнє, завжди є іконою і образом Небесного Отця. Навіть більше, через батьківську опіку і піклування завжди є можливість пізнати глибину Божого батьківства».
     Сьогодні українське суспільство святкує День батька. На думку Блаженнішого Святослава, недарма такий день є встановлений, бо, «на жаль, можна сказати, що сьогодні батько в житті своїх дітей, своєї родини перетворюється на великого відсутнього. І на це є багато різних причин…» У ці дні вся Католицька Церква готується до Папського Синоду, який розпочнеться 4 жовтня і матиме своєю центральною темою «Покликання християнської сім'ї у сьогоднішньому світі». Готуючись до цього Синоду, вся Вселенська Церква починає розуміти, що сьогодні більша частина дітей у всьому світі не знає свого батька. Але так його потребує, потребує його опіки, уваги, навіть підсвідомо його шукає. «Бо мати батька – означає мати можливість пізнати себе, відкрити секрет власного життя. Неможливо пізнати Бога у повноті, якщо ми не відкриємо для себе власного батька як «великого присутнього»», – вважає Глава Церкви. Проповідник закликав усіх помолитися за наших батьків, за чоловіків, батьківство яких є часто зневажене у сучасному світі. «Найперше помолімося за тих батьків, які сьогодні є далеко від своєї сім'ї і від своїх дітей. Помолімося за тих батьків, які сьогодні воюють на фронті, але завжди у своєму серці носять любов до своєї сім'ї і до своїх дітей і за них готові пожертвувати своє життя. Також згадаймо тих батьків, які фізично присутні у своїй родині, але серцем, увагою є далеко від своїх дітей, від своєї дружини», – попросив Блаженніший Святослав. «Нехай слово про Небесного Отця стане джерелом гідності тата у своєму батьківському покликанні, бо саме Святе Письмо відкриває нам глибокий зміст свята батька», – побажав духовний лідер греко-католиків і попросив дітей обійняти своїх татів сьогодні, а жінок приділити увагу своїм мужчинам.

Духовний убивця - екран…

Екран - ідол для багатьох людей, ідол, який витіснив із їхнього життя Бога…

     Згідно з Апокаліпсисом, в останні часи люди поклонятимуться іконі (образові) звіра, якій буде даний "дух", внаслідок чого ця ікона говоритиме і діятиме (Од.13,14-15). Для багатьох уважних християн сьогодні очевидно, що йдеться про сучасного глобального ідола під назвою "Екран"; що біблійний образ ікони звіра, який говорить і діє, вказує на телебачення, відео- і комп'ютерну техніку, а в ширшому значенні - і на всі сучасні засоби масової інформації, а також на такі явища, як загальна компютерізація і "віртуалізація" життя. Екран - ідол для багатьох людей, ідол, який витіснив із їхнього життя Бога. Телебачення стає новою релігією, новою ідеологією - драконом, чудовиськом майбутнього. Нам весело бавитися в екранні ігри, ми катаємося на комп'ютерних горах віртуальної реальності, не усвідомлюючи розмірів цього чудовиська, не бачачи його справжнього лику, не відаючи його призначення. Екран-це ціла система глобальної, інтенсивної дії на людські душі. Що несе в собі ця система? 

     1. Зміни в системі цінностей. Живе, безпосереднє людське спілкування поступається місцем спілкуванню інформаційному, опосередкованому - через Екран. 

     2.Екран за допомогою оптичних ефектів, кліповості та інших прийомів трансформує традиційну картину світу в іншу, "віртуальну реальність", занурюючи людину в особливі змінені стани свідомості. Можна сказати, що людина віддаляється ("екранується") від реального життя.                      3.Екран є знаряддям впровадження у свідомість людей ідеології антихристового "нового світового порядку". 

     Слово "ікона" означає вид, образ, зображення. Але ж Екран і є живе зображення, рухома картинка, та ще й забезпечена звуковим супроводом. Канадський професор Маршал Маклюен у 1955 році визначив перевагу телебачення над старими технічними засобами комунікації: "Якщо друкування було механізацією мистецтва листа, то телефон був уже електрифікацією самої мови, величезним кроком вперед у порівнянні з телеграфом. Грамофон і кіно були простою механізацією мови і жесту. Але радіо і телебачення виявилися не просто електрифікацією мови і жесту, а електрифікацією всього діапазону вираження людської особистості". От чому в Апокаліпсисі сказано, що в образ звіра вкладений "дух". У 1974 році в бесіді з кореспондентом журналу "Реаліте" той же, але вже розкаяний пророк електроакустичного світу Маршал Маклюен так говорив про небезпеку телебачення: "Я вважаю, що телебачення поступово, одну за другою знищує всі установи, на яких заснована наша цивілізація... Настав час нам усім збунтуватися і усунути телевізор із повсякденного життя. Давайте абсолютно знищимо його, бо людство не може жити в умовах постійного збудження такого високого рівня. Магічна чарівність, яку нам надає телебачення, викликана його електромагнітною природою; переривчасті електричні імпульси, випромінювання передавача у вигляді світлових пучків, які складають образ, хоча між ними немає ніякого зв'язку; телеобраз подібний до растру або мозаїки, подібний до сітки для волосся, риболовецької сітки...Риби не помічають води, в якій плавають, люди - повітря, яким дихають. Телебачення - це найсильніший засіб, який якнайбільше "заражає"людей.Ми зачаровані пусткою." 

