Бути людиною. У Києві відзначили 85 років з дня народження Блаженнішого Любомира Гузара

У Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві відзначили 85-річчя з дня народження світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара. 26 лютого минає 85 років з дня його народження. Спершу в крипті, де похований Блаженніший Любомир, помолилися Панахиду, яку очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав. Потім у храмі відбувся духовний вечір пам’яті під назвою «Мрія здійснилася». Ведучі під супровід класичної музики розповідали історію життя Блаженнішого Любомира з його власних спогадів, а також історію його родини.

     Організатором вечора стала спільнота «Покоління Любомира», учасники якої носять знак у вигляді сердечка. У своєму слові Предстоятель Церкви відзначив, що «у такий родинний, теплий спосіб серед холодної київської вечірньої погоди ми зійшлися до нашого батька Блаженнішого Любомира, щоб його привітати з днем народження». «Пригадую, – розповів Глава Церкви, – як ми прощалися в цьому храмі з Блаженнішим Любомиром неповний рік тому. Ми йому казали: дорогий наш батьку, ми тебе любимо, а любов є вічна. Тому ми сьогодні прощаємося з тобою, але цілком не відпускаємо тебе, бо знаємо, що ще будемо зустрічатися з тобою». Сьогоднішній вечір пам'яті є ніщо інше, як сповнення слів «любов є вічна». І тому наша повага і пам'ять має бути такою до нашого батька Блаженнішого Любомира». За словами наступника Блаженнішого Любомира, сьогоднішній вечір пам'яті є нагодою ще раз зустрітися з ним і висловити йому нашу шану і нашу синівську любов. «Пригадую, – розповів Глава УГКЦ, – як одного разу Блаженнішого Любомира спитали, що він хотів би сказати багатим людям. Він просто відповів: «Я би хотів їм побажати більше ходити на похорони». Можна сказати, що хто приходить сьогодні туди, де спочиває Блаженніший Любомир, стає справді багатим. Бо зустрічає в його особі вічну мудрість та вічну людяність і доброту».

     «Гадаю, – вважає духовний лідер греко-католиків, – що кожен із нас відчуває, що в цей вечір ми стали багатшими. Саме через те, що ми ще раз могли почерпнути з тої вічної скарбниці духовності, мудрості, людяності Блаженнішого Любомира, слухаючи історію його життя, історію життя його сім'ї, а відтак слухаючи його настанову, яку він залишив нам у Патріаршому соборі, коли ми святкували річницю його архиєрейського служіння». Глава УГКЦ нагадав, як Блаженніший Любомир любив молодь... «Усі свої ювілеї він хотів святкувати саме з молоддю. Пригадую, я ще був віце-ректором Львівської духовної семінарії. Ми тоді приїхали були до Києва святкувати його 75-літній ювілей. Святкування було дуже урочисте. Був президент, інші достойники... Мене тоді вразили його слова: «Ви так сьогодні мене всі гарно вітаєте... Але я вже трошки старший чоловік і маю право бути диваком. Знаєте, не з вами я хочу святкувати свій ювілей, а з українською молоддю». Я дуже дякую всім вам, бо не бачу тут старих людей.  Тут зібралася сама молодь, незалежно від того, скільки нам сьогодні є років. Блаженніший Любомир  тішиться нашою присутністю», – сказав Глава Церкви.

     Особливо Предстоятель подякував «Поколінню Любомира». «Ви плекаєте не тільки пам'ять про Любомира, а й реально втілюєте в життя все те, чим він жив сам. Знаю, що вашим гаслом є кредо Блаженнішого Любомира «Бути людиною», – звернувся він до молодих людей. Архиєрей відзначив, що всі ближчі співпрацівники світлої пам’яті Блаженнішого Любомира знають, що коли відбувалася якась подія в Церкві, зокрема, де він брав участь, навіть коли просто говорив слово, то завжди себе запитував: «Як те, що я роблю зараз, допоможе нам стати кращими?» «Я б хотів побажати від імені Блаженнішого Любомира, переживши цей ювілей, цю зустріч, переживши ще раз почуття вдячності й любові до нього, ми стали кращими. А тоді кращою стане наша Церква, кращим стане наш український народ і кращою стане наша Україна», – запевнив Глава УГКЦ.

     «Блаженніший Любомире, ми знаємо, що ти нас чуєш. Ми вітаємо тебе з днем народження. Ми хочемо бути з тобою і хочемо ставати кращими. Нехай так станеться», – сказав насамкінець Блаженніший Святослав.

ПЕРША ЦЕРКОВНА ЗАПОВІДЬ - ВІДЗНАЧЕННЯ СВЯТ

Перша церковна заповідь наказує нам гідно відзначати церковні свята, а саме 14 святкових днів у честь Бога (Господні свята), 7 святкових днів у честь Богородиці (Богородичні свята), 15 - у честь Святих (7 з них переноситься на неділю).

       Багато з цих свят відзначалися ще на початках християнства. "Свята встановлено для того, щоб те, що раз сталося, залишилося у пам'яті вірних назавжди" (св. Петро Хриз.). "Свята встановлено на згадку про Божі добродійства, за які ми повинні хвалити Бога і дякувати Йому" (св. Вінк. Фер.). На жаль, багато людей дбає лише про те, щоб святкові дні провести в бенкетах та гулянках, ніби їдою і життям можна віддати честь тим, хто намагався, постячи і умертвлюючи себе, догодити Богові (св. Єр.).

Господні свята - це Різдво Ісуса Христа, обрізання Ісуса Христа, Богоявления або Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані, в'їзд       Ісуса Христа в Єрусалим (Вербна неділя), Велика П'ятниця, Воскресіння Христове (Пасха або Великдень), Томина неділя (Антипасха), Вознесіння Господнє, Зіслання Св. Духа (Зелені свята), понеділок Пресв. Трійці, свято Пресв. Євхаристії, свято Найсв. Серця Ісуса Христа, Преображення Господнє, Воздвижения Чесного Хреста.

       РІЗДВО Христове припадає на 25 грудня, тобто на час, коли день починає прибувати (на світ прийшов Ісус Христос - Світло світу). Обрізання Ісуса Христа відзначається восьмого дня після Різдва. Цього ж дня святкуємо Новий рік. Богоявления (Хрещення Ісуса Христа) в ріці Йордані святкуємо 6 січня. Вербна неділя символізує в'їзд Ісуса Христа до Єрусалиму. Велика п'ятниця нагадує нам день смерті Ісуса Христа. Свято Воскресіння Христового відзначаємо на згадку про воскреслого Христа. Разом з тим це свято нагадує нам, що ми теж воскреснемо. Припадає воно на першу неділю після повні місяця (коли день зрівняється з ніччю). Великдень не припадає щороку на один і той же день. Відзначаємо його в межах від 22 березня до 25 квітня. Томина неділя нагадує нам дві події: сумнів Томи в тому, що Ісус воскрес; появу Ісуса Христа перед Його учнями і врятування Томи від невір'я. Вознесіння Господнє святкуємо на 40-вий день після Воскресіння.

Зіслання Св. Духа (Зелені свята) - десятого дня після Вознесіння (п'ятдесятого після Воскресіння, тому третя назва свята - П'ятдесятниця).

Свято Пресвятої Трійці відзначаємо в понеділок після Зелених свят. Свято Пресвятої Євхаристії (Божого Тіла) припадає на четвер (півтора тижня після Зелених свят). У нашому обряді це свято переноситься на найближчу неділю. Це свято нагадує нам час, коли Апостоли після зіслання Св. Духа роздавали вірним Тіло Ісуса Христа. Хоч Ісус Христос вознісся на небо, Він перебуває серед нас у Найсвятішій Тайні Євхаристії.

Урочисте свято Найсолодшого Серця Ісуса Христа встановив святий Отець папа Римський Лев XIII (лист від 28 червня 1889). Це свято припадає на п'ятницю через вісім днів після свята св. Євхаристії. У нашім обряді свято Пресвятого Серця переноситься на найближчу неділю (святкується через три тижні після Зелених свят).

