Європеїзація чи профанація?

Петро ПАЛАЖИН. 

Очевидна відповідь на це запитання - профанація. Лише українська профанація європеїзації
України має різну природу: від української влади вона є свідомою, хоч грубо завуальованою, а профанація українського народу своєї європеїзації має природне походження. Тобто наші люди хотіли б мати своє життя таким, як мають його європейські нації, але є пасивними, щоб перебудувати свою державу за європейським зразком. Але це лише констатація, висновок, дедукція. А підставою до цих висновків є таке. Колись, за панування комуняцького мракобісся, влада вдовблювала в людські голови: «Народ і партія - єдіни». Але всі тоді знали, що це лише пропаганда й брехня і тихо у відповідь їм казали: «Ані дєлают від, что ані нам платят, а ми дєлаєм від, что работаєм». і саме тому воно і розпалося, бо під «мудрим» керівництвом партії продуктивність праці в їхньому «соцларєрє» була в три-чотири рази нижчою. Сильніші нації в своїх державах це змінили так, що і люди, і влада служать інтересам держави, нації. У нас же все залишилось, як і було. При Союзі в них були свої «обкомовскіє жілиє дома, дєтскіє садікі, маразіни для партійной номєнклатури со своімі смєшнимі ценамі, своі бази отдиха, санаторіі і помощ в канвєртах». Ну а чи не краще їм тепер? Тоді вони це не афішували, а тепер через «Світські хроніки» Катерини Осадчої намагаються утвердити в народі думку, що так є і що така несправедливість має бути вічно, бо це такий капіталізм. А для тих поодиноких журналістів чи депутатів-опозиціонерів, що не такі, як вони, Азаров відмахнеться банально: «Да пашлі ви...» А сутність їхньої діяльності випадково розкрив Міхаїл Чечетов, сказавши: «Ми іх развєлі как котят». Отже, спочатку донецькі розвели «как котят» своїх донецьких, пообіцявши їм покращення життя вже завтра. і тут є повна історична спадковість, бо першим, хто розвів народ «как котят», був Володя Лєнін, коли пообіцяв «зємлю - крєстьянам, а фабрікі - рабочім», але, прийшовши до влади, дав їм «продразвьорстку» і голод. Однак щоб перейти до народної профанації, треба для повноти сказати, що наша влада намагається розводити «як котят» не тільки своїх виборців, а й європейських чільників. і комічним видається тут те, що європейські політики часом мовчазно сприймають цей «развод», хоч не дурні і розуміють це. А природа народної профанації полягає в тому, що люди наші поінформовані про життя європейців, хотіли б жити, як вони, але сотні років кріпацтва й дикого терору вбили в них дух, віру в силу народу, і підтвердженням цього є висновки наших історичних моральних авторитетів. Я бачу початок цього у висновку Iвана Мазепи, який змушений був доживати в еміграції у турків, бо, за його висновком, українці «самі себе звоювали». А далі скільки Тарас Шевченко не закликав «громадою обух сталить», але з плином часу дійшов висновку: «О роде суєтний, проклятий, коли ти видохнеш? Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?..» Минали роки і наступний велет українського духу Iван Франко, законстатувавши «Я син народу, що вгору йде, хоч був запертий в льох», був змушений заявити: «Так, я не люблю русинів. А за що маю любити цю націю, так багату на перевертнів різного роду, не здатну жити на власнім політичнім смітнику?».

I що далі? Коли після Першої світової війни звільнені колоніальні народи враз збудували свої держави, то голова Директорії УНР В. Винниченко мусив констатувати, що «нашу історію не можна читати без брому». А бромом тоді називали серцеві краплі. Ну а чому Універсал про самостійність України був аж четвертим, а не першим? Чому вони розпустили армію, а захищати Україну від вторгнення посланих Лєніним головорізів Муравйова під Крути пішли цивільні молоді люди? А тим часом для порівняння: коли в 1922 році президентом Туреччини став Мустафа Кемаль Паша, він силою, автократично замінив турецьку абетку латинською, мусульманський календар - християнським григоріанським, скасував багатоженство й емансипував жінок, реформував законодавство й освіту, подбав про розвиток промисловості і таким чином наблизив Туреччину до Європи. Тепер Туреччина, сама європеїзувавшись, полишила далеко позаду багато мусульманських країн. А парламент Туреччини у вдячність за це визнав 1934 року Кемаль Пашу не героєм, не сином, а батьком турків, бо саме це означає слово «Ататюрк». А в наш час вже і Назарбаєв ухвалив програму переходу казахів до 2025 року на латиницю. Приїзд до нас Папи Римського Iвана-Павла II засвідчив, що всі ми щиро любимо Папу, і любов ця була обопільною, що спонукало в Папи такі глибокі почуття, що він у Львові навіть згадав і заспівав пісень свого юнацтва. Нам мило сприймати величні святкування в Римі і Великодніх, і Різдвяних свят, і вже традиційно очікуємо папського благословення українською мовою, і якщо це так, то чому ми святкуємо християнські свята не водночас із Папою, не разом із більшістю європейських народів? Чому ми так тупо і затято тримаємося допотопного, недолугого календаря, запровадженого ще до Різдва Христового царем Юлієм Цезарем. Але кожен із нас знає, що час - це прогрес. і саме так думали святий синод і тодішній Папа Римський Григорій ХIII і визнали за доцільне через 1600 років (1582 р.) залишити в минулому календар Юлія Цезаря і перейти на новий, науково обгрунтований і знаний дотепер у світі як григоріанський. Його прогресивність зрозуміли навіть затяті більшовики і запровадили в Росії уже в 1918 році. То чому європейці мають сприймати нас відсталим народом, неспроможним зробити цей очевидно прогресивний крок і побачити світ, як вони? Є в цьому переході на григоріанський календар і суто релігійний інтерес, бо, зустрічаючи Новий рік, ми готуємо з цього приводу гощення, їмо і п’ємо «по повній»... незважаючи на те, що у нас - піст, якого належить дотримуватися до 7 січня. Тож ми всі - і православні, і греко-католики - дуже сильно і повально грішимо і в Новорічну ніч, і на самий Новий рік і тому ми перед християнським світом виглядаємо досить недолугими, слабовірними, а як сказати прямо - то дикуватими. Тому ми в Європі йдемо другими після ромів, тільки про нас там зневажливо кажуть: «іт із юкрейн», це українці тобто. I знову ж запитання: чому? Це ж грошей не потребує. Сказали - і зробили. і перейдімо на григоріанський календар, будьмо як європейці. і гріхів заробимо набагато менше - бодай на новорічне свято. Та, на жаль, навіть ті наші політики, котрих ми обрали до рад під обіцянку нас захищати, тепер твердять, що нам європеїзація не на часі. Ну хіба це не ренегатство? Я розумію, що догматичний Кіріл буде зі своєї Москви слати нам анафему. Але хто для нас Кіріл? Очевидно, що агент Кремля, і не більше. Хто в тому винен, що так уже вийшло, що споконвіку культура твориться на Заході і вже від Риму поширюється на схід. і що тут вдієш: ми до Риму ближче, ніж Москва... Тому нам належить, здолавши штучні перепони, поєднати потреби народу і усунути цю календарну розбіжність між нами і цивілізованою Європою… та дорівнятися до неї спочатку цим кроком…