     Екран в яскравих барвах і принадних образах відображає і представляє глядачам "світ цей", який, за словами апостола, увесь лежить у злі, а також помилковий світ демонічних мріянь. Щодня здійснюється справжнісіньке бомбардування людської свідомості образами, що несамовито миготять на Екрані. Саме слово "образ", вжите в Апокаліпсисі, достатньо однозначно означає на насаджувану Екраном віртуальну реальність. Екран справедливо називають "жувальною гумкою для очей" або "духовноюжуйкою". Читання, відвідини музею або лекції - всі ці традиційні форми культури пов'язаніу свідомості людей з необхідністю зробити якесь зусилля, а щоб вдома оглядати голубий екран, нікого зусилля не вимагається. Поневолений, загіпнотизований екранопоклонник готовий проковтнути все що завгодно. Сучасні люди щораз менше читають і щораз більше часу проводять перед Екраном, який повністю поглинає їхню увагу, "дебілізує" їх, створює для них світ штучних цінностей. Потоки образів, яскравих і насичених пристрастями, одночасно зорових і слухових, поневолюють психіку, свідомість стає загальмованою. Все це підриває здатність людей тверезо оцінювати різні ідеї. За трансльованим Екраном образом зазвичай стоять незримі диявольські ідеї, впроваджувані у свідомість глядачів. Саме за допомогою образної мови через Екран здійснюється маніпуляція свідомістю величезних мас людей. Про вплив телебачення на людське суспільство той же автор говорив ще таке: "З телевізора можна зробити досконале знаряддя дурості, безумства, тортур, отупіння. Телевізор може стати ідеальним знаряддям виховання пасивності, для якого заокеанські соціологи винайшли термін "відіот", складений зі слів "відео" та "ідіот". Володіючи силою навіювання, привабливою силою безлічі доброякісних передач, можна побудувати надзвичайну машину управління людськими душами, яка ніколи не снилася ніякому доктору Фаусту.

Телебачення стає ключем до влади!

 "Mи маємо справу не лише з телевізійним екраном, але також із відео - комп'ютерним екраном, i слід ввести новий термін - "екранократія".

    За екранократією прихована масонократія, а ще глибше -демонократія, яка лукаво називається демократією. Екран - найбільший засіб переконання мас, засіб формування поглядів людей у потрібному для служителів зла напрямку, а також найсильніший засіб розповсюдження дегенеративної "масової культури". Тому, з духовного погляду Екран - це диявольська машина управління людськими душами. Екран - не лише інструмент управління свідомістю людей, але й знаряддя встановлення влади антихриста. Сьогодні очевидно, що Екран для сучасної людини є не стільки інформатором і джерелом побудови картини світу, скільки її конструктором, що агресивно програмує спосіб думання і поведінки, створюючи "нову мораль" і систему цінностей. Особливо руйнівно телебачення впливає на маленьких дітей. Сьогодні не часто побачиш нормальних дітей - діти перетворилися на чудовиськ. Вони не працюють головою, а просто повторюють те, що побачили і почули. Таким ось чином за допомогою телебачення дехто хоче обдурити світ. Тобто, за чиїмось задумом, люди повинні вірити тому, що почули по телевізору, і чинити відповідно до цього. Разом з телевізійним екраном, цим могутнім засобом управління людьми і знаряддям їх духовного вбивства, є, звичайно, екран комп'ютерний. Технічні зручності, які надає комп'ютер, неймовірно швидко розслаблюють і магічно причаровують людей, перетворюючи їх на функціональний придаток до "розумної техніки", і відучують творчо, самостійно мислити. З другого боку, індустрія розваг, реалізовувана нині у величезному об'ємі через мультимедіа, щораз більше поневолює людину: через порочний набір азартних ігор, еротику, порнографію та інші гріховні реалії. За нинішньої кризи моральності і загального торжества гріха, комп'ютер, поза сумнівом, може бути широко використаний як руйнівне для традиційної християнської моральності начало. Впроваджений у кожну сім'ю, комп'ютер може стати прекрасним засобом вироблення "потрібних стереотипів поведінки". 

     З погляду спілкування між людьми Екран - це справжня катастрофа. Екран знеособлює людей, насаджує серед них відчуженість, роздроблює людське суспільство. Ця "ікона" руйнує вечірню бесіду, відчужує одне від одного людей, що живуть в одному будинку чи сім'ї, замуровує кожну людину у маленьку приватну башту. В ті рідкісні години, коли сучасна сім'я збирається вдома, люди майже не спілкуються, втупившись у телевізор, який можна назвати - і небезпідставно - електронним вбивцею сім'ї. Живе, міжособистісне спілкування замінюється ілюзорними і мрійливими примарами і тінями Екрану. Втрата відчуття живої людини призводить до втрати любові до неї і співчуття. Ми перестаємо розглядати іншу людину як безцінну особу, а дивимося на неї і сприймаємо її як об'єкт, інструмент. Екран привчає нас не бачити (що близьке до "ненавидіти") особу в іншій людині. Привчає і в реальному житті дивитися на людей збоку, як на зображення, як на мертву, безособову картинку, дивитися поглядом чужого, холодного, зовнішнього, байдужого спостерігача. Крім того, Екран привчає не бачити особу не лише в інших, але й у собі. Виходить так, що люди бачать увесь світ, не бачачи самих себе, як сказав один мудрий старець. Не Бог знищує людей, а люди своїм немудрим розумом знищують себе самі. Телебачення "звільняє" людей від всього людського, наприклад, від солідарності і співчуття. Не лише на телеекрані, але й в радіоефірі, на сторінках більшості газет і журналів панує руйнівний для людської богоподібної особи дух нігілізму, беззмістовності, вседозволеності і блюзнірства. Людина стає мовби телероботом. Після оглядання телепередач людині абсолютно не хочеться молитися, а якщо вона і примусить себе до молитви, то молиться лише вустами, а серце її далеко від Бога... 

     Сучасне інформаційне середовище, побудоване на антидуховних, антихристиянських принципах, останніми роками стає щораз могутнішим чинником озвіріння людей. Організатори "нового світового порядку" поставили перед собою завдання не давати народам одержувати достовірну інформацію, а гарячково просуватися у своєму духовному падінні до твариноподібного стану, доки не буде досягнуто суцільного одурманення і деградації, особливо молоді. З цією метою, окрім наркотиків, використовують театр, кінематограф, вульгарну пресу, телебачення і відео, які служать засобом розбещення, отупіння, здичавіння і пропаганди способу життя без етичних засад і обмежень. Наочним прикладом оскотинення людей є програма "За склом" та інші подібні "шоу", коли мільйони людей "прилипають" до Екрана, обговорюють і смакують тему про те, як справляють свої тваринні потреби "герої за склом". 

