Глава УГКЦ на горі Явір в Польщі: «Ми повинні пам’ятати про акцію «Вісла», щоби прощати і запобігати…»

Гора - особливе місце спілкування між Богом та людиною. Коли Бог покликав Авраама і просив принести в жертву Ісаака, Бог повів його на гору, яка з часом стала особливим місцем присутності Бога серед своїх людей. Сьогодні ми бачимо, як на гору приходить народ. І там Ісус торкається болю своїх людей. На горі Бог відкриває себе своєму народові. «Будучи на горі ми, по-особливому, переживаємо присутність Бога із своїм народом. Ми відчуваємо, що Бог є із нами, Він нас ніколи не покидає. Він запрошує покласти до Його ніг усі наші рани минулого і наші труднощі сьогодення і страхи перед майбутнім», - продовжив проповідник. Далі Блаженніший Святослав розповів історію цього місця: «Пречиста Діва Марія простій дитині хотіла відкрити вічність. Вона хотіла пригорнути Лемківщину перед катастрофою, яка на неї насувалася. Тут Богородиця вкотре сповістила, що де б ми не були, ми є Божим народом». Він привітав паломників, які прибули із усіх куточків світу: «Минулого тижня ми із кардиналом Леонардо Сандрі побували там, де українська земля стогне вибухами воєн і гармат. Сьогодні я між вами, щоб обняти усіх лемків із цілого світу. Ми, греко-католики, дякуємо, що можемо молитися в цьому святому храмі, який знищили і нарешті повернули законному власникові». Блаженніший Святослав наголосив, шо ця Літургія присвячена вшануванню жертв насильного виселення: «Хочемо подякувати батькам і матерям, які разом із вірою в Бога, зуміли передати вам любов до Бога і цієї святої землі. Згадуючи про них, хочемо бути гідними дітьми і послідовниками. Лемки ніколи не забули ким вони є, котра земля їх народила і яка є їх Матір – Церква».

     Предстоятель Церкви закликав пам’ятати про акцію «Вісла» і молитися за невинних жертв, щоб принести їх рани до стіп Ісуса і просити зцілити ці рани. «Ми повинні пам’ятати, щоб подібні злочини проти людства ніколи не повторилися. У теперішньому часі приходять такі політики, що хочуть забрати в сусідів не тільки землю і державу, а його надію у майбутнє. Ми повинні пам’ятати, щоби прощати і запобігати, бо коли ми забудемо, то це зло може повернутися. Дякуємо сьогодні Богові, що Він є із нами і ніколи не покидає Лемківщину. Сьогодні тут, довкола Божого престолу, присутня вся Церква: Небесна і Земна. Сьогодні із нами моляться усі ті, які століттями жили на цій землі, молилися і славили Бога. Богородице молися за нас!», - сказав наприкінці Блаженніший Святослав.

      З ласки Божої цього року я зміг прибути до цієї Богом благословенної землі, як паломник і прочанин, аби тут схилити голову в молитві до Господа Бога і пом’янути ці сумні роковини, 70-ту річницю акції «Вісла». Ця сумна подія розпорошила рідних нашому серцю лемків по всьому світі. У нашій молитві ми хочемо торкнутися ран цього Божого народу та цієї землі. Він додав, що вчора разом із численними паломниками молився на горі Явір, дякуючи Матері Божій за те, що вона пригортає до свого серця свій народ. «Я прибув сюди, аби схилити голову перед нашими прабатьківськими храмами, перед могилами наших предків, аби в молитві ще раз відчути, що тут, на цій землі, наш народ жив і житиме в Божій присутності. Прагну особливо подякувати і згадати в молитві всіх батьків і матерів, які зуміли передати своїм дітям любов до цієї лемківської землі та цього благословенного краю. Спогадуючи сумні роковини, ми прагнемо подякувати за те, що не можна було відібрати в цього народу. Забрали землю, забрали могили предків, забрали наші храми та не могли вирвати із сердець людей віру в Бога і любов до своєї землі. Гадаю, сьогодні увесь світ і всі народи з подивом дивляться, як лемки люблять свої гори, як лемки люблять свою землю», – сказав Предстоятель Церкви. За його словами, Лемківщина сьогодні є учителькою нової Європи, яка втрачає коріння, втрачає свою національну і релігійну пам’ять, втрачає свою віру в Бога і тому немає надії. А лемки цього всього можуть навчити сучасного європейця. «Велике вам за це спасибі! Мені особливо сьогодні приємно бути учасником цієї ювілейної 35-ї Лемківської ватри. Чому? Тому що я зустрів тут так багато знайомих. Сюди приїхали люди не тільки з Польщі, Словаччини, України, а й з усього світу (з Канади, США, Австралії). На Лемківській ватрі ми відзначаємо свято нашої єдності. Однак сьогодні відбулася ще одна подія, яку, можливо, не всі бачили, але яка є невід’ємною частиною цього свята. Я сьогодні вперше зустрів і подав руку владиці Паїсієві. Це надзвичайно важливий момент в історії наших Церков, які живуть на одній землі. Подаючи один одному руки, ми визнали себе братами у Христі. Цього нам так сьогодні бракує», – відзначив Глава УГКЦ.

      Наприкінці він додав: «Гадаю, послання, яке ми принесли з України, – це те, що велика Україна з вами. Ми з вами єднаємося, один за одного будемо горою стояти, бо в цій єдності – наша сила, наше майбутнє. Сьогодні ми згадуємо сумні події, але біль Лемківщини – це біль всієї великої України. Відчуття гідності, яке носить у своєму серці кожен лемко в цілому світі, спонтанно стало гімном гідності Революції на Майдані. Недаремно лемківський плач «Плеве кача» став гімном Майдану. Спогадуючи ці сумні роковини, ми спогадуємо також і долю УГКЦ – вашої матері, яка терпіла з вами. Нехай Всемилостивий Господь благословить нас усіх Божим миром».