Преображення Господнє ("Спаса") святкуємо 6 серпня. Це свято встановлене на згадку про день, коли Ісус Христос преобразився (перемінився) на горі Тавор.

Свято Воздвижения Чесного Хреста припадає на 14 вересня. Воно святкується від часів, коли завдяки старанням матері Костянтина Великого св. Єлени було віднайдено св. Хрест, на якому вмер Ісус Христос. Для того, щоб усі бажаючі могли побачити цей хрест, Єрусалимський патріарх Макарій підніс цей хрест угору, а вірні йому поклонялися. Звідси пішла назва "Воздвижения Чесного Хреста". Цьому святу передує піст (бо св. Хрест нагадує нам страсті і смерть Ісуса Христа, згадка про які повинна викликати в нас жаль і бажання спокутувати свої гріхи, а також тому, що християни постили і молилися до Господа Бога, щоб повернув їм Чесний Хрест, який від них забрали перси).

Богородичні свята: Різдво Пресв. Богородиці, введення в храм Пресв. Богородиці, Непорочне Зачаття, Собор Пресв. Богородиці, Стрітення Господнє, Благовіщення Пресв. Богородиці, Успення Пресв. Богородиці.

Різдво Пресв. Богородиці припадає на 8 вересня (щодо інших Святих, то Церква відзначає річницю їх смерті, бо саме день смерті був для них днем народження для вічного життя. Церква відзначає день уродин лише Пресв. Діви Марії, Ісуса Христа та Івана Хрестителя, бо вони прийшли на світ у стані довершеної святості).

Введення у храм Пресв. Богородиці відзначаємо 21 листопада. (Згідно обітниці праведних родичів Діви Марії Вона була введена у храм і посвячена на службу Богу. У храмі перебувала до 14-того року життя, виховуючись у страсі Божім).

Непорочне зачаття відзначаємо 9 грудня. Пресв. Діва була зачата непорочно, тобто без первородного гріха. Свято Непорочного зачаття (під назвою "Зачаття св. Анни") східна Церква відзначала ще у V ст.

Собор Пресв. Богородиці припадає на 26 грудня. На другий день після Різдва Христового збирається (звідси назва "собор", тобто "збір") уся Церква, щоб належно подякувати Пресв. Богородиці за народження Божого Сина.

Стрітення Господнє святкуємо 2 лютого (через 40 днів після Різдва Христового). Благовіщення Пресв. Богородиці відзначаємо 25 березня. У цей день згадуємо хвилину, коли перед Дівою Марією появився Архангел Гавриїл і оповістив Її, що стане Матір'ю Божою. Успення Пресв. Богородиці (15 серпня) припадає на час закінчення жнив. Пресв. Діву святі часто порівнюють з виноградиною. Її смерть і взяття на небо символізує велику заплату, яка чекає на небі побожних християн. 

Папа: Страсті Христові - це насамперед дар любові

Господнє Переображення допомагає нам зрозуміти, що Христові страсті – це таємниця страждання, але, насамперед, – дар безмежної любові. Такими думками Папа Франциск поділився перед молитвою «Ангел Господній» з літургійних читань на цю неділю. Святіший Отець зазначив, що переображення Ісуса слід розглядати у контексті того, що трапилося за шість днів до цього. Христос об’явив своїм учням, що в Єрусалимі мусітиме страждати, що буде вбитий і по трьох днях воскресне. «Це провіщення, - сказав він, - ввело святого Петра й увесь збір учнів у кризу, бо вони не приймали думки про те, що Ісус може бути відкинений старшими народу й після цього вбитий. Вони справді очікували могутнього Месію, сильного, панівного; Ісус, натомість, представляється як покірний, лагідний слуга Бога й людей, що мусітиме принести в дар своє життя, пройшовши шляхом переслідування, страждання та смерті». Хіба можна йти за Месією, чий життєвий шлях має закінчитися в такий спосіб? Як зауважив Папа, відповідь на це запитання дає подія переображення, яка є «попереднім пасхальним об’явленням». Ісус взяв із собою Петра, Якова та Йоана на високу гору, де показав їм свою славу – «славу Божого Сина». Це допомагає учням позитивно сприйняти Ісусове подальше страждання, бо вони побачили Його таким, яким Він буде після страстей: прославленим. Переображення допомагає зрозуміти, що страсті є «даром безмежної любові», а також допомагає «краще зрозуміти і Його воскресіння». «Аби зрозуміти таїнство хреста, необхідно заздалегідь знати, що Той, хто страждає і прославлений, – це не лише людина, але Божий Син, який спас нас своєю вірною до кінця любов’ю», – сказав Папа. Він звернув увагу на те, що Отець, повторивши свої слова про Сина, вже сказані на Йордані, додає: «Слухайте Його!» Це означає, що учні покликані «з довірою та надією слідувати за Вчителем, не зважаючи на Його смерть», а Його божество повинно об’явитися саме на хресті, що підтвердив сотник словами: «Це воістину Син Божий». Підсумовуючи, Папа заохотив звернутися в молитві до Пречистої Діви Марії, ввіряючись «Її материнській допомозі, аби з вірою та великодушністю продовжувати великопісний шлях». Після молитви «Ангел Господній» Святіший Отець сказав, що цими днями його думка часто лине до «любої та скривавленої Сирії», де знову посилюється війна, зокрема, у східній Ґуті. За його словами, цей місяць належить до «найбільш сповнених насильством за всі сім років конфлікту», принісши тисячі жертв серед цивільного населення. Були атаковані лікарні, багато людей не мають змоги здобути їжу…

«Браття і сестри, все це – нелюдяно. 

Неможливо перемогти зло іншим злом…

А війна – це зло…

Отож, поновлюю свій палкий заклик негайно припинити насильство й надати доступ для гуманітарної допомоги – продовольства та ліків – і провести евакуацію поранених і хворих. Разом молімо Бога, щоб це відбулося без зволікань», – закликав Папа, після чого площа святого Петра поринула в молитовну тишу. Після хвилини мовчання Святіший Отець розпочав проказування молитви «Радуйся, Маріє».

Блаженніший Святослав: «Молитва, піст і милостиня – три правила Великого посту»

Ми спільно розпочали великий час – час Великого посту, Святої Чотиридесятниці. Святі отці і Церква називають цей час духовною весною, коли наша душа, наш дух має пробудитися і наповнитися Богом, Божим світлом. Про це сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав у відеозверненні напередодні Великого посту. Є три правила, три засади, відзначає Предстоятель УГКЦ, аби плідно і таким чином глибоко та правильно пережити час Великого посту.

«Ці три правила – молитва, піст і милостиня. Ми входимо в час Великого посту як час великої молитви, зокрема покаянної молитви. Я хочу заохоти і запросити всіх віруючих людей, усіх вірних нашої Церкви в цей час руху до Пасхи Господньої присвятити більше часу Богові, особистій розмові з Ним», – сказав Блаженніший Святослав.

Молитва, вважає Глава Церкви, – це ніщо інше, як глибоке особисте спілкування людини з Богом. «Чи це буде особиста молитва, чи спільна молитва, знайдімо час для Бога, посвятімо Йому час Чотиридесятниці і відкриймо до Нього своє серце, свої думки, свої болі, свої рани. У Його руки вкладімо всі наші потреби. Спілкуймося з Ним», – закликав Глава УГКЦ.

Друга умова – сам піст. «Ідеться про стриманість від усього того, що відволікає нас від спілкування і зустрічі з Богом. Відмовмося в час Великого посту від усього того, що нас відволікає і розсіює. Пізнаймо свої духовні вади. Станьмо до боротьби з нашими пристрастями. Відмовмо собі в тому, що веде нас до гріха. Нехай ця здержливість буде нашим постом душі й тіла», – відзначив духовний лідер греко-католиків.

Милостиня – третя і дуже важлива складова часу посту. «Чинімо діла милосердя, – закликав Блаженніший Святослав, – звернімо наш погляд до потребуючих наших ближніх. Коли ми спілкуємося з Богом, то вчимося відчувати Його присутність. У тих людей, які є потребуючими, навчімося бачити присутнього вічного живого Бога, який сказав: те, що ви зробили одному з найменших, ви мені зробили. Тому в той час даймо милостиню, відмовляючись, можливо, від якихось задоволень і розваг; те, що нам залишилося, даймо як милостиню убогим і потребуючим».