     Грецький чернець Арсеній Вянкофтіс пише, що ікона звіра (Екран і віртуальна реальність) та звіряче ім'я-зображення (електронна система ідентифікації і контролю), про які мовиться у 13-ій главі Апокаліпсису, є двома головними і взаємодоповнюючими знаряддями сил пітьми для досягнення єдиної мети знеособлення людей: "Керування масами для створення безособового "суспільства" відбувається головним чином через засоби масової інформації, рекламу і музику. Зорові і слухові образи, свідомі і підсвідомі, бомбардують людину, привчаючи її до насильства, розпусти і магічних обрядів - цих трьох провісників Нового Століття".

POPE FRANCIS’S GENERAL AUDIENCE: ON THE UNIVERSAL IMPORTANCE OF THE FAMILY

This is our final reflection on the subject of marriage and the family. We are on the eve of beautiful and demanding events, which are directly connected with this great subject: the World Meeting of Families at Philadelphia and the Synod of Bishops here in Rome. Both have a worldwide breadth, which corresponds to the universal dimension of Christianity, but also to the universal importance of this fundamental and irreplaceable human community that, in fact, the family is.
The present period of civilization seems marked by the long-term effects of a society administered by economic technocracy. The subordination of ethics to the logic of profit has tremendous resources and enormous media support. In this scenario, a new alliance of man and woman becomes not only necessary but also strategic for the emancipation of people from the colonization of money. This alliance must return to orientate politics, the economy and civil coexistence! It decides the habitability of the earth, the transmission of the meaning of life, the bonds of memory and of hope.
Of this alliance, the conjugal-family community of man and woman is the generative grammar, the “golden bond,” we could say. Faith draws it from the wisdom of the creation of God, who has entrusted to the family not the care of an intimacy that ends in itself, but rather the exciting project of rendering the world “domestic.” The family, in fact, is at the beginning, at the base of this global culture that saves us. It saves us from so many, so many attachments, so many destructions, so many colonization’s, such as that of money or those ideological ones that threaten the world so much; the family is at the base to defend oneself.
In fact, in our brief Wednesday meditations on the family, we took our fundamental inspiration from the biblical Word of creation. We can and must draw from this Word again with abundance and profundity. It is a great work that awaits us, but also very exciting. God’s creation is not a simple philosophical premise: it is the universal horizon of life and of faith! There is not a different divine design of creation and of its salvation. It is for the salvation of the creature – of every creature – that God became man: “for us men and for our salvation,” as the Creed says. And the Risen Jesus is “the first born of all creation” (Colossians 1:15).
The created world is entrusted to man and woman: what happens between them leaves an imprint on everything. Their rejection of God’s blessing leads fatally to a delirium of omnipotence that ruins everything. It is what we call “original sin.” And we all come into the world with this inherited sickness.
Despite this, we are not cursed or abandoned to ourselves. The ancient account of God’s first love for man and woman, already had pages written with fire in this regard! “I will put enmity between you and the woman, and between your seed and her seed” (Genesis 3:15a).  They are the words that God addresses to the deceitful, beguiling serpent. Through these words God marks woman with a protective barrier against evil, to which she can take recourse – if she wishes – for every generation. It means that woman bears a secret and special blessing, for the defense of her child from the Evil One! As the Woman of Revelation, who runs to hide her son from the Dragon. And God protects her (Revelation 12:6).
Think what depth opens here! There are many common places, sometimes even offensive, of the temptress woman that inspires to evil. Instead, there is room for a theology of woman that is equal to this blessing of God for herself and for the generation!
In any case, the merciful protection of God in the dealings of man and woman never fails for both. Let us not forget this! The symbolic language of the Bible tells us that before driving them out from the Garden of Eden, God made for the man and the woman garments of skins, and clothed them (Genesis 3:21) This gesture of tenderness also means that in the painful consequences of our sin, God does not want us to remain naked and abandoned to our fate of sinners. We see this divine tenderness, this care for us, incarnated in Jesus of Nazareth, Son of God, “born of woman” (Galatians 4:4). And Saint Paul says again: “while we were yet sinners Christ died for us” (Romans 5:8). Christ, born of woman, of a woman, is God’s caress on our wounds, on our mistakes, on our sins. But God loves us as we are and wants to lead us forward with this plan! And woman is the strongest who carries this plan forward.
The promise that God makes to man and woman, at the beginning of history, includes all human beings until the end of history. If we have sufficient faith, the families of the peoples of the earth will recognize themselves in this blessing. Whoever lets himself be moved by this vision in any way, regardless to what people, nation, or religion he belongs, let him get underway with us. He/she will be our brother and sister, without engaging in proselytism, no! We walk together under this blessing and under this objective of God to make us all brothers in life in a world that goes forward and is born in fact of the family, of the union of man and woman.
May God bless you, families of all corners of the earth! And may God bless you all!

FOR THIS PARISH AND CITY, FOR EVERY CITY AND COUNTRY AND FOR THE FAITHFUL WHO LIVE IN THEM, LET US PRAY TO THE LORD.