      Сьогодні я чув гарні слова вітання, ступаючи на цю славну гору. Мені було сказано, що цими днями тут б’ється серце Лемківщини. Хочу вам сказати, що тут сьогодні б’ється серце всієї України, всієї УГКЦ, б’ється серце нашого боголюбивого Божого народу, який разом із вами прагне слухати Боже Слово. А відтак прагне просити Бога, аби Він почув наш біль і змилувався над нашою болісною, тяжкою історією, і дарував нам мирне краще завтрашнє.

     За словами проповідника, в недільному Євангелію ми бачимо Ісуса Христа, який зближається до людини, яка за ним плаче, яка чекає зцілення. «У Святому Письмі ми бачимо образ Бога, який спішить до людини. Наш Бог – не є Богом замкненим самим у собі. Бог – світло і в нього жодної темряви немає, – пояснив він. – У своєму Синові Єдинородному Господь Бог звертає до нас своє відвічне Слово. Бог не є безмовним, не є німим, коли бачить біль людини і чує її голос та прохання про допомогу. Він посилає своє Слово. Він сам стає Словом. Христос – Слово Отця, яке скероване до кожного з нас». Блаженніший Святослав наголосив, що в Євангелію йдеться про два оздоровлення. З одного боку, Господь Бог повертає зір сліпцям, які благають Його молитвою про помилування. А з другого боку, ми бачимо оздоровлення глухонімого, який був одержимий духом, що не давав йому, ані дару спілкуватися, ані дару чути. «Можна сказати, що в цих двох чудах Господь каже нам одне і теж. Він зціляє здатність людини бачити і чути Бога. Він зціляє здатність людини спілкуватися з Богом, приймати світло, яке від Бога до людини скероване, а також мати слово», – додав він. На його думку, часто так стається, що інколи ми, які бачимо й чуємо, в певний момент свого життя сліпнемо і німіємо, коли перестаємо бачити Бога і чути Його Слово. «Ми сліпнемо, коли наша злість, наші гріхи, наші пристрасті затемнюють нам очі. Ми німіємо, коли говоримо неправду, пустословимо. Замовкне людина у своїй здатності промовляти, якщо вона відокремлює себе і своє життя від Господа Бога. Але Ісус спішить назустріч, стає нашим Світлом, нашим Словом, відкриває нам здатність бачити присутність Бога між нами і чути Слово Боже, яке Він вкладає в наше вухо», – сказав проповідник. Предстоятель УГКЦ відзначив, що в контексті 35-ї ювілейної Лемківської ватри у Ждині, яка проходить цими днями, ми повертаємося до сумних часів, коли «лемківські гори почали темніти, коли в лемківських хижах забракло світла». Бо було вигнано тих людей, які запалювали світло життя і віри на цих землях. Він зазначив, що вчора, 22 липня, відвідав Залізничний дворець у Горлицях, з якого вивезли 11 тисяч лемків, котрі тижнями там жили і чекали, коли приїде вагон поїзда, в якому їх повезуть на заслання. «Можливо на тих місцях між нашими братами і сестрами й Ісусом Христом точилася молитва: "Ісусе, сину Давидів, помилуй нас". Але тоді, мабуть, до них поспішив наш Бог і запитав: "Чи вірите, що я можу вам це зробити?". І засвітилося світло їх віри, і вони сказали: "Так, Господи". Ми згадуємо про ці страшні дні й молимося, аби подібні речі ніколи не повторилися», – сказав Блаженніший Святослав. «Просимо Бога, аби своєю силою і через нашу віру беріг наші землі від нової темряви і нової неправди. Просимо Його, нехай дарує нашій землі мир, а нам – силу вірити в Бога, любити свою землю, мову і культуру. Саме це, з року в рік, повертає лемків на їхню землю, як лелек, які повертаються до свого гнізда. Вони показують усьому світові, що є віруючим Божим народом, який любить свою землю та культуру», – сказав наприкінець Предстоятель Церкви.              

ІНСТРУМЕНТ В РУКАХ БОГА

Я хотів би розповісти, показати вам, трохи так детальніше заглибитись в таку тему як "що означає бути інструментом в руках Божих" Бог не вибирає найсильніших, найбагатших, найкращих, найкрасивіших, Бог вибирає тих, в кого відкрите серце для Бога і смиренне для людей, Бог дає силу тим, хто в нього просить, людина не народжується священиком, не народжується лікарем і т.д., ми повинні молитися за своє покликання, і Бог дає його тим, хто з вірою цього просить. Бог не вибрав апостолів серед найвпливовіших того часу людей, які змогли б своєю владою, авторитетом людям донести слово Боже без всяких проблем, Бог вибрав апостолів, простих мужів, бідних людей, простих рибалок і дав їм силу духа, любові, він зробив з них як казав Христос рибалок людей. Вони стали інструментами в руках Божих, вона страждали за Христа, полишили свої сім’ї, Євангеліє від Матея розповідає, що Христос лише одним поглядом, таким виразним, пронизливим до глибини серця подивився в очі апостолам і вони пішли вслід за ним, стали інструментами в руках Божих. У сучасному світі бути інструментом в руках Божих також є важко, адже диявол так вже заполонив світ. На кожному кроці розпуста, алкоголь, наркотики, диявол не спить, він робить все, щоб зламати людство з середини, він проникає в серце людини, спокушаючи, зло дуже заманливе, і, якщо в тому серці не має Бога, немає добра, світла любові, то дуже погано.  Ми повинні каятися, повинні постійно уподібнюватися, пізнавати Бога, бути спраглим Бога. Тими самими апостолами, інструментами в руках Божих сьогодні є ви, Бог вибрав вас, щоб діяти через вас у цьому світі, нести слово Боже, ту поживу для людей. Головним нашим інструментом є молитва, наша молитва повинна бути не показова, не гучна для інших, вона повинна бути гучна серцем, повинна ламати всі спокуси, які насилає на нас диявол кожного дня, ламати їх без сумніву, а наближатися до Бога.                            