«Бажаю всім глибокого духовного досвіду, досвіду близькості Бога, досвіду пробудження і духовного оздоровлення, досвіду милосердя. Нехай Господь Бог поможе нам і зблизить нас до себе», – побажав Глава УГКЦ.

«Входячи в час Великого посту, візьмімо собі за світоч і приклад патріарха Йосифа, який умів прощати і перемагати»

Упродовж цього Року Україна пізнала патріарха Йосифа. «Було проведено цілу низку різних заходів, конференцій, знято фільми, проведено вечори пам'яті в Україні та за кордоном. І українці, можливо, в найстрашніший момент нашої сучасної історії побачили, що боротьба за свободу і гідність свого народу може бути виграна. Властиво, це єдине, що ми зараз повинні чинити», – сказав Глава Церкви. Говорячи про силу духу патріарха Йосифа, Блаженніший Святослав відзначив, що все, що сьогодні чуємо в Євангелії, здійснилося в його [патріарха] історії. «Це було справжнім і дієвим у його духовній боротьбі як очільника Церкви, яка пережила свою страсну п'ятницю, свою хресну дорогу. Він на землі не побачив воскресіння своєї Церкви. Але він підготував це воскресіння. Він був висвячений, аби вести свою Церкву через дорогу мучеництва. І став першим серед страдників ХХ століття. Можна сказати, що патріарх Йосиф упродовж свого земного життя справді назбирав у своєму серці ті скарби, які в нього ніхто не міг вкрасти. Жодна земна влада не могла його їх позбавити», – сказав Глава УГКЦ.

Проповідник зауважив, що слухаючи заклики про те, щоб розпочати Великий піст прощенням, увійти у свою внутрішню кімнату, заглибитися у свій внутрішній світ і спілкуватися з Богом, можна побачити щось дуже цікаве в споминах патріарха Йосифа. «Він описує, як після свого арешту, будучи в'язнем радянської репресивної системи, найбільш болісним моментом було етапування в'язня з одної в'язниці до іншої. Патріарх Йосиф місяцями об'їжджав безкраї простори далекого Сибіру.

 Але в тих переміщеннях, коли він перебував на межі голодної смерті, коли щодня його обкрадали злочинці, забирали в нього все, що він міг мати, у тому вагоні етапування, описує він, «я собі зробив реколекції»», – розповів Блаженніший Святослав. Це означає, вважає духовний лідер греко-католиків, що в певний момент патріарх став здатний заглибитися в себе і пережив духовні вправи, реколекції, які зазвичай ми проводимо і переживаємо в часі Великого посту в наших парафіях. Але, щоб зробити реколекції, ми шукаємо спокою, затишку, відключаємо мобільні телефони, аби нас ніхто не турбував, бо намагаємося створити простір тихого спілкування з Богом. А патріарх Йосиф провів ці духовні вправи у вагоні, ув'язнений, етаповпний з одного табору до іншого.

Звідки в нього та сила взялася?

 «У світлі Божого слова ми сьогодні можемо відчути, що в той момент, коли його роздягали, забирали все, навіть те, що він міг взяти із собою у своїй арештантській торбині, лише помогли йому відшліфувати його внутрішній духовний скарб. У тих стражданнях патріарх Йосиф із алмаза перетворився на діамант. Як у шліфуванні відбувається відділення всього, що не належать до суті цього діаманта, усяка другорядна порода відходить. Те саме сталося з патріархом Йосифом в ув'язненні. І він засяяв як дорогоцінний камінь на весь християнський світ», – відзначив Глава УГКЦ. Архиєрей наголосив, що ми «ніколи не прочитали у споминах патріарха Йосифа слова ненависті щодо тих, хто його переслідував, принижував. Їм він свідчив Бога».

«Входячи в час Великого посту, візьмімо собі за світоч і приклад патріарха Йосифа. Візьмімо за приклад постать того, хто вмів прощати, але водночас боротися і перемагати. Візьмімо за приклад постать безмовного свідка і в'язня Христового, яким Господь зламав безбожну комуністичну систему і збудував, воскресив свою Церкву. Так як ви прощатимете людям їхні гріхи, так і Отець Небесний простить вас», – попросив застановитися всіх і кожного Глава УГКЦ.

Aрхиєрей подякував усім тим, які відгукнулися на заклик нашої Церкви і духовно пережили цей Рік, присвячений 125-й річниці з дня народження патріарха Йосифа Сліпого. «На початку цього року я просив кожного з вас прочитати «Заповіт» патріарха Йосифа.

Дякую усім, хто це зробив! Справді, його патріарше живе слово є сьогодні дорогою перемоги України, перемоги добра над злом, — підкреслив проповідник. — Помолімося за вічний спочинок та славу слуги Божого патріарха Йосифа Сліпого, щоб він якнайшвидше був прилічений до лику блаженних, а відтак святих Католицької Церкви. Діамант святості Йосифа Сліпого має засяяти на весь світ!» — наостанок підкреслив Глава Церкви.

Блаженніший Святослав висловив щиру подяку владиці Глібові (Лончині), Єпископу єпархії Пресвятої родини у Великобританії, Апостольському візитатору для українців греко-католиків Ірландії, голові оргкомітету Ювілейного року патріарха Йосифа Сліпого, за те, що «він невтомно подорожував Україною і світом для того, щоб дати можливість глибше пізнати постать Йосифа Сліпого, якого він особисто знав і з яким співпрацював та, можна сказати, був його вихованцем і духовним сином». Крім того, Предстоятель подякував Олегові Турію, проректору Українського католицького університету, координатору наукової програми відзначення Ювілейного року патріарха Йосифа, а також усім викладачам УКУ, які активно долучилися до вшанування пам’яті Йосифа Сліпого, зокрема цього року.

«Прощення є необхідною умовою, аби по-справжньому розпочати Великий піст»

 Нездатність прощати є наче внутрішнім духовним механізмом руйнування людини. Перетворює все наше життя на негативну енергію, яка розбиває і паралізує нас. Повірте мені, тій людині, на яку ми сердимося, байдуже, що ми про неї думаємо. Але те зло, ненависть, нездатність прощати передусім руйнують і шкодять нам. «Час Великого посту є моментом, простором особливого інтимного глибокого спілкування з Богом. Це час покаяння, звільнення від наших гріхів і немочей. Це час особливих добрих діл милосердя. Це час, який готує нас до свята Воскресіння Господнього», – пояснив Блаженніший Святослав. А дверима, відзначив архиєрей, через які ми входимо в час Великого посту, тим порогом, який ми переступаємо, аби вже тут, на землі, відчути передсмак вічного життя, є прощення.

«Христове Євангеліє, – розповів Глава УГКЦ, – малює нам особливий, справжній образ Бога, в якого ми віримо. Сьогодні Церква проголошує всьому світові, що Бог, до якого ми наближаємося, є Богом прощення. Він готовий, чекає, аби нас простити.

 Наш Бог, в якого ми віримо, якого описує нам Боже Слово, є Богом, який шукає діалогу з нами. Він хоче до нас промовляти, говорити, але ми в нашому щоденному житті часто так зайняті іншими розмовами, що Його не чуємо. І часом думаємо, що Він далеко і нас покинув. Але Він хоче до нас промовляти. Ми чуємо, як у Євангелії Він кличе нас зайти у свою внутрішню кімнату і в молитві розпочати з Ним діалог».

Бо молитва, підкреслює проповідник, – ніщо інше, як глибока сердечна розмова від серця до серця з нашим Богом. «Євангеліє каже, що наш Бог, зокрема в час Великого посту, хоче стати нашим скарбом, справжнім скарбом, який від нас ніщо і ніхто не може вкрасти. Бог, який прощає, який хоче з нами спілкуватися, який хоче дати нам свої небесні скарби, хоче сам стати нашим скарбом. Ось кого ми покликані зустріти в особистому духовному житті впродовж цього часу Великого посту», – просить задумати духовний лідер греко-католиків. «Але для того аби можна все це сприйняти, необхідною умовою є прощення. Саме тому ця неділя кличе нас прощати і просити прощення», – переконує проповідник.