People often complain that the Divine Liturgy is the same each time it is celebrated.  That is true to some extent, though hymns and scripture readings change at each service.  But what the Divine Liturgy is, among other things, is very complete.  We cover so many areas of life in the Liturgy, and in this petition, we focus directly on the community in which we live and our parish community. As we pray this petition, you should bring to mind some aspect or aspects of your life in your community.  Things to bring to mind as this petition is being offered might be your job and your co-workers, your school and your classmates, your kid’s baseball team, the teller at the bank, the clerk at the store or any number of other things.
Not only do we bring to mind our city, but every city and country in the world.  And we pray especially for the faithful people who dwell everywhere on earth.  We pray that the faith is spread everywhere on earth.  We pray that it takes root and is established on a solid foundation wherever it is planted.  This is also a good time to bring to mind those who live in areas where Christians are persecuted, for their safety and for the protection of churches and communities in places of Christian oppression.
Can you see how this one petition brings so many possibilities when it comes to prayer?  If you prayed for one of these things at each liturgy, then this petition would be thought of in at least ten different ways at ten liturgies.  Truly a far cry from “the same and the same.”  And a testament to how a few precious words can bring so much to our minds, our hearts and our prayers.
Thank You Lord for the city in which I live, and for the church community to which I belong.  Protect and bless all those who are part of my church community.  Protect and bless those who are part of the city in which I live.  Remember my neighbors, my co-workers and my friends, those who work in the businesses which I patronize, those who travel on the streets I drive on, those who live in the houses on my street, for those who visit my town and those who make this place their home.  And remember those who live in all the cities and towns of our world, keep them safe, safeguard our faith, protect those who call themselves Christians and allow our beautiful faith to be spread safely and firmly to every corner of the earth.  Amen.

FOR TRAVELERS BY LAND, SEA, AND AIR, FOR THE SICK, THE SUFFERING, THE CAPTIVES, AND FOR THEIR SALVATION, LET US PRAY TO THE LORD.

Again, our Church offers a wide variety of things and people to remember on this one petition.  You could focus on a different part of this petition at every liturgy and that would provide variety in praying the service.  “And air” was added to the liturgy in the past century, evidence that the liturgy does change ever so slightly as there is need. This is a good petition where you can have a “slide show” going through your mind.  Often when I am praying this petition, I am thinking of specific people who I know are traveling, and specific people in our community who are sick.
The liturgy, however, is an act of all the people of a community, on behalf of all the people in the world.  So there is a global prayer offered for the millions and millions of people on earth, the overwhelming majority of which, obviously, we do not know by name, who are sick or suffering.  There are many people in poor parts of the world who do not have access to medical care, and this petition is a good time to pray for them, and for those who have the means to bring medical relief to them.  There are people in the world who are suffering in many different ways—poor, homeless, orphans, etc. and this is a good time to bring them to mind and to prayer.  At any given time, there are people who are being held unjustly in captivity.  And then there are those who are justifiably being held in prisons and jails who should also not escape our prayers for their repentance and salvation.  Unfortunately there are many areas in the world where Christians are not safe to practice their Christianity.  They are held “captive” by oppressive governments who are bent on stamping our Christianity.  We pray for them here as well.
It is interesting to note that we are not praying for safety, freedom, liberation, or vindication for any of the groups mentioned in this petition.  We are not praying for material gain or recovery.  We are praying for the most important thing—salvation.  Perhaps someone who is suffering will never get better, or the person in poverty will never get rich.  But salvation is very much in God’s plan for every human soul, and so the prayer for everyone covered by this petition is simple—salvation.
Lord, free those who are held captive by unclean spirits; sail with those who sail; travel with those who travel; defend the widows; protect the orphans; liberate the captives; heal the sick. Remember, Lord, those who are in mines, in exile, in harsh labor, and those in every kind of affliction, necessity, or distress; those who entreat your loving kindness; those who love us and those who hate us; those who have asked us to pray for them, unworthy though we may be.  Amen.

THE CONCEPTION OF JOHN THE BAPTIST (SEPTEMBER 23)

The Conception of the Venerable Prophet, Forerunner and Baptist of the Lord, John: The holy Prophet Malachi prophesied that before the Messiah’s birth His Forerunner would appear, and would indicate His coming. The Jews therefore in awaiting the Messiah also awaited the appearance of His Forerunner.
In a city of the hills of Judea in the land of Palestine lived the righteous priest St Zachariah and his wife St Elizabeth, zealously observing the commandments of the Lord. The couple, however, had a misfortune: they remained childless in their old age, and they prayed unceasingly to God to grant them a child. Once, when St Zachariah took his turn as priest at the Temple of Jerusalem, he went into the Sanctuary to offer incense. Going behind the veil of the Sanctuary, he beheld an angel of God standing at the right side of the altar of incense.
St Zachariah was astonished and halted in fear, but the angel said to him, “Fear not, Zachariah, for your prayer is heard; and your wife Elizabeth will bear you a son, and you shall call his name John.” But Zachariah did not believe the words of the heavenly messenger, and then the angel said to him, “I am Gabriel, who stand in the presence of God; and I was sent to speak to you, and to bring you the good news. Behold, you will be silent and unable to speak until the day that these things come to pass, because you did not believe my words....” Meanwhile, the people were waiting for Zachariah and they were astonished that he had not come out from the Sanctuary after so long a time. And when he did come out, he was supposed to pronounce a blessing upon the people, but could not do so because he had been struck speechless. When Zachariah explained by gestures that he was unable to speak, the people then understood that he had experienced a vision. The prophecy of the Archangel was fulfilled, and Righteous Elizabeth was delivered from her barrenness, and gave birth to John, the Forerunner and Baptist of the Lord.

Rejoice, O barren one, who formerly did not bear a child,  for you have conceived the Lamp of the Sun, who is to illumine the whole universe darkened by blindness.  Rejoice, O Zachariah /and cry out with boldness:  “The prophet of the Most High desires to be born!”
The great Zachariah rejoices with his wife, the far-famed Elizabeth,  for she has fittingly conceived John the Forerunner,  whom an angel announced in gladness; / and whom we rightly honor  as an initiate of the grace of God.