ДРУЖБА

Чи можливо сьогодні зустріти ту людину, якій можна повністю довіряти, навіть найпотаємніші секрети своєї душі? Кожен з нас напевно замислиться, проте, насправді такі люди є, просто треба вміти шукати і водночас бути таким другом, якого б хотіли мати ми самі. Основою дружніх стосунків є духовна близькість людей, але нетотожність (не однаковість) їхніх внутрішніх світів. Друзі цікаві один одному саме тому, що певним чином відрізняються один від одного.

     Отож, хто такий справжній друг і який він?  Перш за все, це людина, на яку можна покластися за будь-яких умов, яка розрадить в скрутну хвилину. Проте друзі існують і у веселі моменти, отже, це люди, які розділять з нами свою і нашу радість. Це ще один світ, який весь час потрібно відкривати для себе. Адже кожна душа має свої потаємні закутки і ми кинути туди промінчик світла. Це той, який не боїться сказати нам правду про все: від зовнішнього вигляду до найглибших почуттів. Той, хто вміє стерпіти наші хиби і прощає наші помилки. Це людина, з якою ми почуваємося комфортно і знаємо, що вона має на нас лише позитивний вплив.    Це людина, яка вміє слухати – вухом і серцем.          (ХТО ТАКИЙ ДРУГ І ВОДНОЧАС ЯКИМИ ДРУЗЯМИ ПОВИННІ БУТИ МИ).                Хто для вас друг?                     ІСТОРІЯ.

       Приблизно на початку 15 ст. жили 2 художники-початківці, Альберт Дюрер та Франц Кенігштейн. Важко працюючи, вони намагались тими заробленими коштами оплатити собі навчання, проте грошей не вистачало. Якось вони вирішили кинути жереб: один із них піде працювати і своїм заробітком утримуватиме обох, а щасливець надалі продовжуватиме навчання. Доля усміхнулася Дюрерові. Однак він пообіцяв, що закінчивши навчання, повернеться, щоби щедро віддячити другові та допомогти і йому закінчити навчання. Друзі розійшлися...Один вчився, а інший тяжко працював. Минали місяці, роки. Дюрерові пощастило — талановитий художник, отримав визнання і велику славу, та й грошей назбирав чимало.  Пам'ятаючи свою обіцянку, поїхав до дорогого друга, щоб щедро віддячити та допомогти йому закінчити художню школу.    Навідавшись до друга, він побачив, якою ціною була куплена його слава –  тяжка мозольна робота його друга; артрит покрутив пальці, тож ніяк у худорлявій руці він не втримає ні палітри, ні пензля... А що ж художник без пензля?  Проте він не скаржився, не нарікав, радів безмежно успіхові друга. Зайшов одного разу Дюрер, щоб відвідати свого приятеля, і застав його навколішки — покручені сухі пальці спрацьованих рук, побожно складені у глибокій щирій молитві до Бога про дальший мистецький успіх товариша. Не вагаючись, Дюрер накреслив ці скорбні величні руки Кенігштейна. Удосконалив і домалював пізніше цю картину. Твір "Молитовні руки", став згодом шедевром його творчості. Тепер ця картина є уособленням дружньої любові, посвяти, молитви і вдячності.

     Справді, друг –  це людина, яка готова навіть пожертвувати собою заради нашого блага. Але, оскільки ми всі слабкі та немічні люди, то часто в складних ситуаціях виникає боротьба двох почуттів — любові до інших і любові до себе. Тоді людина часто вибирає себелюбність, а не почуття та переживання інших. Але тоді напевно вже треба задуматись, чи ми є справжніми друзями? Один святий каже: “Довіряючи один одному, друзі створюють середовище внутрішньої взаємодовіри. Прорвати його, зробити прохід означає позбутися і кинути просто неба найінтимніший простір душі”. Така зранена та оголена душа на холодному вітрі світу стає дуже вразлива, їй потрібна підтримка, дружня підтримка, яка б зцілила нас.  Дружба є необхідною для життя. Друзі повинні якнайчастіше бачитись, повинні прагнути зустрічей одне з одним, або принаймні якогось письмового спілкування. Ще Аристотель говорить, що дружба міцнішає, коли друзі бачать одне одного. Саме тому, коли непередбачені обставини перешкоджають друзям зустрітися, їх огортає певний смуток, який виліковується надією на скоре побачення. Їм необхідно бачитися, щоб їхня дружба ткала зв'язок їхньої єдності!  Друзі повинні бачитись у будь-якому віці!!! Хто хоче освіжити свої стосунки з другом, або просто таким способом розказати про свої почуття, переживання; запитати про дух. стан друга, подякувати йому, тому пропоную написати листа.  Крім між людської дружби, існує перш за все дружба між юдиною і Богом. Це найцінніша і найвища дружба. Приклади справжньої дружби ми знаходимо у Святому Письмі. Дружба апостолів з Христом, дружба Марти, Марії та Лазаря з Христом, Авраама з Богом. Бог – це друг, який завжди поряд, просто не потрібно про Нього забувати, треба ділитись з Ним своїми радощами, проблемами, ділитись своєю любов’ю.