Чому таким важливим є це прощення? «Ми часом думаємо, – зазначає Глава Церкви, – що той, хто нас образив, не вартий нашого прощення. Але істина духовного життя полягає в тому, що нездатність прощати, ненависть до тих, які нас образили, є нашою духовною бідою, а не бідою нашого кривдника чи ворога.

 Нездатність прощати є наче внутрішнім духовним механізмом руйнування людини... Тому прощення є подібне до розмінування мінного поля, коли ми виймаємо все те, що в певний момент може нас розбити і знищити.

Прощення робить нас здатними прийняти Божий дар». Коли, вважає Блаженніший Святослав, ми здатні викинути із себе ненависть і зло, які носимо щодо інших, то наче починаємо відновлювати наш духовний слух.

 «Ми тоді слухаємо не внутрішні голоси, які підсилюють у нас біль і жаль щодо ближнього.

 Ті голоси замовкають. Ми начебто оздоровлюємося і стаємо здатними ввійти у свій внутрішній світ, здатними почути Бога, який промовляє. Ось чому прощення є необхідною умовою», – сказав Глава УГКЦ.

Папа Франциск на початок Великого посту: «Зупинись, поглянь і повернись!»

Зупинись, поглянь і повернись. Ці три слова були в центрі проповіді Папи Франциска, яку він виголосив з нагоди початку Великого посту. Увечері 14 лютого 2018 року, у Попільну середу, Єпископ Рима за давнім звичаєм прибув на Авентинський пагорб Вічного Міста, аби розпочати цей період літургійного року разом із монашими спільнотами. Богослужіння розпочалося у венедиктинській базиліці Святого Ансельма, з якої учасники молитви пройшли покаянною ходою до базиліки Святої Сабіни, що при головному осідку отців домініканців. Там Святіший Отець очолив Святу Месу, під час якої здійснив обряди Попільної середи.

      «Період Чотиридесятниці – це сприятливий час для того, щоб виправити дисонантні акорди нашого християнського життя та прийняти завжди нову, радісну й сповнену надії вістку про Господню Пасху. Церква у своїй материнській мудрості пропонує нам звернути особливу увагу на те, від чого наше віруюче серце може вистигнути та заржавіти», – сказав Папа на початку проповіді, підкреслюючи, що «спокуси, на які ми наражаємося, є різноманітними». Як зауважив Святіший Отець, кожен із нас знає труднощі, які мусить долати. І боляче спостерігати за тим, як «підносяться голоси, які, користаючи з болю та невпевненості», сіють зневіру, плодом якої є «апатія та покірливість». «Зневіра, апатія та покірливість – це демони, які припікають і паралізують душу віруючого люду. Великий піст – це цінний час, аби демаскувати ці та інші спокуси, аби дозволити нашому серцю знову пульсувати згідно з биттям Ісусового серця», – сказав він, додаючи, що вся ця літургія «проникнута такими почуттями», в якому відлунюють три слова, призначені «розігріти серце віруючого». Ними є «зупинися», «поглянь» і «повернися».

     «Зупинися трохи, облиш це збудження та позбавлений сенсу поспіх, який лишень наповнює душу гіркотою відчуття, що ніколи нікуди не доходимо. Зупинися, облиш цей обов’язок жити в постійному прискоренні, що розсіває, ділить та знищує час сім’ї, час дружби, час дітей, час дідусів і бабусь, час безкорисливості, час для Бога», – сказав проповідник, заохочуючи також призупинити необхідність похизуватися перед іншим, бути на виду, забуваючи про цінність внутрішнього світу та зосередження. «Зупинися трохи перед зверхнім поглядом, зневажливим мимовільним коментарем, який зроджується через забуття ніжності, милосердя й пошани до зустрічі з іншими, особливо – з найслабшими, пораненими, а також тими, що занурилися в гріх та помилку. Зупинися трохи перед жаданням все контролювати, усе знати, усе спустошувати, яке зроджується із того, що забуваємося про вдячність за дар життя і за чимало одержаного добра», – вів далі Святіший Отець, закликаючи також зупинитися перед «оглушливим гамором», через який «забуваємо про плідну й креативну силу тиші» й перед «розпалюванням безплідних почуттів», які зроджуються із замкненості та жалю до себе самого, спонукаючи забувати про необхідність «виходити назустріч іншим, щоб розділити тягарі й страждання». «Зупинися трохи перед порожнечею миттєвого, моментального та одноразового, що позбавляє нас коріння, зв’язків, цінності шляху та вміння постійно прямувати вперед. Зупинися. Зупинися, аби дивитися та споглядати!» – закликав Папа, переходячи до наступного аспекту:

      «Поглянь. Поглянь на знаки, які не дають погасити любов та підтримують полум’я віри й надії. На живі обличчя ніжності й доброти Бога, Який діє серед нас. Поглянь на обличчя наших сімей, які день за днем з неабиякими зусиллями ставлять на те, щоб прямувати вперед і, серед нестач і труднощів, не полишають жодної спроби, спрямованої на те, щоб зробити свою домівку школою любові». Святіший Отець заохотив поглянути на обличчя, які ставлять перед нами виклик, на обличчя дітей і молоді, наповнені майбутнім і потенціалом, які є «живими паростками любові й життя, що завжди ставлять високі цілі серед наших жалюгідних й егоїстичних обрахунків». Поглянути також на обличчя похилих віком, що є «носіями пам’яті» та «обличчям дієвої Божої мудрості». «Поглянь на обличчя наших хворих та багатьох людей, які ними опікуються, обличчя, які в своїй слабкості та служінні нагадують нам, що цінність кожної людської особи ніколи не може применшуватися до питання обрахунків чи корисності. Поглянь на розкаяні обличчя багатьох людей, які намагаються надолужити за свої помилки і хиби, й починаючи від своєї нужди та болю, борються за те, щоб перемінити ситуацію та прямувати вперед», – вів далі проповідник, додаючи:

      «Поглянь і споглядай обличчя Розіп’ятої Любові, Яка сьогодні з хреста не перестає бути носієм надії, рукою, простягненою до тих, які почуваються розп’ятими, які відчувають у своєму житті тягар поразок, розчарування та ілюзій. Поглянь і споглядай конкретне обличчя розп’ятого Христа, розп’ятого з любові до всіх без виключення. Всіх? Так, усіх!». Як зауважив Папа, дивитися на Христове обличчя – це повне надії заохочення на цей період Великого Посту, аби «перемогти демонів зневіри, апатії та покірливості». «Зупинися, поглянь і повернися. Повернися до дому свого Отця. Без страху повернися до жадаючих і розпростертих обіймів свого Отця, багатого милосердям, Який тебе чекає», – сказав він, переходячи до третього слова:

      «Повернись! Без страху: це слушний час для того, щоб повернутися додому, до дому “мого Отця і Отця вашого” (Ів. 20,17). Це час, аби дозволити Йому доторкнутися до свого серця… Залишатися на дорозі зла – це лише джерело ілюзії та смутку. Істинне життя – це щось цілком відмінне, і наше серце добре про це знає. Бог не втомлюється і ніколи не втомиться тримати свою руку простягненою. Повернися без побоювань, аби зазнати цілющої та примирливої Божої ніжності. Дозволь Господеві оздоровити рани гріха та здійснити пророцтво, дане нашим праотцям: “Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу в ваше нутро. Я вийму кам'яне серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне” (Єз. 36, 26). Зупинися, поглянь і повернись!».      

ШІСТЬ ЦЕРКОВНИХ ЗАПОВІДЕЙ

Церковні заповіді доповнюють третю Божу заповідь...

Перша церковна заповідь наказує святкувати, крім неділі, і певні, визначені св. Церквою дні тижня, щоб подякувати Господу за особливі ласки.

Друга церковна заповідь вчить нас, як саме ми повинні святкувати неділі і свята.

Третя - як слід дотримуватись посту.

Четверта нагадує нам наші обов'язки щодо св. сповіді і св. Причастя.