Папа Франциск спростив процедуру визнання шлюбу недійсним…

Папа Франциск прийняв рішення спростити і прискорити канонічний процес визнання недійсним Таїнства подружжя, - інформує Католицький часопис “CREDO”. У Ватикані опубліковано два декрети “motu proprio”: “Mitis Іudex Dominus Iesus” - щодо поправок до Кодексу канонічного права і “Mitis et misericors Іesus” - щодо поправок до Кодексу канонів Східних Церков. Вони набудуть чинності уже 8 грудня цього року. Святіший Отець вирішив: аби визнати недійсним подружній зв’язок, немає необхідності в позитивному рішенні двох інстанцій, а для укладення нового шлюбу вистачить лише вирок Трибуналу І інстанції. Більше не потрібно підтверджувати рішення у Трибуналі ІІ інстанції. Трибунал може складатися виключно з дієцезіяльного єпископа. Хоча він не може бути єдиним суддею на території своєї дієцезії і має обов’язок призначити суд, на чолі котрого обов’язково повинна бути духовна особа. Світські судді можуть допомагати йому у розгляді справи. Дієцезіяльний єпископ здійснює нагляд за функціонуванням трибуналу, дбаючи про те, аби не дійшло до зловживань. Він також може і повинен видавати рішення у справах найбільш очевидних, в рамах так званого “короткого процесу” (“processus brevior”). Оскаржувати вирок можна в Митрополичому суді, тобто у Трибуналі ІІ інстанції, або у Римській Роті. Якщо ж рішення першої інстанції видав Митрополичий трибунал, його можна оскаржити у суді найстарішої дієцезії. Апеляційний суд завжди повинен бути колегіальним і складатися не менше, ніж з трьох членів. Право на оскарження надається сторонам, а також промоторові справедливості та захиснику подружнього зв’язку.
     Папа зазначає, що працівники Трибуналу мають право на справедливу винагороду. Закликає в той же час, наскільки це можливо, забезпечити безоплатність процесу. Ще одним важливим нововведенням, спрямованим на прискорення процесів визнання шлюбу недійсним, є встановлення так званих “processus brevior”. Єдиним суддею в таких випадках є дієцезіальний єпископ. Справу повинні внести обидві сторони, які переконані, що їхній шлюб недійсний. Їм потрібно буде надати ясні і очевидні докази, що подальше подружнє життя є неможливим. Час такого процесу від моменту скликання всіх учасників становить тридцять днів, до котрих додається ще п’ятнадцять - для подальших зауважень. Вирок видається дієцезіяльним єпископом, коли він отримує моральну впевненість щодо правильності рішення про визнання шлюбу недійсним. Він теж може передати справу до звичайного процесу. Дане рішення також можна оскаржувати. Таке рішення Папи не є несподіваним. Нагадаємо, ще раніше Папа Франциск засуджував багаторічні процеси з визнання недійсності подружжя. Люди мають право знати, що каже Церква про їхній шлюб, - переконаний Папа Франциск. Крім того пропозиції про спрощення юридичних процедур звучали на Синоді єпископів на тему сім’ї, що відбувався у Ватикані минулого року.

цінності держави, a владі про моральний обов’язок боротися з корупцією…

      Прагнемо підкреслити моральний і громадський обов’язок Верховної Ради захищати гідність подружжя і сім’ї як союзу чоловіка та жінки, а також святість і недоторканість людського життя від зачаття до природної смерті. Про це мовиться у традиційному листі-вітанні після завершення Синоду Єпископів УГКЦ до Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана. «Законодавчі акти, які суперечать вічному Божому законові, ми вважаємо беззаконними і такими, що шкодять українському народові та підкопують духовні основи вільної і незалежної Української Держави», – вважають духовні отці Церкви. Водночас члени Синоду подякували особисто панові Гройсману, а також усім народним депутатам за те, що ВР нарешті прийняла закон, який відкриває можливість релігійним організаціям засновувати навчальні заклади різних рівнів. «Це важливий крок у становленні нових і цивілізованих форм державно-церковних відносин в Україні. Сьогодні особливо важливо, щоб партнерські стосунки між Церквою і Державою були закріплені на законодавчому рівні, і ми закликаємо українську владу робити в цьому напрямі нові й сміливі кроки», – написали владики.
      Члени Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви у традиційному листі-вітанні по завершенню Синоду до Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка нагадали «про моральний обов’язок української влади боротися з корупцією, яка руйнує суспільні органи». «Церква завжди була матір’ю та опікункою вбогих, – мовиться у листі, – сиріт і соціально незахищених осіб. Отож прагнемо нагадати, що поряд із нагальною потребою проведення справжніх і глибоких реформ в Україні, водночас Уряд не може забувати про бідних, потребуючих і тих, хто перебуває на межі виживання в нашій країні. Подбати про цих людей – наше спільне завдання. Окремо хочемо згадати про моральний обов’язок української влади боротися з корупцією, яка руйнує суспільні органи. Ми свідомі, що лише зусиллями держави без широкої підтримки Церкви і громадськості це зло ми не подолаємо. Церква, як мати і учителька свого народу, відчуває свій обов’язок підтримати боротьбу проти зла корупції та утвердження верховенства права в нашій державі». Єпископи Синоду також висловили Прем’єр-міністрові запевнення у пошані до нього як до очільника Уряду України.  

Глава УГКЦ бере участь у зустрічі президентів Конференцій Католицьких Єпископів Європи.

     11-16 вересня 2015 року у Святій Землі, у Галилеї та Єрусалимі, відбувається чергова щорічна зустріч президентів Конференцій Католицьких Єпископів Європи. Цього року на цій зустрічі Україну представляють Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ, Архиєпископ Петро Мальчук, Ординарій Києво-Житомирський РКЦ, та владика Мілан Шашік, Єпарх Мукачівський. Звертаючись до присутніх, Блаженніший Святослав поінформував глав локальних Католицьких Церков про пастирські обставини служіння Церкви в Україні, назвавши їх «найбільшою гуманітарною катастрофою у Європі після закінчення Другої світової війни». Глава УГКЦ подякував співбратам у єпископському служінні за молитву і підтримку українського народу, зокрема за співпрацю з європейськими структурами Карітасу, що дало можливість надати невідкладну допомогу тисячам постраждалим від воєнних дій. Відтак Предстоятель УГКЦ закликав до подальшої солідарності з Україною. «Хоча західні ЗМІ не говорять більше про війну проти українського народу, але агресія продовжуються і, за словами Папи Франциска, ми мусимо перемогти байдужість, щоб збудувати мир!» - наголосив Блаженніший Святослав. Слід відзначити, що зібрані єпископи молитимуться у святих місцях: Капернаумі, Назареті, Вифлеємі та Єрусалимі - за мир в Україні та за українське військо і за всіх постраждалих. Блаженніший Святослав поінформував про пастирські обставини служіння Церкви в Україні, наголосив на стражданні народу України, на понад мільйоні жертв та мовчанні міжнародної преси. Крім того, Глава УГКЦ, подякував Церквам Європи, благодійній організації «Карітас» за їхню допомогу, одночасно закликаючи підвищити обізнаність щодо конфлікту і страждань, яких зазнає український народ. У неділю Глава УГКЦ англійською, італійською, іспанською та української мовою озвучив заклик до миру й примирення, який записав кореспондент Радіо Ватикану Фабріціо Мастрофіні.    