      Христос – правдивий друг, тому що каже нам: “Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, то ж знайдете полегшу душам вашим” (Мт. 11, 28-29). Бог показує, що Він – справжній друг, адже готовий будь-якою ціною полегшити наші страждання. Він вчить бути покірними, бути опорою для інших, тобто вчить бути другом. І тільки той не може втратити друга, який перш за все дружить з Богом і має всіх інших друзів у Бозі, якого неможливо втратити. Потрібно любити Бога безмірно, щоб полюбити своїх ближніх за будь-яких обставин, зокрема друзів. Іван Павло ІІ казав: "Можливо, хтось з вас вже пізнав сумнів і збентеження, можливо, ви вже пережили сум і поразку, роблячи важкі гріхи. То ж прийшов час вирішувати. Саме тепер маєте нагоду прийняти Христа: прийняти Його дружбу і любов". Христос кличе нас до Себе, вчить нас бути добрими і лагідними один до одного, вчить нас терпеливо зносити хиби одне одного і любити одне одного без міри.

      Слова святого Ельредо де Рідеваль:   "Насправді немалою втіхою у цьому житті є мати когось, з ким можеш об’єднатися інтимним почуттям і пре святішими обіймами любові, у кому може відпочити твій дух і кому можна відкрити душу; у приємній розмові з ним, яка нагадує заспокійливу колискову, знаходиш покров своїм скорбутам;до приємного і люблячого лона якого можеш прихилитися з впевненістю у своїх негараздах цього життя; у найулюбленішому серці якого можеш покласти без вагань найінтимніші свої думки і себе самого.

 Y духовних поцілунках якого розчиняються труднощі твоїх турбот; який плаче з тобою в скоботах, радіє з тобою в твоїх успіхах і є для тебе опорою; кому, через зв’язок любові, відкриваєш секрети своєї душі, щоб, відсутній тілом, він був присутній у твоєму дусі, де ти веселитимешся на одинці з ним, і, заспокоюючись від гамору світу, у мирному сні, у обіймах любові і у поцілунку єдності, відчуваючи між вами солодку присутність Святого Духа, відпочиватимеш тільки з ним, наближаючись і об’єднуючись з ним, уподібнюючись духом так, що ви стаєте одним".

Лінощі як проказа духу.

 Лінощі є як проказа духу, що позбавляє його здатності діяти. Лінощі є зменшенням життя, бо життя - це діяльність. Наприклад, ми кажемо, що годинник має життя, коли функціонує. Так само кажемо, що будь-яка істота живе, якщо рухається. Ліниву людину можна порівняти з медузою, яка не має кісток, хребта – вона просто плаває морем, і у неї не існує поняття прийти з пункту А в пункт В. Рух у всесвіті – це вираження життя. Світ працює, змінюється, виконує свою функцію, дану йому Творцем. Зорі йдуть своїм шляхом, дерева ростуть, тварини шукають поживу. Одним словом, у природі все сповнює задум Провидіння. Ніщо не має лінощів. Тільки людина здатна їх відчути. Мудрий Соломон написав: "Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її й помудрій: нема в неї володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу."(Пр. 6:6-8). Біблія спонукує людину глянути на природу, і там взяти за приклад, як треба працювати. Бог заклав це бажання праці у тварин і птахів. І людям є чому повчитися у них. Коли ми приходимо у світ, нам мало що підноситься на блюдечку з блакитною облямівкою. Щоб навчитися ходити, нам потрібно сповзати всю підлогу вздовж та впоперек тисячі разів. Щоб навчитися писати, треба списати під лінієчку всякими знаками купи зошитів. І так у всьому. І нам би до того звикнути. До того, що над усім потрібно наполегливо працювати. Але ні. Ми чомусь свято віримо, що сьогодні чи завтра, те чи це хтось зробить за нас. І коли нам пропонують готове рішення якогось питання, важливого чи не дуже, ми погоджуємося, не довго думаючи. Цим, наприклад, користується реклама. «Цей крем — запорука вашої молодості та привабливості!» чи «Ось готове рішення для вашого бізнесу!» й т.ін. Також і в стосунках з дітьми, коханими — нам можуть пропонувати готовий шаблон… 

Лінощі визначають як відсутність бажання працювати, робити що-небудь, неробство. Однак коріння цієї проблеми глибші, ніж просто фізіологічне прагнення організму економити енергію і не трудитися. Коли лінощі входять у систему, людина починає взагалі відмовлятися від подолання труднощів, не бажає взагалі робити хоч якесь вольове зусилля. Лінь буває різних видів. Наприклад, лінь пихата наче постійно говорить: «Я і так все вмію. Не пхайте свого носа з порадами, у мене і так все в порядку!» У виправдувальної завжди знайдеться причина для недіяльності: «Я сьогодні просто не виспався» чи «У мене просто болить голова». Дитячі лінощі безапеляційно заявляють: «Не хочу і не буду!». Ба, лінощі бувають навіть агресивними: «Не вірю! Так не буває! Це неможливо! Але більшості людей, мабуть, все ж притаманні лінощі пасивні: «Та, я завтра все зроблю. От з понеділка почну…».

Солодке слово «завтра» «Подумаю про це завтра», – казала собі легендарна Скарлетт О’Хара. Солідарних з нею сьогодні називають прокрастинаторами. Насправді за цим складним терміном ховається звичайна лінь, яку підживлює невпевненість у собі та своїх силах.