П'ята стосується заборони весіль у визначений св. Церквою час.

Шоста - стосується шкідливих видань і неморальних видовищ.

      Наш обов'язок - суворо дотримуватись церковних заповідей, тому що непослух щодо Церкви є непослухом щодо Христа. Ісус Христос наділив Церкву такою ж владою, яку сам отримав від Отця. Він сказав Апостолам: "Як мене послав Отець, так я посилаю вас" (Йоан 20, 21). Отже, наказ є одночасно наказом Ісуса Христа. Тому й каже Ісус Христос: "Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі..." (Мат. 18,18). Той, хто ігнорує накази Церкви, ігнорує накази Христа, бо сказав Христос: "...

      Хто гордує вами, мною гордує" (Лук. 10,16). Ісус Христос називає Церкву "царством", а також порівнює її з "отарою овець", щоб наголосити на тому, що вірні повинні слухати своїх духовних наставників. Устами Церкви Бог об'являє нам свою волю. Тому той, хто свідомо і з легкою душею порушує заповідь Церкви, - чинить важкий гріх.

       Настоятелі Церкви мають право звільняти вірних від необхідності дотримування певних заповідей, якщо на це є важлива причина, наприклад, можуть звільнити від посту по середах і п'ятницях; певні свята, які випадають на день тижня, перенести на неділю. Але такі зміни допускаються лише щодо церковних заповідей. Божі заповіді не можуть бути відмінені, і ніхто не може звільнити нас від необхідності їх дотримання.                 

Сім шляхів хорошого посту

Великий Піст — це особливий час покаяння й аскетичних подвигів. Ми стаємо до бою з нашими пристрастями і бажаннями, і, зрештою, з дияволом, який намагається керувати цим світом. Наша мета — набути чисте серце, здатне сприйняти радість свята Воскресіння Господнього, Великодня, найвеличнішого і центрального свята літургійного року. У певному сенсі Великий Піст — це маленьке відображення всього нашого християнського шляху, нашого прагнення до переображення, воскресіння у Христі. І, тим не менш, піст — це особливий час, який вимагає від нас особливої дисципліни і зібраності. Ми нерідко починаємо цей час із найправеднішими і найпрекраснішими намірами. Так хочеться переживати його майже як монахи, постійно перебуваючи у пості й молитві. Прямо-таки бачиш себе отцем-пустельником або жоною непорочною, що розмірковують про Божу велич…

      І нерідко перший тиждень Великого Посту вдається прожити на ентузіазмі та силі волі. А потім звичайна людська слабкість дедалі більше дається взнаки. Звісно, кожен має свої шляхи подолання спокус і дотриманні вірності прийнятим на піст постановам; але ми б хотіли поділитися тими сімома шляхами, які допоможуть зробити наш піст більш плідним. 1. Чіткий план Найчастіше (бо це найпростіше) піст починають із добрими намірами, які вже до другого тижня стануть благими бажаннями, а до третього приємними спогадами. Тому потрібно чітко визначити, що ви будете робити. І навіть записати свої наміри на спеціальному листочку. І ще одна порада: вибирайте те, що можете виконати. Нерідко ми ставимо перед собою воістину амбітні цілі з підкорення духовного світу…

      Але краще обрати простий і скромний спосіб посту, справи, які можна буде виконувати щодня, щоб вони вписалися в наше повсякденне життя, не руйнуючи його. 2. Духовна література Чимало святих закликають нас не залишати духовного читання.

      Піст — відповідний час, щоби ввести цю практику в життя. Читання Святого Письма, творів різних християнських авторів — прекрасна підтримка в час випробувань. 3. Перевірка Піст — прекрасний час, щоб уважно подивитися на своє життя. Які гріхи я скоюю найчастіше? Чи є в моєму житті якісь ідоли, які були приховані від мого внутрішнього погляду весь цей час? Що заважає мені всім серцем наслідувати Христа? Зробіть ретельний іспит сумління. Адже, зрештою, піст — це не відмова від цукерок або якихось задоволень. Це насамперед покаяння, тобто відмова від гріха, і виразне бажання повернутися до Бога, нашого люблячого Отця. Хоча «інвентаризація» гріхів і може бути дуже болючою, вона провадить до зміцнення стосунків із Богом та більшої відкритості до Його любові. 4. Сповідь Після іспиту сумління наступним логічним кроком має бути сповідь. Нагадаємо п’ять умов доброї сповіді: іспит сумління; щире розкаяння у скоєних гріхах; тверде рішення більше не грішити; чітке визнання гріхів священикові на сповіді; плата за скоєні гріхи (виконання покути). 5. Молитва Якщо поглянути правді в очі, кожен з нас міг би викроїти у своєму розкладі кілька хвилин для молитви. І піст — саме час це зробити. А Великий Піст — відповідний час, щоб ці молитви були пов’язані з покаянням і нашим наверненням. 6. Вірність Вище вже говорилося про важливість посту й молитви. Звісно, ми повинні про це дбати протягом усього року, але у Великий Піст — особливо. Це гарний час, щоб упорядкувати деякі наші прив’язаності. Чи не варто менше бувати у Фейсбуці, ВКонтакті або менше фотографій викладати в Інстаграм? А, можливо, ви не можете і дня прожити без обмовляння когось із друзів чи знайомих? У цей час варто докласти особливих зусиль, щоб менше пліткувати. Так, найпростіше відмовитися від якихось продуктів. Але набагато важливіше відмовитися від тих звичок, які віддаляють нас від Бога. 7. Милостиня Великий Піст нагадує нам про хресну жертву Христа, акт неймовірної щедрості стосовно всіх нас.

      Тому в цей час варто задуматись і про те, наскільки ми — учні Христові. Чим ми готові пожертвувати заради наших ближніх? Чи готові ми нагодувати голодного? І одягнути нагого?

     Ми почали ці роздуми з того, що нерідко на шляхах посту християн підстерігають невдачі. Але вони не становлять приводу впадати у відчай, адже просто показують нашу обмеженість і слабкість, відтак стаючи прекрасною школою смирення.

      Нехай наш піст буде шляхом щирого покаяння, істинного навернення. І будемо протягом усіх цих днів пам’ятати про ту благодать, що омиває нас, витікаючи з пробитого Серця Ісуса — істинного серця Великого Посту.

«Християнин любить навіть ворога», - Глава УГКЦ про відмінність чистої любові від пожадливої

Господь любить нас чистою, щирою і безкорисливою любов’ю, тобто Всевишній зовсім не очікує від нас взаємності. Адже Бог любить нас не через наші добрі вчинки чи наші заслуги, оскільки Він полюбив наc ще перед тим, як ми могли бути добрими. Зокрема саме через таку світлу любов Господь віддав за нас своє життя. Про це сказав Блаженніший Святослав під час прямого ефіру програми «Відкрита Церква» на тему альтруїзму, а також пояснив у цьому контексті, чим відрізняється справжня, чиста любов від пожадливої. Відповідаючи на запитання про різницю між щирою та пожадливою любов’ю, Блаженніший Святослав пригадав Ісуса Христа на Тайній вечері, коли Господь жертвував себе своїм учням, встановлюючи Тайну Євхаристії.

«Немає більшої любові за ту, хто своє життя віддасть за своїх друзів. Варто зауважити, що така сама ідея присутня навіть і в молитві за Україну, яку ми так часто співаємо, — “Боже великий, єдиний”. У цій молитві є такі слова: “В чистій любові до краю Ти нас, Боже, зрости!” Поняття “любов” сьогодні спотворене. Ми часто собі уявляємо, що любов — це щось таке, що хтось для нас зробив. А це егоїзм, тобто любов до себе. Недарма кажуть у народі, що в кожного руки згинаються до себе. Це нечиста, пожадлива любов, яка вбиває іншого і робить його жертвою задля себе!» — наголосив очільник греко-католиків. За словами Предстоятеля, християнин любить навіть ворога, бо відчуває, що Бог його так полюбив і так йому багато дав, що він просто не має права не поділитися цим з іншими. Навіть більше, коли ми ділимося з іншими, то ці Божі скарби помножуються. Однак, коли ми їх затримаємо тільки для себе, то погубимо. «Чиста любов — це любов, яка кличе нас до жертовності задля іншого: я жертвую собою задля іншого, а не іншим задля себе. На мою думку, усім нам потрібно вчитися чистої любові. Ми повинні її черпати. Ми можемо любити чистою любов’ю, коли пізнаємо та переживемо її на власному досвіді любов Бога до нас!» — наостанок підсумував Блаженніший Святослав.