Що треба робити, аби осягнути до досконалості…

Щоб набути мужності і великодушності, молися і розважай, що Бог зробив для тебе, а особливо май перед очима своєї душі три великі пам'ятки Божої любові - ясла, хрест і престіл…

     Спочатку треба пізнати вартість досконалості, бо що наш розум визнає за цінне і корисне, того також бажає і наша воля. Але воля є царицею, бо панує над властями нашої душі. І тому, як вона наполегливо бажає якоїсь речі, також наполегливо набуває середників для її осягнення. Бо хто не пізнає, як почесно і солодко служити Богу, такому служба видається принизливою, нудною і огидною, і такий легко нею погорджує, наслідуючи нерозумних звірят, які топчуть діаманти, бо не розуміють їх вартості. Як тільки пізнаєш ціну досконалості, молися, щоб її набути за допомогою Божої ласки і гаряче бажай її набути, бо як каже євангеліст, "блаженні голодні і спраглі справедливості, бо вони наситяться" (Мт.5,6). Таке палке бажання стягає з одного боку, обильні та щедрі ласки, а з другого - дає душі таку велику силу, що душа не боїться ніякої жертви. Бо так, як той, що спішить з далекої дороги до своєї родини і не звертає увагу ні на змучення, ні на погоду чи голод, бо туга за рідними додає йому сили і охоти, так і бажання з'єднатися з Богом, якщо воно щире і сильне, підносить душу понад всілякі прикрості і служить їй за крила, якими вона здіймається до неба. Тому, коли до Ісуса приступив юнак і запитав, що має робити, аби стати досконалим, Ісус йому відповів: "Якщо хочеш бути досконалим, йди продай, що маєш і дай убогим" (Мт. 19, 21). Каже йому Ісус: "якщо хочеш", бо від твого бажання залежить твоя досконалість. Не виконав цього юнак, бо не мав сильної волі. Так само, коли святого Тому з Аквіну питала його сестра, що робити, щоби дійти до неба, святий відповів: "Треба хотіти". Те бажання повинно бути палке і великодушне, як заохочує св. Філіп Нері: "Нехай кожен наполегливо бажає довершити для Бога велику річ, а не задовольняється малою мірою чесноти". Подібно стверджує св. Тереза: "Якби святі не мали святого бажання і поступово не переводили його в дію, не осягнули б такого високого ступеня святості". Таке бажання є посудиною, якою душа черпає з джерела досконалості, як Ісус сказав до св. Гертруди: "Кожному я дав золоту посудину, щоби з мого серця черпав те, про що просить, а тою посудиною є добра воля". З цією посудиною йди і ти, душе, до Найсолодшого Ісусового Серця і черпай всілякі ласки, а одночасно і стримуй земні бажання, бо вони, за словами св. Августина, стримують духовні крила.
      Але чи достатньо є тільки мати бажання?         Є люди, які всю свою досконалість базують на добрих бажаннях. Чи це досконалість? Зовсім ні, бо каже Ісус Христос: "Не кожний, хто до мене каже: Господи, Господи! ввійде в царство небесне, але той, хто чинить волю Отця мого, що на небі". (Мт.7,21). Добре бажання не вимагає багато зусиль, але і не багато нам поможе, якщо не буде підтримане ділом, а навіть може принести шкоду для душі, бо як заповідав Св. Дух: "Бажання ледаря для нього вбивче, бо його руки уникають роботи. Грішник щодня чогось бажає подібно, а праведник дає, не тамує нічого" (Прип.21,25-26). І так для багатьох душ гарні, але без вартісні бажання, якщо тільки ними обмежуватися, стають причиною вічного прокляття. На жаль, таких є багато. Наприклад, є такі, каже св. Ігнатій, які хочуть поправити своє життя, змінити свою поведінку і дійти до досконалості, але не хочуть вживати середників, які ведуть до цього, або також з великою шкодою і небезпекою для душі відкладають вживання цих середників аж до самої смерті. Такі самі себе обманюють. Є й такі, котрі постановили і багато разів обіцяли Богу викорінити ту чи іншу погану звичку, уникати тієї чи іншої нагоди до гріха, відірватися від того чи іншого згубного прив'язання, винагородити заподіяні кривди, направити згіршення, зробити ту чи іншу жертву для Бога чи ближніх, будувати своє життя згідно з правилами християнської досконалості - такі і подібні постанови багато разів відновлюють. Але коли доводиться їх виконувати, то вже якась мала перешкода видається їм прірвою, в якій вони губляться; якесь зерно піску видається їм великою скалою, об яку розбиваються їхні золоті бажання і наміри. Всі вони подібні до малих дітей, які то хочуть, то не хочуть, або до намальованих воїнів, які завжди стоять із піднесеною зброєю, але ніколи не стріляють. Такі душі, розклавши свої розкішні намети біля підніжжя гори, хотіли б дістатися на її вершину лише одним поглядом; хотіли б бути досконалими без жодного зусилля; хотіли б стати святими самою тільки мрією про небо. Якщо хочеш цього уникнути, старайся реалізувати добре бажання, май сильну і тверду волю працювати над собою і вживати потрібних середників. В цьому намірі, найперше, рішучо довірся Богові, заяви, що повністю тільки до Нього одного хочеш належати. Говори разом із пророком: "Серце моє є сильне, о Боже, сильне є моє серце" (Пс. 57,8) і на все готове, що б Ти тільки на мене не зіслав, чого б Ти тільки від мене не зажадав. Господь Бог чекає від тебе такої постанови, щоб почати діяти зі свого боку. І знай, що нерішучих душ ані Бог не любить, ані диявол не боїться.