Понеділок. Починається новий робочий тиждень, а разом з ним з’являються нові проекти та залишаються старі незакінчені завдання. На столі лежить перелік нагальних справ – домашнє завдання, прибирання, миття посуду, важливих дзвінків, список зустрічей та покупок. Однак перед тим, як засукати рукава та почати працювати, прокрастинатор зробить ще купу маленьких і непотрібних справ, що з’їдять робочий час. Він перевірить усі свої зайде на свої сторінки в соціальних мережах, перевірить свої повідомлення, нові фото друзів. Він довго смакуватиме свій обід чи вечерю в колі сім*ї та розповідатиме їм про те, як пройшли вихідні. До справжньої роботи він стане тільки через годину-дві, а звіт про зроблене подасть в останній момент. От якби не занадто довгі перебування в ВК, комп’ютерні ігри, блукання інтернетом, розмови по мобільному… Але такі вже люди прокрастинатори, що на роботі та в побуті люблять відкладати на завтра те, що можна зробити ще сьогодні.

Учні, студенти часто запитують – «як змусити себе вчитися?», «як змусити себе працювати?», «як боротися з лінощами?», і навіть ні більше, ні менше – «як вбити в собі лінь?». Ніякої ліні в природі не існує, а є лише нездатність людини грамотно використовувати ту енергію, якою наділила її природа, тобто Бог. І в цьому сенсі нібито ледачий людина подібна бідняку, що володіє ділянкою із золотим родовищем, який не знає як скористатися належним йому багатством. У кожного є ресурси щоб повноцінно вчитися і працювати, все питання в тому, чи має сама людина доступ до цих ресурсів. Як правильно боротися з лінощами. Скільки разів я чув – як тільки ми сідаємо і намагаємося щось робити, на нас нападає непояснена апатія, нашу волю як ніби паралізує. Виникає відчуття, що немає ніяких сил – ні моральних, ні фізичних. І ось тут в голові у людини і виникає думка – я лінивий, це мене лінь здолала. Зробивши такий висновок, людина спочатку намагається з лінню боротися. Вона збирає в купу залишки волі і змушує себе вчитися або працювати. Допомагає ненадовго, через якийсь час лінь повертається і стає ще сильнішою. Зробивши кілька аналогічних спроб людина вішає на себе ярлик – «я ледачий і нічого з цим поробити не можна».

 А що скажемо, якщо будемо говорити про лінивство в духовному нашому житті? Невже воно заслуговує меншого осуду, ніж в області життя нашого матеріального? Ще набагато більш згубним є воно в житті духовному.    Будь-яка наша здібність, що залишається без вправи, втрачається. Якщо музикант, який досяг досконалості у грі, перестає вправлятися, на довгі роки залишить зовсім музику, він втрачає свою досконалість у грі. Кожен орган нашого тіла без вправи приходить в стан млявості, нездатності працювати. Людина, яка завжди лежить і лежить, втрачає здатність ходити. Хто не працює руками своїми, доводить м'язи рук до в'ялості. При фізичній бездіяльності сили тіла згасають. Також і здібності душі: всяка духовна здатність, залишена без вправи, втрачається. Якщо людина не молиться, то втрачає здатність молитися. Людина, яка завжди відкидає піст, не змусить себе молитися. Хто не стежить за духом, за серцем своїм, стає розпущеним в духовному відношенні, ніколи ні за чим не слідкує. Душа, що залишилася без вправи, стає подібною до ниви, не обробленої кілька років, яка заростає бур'яном, непридатною травою, колючками, яку важко зробити плодоносною. Лінивство духу, бездіяльність в добрих справах призводять до загибелі душі, до заростання душі усіма бур'янистими травами гріха. З Буття 2:15 («І взяв Господь Бог людину, і в едемському раї вмістив був її, щоб порала його та його доглядала») ми бачимо, що Бог – активна творча Особа. Він не є лінивим. Коли Бог працює – є результат Його праці. Коли ж працює людина, ми також хочемо бачити результат. Господь доручає людині робити щось конкретне, фізичну працю, дає можливість брати участь у Його роботі. Бог дає людині ще й інтелектуальну працю. Він міг би зробити так, щоб вона не замислювалась над завданнями, але Він дав людині працю, як благословення. Як ми уявляємо собі «райське життя»? Можливо, це поняття означає для нас можливість нічого не робити, ніжитись на пляжі, насолоджуючись морським бризом і теплим промінням сонця? Для Адама «райське життя» полягало в праці. Вона не обтяжувала його до того часу, поки він не згрішив.  Приповісті Соломонові – книга, де багато говориться про лінь. Але найцікавіше у нашому житті – практична частина.

Як ми застосовуємо ці тексти у повсякденний час?        Бог ніколи не був і не буде противником праці…

 Ісус сказав: "Від днів же Івана Хрестителя й досі Царство Небесне здобувається силою, бо ті, хто вживає зусилля хапають його."(Мт. 11:12). Людині, яка духовно лінива, часто бракує бажання і енергії для того, щоб докласти зусилля і ввійти в Царство Боже. Апостоли закликали до праці на ниві Господній, де і самі трудилися, не складаючи рук. Життя нам дане для того, щоб ми поспішали, поспішали робити велику справу очищення серця свого, слідуючи за Господом Ісусом Христом. Адже це слідування – напружена праця, нерідко тяжкий труд, а не лінивство. Це перенесення страждань за Господа Ісуса Христа, а лінивство не страждає, уникає страждання. Чи знаєте ви, що всі святі, які, здавалося б, і не потребували праці, які весь час життя присвячували духовним подвигам, ділили час доби на три частини: одну частину - молитві, іншу частину - читанню слова Божого, одну частину - роботі, праці. Вони жили в пустелі, в дикій Лівійській пустелі, жили в лісах Далекої Півночі, в непрохідних хащах, і присвячували праці одну частину свого часу. Різну працю обирали вони: плели кошики, рогожі, розводили городи, рубали ліс, будували келії, церкви й цілі монастирі. Те, що робили руками, продавали в найближчому місті, харчувалися самі і годували жебраків. Вважали вони працю важливою і необхідною справою.