«Перед лицем трагічного затягування ситуацій конфлікту в різних частинах світу, запрошую всіх вірних провести 23 лютого ц.р., в п’ятницю першого тижня Великого Посту, спеціальний День молитви і посту за мир». Із такими словами Папа Франциск звернувся до вірних, промовляючи після молитви «Ангел Господній» у неділю, 4 лютого 2018 р. Святіший Отець зазначив: «Ми особливо жертвуватимемо його за населення Демократичної Республіки Конго та Південного Судану. Як і за інших схожих нагод, запрошую також братів і сестер — некатоликів та нехристиян долучитися до цієї ініціативи відповідним для себе способом, але всі разом». Пара Римський наголосив, що «Небесний Отець завжди вислуховує своїх дітей, які взивають до Нього серед болю та журби, “зціляє розбиті серця та перев’язує їхні рани” (Пс 147,3)». «Звертаюся зі щирим закликом, аби також і ми прислухалися до цього волання та запитували себе у сумлінні перед Богом: “Що я можу зробити на користь миру?”. Без сумніву, можемо молитися, але не лише це: кожен може конкретно сказати “ні” насильству, наскільки це залежить від нього чи від неї. Бо перемоги, здобуті шляхом насильства, — це фальшиві перемоги, в той час як трудитися задля миру приносить користь усім!» — наголосив Папа Франциск.  

РОЗВАГИ ХРИСТИЯНИНА

Після роботи необхідно відпочити, тому що саме завдяки відпочинку тіло набирається нових сил для подальшої праці. Розумні розваги корисні для людини. Вони об'єднують людей, посилюють у нас любов до ближнього, а деколи навіть усувають суперечки і незгоди. Бог не забороняє нам розважатися, навпаки, дозволяє; Він усю природу так удосконалив, щоб вона вже сама по собі була для нас джерелом багатьох благ (напр., чудесні барви й аромат квітів, спів пташок і т. д.). Ісус Христос сам не відмовлявся від гостини. У притчі про блудного сина розповідає Ісус Христос про бенкет, танці і музику (Лук. 15, 25). Обіди навіть були раніше частиною Богослужіння. Однак, ми не повинні занадто піклуватися про розваги; ми повинні передусім уникати грішних розваг, а під час розваг не повинні забувати про Бога. Розважатися треба помірковано, бо розваги, є не метою нашого життя, а лише засобом для відпочинку. Хто занадто віддається розвагам, стає розпусним, невдоволеним і, звичайно, потрапляє в борги. Взагалі ми повинні розважатися лише тоді, коли сумлінно виконали свої обов'язки. Приємний відпочинок - після завершеної праці. Сьогодні бачимо, на жаль, дуже великий потяг до розваг. "Забавляйся, але коротко і рідко!" (Св. Франц Сал.). Недозволенний є усякі грішні розваги, напр., обмовляння ближніх, азартні ігри, аморальні бесіди або висміювання релігійних речей. Такими розвагами, безумовно, необхідно нехтувати. Невдячна та дитина, котра тішиться тим, що ображає її батька. Навіть під час розваг ми повинні думати про Бога і про наше призначення. "Радійте в Господі", - говорить псалмоспівець (Пс. 31, 11). 

ВИБІР ПРОФЕСІЇ

Дійшовши до перехрестя, подорожній повинен бути дуже уважним, щоб не потрапити на недобру дорогу. Ми всі здійснюємо подорож на небо, і коли під час тієї подорожі доходимо до вибору професії, - мусимо добре зважати, щоб неправильний вибір не відвертав нас від нашої остаточної мети.

Професія - це певна категорія робіт і зобов'язань, які покладаємо на себе задля добра суспільства. Людина створена для праці, як птах для польоту. Людина повинна дбати про себе, здобувати собі власною працею те, в чому природа їй відмовила. Насамперед примушує людину працювати потреба в їжі, одязі, житлі. У св. Письмі говориться, що первісна людина змушена була добувати собі все сама, щоб вижити (сама вбивала звірину, шкірою якої одягалася, варила собі їжу, будувала хату і т.д.). Однак, в разі потреби (напр., для захисту від розбійників, диких звірів і т.п.) люди об'єднувалися, згуртовувалися в більші громади. З часом вони прийшли до висновку, що краще і корисніше об'єднатися і розподілити між собою окремі види робіт. Зауважили, що один має вроджений потяг до одного виду роботи, другий - до іншого, завдяки чому праця стає успішнішою. Так з'явились з часом різні професії.

Вибір професії - дуже важливий момент; від правильного вибору професії часто залежить наше тимчасове щастя, благо суспільства, а також спасіння нашої душі. Якщо оберемо собі професію, до якої маємо потяг, то нам легко і приємно працюється, усе нам вдається, люди нас цінують і поважають, і праця приносить задоволення. Якщо ж оберемо професію, яка не відповідає нашим здібностям і нахилам, то ніколи не зможемо бути задоволеними і сумлінними у виконанні обов'язків. Наша праця тоді замість користі буде приносити суспільству лише шкоду, особливо тоді, коли ми займаємо високе, впливове становище, до якого не доросли. Така людина - наче хворий член в організмі суспільства, саме тому він може втратити спасіння. На страшному суді будемо змушені дати докладний звіт про сумлінне виконання своїх обов'язків, бо обов'язки стану (професії) є обов'язками справедливості. Вже тут, на землі, людина відповідає перед владою за виконання своїх обов'язків. Не забуваймо також, що за виконання своїх обов'язків отримуємо заробітну плату. При виборі професії ми повинні дотримуватися наступних принципів. Ми повинні обирати професію, яка відповідає нашим здібностям і до якої відчуваємо потяг.

Людина не може жити повноцінним життям, якщо знаходиться в таких умовах, котрі не відповідають її характеру, нахилам і здібностям. З тим ми повинні рахуватися при виборі професії. Ми повинні пам'ятати про те, що таланти, якими Бог нас нагородив, треба належно використовувати і розвивати, як цьому вчить нас Христос (Мат. 25; Лук. 19). Потяг до якоїсь професії з'являється тоді, коли чуємо в собі здатність виконувати обов'язки, пов'язані з цією професією. Однак, трапляється, що людина має потяг до якоїсь професії, але не вистачає їй необхідних здібностей; в такому разі потяг є нерозумним і треба його придушити, як це радить розум, котрим Бог наділив нас. Зовсім інакше, якщо людина має необхідні здібності до якоїсь професії, а потягу до цієї професії не вистачає. Небажання у цьому випадку випливає з того, що уявляємо собі обов'язки того стану значно тяжчими, ніж вони є насправді. В такому разі можна не зважати на неохоту і присвятити себе тій професії; невдовзі переконаємося, що труднощі були мізерними, і праця буде приносити лише радість і задоволення.

При виборі професії ми ніколи не повинні керуватися чисто матеріальними поняттями (напр., грішми) або корисливістю. При виборі професії ми повинні пам'ятати слова Спасителя: "Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться" (Мат. б, 33), або: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?" (Мат. 16, 26). Тому ми повинні запитати самих себе: "В якій професії я з моїми здібностями і вдачею здатний зробити якнайбільше добра і користі іншим, заслужити на небо? "Отже, помиляються ті, хто, не знаючи вищого ідеалу та блага понад блага тимчасові, зважають лише на те, яка професія дасть їм найбільшу вигоду, найбільші доходи, найбільші можливості і найбільший достаток. Така людина дбає лише про власне добро і тому вважає обов'язки свого стану другорядними і таким чином порушує загальний устрій суспільства, як зламане коліщатко псує хід годинника. Звичайно, таку людину чекає заслужене покарання. Нерозумно чинить також той, хто вважає для себе ганьбою обрати ремесло нижче, ніж має його батько; не зважаючи на покликання і здібності, пнеться вгору, аби досягти становища батька. Те саме стосується і того, хто без покликання вирішує обрати якусь професію під тиском родичів. Мова не йде про те, щоб не зважати на бажання і поради родичів, або щоб при виборі професії не враховувати зовсім матеріальні погляди. Зрозуміло, що треба замислитися і над тим, чи це або інше ремесло дасть нам відповідне утримання. Бо якщо б наша професія не дала нам відповідного утримання, тоді ми легко могли б піддатися спокусі і намагалися б збільшити свої доходи забороненим способом, котрий шкодить виконанню зобов'язань, які ми прийняли. У такий важливий момент життя ми повинні радитися з родичами і досвідченими людьми.

