«ПРАВОСЛАВНИЙ СРСР» АБО КОМУ ПОТРІБНО ОБ'ЄДНУВАТИ УКРАЇНУ І РОСІЮ.

Родіон КОМАРОВ.

Ідея об'єднати Україну, Росію і Білорусь, та ще і на православному грунті, може призвести до небачених досі і нікому не потрібних конфліктів. За всіма бурхливими подіями останніх двох тижнів, із стріляниною в «Каравані» і розшуком злочинця, якось на другий план відійшла наша політика. Проте, вона не перестає «тішити» найрізноманітнішими сюрпризами. Наприклад, знову відгукнулися інтегратори «братських слов'янських народів». Причому не просто заявили про себе, а вже почали збір підписів за об'єднання України, Росії і Білорусі. На перший погляд, ідея відтворення нового СРСР здається зовсім вже застарілою і програшною. Тим більше, що ініціювали її якісь православні братства, в ідеології яких, здається, перемішалися елементи релігійної свідомості, великоросійської ідей і туги за спільним радянським минулим. Плюс в цій справі взяв участь «Російський блок», що йде на вибори Ради, але не фігурує ні в яких рейтингах, навіть навколопрохідних партій. Ось тільки не звертати на неї уваги не варто, адже вона може «вистрілити» в найбільш невідповідний момент. Перш за все, ідеї об'єднання України з Росією неприємні тому, що у нас будь-які суперечки на цю тему, навіть найспокійніші, ні до чого хорошого у результаті не приводять. Державі, яка ще не розібралася, що робити з купою регіональних мов і скандалами навколо цієї теми, зі своєю історією і так далі, ще один, навіть мінімальний струс, абсолютно ні до чого. Але не це найголовніше, завжди будуть люди, які висловлюють маргінальні ідеї і обіцяють знайти декілька мільйонів голосів на свою підтримку (в цьому випадку, до речі, організатори пообіцяли 3 мільйони). Важлива проблема в іншому. Нинішній заклик до об'єднання «братів-слов'ян» базується на релігійному грунті, від чого стає куди більш вибухонебезпечним.

При цьому впадає в очі, що ініціатором референдуму виступає не якийсь там проросійський політик, що вже давно всім амуляв очі, а організація «Православний вибір». Чесно скажу, глибоко з її діяльністю не знайомий, але кілька відвідин сайту (заради справедливості відзначу, що він давненько не оновлювався) дуже здивувала. Наприклад, на найвиднішому місці, в шапці сторіночки, там розміщено цікавий вислів про Україну старця Лаврентія Черніговського. Суть його зводиться до того, що «Київ без великої Росії... немислимий у жодному випадку». Погодьтеся, що заява попахує закликом до порушення територіальної цілісності України. Як думка старця вона виглядає цілком нормально, а ось на сайті громадської організації - якщо не протизаконно, то, як мінімум, підозріло. Плюс таким ось російським націоналізмом, а цитатою із старця православні активісти не обмежуються, на мою думку, применшує роль самого православ'я, як релігії уселенської, що перевершує кордони нації і вже, тим більше, окремо взятої держави. Навіть такої великої, як РФ. А якщо копнути трохи глибше, виявиться, що Україна просто підхопила естафету від Росії.
Там подібний референдум був ініційований трохи раніше. Збір підписів почався в московському храмі Святителя Миколи на Трьох горах, в якому служить протоієрей Всеволод Чаплін, голова Синодного відділу РПЦ із взаємин Церкви і суспільства. Духовна особа, яка дуже часто виражає позицію Російської православної церкви з багатьох питань, будь то ситуація навколо Pussy Riot або виправдання того, що священики одержують дорогі подарунки. Та і практично стосовно всіх інших питань суспільного життя, щодо яких хоче висловитися церква. Фактично, це голос РПЦ і патріарха Кирила. Отже підтримка у дивної, на перший погляд, ідеї, виявляється, не найгірша. Звичайно, хто знає, в що у результаті виллється збір підписів, але одну небезпеку (і його солідна підтримка тільки укріплює в цій думці), він таки таїть. Небезпека ця полягає в тому, що конфлікти на грунті релігійному, якщо вони раптом виникнуть, можуть стати набагато масштабнішими, ніж будь-які, навіть найзапекліші суперечки навколо мови, статусу УПА або якоїсь ще з наших «вічних» тем. Крім того, конкретна релігія організаторами збору підписів за возз'єднання українців і росіян, хай і не прямо, але оголошується основою вирішення національних питань… …i тут неув'язка…

По-перше, в нашому світському суспільстві цього бути не повинно. Ні за яких обставин, законодавство і Конституція чітко про це говорять.
По-друге, дуже не хочеться уявляти, що буде, якщо з маргінальних хресних ходів «за Русь», що час від часу проходять навіть в Києві, подібні ідеї виростуть в щось більш значуще і впливаюче на розум. Адже наше суспільство у жодному випадку не можна назвати православним, як би комусь не хотілося це зробити. Зрозуміло, православ'я – найбільша конфесія України, хоч і включає декілька церков.

Ось тільки уявіть на секундочку, як православні, і не прості віруючі або релігійні діячі, а особлива частина православних, які чогось злили християнські цінності з політичними ідеями, об'єднують нас з Росією, та ще і Білорусь до цього всього приєднують. Куди від гасел про Святу Русь і братських народів діватися греко-католикам, католикам, протестантам, мусульманам, юдеям і представникам інших релігій, яких так багато в нашій різноманітній країні? Чесно кажучи, навіть не хочеться думати про конфлікти, які може викликати реалізація цих ідей. А ще, складно придумати протистояння, складніше, ніж на релігійному грунті. І це актуально навіть для нашого, все-таки, світського суспільства.

Цією статтею автор зовсім не хотів би образити представників тих чи інших релігій, або сказати, що хтось з них несе щось деструктивне. Просто, коли я чую про Святу Русь, не як про історичний або релігійний термін, не як про символ, а як про політичне гасло, яке закликає всіх об'єднуватися і робити столицю неодмінно в Москві, мені відразу починає здаватися, що цінності, які несе православ'я, в даному випадку дуже вже принижуються.

Всупереч знаменитій євангельській цитаті «Богу - Богове, а кесарю - кесареве». Адже їх просто використовують в політичних цілях. А після цього можна і на будь-який конфлікт піти. Зараз здається, що всі ці об'єднувальні розмови – базікання, та ще і пов'язане з виборами. Але пригадайте, кілька років тому і скандальний мовний закон уявлявся чимось нереальним. А до 2004 року громадяни нашої держави не дуже то і думали про те, що їх роз'єднує.
Та і в нашому релігійному житті все і так неспокійно. Ось, наприклад, зовсім недавно на Донбасі спалили вже п'яту протестантську церкву (це при тому, що Донецька область – одна з найрізноманітніших і найчисленнішх за представленими там конфесіями).
А якщо пригадати про православ'я, то тут всі роки незалежності – суцільний конфлікт. Який за цей час вже викликав цілу купу сутичок. Від київського побоїща на похоронах патріарха УПЦ КП Володимира у 1995 році до моря смішних і навіть безглуздих випадків на тому ж Донбасі, де патріарха Філарета московсько-православні бабусі не пускали в храми.

Один раз навіть поагрожували йому застосувати фізичне насильство.

Отже в релігійному житті України і так всяких непорозумінь вистачає, куди вже тут ще додатково її політизувати. Але хто знає, як далеко піде об'єднувальна ідея, замішана на релігійному грунті.

А ось щоб не допустити її негативного впливу, потрібно бути готовим протистояти вже зараз…