Святий апостол Павло проповідував цілими днями Бога, а ночами робив намети. При світлі місяця або лампи він старанно працював, вважаючи для себе обов'язковою працю. Головна праця, головне його прагнення було в тому, щоб бігти, щоб поспішати скільки було сил до мети - бігти в Царство Боже.  Чи знаєте його дивовижні слова: « Браття, я себе не вважаю, що я вже досяг, а тільки, забуваючи те що позаду я пориваюся вперед. Прагну до мети, до почесті вишнього покликання Божого в Христі Ісусі»(Фил. 3, 13-14). Він, анітрохи не вважаючи себе тим, що досягнув, прагнув все вперед, забуваючи вже досягнуте, прагнув до мети вищої, до отримання вищого звання Божественного у Христі Ісусі. Це приклад життя, протилежного життю лінивих людей. Ніякого сліду лінивства не знайдете в житті апостола Павла, в житті відлюдників-постників, в житті чернечому, в житті великих святих. Всі вони трудилися з ранку до ночі. Лінивства цуралися, лінивство вважали великим і згубним злом. Людина, поки знаходиться у цьому житті, призначена на боротьбу. Боротьбу з протиріччями у себе всередині. Боротьбу між розумом і пристрастями, між протилежними схильностями, боротьбу з оточенням. Тому Біблія каже, що Царство Боже здобувається силою. Поки ми у світі, ми знаходимося у сфері сили: у нас ще не має цілковитої гармонії, внутрішнього спокою, що досягається через чесноти. Для цього нам ще потрібно працювати. Якщо людину захопили лінощі, цю боротьбу не виграти, не досягти їй неба. Тобто, лінощі можуть стати перешкодою для спасіння. Наші пристрасті повинні перетворитися на чесноти. Саме людська діяльність повинна взяти матерію пристрастей і надати їй досконалої форми. Тобто чесноти вимагають праці людини.

Тому жодну чесноту не можна примирити з лінощами. Чеснота – це перемога над лінощами. Адже людина покірна є покірною тільки тому, що діяльність її духу заставила волю боротися з гордістю. Людина чиста повинна була докласти усіх зусиль волі, щоб перемогти природній нахил. Людина, що перемогла гнів, повинна була працювати над собою, не дозволяючи пристрасті подолати її. Тому стверджую, що чеснота вимагає старанності. Лінощі несумісні з жодною християнською чеснотою. І це не тільки у моральному плані, але також і у інтелектуальному. Мудрість не можна досягти, якщо лінуєшся. Знання вимагає величезних зусиль людського розуму та постійності. Тому лінивий ніколи не досягне висот свого духу і пізнання великих правд. Навіть у матеріальному світі накопичення багатства вимагає величезної праці. Лінива людина не зможе досягти вершин у бізнесі. Духовні лінощі мають жахливі наслідки.

Перш за все, як стверджує святий Тома, породжують у людині бездіяльність інтелекту. Людина віддаляється від великого задоволення, породженого спогляданням божественого і великих правд; шукає задоволення у земних речах, тому постійно блудить. Така особа ніколи не задоволена, що викликає у ній малодушність, брак ідеалів, брак натхнення до безкінечного, прагнення Бога. Коли бракує цього натхнення і людина стає малодушною приходить втома і така особа втрачає бажання діяти. Що в свою чергу веде до безнадії. Коли людині бракує ідеалів, християнських і людських, коли не має сили, щоб досягти своєї кінцевої мети, коли вона не вміє спонукати себе, потрапляє у смуток, песимізм. На жаль, у наш час це стало хворобою багатьох душ. І виникає вона через брак релігійності, праці духовності, що зберігає людині її гідність. Можна привести досить багато прикладів відомих людей, з великими талантами, які, однак, не знайшли цієї енергії віри і, втомившись у світі, закінчували життя самогубством.

Наступним наслідком лінощів є страх перед наказами, які стають важкими і неможливими у виконанні. Лінощі духовні є найтиповішими і найжахливішими з лінощів. Адже для такої людини будь-який закон стає просто нездоланним. І оскільки вона не має сили та енергії перемогти себе, воліє відкинути закон. Тому як правило люди, що грубо порушують 10 Заповідей, у собі є слабкими, не здатними на велике зусилля волі. Звідси, останній наслідок лінощів – ненависть до тих, хто ставить закони, у тому числі проти Церкви і Бога. Приповісті 10:26: «Як оцет зубам, і як дим для очей, так лінивий для тих, хто його посилає». Лінь ускладнює взаємовідносини. Лінивий завжди незадоволений, що б не сталося у нього на роботі.

Отже, позбавтесь внутрішньої пасивності! Якщо Ви складальник меблів, але їх не складаєте, то чи є Ви складальником меблів насправді?  Якщо Ви християнин і не виконуєте волі Божої, Ви пасивні, то чи є Ви християнином? Подумайте про це, зробіть висновки і змініть своє життя на краще. Немає нічого гіршого, ніж життя, розтрачене на марне. Всяка людина створена за образом і подобою Божою, кожен народжений на якесь велике діло. І поки ми живі, в нас є час, щоби перемогти власну лінь, надати своєму життю сенс, присвятити його комусь, послужити іншим людям.