У св. Письмі говориться: "Розумний поради не знехтує" (Сир. 32, 24). Насамперед ідемо за порадою до родичів, тому що, з одного боку, вони мають більший вплив на нас, а, з другого боку, міцніше нас люблять, ніж інші люди, отже, дбатимуть лише про наше благо. Однак, часто помиляються обидві сторони; або діти не радяться із своїми родичами, або родичі примушують дітей обирати професію, котра їм не до душі, а деколи, знову ж таки, відвертають їх від професії, до якої вони мають покликання. В таких випадках діти не зобов'язані прислухатися до порад дорослих; бо не родичі, а сам Творець нагороджує нас покликанням до якоїсь професії. Не раз буває, що родичі керуються лише марними намірами або самолюбством, і тому примушують дітей обрати професію, до якої вони не мають покликання, таким чином роблячи їх нещасними на все життя. Справджуються, отже, слова Ісуса Христа: "І ворогами чоловіка будуть його домашні" (Мат. 10, 36). Ще Христос, 12-річний хлопчик, дав зрозуміти своїм родичам, що вони не мають права ставати на перешкоді Його покликанню, яким Його наділив Бог. Крім родичів, радимося також з іншими досвідченими і щирими людьми, котрі знають людей, розуміються на тому ремеслі, про яке йде мова, та котрі вміють співчувати ближнім. І, навпаки, ми завдали би собі шкоди, якщо б радилися з людьми без жодного життєвого досвіду, які не мають поняття про важливість обов'язків тої чи іншої професії, або котрі у всьому керуються не благом ближніх, але власною користю.

          Ревний і сумлінний сповідник завжди в таких випадках є добрим порадником…

Папа Франциск в Yкраїнському Cоборі Святої Софії: «Кожного разу перед сном і вранці я зустрічаюся з українцями»

Хочу розповісти вам один секрет. Перед тим, як іду на нічний відпочинок чи встаю вранці, я зустрічаюся з українцями… Ваш Блаженніший Святослав подарував мені ікону Пресвятої Богородиці в Аргентині. Я її привіз із собою до Рима. Він повернувся до своєї країни з Аргентини, а я мусив приїхати до Рима... Я щоразу молюся перед цією іконою Богородиці вранці та ввечері і закінчую молитву українською мовою. Цим поділився Святіший Отець Франциск під час зустрічі з українськими мігрантами в греко-католицькому соборі Святої Софії в Римі 28 січня 2018 року, куди прибув на запрошення Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава. «Усіх вас сердечно вітаю і щасливий бути сьогодні разом із вами. Дякую вам за гостинність і за одвічну вірність, — вірність Богові та наступнику святого Петра», – сказав Папа Франциск до українців та духовенства, які прибули на зустріч із ним. Наступник апостола Петра розповів, що входячи до цього святого місця – прокатедрального собору, він з радістю споглядав обличчя українців. «Те, що сьогодні ми зібралися тут у братньому спілкуванні, спонукає нас подякувати також за багатьох тих, кого сьогодні немає поряд із нами, але які стали відображенням люблячого Божого погляду, зверненого на нас», – сказав Святіший Отець і згадав три постаті.

      «Перший – кардинал Йосиф Сліпий, 125-ту річницю з дня народження якого завершуєте святкувати. Він хотів і збудував цю сповнену світла базиліку, щоб вона стала яскравим пророчим знаком свободи в ті роки, коли ви не мали доступу до жодних святинь. Але завдяки пережитим і пожертвуваним Господеві стражданням він приклався до спорудження іншого храму, ще величнішого та прекраснішого – будівлі з живого каміння, якою є ви», – вважає духовний лідер всіх християн світу.

     Другою постаттю, яку згадав Папа Римський, є єпископ Чміль, що упокоївся 40 років тому і тут похований. «Ця людина зробила для мене багато добра. У моїй пам'яті залишається живим спогад про те, коли ще молодим хлопцем я прислуговував йому під час Божественної Літургії. Від нього я довідався про красу вашої Літургії, з його розповідей дізнався про живе свідчення віри, глибоко вистражданої і загартованої страшними атеїстичними переслідуваннями минулого століття. Я дуже вдячний йому і вашим численним героям віри — тим, хто, як Ісус, впали наче зерно на хресну ниву, принісши плідний урожай. Бо справжня християнська перемога — це знак хреста, наш стяг надії».

     Третя постать, яку згадав Римський Архиєрей, – кардинал Любомир Гузар. «Ви, дорогий Блаженніший, несете його постать у своєму серці, і багато інших людей назавжди збережуть у собі його прихильність, доброту, невтомність і молитовну присутність», – сказав Святіший Отець.

     Ці свідки минулого, вважає Папа Франциск, були відкритими на Боже майбутнє, тому дають надію в теперішньому. «Мабуть, багато серед вас мали ласку їх знати. Коли переступаєте поріг цього храму, згадуйте, пам’ятайте батьків і матерів у вірі. Бо вони є фундаментом, на якому стоїмо, тими, хто навчив нас Євангелія своїм життям і надалі супроводжують нас і спрямовує в дорозі», – попросив Папа Римський. Архиєрей відзначив, що Блаженніший Святослав говорив про матерів, бабусь, які передають віру своїм дітям. «І передавайте! Будьте сміливими в цьому. Дякуймо Господеві за тих жінок!» – закликав Папа Франциск. Він зазначив, що на шляху нашої римської громади стабільним орієнтиром є ця ректорія. «Разом з українськими греко-католицькими спільнотами всього світу ви влучно висловили свою душпастирську програму одним реченням: «Жива парафія – місце зустрічі з живими Христом». Я хотів би підкреслити два слова. Перше – «зустріч». Церква – це зустріч, це місце, в якому можемо зцілити самотність, перемогти спокусу відокремлюватися та замикатися, де можемо черпати силу, аби перемагати замкненість у собі самих. Отож спільнота – це місце, в якому поділяємо радощі і труднощі. Сюди приносимо тягарі серця, життєві незадоволення та ностальгію за рідним домом. Тут на вас чекає Бог, аби зробити стійкішою вашу надію. Адже коли зустрічаємо Господа, усе пронизується його надією. Бажаю вам тут черпати хліб для щоденної мандрівки, розради серця і зцілення ваших ран», – побажав Святіший Отець.

     Друге слово – «живий». «Ісус живий. Він воскрес і живий. І саме таким зустрічаємо Його в храмі на Літургії, у Слові… Тож кожна Його громада несе у собі пахощі життя. Парафія — це не музей спогадів про минуле чи символ присутності на якійсь території, парафія — серце місії Церкви, де ми отримуємо і ділимося новим життям, – життям, яке долає гріх, смерть, смуток, кожен смуток і зберігає серце молодим», – переконує Папа. На його думку, якщо віра зроджуватиметься із зустрічі і промовлятиме до життя, то скарб, який ми отримали від батьків, буде добре збережений. Таким чином ми зуміємо запропонувати неоціненні добра вашої традиції і молодим поколінням, які приймають віру насамперед тоді, коли відчувають Церкву як близьку та живу. «Церква не є музеєм. Бог не є тим, хто дивиться на нас тільки згори. Бог є Ісус Христос, який живий серед нас», – наголосив він.