     В одному монастирі в Італії священик давав реколекції. Одна із сестер, Марія Бонавентура, не хотіла брати участі в тих реколекціях, лише після довгих просьб - згодилася. Але коли почула тільки першу науку "Про вічність", то враз змінена, промовила до священика: "Отче, хочу стати святою і то в короткому часі". Повернувшись до своєї келії, написала ці слова на аркуші паперу і поклала до ніг Розп'ятого, опісля з такою ревністю працювала над собою, що незабаром всі сестри-монахині визнали її за святу. Бо, як казала св. Тереза: "Хто має сильну волю і постанову віддатися Богові, такого Бог обдаровує особливими ласками своєї доброти". Йдучи слідами святих, стань і ти перед Розп'яттям або перед Серцем Ісуса, укритого в Пресвятій Тайні Євхаристії, і заклич із глибини серця: "Боже, відтепер хочу служити тільки тобі одному, а служити хочу вірно і до кінця". Часто відмовляй цю постанову, особливо після Св. Причастія. А якщо Господь зажадає якоїсь жертви, наприклад самозречення чи акту любові, не відмовляйся, ані не вагайся, але наслідуй св. Тереню від Дитятка Ісуса, яка могла про себе сказати: "Від третього року життя я нічого не відмовила Ісусові", бо Бог кожну жертву винагороджує щедрою ласкою. А щоб набути мужності і великодушності, молися і розважай, що Бог зробив для тебе, а особливо май перед очима своєї душі три великі пам'ятки Божої любові - ясла, хрест і престіл. При цьому пам'ятай слова св. Григорія Папи: "Мука чи терпіння, яке вимагає кожна жертва для Бога, триває тільки хвилину, тоді як розкіш і насолода буде тривати вічно ". Тому не будь скупий для Того, який так дуже тебе полюбив і обіцяє тобі таку щедру нагороду. З відданням у руки Господу Богу поєднай наполегливу працю над собою, бо без такої праці ніхто не освятиться. Адже і сам Спаситель нам каже, щоби ми охоче взялися за плуг і не оглядалися назад.
     Царство Боже в душі, або досконалість, можна прирівняти до жнив духовних, бо треба працювати від ранку до ночі і терпіти спеку дня, аби той урожай був багатий. Якщо наймачі, щоб заробити мізерні гроші, тяжко працюють, проливаючи піт; якщо купці, щоби придбати якісний товар, виходять у море, терплять тягарі довгої подорожі, а навіть наражають своє життя на небезпеку; якщо воїни, щоби здобути тимчасову проминаючу славу ідуть у завзятий бій, де часто їх чекає поранення, каліцтво, а навіть і смерть - то яка ж жертва для нас буде завелика, коли мова йде про набування духовних скарбів і вічну славу? Що, отже, ми повинні робити, аби поправити своє життя і очистити душу, тим більше, що за це чекає нас вінець безсмертної слави і велике ім'я в небі? А проте для Бога і душі найменший труд видається нам надто великим. Одного разу св. Нонн ішов вулицями Антіохії і зустрів юрбу молодих дівиць, серед яких йшла в дорогоцінних шатах, сяюча від золота і коштовностей одна невіста. Єпископ заплакав і сказав: "Ой горе мені, горе мені, грішному!". Коли його учні запитали: "Отче, чому плачете?", відповів: "Скільки то вона годин денно трудиться над тим, аби якнайкраще прибрати своє тіло та приподобатися людям! А ми, котрі сотворені для служіння Богу, як мало робимо, щоб украсити добрими ділами і чеснотами нашу душу. Одяг однієї жінки, що любить красу свого тіла, перевищує одяг моєї душі". Так би треба було заплакати над багатьма душами. Бо вони, засліплені, погорджують справжніми скарбами, а хапаються за проминаючі. Багато працюють і мучаться для придбання дочасних дібр, щоб догодити своїм бажанням чи власній любові, а не дбають за безсмертну душу, а якщо дбають, то дуже мало, бо для її освячення не хочуть прикладатися до праці, бояться боротьби і втікають від жертв.
     Але ти, християнине, напевно, не хочеш належати до їх числа, тому не втікай від духовної праці, без котрої ніхто до сьогодні не став святим. Та ж і Пречиста Діва Марія, хоч Непорочно Зачата і повна ласки, освятилася через свою працю, бо як казала св. Єлизаветі: "Єдиним моїм старанням було, щоби найбільше подобатися Богові у словах, вчинках і думках". Якщо Найсвятіша і Найневинніша Діва так говорить про себе, то чи ж можемо ми, що в первородному гріху початі, повні гріхів і пожадливостей, дійти до святості без праці? Ти скажеш: та праця є понад мої сили. Так, звичайно. Власними силами на Божій дорозі ані кроку не зможеш зробити, але якщо з твого боку не забракне доброї волі і молитви, то Бог сам буде тобі допомагати, буде так тебе укріплювати, що, як орел, злетиш на висоту, яка досі видавалася тобі недоступною…