Глава УГКЦ у Зарваниці: «Щоб побороти війну, треба побороти гріх»

Вдивляючись у патріарха Йосифа, слухаючи папу Пія ІХ, ми бачимо, що перемога України, перемога нашого народу, перемога нашої Церкви сьогодні кується тут, біля твоїх стіп, Пречиста Богородице, бо ти є мати перемоги, до тебе ми приходимо. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у проповіді до вірних під час щорічної Всеукраїнської прощі до Марійського духовного центру в Зарваниці, присвяченій 125-літтю від дня народження патріарха Йосифа Сліпого та 150-річчю коронації Зарваницької чудотворної ікони. Проповідник зауважив, що слово Святого Євангелія про зцілення розслабленого, яке ми сьогодні чуємо, показує нам Ісуса Христа, Цілителя душі й тіла. Бо цілитель означає той, що повертає цілісність, первісну красу, відкриває Божий задум про людину... Коли людина, вважає архиєрей, у своєму внутрішньому світі розриває свої стосунки з Богом, усе довкола починає бути розслабленим. Рветься ота найголовніша ниточка, яка робить людину цілісною Божою істотою. Тому Ісус як Сотворитель і Бог торкається первопричини цього розслаблення…

Блаженніший Святослав відзначив, що в цій прощі ми соборно дякуємо Господу Богу за дар великого мужа, отця, ісповідника віри – патріарха Йосифа Сліпого, відзначаючи 125-ліття з дня його народження. «Якщо ми заглибимося в почуте сьогодні Боже Слово, то зрозуміємо, що воно начебто втілилося в житті цього великого мужа, – сказав Глава Церкви. – У той час, коли темрява безбожності й атеїзму заполонила українську землю і всю Східну Європу, коли патріарх став в'язнем Христа ради, коли Господь Бог привів його перед безбожних суддів і повів його на сибірську каторгу, що він тоді робив? Він навіть у тюрмі служив Божественну Літургію і сповідав людей з їхніх гріхів. Навіть більше, у час атеїстичного панування він займався наукою навіть на засланні. Сидів у бібліотеках, писав історію Вселенської Церкви. Хтось би міг сказати, що мрійником був той чоловік. Може, варто було зі зброєю в руках організувати спротив безбожній владі. Але патріарх Йосиф втілював Боже Слово як пастир свого народу. Він чував над душею України, просвічуючи її словом Євангелії. Навіть серед темних тюремних кутків над похиленою головою він синам і дочкам українського народу промовляв слова: бадьорися сину, відпускаються тобі твої гріхи». Патріарх Йосиф, вважає Предстоятель УГКЦ, зрозумів: аби побороти темряву, треба запалити хоча б один світильник. Щоб перемогти безбожництво, треба бути віруючою людиною. Щоб побороти атеїзм, треба відроджувати богословську науку. І все це крок за кроком він робив як на засланні, так пізніше і в Римі. І так він підготував для всіх нас свободу, визволення з рабства. Був благовісником миру! Був тим, хто остаточно силою своєї віри і прощенням ворогів переміг зло, переміг ворогів. І став предтечою вільної України.

Ми сьогодні також згадуємо папу Пія ІХ, який 29 червня 1867 року у свято Верховних апостолів Петра і Павла у Римі освятив корони для чудотворної ікони Зарваницької Богородиці. Цікаво, відзначив Блаженніший Святослав, що це освячення відбулося в контексті канонізації святого Йосафата, коли Вселенського Церква відзначала 1800-ліття мученицької смерті Петра і Павла в Римі. Це прославлення святого Йосафата і освячення цих корон відбулося у присутності п'ятисот єпископів з усього католицького світу. «Що тоді думав Пій ІХ, коли чинив ті речі? Гадаю, що тоді Святіший Отець зрозумів, що майбутнє України, майбутнє нашого краю, як і майбутнє Європи кується у Зарваниці. Пій ІХ сам пережив падіння папської держави, об'єднання Італії, оголосив себе в'язнем Ватикану. Він, мабуть, дивлячись на Схід Європи, бачив, що тут прийдуть і відійдуть різні імперії, ідеології, а ікона Зарваницької Богородиці буде джерелом життя і відродження українського народу, який був тоді, є сьогодні і буде завтра», – наголосив проповідник. «Тому, святкуючи ювілей 150-річчя коронації цієї чудотворної ікони, ми відчуваємо, що тут сьогодні кується перемога України. Бо тут кожен прочанин може пережити у своєму серці те, що пережив оцей розслаблений євангельський чоловік. Ми приходимо сюди, аби каятися в наших гріхах, воскресати до Божого життя, вчитися жити справжнім християнським життям, прощати навіть ворогам. А це означає, що тут разом із Марією ми перемагаємо зло, диявола, який є первопричиною війни, горя, страждань і всього того, що завдає сліз, ран і крові українському народові», – вважає Глава УГКЦ.

