
Радість
у небі триває вічно. Христос каже: "А праведні увійдуть до щастя
вічного", тобто до щастя, яке не має кінця. Св. Дух перебуватиме з ними
вічно (Iв.14,16). Їх радощів ніхто їм не відбере (Iв.16,22). Бог дає вічну
нагороду. Вибрані будуть нагороджені відповідно до їх заслуг. Бог дає більше
щастя тому, хто здійснив на землі більше добрих справ. Так виявляється
нескінченна Божа справедливість. Св. Павло каже: "Хто скупо сіє, скупо
буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє
серце... Бог любить того, хто дає радо" (II Кор.9,6). "Інакший блиск
сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, навіть зоря від зорі різниться
блиском" (І Кор.15,41). Святі по-різному пізнають і люблять Бога,
по-різному відчувають радість, яка тим більша, чим повніше пізнання Бога.
Ступінь небесного щастя залежить від ступеня освячуючої ласки, яка огортає душу
у хвилину смерті, від сили любові до Бога, яку мала душа вмираючої людини.
Ступінь небесної слави того чи іншого Святого не може ні зрости, ні зменшитися.
Але Святі можуть зазнати надзвичайних радощів. Це буває, наприклад, тоді, коли
на землі навернеться той чи інший грішник (Лк.15,7). Вибрані у небі не заздрять
один одному, бо кожний отримав свій гріш від господаря (Мт.20). До неба можуть
потрапити тільки зовсім чисті душі, вільні від будь-якого гріха і кар за гріхи.
Отже, до неба можуть увійти лише душі тих, які, прийнявши Хрещення, не згрішили,
або, коли згрішили, то відпокутували за ті гріхи на землі або в чистилищі (Соб.
Флор.). Нечисте не може увійти до небесного Царства (Одкр.21,27). Небо можна
здобути лише терпіннями і самозреченням. Без самозречення нема щастя. Царство
небесне подібне до дорогоцінної перли, за яку треба віддати все, якщо хочеться
її мати (Мт.13,44), тобто треба відректися прив'язання до дочасних речей.
"Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і жаль таких, що її
не знаходять" (Мат. 7, 14). Хто хоче потрапити до неба, мусить стати
мучеником, хоча б безкровним, через умертвлення свого тіла. Ісус Христос каже:
"Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на
цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно" (Iв.12,25), тобто, хто
догоджає собі на цьому світі і шукає розкошів, буде осуджений; хто ж зуміє
відректися від дочасного щастя, отримає в нагороду вічне щастя. Чим більше
труду коштує нас здобуття вічного щастя, тим вищим буде її ступінь. Заслужена
радість є подвійною радістю.
Для праведників небо починається частково вже на
землі. Хто шукає небесного життя, вже ним живе (св. Авг.). Праведні відчувають
справжній спокій душі (Йоан 14, 28). Вони мають "мир Божий, що вищий від
усякого уявлення" (Филип.4,7). Вони завжди веселі, навіть коли постять
(Мт.6,17) або терплять (Мт.5,12). Праведні мають Святого Духа, отже, ще на
землі вони з'єднані з Богом (І Iв.4.17). Ісус Христос уже тепер мешкає у їх
серцях (Єф.З,17). Праведні мають Царство Боже в собі (Лк.17,21). Той, хто
пам'ятає про небо, завжди є терплячим у терпінні, байдужим до земних благ та
розкошів. "Пам'ятай про нагороду і будеш зносити терпіння з радістю"
(св. Авг.). Терпіння на цьому світі є нічим у порівнянні з майбутньою славою,
яку посядемо.
No comments:
Post a Comment
Note: Only a member of this blog may post a comment.