Справдилося це на багатьох святих…

     Скажеш: маю особисті перешкоди - власна слабість, турбота про хліб, залежність від родини, щоденний обов'язок. Святі були такі самі люди, як і ми, тобто мали такі самі перешкоди, ті самі хиби, а на дорозі до досконалості не раз і ще тяжчу вели боротьбу і докладали більше зусиль, але не зважаючи на це, за допомогою ласки Божої перемогли. І ти при Божій помочі переможеш. Часто повторюй зі святим Августином: "Скільки переді мною змогли, а чому ж я не зможу?" або зі св. Францом Салезієм: "Я мушу стати святим". Якщо часом і спіткнешся, не знеохочуйся, бо і в житті святих були подібні випадки. Але вони, хоч упадали, то вставали і далі прямували до досконалості. А може, скажеш: нехай інші освячуються, нехай інші підносяться догори, а для мене краще триматися нижчого рівня. Так промовляє фальшива покора, бо правдива покора завжди мужня і охоча до Божих справ; так промовляє малодушність, лінивство і себелюбство, остиглість для Бога і ближніх.
     Що б ти сказав про слугу, який хотів би бути покірним у малих і легких речах, а відмовлявся слухати в речах тяжких і прикрих? Подібно і Господу Богу є немилі ті душі, які одних гріхів уникають, а других із прив'язаності допускаються, одні обов'язки виконують, а інші - занедбують або легковажать. Чи й ти хочеш до них належати? Але в такому випадку можеш наразити на небезпеку своє спасіння. Може, скажеш: не маю стільки часу, щоб, як ті побожні жінки, постійно бути в церкві, належати до тих чи інших братств, сповідатися щотижня і т. д. А хто ж від тебе того вимагає? Адже то не є таке необхідне до досконалості. Добре чини все те, чого від тебе вимагає Бог і Св. Церква, вірно заховуй всі заповіді і обов'язки твого стану, молися, приступай до Св. Тайн і користай з побожних практик у міру своїх можливостей, згідно зі своїм станом, і станеш досконалим християнином. Нарешті, може, скажеш: для мене то вже "запізно", бо значна частина мого життя минула марно. Не кажи "запізно", бо поки живемо на землі, можемо повернути до Бога і винагородити втрачене, направити те, що на зле вживали. Чи не знаєш притчі Спасителя про покликання робітників до виноградника? Добрий Бог, як той господар з Євангелії, в різний час виходить на торговицю цього світу, аби кликати робітників до виноградника, тобто до праці над освяченням душі. Одних кличе ще з дитинства і від колиски обдаровує своїми ласками. Так покликав св. Миколая, св. Станіслава, св. Агнету, св. Розу з Лімни і багатьох інших. Інших кличе о шостій годині, тобто в юному віці. Наприклад св. Анзельма, св. Йоана від Хреста і інших, котрі якийсь час трималися осторонь від Бога або не ревно служили Йому, але скоро зрозуміли свою помилку і пішли за голосом Божим. Інших кличе о дев'ятій годині, тобто в повноті літ, коли вже дитячий вік і молодість минули в лінивстві, а навіть у гріхах. Так покликав св. Августина, св. Ігнатія Лойолу, св. Магдалину й інших. І навіть об одинадцятій годині, тобто наприкінці життя, виходить Небесний Господар, аби ту чи іншу душу потягнути до досконалої служби, бо Він є милосердний і довготерпеливий, а милосердя Його повіки.
     Отже, в якій би ти добі життя не був, можеш бути прийнятим до виноградника, якщо ще дотепер ти був на торговиці світу, і отримаєш винагороду відповідно до твоєї старанності і часу праці. Може, і в цій хвилині Господь Бог говорить до тебе: "Чому стоїш дармуючи? Іди до мого виноградника". Старайся скоріше почути Божий голос, бо як будеш зволікати, то Бог може втомитися і замовкнути.
     Св. Серафим одного разу напімнув невісту, яка забагато уваги уділяла замилуванню в убраннях, аби більше пам'ятала про свою душу, але вона глумливо відповіла: "Коли постаріюся, то послухаю твоєї поради, але зараз, заки я ще молода, мушу вживати цього світу". Але старенький монах промовив: "Я раджу тобі зараз послухати Божого голосу, бо незадовго не будеш мати на то часу". Це було пророцтвом. Легковажна невіста, ведучи грішне життя, незадовго померла без поєднання з Богом. Застановися, щоб і з тобою чогось подібного не трапилося. Тому не відкладай праці над освяченням своєї душі аж до старості, коли вже налогові гріхи вкоріняться, а сили ослабнуть. Краще роби, як ізраїльтяни, які всі свої перші плоди приносять Богові в жертву, так і ти свої молоді роки віддай Богові на службу, а потім з кожним днем старайся зростати в мудрості і в ласці в Бога і в людей. Якщо більша частина твого життя пройшла марно, не кажи, що для тебе вже немає порятунку, бо розкаяний розбійник, який висів по правиці, саме в останній хвилині здобув собі небо. Покірно перепроси Бога, а потім подвійною вірністю, покутою і терпеливістю винагороджуй за змарновані роки, не звертаючи уваги на осуд цього світу, який для молодих наставляє пастки, а зі старших насміхається, якщо ті покинули служити світові.
     Що ж маєш робити, аби осягнути досконалість? Постійно живи в єдності з Ісусом Христом через освячуючу ласку, щоб Він жив і діяв у тобі. Молися з покорою і довір'ям і пильно стережися всяких гріхів, помножуй у собі ці ласки, часто приступай до Святих Тайн, роби добрі діла, а особливо добре виконуй свої обов'язки. Завжди гаряче проси про ласку натхнення Святого Духа і співділай з нею. Май щиросердечну і тривалу набожність до Євхаристійного Ісусового Серця і до Пречистої Діви Марії. Старайся зректися себе, тобто умертвити і очистити в собі те, що є гріхом, тобто злі бажання, схильності і хиби, і в цьому намірі молися, чувай і борися. Старанно вправляйся у чеснотах, особливо в покорі, надії, любові і терпеливості, будь вірний Богу не тільки в речах великих, але і в малих, мужньо двигай хрести життя, цілковито віддайся Божій волі і не відмовляй Богові більшої жертви, якщо Він від тебе вимагатиме. За все дякуй Богові, пам'ятай про Божу присутність і щоденно жертвуй всі свої справи Найсолодшому Ісусовому Серцю через Непорочне Серце Марії.
     Завжди суди, говори, роби і терпи згідно з Духом віри, уважно вдивляйся у життя Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і святих і старайся пізнати дороги і середники духовного життя. Май належну довіру і послух до свого сповідника та йди за його радою і люби все, що має зв'язок зі Св. Католицькою Церквою.