Сьогодні світ думає, як зупинити війну в Україні. «І це було перше запитання, яке ставили у Слов'янську і Краматорську його еміненції кардиналові Леонардо Сандрі... І ми сьогодні тут від Богородиці чуємо відповідь: не досить лише усувати наслідки війни, тому що вони можуть повторитися, якщо не буде усунена першопричина. Щоб побороти війну, треба побороти гріх. Треба відчути, що Боже милосердя, Боже прощення є тими ліками на рани України, яких ми всі сьогодні так потребуємо. Коли ми станемо переможцями гріха і смерті у Христі, ми переможемо всі наслідки цього гріха, переможемо цього несправедливого агресора, відбудуємо нашу державу, зробимо щасливими українців, які більше не будуть змушені шукати кращої долі на чужині. Ось чому ми сьогодні тут на прощі, ось що ми сьогодні святкуємо», – наголосив насамкінець Отець і Глава УГКЦ.

«Пресвята Богородиця навчить, як із нас творити чесний і щедрий дар Богові та братам», - кардинал Леонардо Сандрі у Зарваниці… «Як пригадуєте, минулого року в серці не одного греко-католика була тривога, коли Папа зустрівся з тими, хто на нас нападає, нас вбиває або чинить зло. Багато хто із вас питав себе про те, чи Папа є на боці України? Багато вірних питали себе, чи в тих зустрічах не йдеться про непевне майбутнє становище УГКЦ?» - 16 липня в Зарваниці сказав Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, передаючи слово Папському посланцю кардиналу Леонардо Сандрі. Сьогодні, на його думку, на всі наші страхи і сумніви Святіший Отець дає чітку і ясну відповідь. «Він сьогодні послав до нас свого найближчого співпрацівника для опіки над Східними Католицькими Церквами - кардинала Леонардо Сандрі. Цей жест Папи каже, що він є з Україною, знає болі і страждання України, мовив він далі. - Зустрічаючись із могутніми світу цього, Папа є голосом болю України. Тому сьогодні він послав нам свого легата». Блаженніший Святослав зазначив, що кардинал Леонардо вже вдруге у Зарваниці: «І ви  бачили, як вона розбудовується, як розвивається УГКЦ, яка вона є динамічна і своєю вірою в Бога запалює серця мільйонів людей у світі. Ви були разом зі святим Іваном Павлом II і пам’ятаєте, як тоді ми всі разом одним голосом співали: «Україна любить Папу». Те саме ми кажемо сьогодні: «Україна любить Папу». Дякую за молитви і співчуття Україні й працю для миру в Україні. Ви привезли слово Святішого Отця і Папське апостольське благословення. Тож промовте до Божого люду і уділіть це благословення». Тоді кардинал Сандрі, зокрема, сказав: «Жест прочанства, окрім того що проголошує віру в Господа та є актом посвяти заступництву Матері Божої, робить нас впевненими в тому, що ми не самотні, бо Христос є вірний своїй обітниці перебувати з нами аж до кінця світу. Разом із цим Пресвята Богородиця продовжує огортати весь світ духовним материнством, яке було поручене їй її Сином під хрестом». Він закликав просити Бога збільшити нашу віру і дарувати нам дар відкритості наших очей до розуміння того, що жест, який ми звершили, переживаючи цю прощу, не є чимось, що нам належить: «Цей жест закликає нас довірити своє серце і життя Христові, щоб і ми могли за прикладом Марії сказати: «Хай буде мені за Твоїм словом» - відповідно до власного покликання. Які потоки Божої благодаті зможуть сходити із цього дня, якщо кожний зміг би звершити, починаючи зі своєї сім’ї, принаймні один жест примирення і миру!» - наголосив кардинал.

«Ви знаєте, що я є тут, аби розділити радості й печалі вашого народу, а в особливий спосіб Української Греко-Католицької Церкви, заносячи всім близькість і благословення Папи Франциска, - мовив далі кардинал Леонардо. -  Крім молитви за дар миру в цій країні, сьогоднішня проща зосереджена на кількох споминах: святого Йосафата, святкування якого збігаються із благословенням корон, що були накладені на чудотворну ікону Пресвятої Богородиці Зарваницької 28 серпня того ж року, та 125-ї річниці від дня народження кардинала Йосифа Сліпого. 12 листопада 1979 року святий папа Іван Павло ІІ, очолюючи єпископську хіротонію Мирослава Івана Любачівського, як Митрополита Філадельфійського для українців, звертався такими словами до кардинала Йосифа, які також висловлюють почуття Папи Франциска та Вселенської Церкви до вас сьогодні». Він казав: «Бажаю скористатися сьогоднішньою нагодою, щоб висловити вам шану, яку відчувають до вашої Церкви Апостольський Престол та вся Католицька Церква. Вірність, засвідчена Петрові та його наступникам, спонукає нас до особливої подяки та до взаємної вірності у ставленні до тих, хто її зберігає з великою твердістю та душевною повагою. Бажаємо пожертвувати їм свою правду і любов. Бажаємо з усіх сил розрадити у випробуваннях тих, хто терпить саме через свою вірність. Бажаємо з усього серця запевнити внутрішню єдність вашої Церкви та єдність із осідком святого Петра» (12 листопада 1979 року). Префект закликав поручити Марії, разом із наміренням за мир в Україні, також особливу молитву за молодь цієї країни. «Любімо та слухаймо завжди Пресвяту Богородицю! Вона навчить нас, як із нас творити чесний та щедрий дар Богові й братам. Попровадить нас у пошуках повноти життя і радості у Христі. Хай Богородиця допомагає нам повторювати завжди у нашому серці слова, які також є проголошенням віри вашого філософа Григорія Сковороди: «Усе минає, але Божа любов після всього залишиться. Усе минає, окрім Бога і любові!» До побачення, Пресвята Богородице Зарваницька! Молися за нас до свого Сина, молися за мир на цій землі та бережи завжди нашого Папу Франциска та Блаженнішого Святослава! Амінь», - наприкінці сказав представник Ватикану.