     Папа Франциск скерував вдячну думку до багатьох жінок, які є апостолками милосердної любові та віри. «Ви є цінним даром, бо якнайкраще свідчите віру в Господа багатьом італійським сім'ям, коли через турботливу та ненав'язливу присутність своїм служінням дбаєте про людей. Я прошу вас розглядати свою виснажливу і не завжди вдячну працю не лише як роботу, а як місію: ви є опорою в житті багатьох людей похилого віку, ви є сестрами, які допомагають їм не почуватися самотніми. Несіть Божу розраду і ніжність тим, хто на схилі віку готується до зустрічі з Ним у вічності. Це велике служіння ближньому, миле Богові, за яке я вам дякую», – закликав Святіший Отець. «Сьогодні ви ними опікуєтеся, але в майбутньому вони вам відкриють двері до Царства Небесного», – вважає він.

     «Розумію, – запевнив Папа Франциск, – що коли ви перебуваєте тут, ваше серце б’ється для вашої країни і пульсує не лише з любов’ю, а й з почуттям тривоги, насамперед через лихо війни і економічні труднощі. Я прийшов сюди, щоб сказати вам, що я з вами — близький до вас серцем, своєю молитвою, я з вами, коли звершую Таїнство Євхаристії. Там я прошу Князя миру, щоб зброя замовкла. Я також Його прошу, щоб ви більше не були змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя для своїх близьких. Я молюся, щоб у серці кожного ніколи не згасала надія, але щоб відновлювалася відвага йти вперед, відвага завжди починати знову». «Дякую вам від імені всієї Церкви і всім вам та людям, яких ви несете у своїх серцях, уділяю своє благословення. І прошу вас, будь ласка, моліться за мене», – насамкінець сказав наслідник апостола Петра.     

Глава УГКЦ Папі Франциску: «Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України»

 Підтвердження про візит Папи стало прекрасною новиною для нас. Наш народ вважає Вас справжнім посланцем і будівником миру, миру справжнього та справедливого. Миру, якого так сильно прагнуть у нашій країні, яка вже чотири роки страждає від російської агресії, яка спровокувала у Європі найбільшу гуманітарну кризу після Другої світової війни. Про це розповів Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Святішому Отцеві Папі Франциску 28 січня 2018 року в прокатедральному соборі Святої Софії в Римі, куди Святіший Отець прибув, щоб зустрітися з українськими мігрантами в Італії.

     «Це справжня війна, – наголосив Предстоятель Святішому Отцеві, – жертвами якої є сотні тисяч загиблих і поранених і яка змусила мільйони людей покинути свої домівки. Це війна, про яку забула міжнародна спільнота, але яка спричиняє щодня нові втрати, зумовлені збройними сутичками... і жорстокою байдужістю з боку сильних світу цього». Папа Римський відвідав собор Святої Софії на запрошення Блаженнішого Святослава. «З великою радістю від імені всієї української громади в Італії, Україні та всьому світі я сердечно вітаю Вас у цій символічній українській базиліці Святої Софії в Римі. Ми вітаємо Вас із відкритим серцем і відчуваємо себе зігрітими батьківською ласкою нашого отця, Святішого Отця, Наступника святого апостола Петра», – привітав Глава УГКЦ Папу Франциска.

     Блаженніший Святослав розповів духовному лідеру католиків усього світу, що, за офіційною статистикою, сьогодні в Італії проживає близько 200 тисяч громадян України, з яких третина – молодші 30 років. Насправді, якщо врахувати незареєстрованих осіб, то ця цифра вдвічі більша. Наші вірні в Італії утворюють 145 громад, що розкидані по всій країні, а щонеділі на Божественну Літургію збирається близько 17 тисяч осіб; на великі свята ця цифра перевищує 70 тисяч осіб. Пастирське служіння під духовним проводом владики Діонісія (Ляховича), Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італії, здійснюють 65 священиків, яких прийняли різні дієцезії латинського обряду. Проте сьогодні не всі українські мігранти охоплені душпастирською опікою. Душпастирський осередок, продовжив Глава Церкви, який розташований при

прокатедральному соборі − ректорії, перебуває в юрисдикції римського вікаріату, надає душпастирську опіку вірним з Рима й околиць. Спільнота головно складається з жінок, матерів, бабусь, які працюють в італійських сім’ях, доглядаючи хворих або людей похилого віку. Є багато молодих сімей із дітьми, які оселилися в Італії на постійно або знаходяться в процесі стабілізації, а також є сім’ї, які прибули з України для лікування дітей. Є також багато молоді, яка працює і навчається у різних університетах Рима. При соборі діє катехитична школа для дітей, молоді та дорослих, а також різні мирянські об’єднання, серед яких: релігійне товариство «Свята Софія», молитовна спільнота «Матері в молитві» та інші. Вони виконують важливу місію суспільного служіння, надають гуманітарну допомогу іммігрантам в Італії (регулярно збирають кошти на лікування дітей), сприяють подоланню гуманітарної катастрофи на Батьківщині, прагнуть полегшити страждання жертв війни в Україні. При соборі діє Український католицький університет, який провадить важливу академічну та наукову діяльність.

      «Собор Святої Софії в Римі − це особливий і символічний храм для всієї нашої Церкви. Наприкінці 60-х років його побудував кардинал Йосиф Сліпий, наш патріарх та ісповідник віри. Протягом 18 років він перебував у радянських концентраційних таборах. Після звільнення в 1963 році виявив бажання збудувати цю святиню, яка не тільки є катедрою нашої Церкви в Римі, але передусім меморіалом, що не дає змоги забувати про численні християнські церкви, знищені в Радянському Союзі, про мільйони жертв нацистських і комуністичних переслідувань», − зазначив Предстоятель. Архиєрей розповів, що впродовж багатьох років крипта цієї базиліки була єдиним місцем, де родини могли пом’янути та помолитися за своїх загиблих рідних і близьких, не знаючи, де вони поховані, не маючи змоги зробити це на місці їхнього поховання. Серед них − блаженний мученик Омелян Ковч, одружений священик, якого стратили нацисти в концтаборі Майданек (Польща) за порятунок багатьох євреїв, переслідуваних у лихоліття Голокосту. У 2001 році його беатифікував святий папа Іван Павло II під час свого історичного візиту в Україну, а згодом він був проголошений покровителем священиків нашої Церкви як автентичний її образ. «На пам’ять про цього свідка віри мій попередник кардинал Любомир Гузар встановив високу відзнаку, якою нагороджують багатьох людей, котрі в сучасному світі, пошматованому антилюдськими ідеологіями та війнами, будують мости для зближення різних Церков, релігій і народів. Саме тут, в Італії, ми хочемо, щоб наша Церква через своїх вірних і пастирів продовжувала справу блаженного Омеляна. Саме вчора в цьому соборі відбулася урочиста церемонія вручення цих відзнак.     Члени комітету та особи, які мали честь їх отримати, сьогодні є тут серед нас…»

     «Той факт, − відзначив Глава УГКЦ, − що саме тут, у крипті собору, Ви, Святіший Отче, вшануєте пам’ять Вашого вихователя в Аргентині, салезіанина, владику Степана Чміля, який упокоївся в опінії святості, є для нас даром Божого провидіння. Згідно з Вашим свідченням, Святіший Отче, саме через особу єпископа Чміля Ви дізналися про Українську Греко-Католицьку Церкву, переслідування, яких вона зазнавала, але незважаючи на це, залишилася вірною Єпископові Рима і воскресла в Божій благодаті на рідних землях 25 років тому».

     «Ми вдячні Вам, що пам’ятаєте про наш народ у своїх молитвах, за гуманітарну акцію «Папа для України». Дякуємо за те, що Ви пробуджуєте совість європейського континенту, робите її чуйною до бідних, стражденних, мігрантів і жертв несправедливості. Дякуємо за те, що Ви стали для нас посланцем Благої вістки Христа, за те, що проголошуєте спасіння тим, хто відчуває відчай і безнадію. Дякуємо, що відвідали нас тут, у Римі. Сподіваємося, що цей візит є тільки першим кроком, добрим знаком Ваших майбутніх відвідин України», − подякував Блаженніший Святослав Папі Франциску.