НЕБО

     Небо - це місце вічної радості. Під час преображения на горі Тавор Ісус Христос дозволив Апостолам скуштувати небесних радощів (Мат. 17). У хвилину хрещення Ісуса Христа відчинилося небо (Мт.З,17). Під небом розуміємо і місце, і стан душі. Як місце, на думку богословів, небо знаходиться над зірками (над видимим світом). Як стан душі небо основується на огляданні Божества лицем до лиця (Мт.18,10), на спокої і щасті духа (Рим. 14, 17). Небо - це наша справжня батьківщина; тут, на землі, ми лише подорожні (II Кор.5,6). Радість неба є нескінченна. Св. Павло говорить: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять" (І Кор.2,9). Таке щастя можна заслужити, описати його неможливо. У небі матимемо таке саме щастя, яке має Бог (Мт.25,21), бо ми станемо учасниками Божої природи (II Петро1,4) і подібними до Бога (І Iв.3,2). Щастя вибраних у небі полягає в тому, що вони бачать Бога, тішаться любов'ю і приязню всіх мешканців неба, позбав­лені будь-якого зла. Вибрані мають змогу постійно бачити обличчя Бога (Мат. 18, 10). Вони пізнають досконалість Бога і Його справи (св. Авг.). Бачать Бога, яким Він є (І Iв.3,2). "Вибрані більше тішаться щастям Бога, ніж власним" (св. Бонав.). Пізнання Бога тісно пов'язане з любов'ю до Бога, яка є тим більшою, чим докладнішим є пізнання. Мешканці неба взаємно любляться. Саме любов відрізняє дітей вічного царства від дітей загибелі (св. Авг.). Вибрані у небі не знатимуть, що таке зло. Не будуть голодувати чи відчувати спрагу (Одкр.7,16), нема в небі смерті, суму, крику, болю (Одкр.21,4). Ночі більше не буде (Одкр.22,5). Нема в небі і гріха, бо воля вибраних переходить у волю Бога (св. Берн.).

     Радість у небі триває вічно. Христос каже: "А праведні увійдуть до щастя вічного", тобто до щастя, яке не має кінця. Св. Дух перебуватиме з ними вічно (Iв.14,16). Їх радощів ніхто їм не відбере (Iв.16,22). Бог дає вічну нагороду. Вибрані будуть нагороджені відповідно до їх заслуг. Бог дає більше щастя тому, хто здійснив на землі більше добрих справ. Так виявляється нескінченна Божа справедливість. Св. Павло каже: "Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце... Бог любить того, хто дає радо" (II Кор.9,6). "Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, навіть зоря від зорі різниться блиском" (І Кор.15,41). Святі по-різному пізнають і люблять Бога, по-різному відчувають радість, яка тим більша, чим повніше пізнання Бога. Ступінь небесного щастя залежить від ступеня освячуючої ласки, яка огортає душу у хвилину смерті, від сили любові до Бога, яку мала душа вмираючої людини. Ступінь небесної слави того чи іншого Святого не може ні зрости, ні зменшитися. Але Святі можуть зазнати надзвичайних радощів. Це буває, наприклад, тоді, коли на землі навернеться той чи інший грішник (Лк.15,7). Вибрані у небі не заздрять один одному, бо кожний отримав свій гріш від господаря (Мт.20). До неба можуть потрапити тільки зовсім чисті душі, вільні від будь-якого гріха і кар за гріхи. Отже, до неба можуть увійти лише душі тих, які, прийнявши Хрещення, не згрішили, або, коли згрішили, то відпокутували за ті гріхи на землі або в чистилищі (Соб. Флор.). Нечисте не може увійти до небесного Царства (Одкр.21,27). Небо можна здобути лише терпіннями і самозреченням. Без самозречення нема щастя. Царство небесне подібне до дорогоцінної перли, за яку треба віддати все, якщо хочеться її мати (Мт.13,44), тобто треба відректися прив'язання до дочасних речей. "Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і жаль таких, що її не знаходять" (Мат. 7, 14). Хто хоче потрапити до неба, мусить стати мучеником, хоча б безкровним, через умертвлення свого тіла. Ісус Христос каже: "Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно" (Iв.12,25), тобто, хто догоджає собі на цьому світі і шукає розкошів, буде осуджений; хто ж зуміє відректися від дочасного щастя, отримає в нагороду вічне щастя. Чим більше труду коштує нас здобуття вічного щастя, тим вищим буде її ступінь. Заслужена радість є подвійною радістю.

     Для праведників небо починається частково вже на землі. Хто шукає небесного життя, вже ним живе (св. Авг.). Праведні відчувають справжній спокій душі (Йоан 14, 28). Вони мають "мир Божий, що вищий від усякого уявлення" (Филип.4,7). Вони завжди веселі, навіть коли постять (Мт.6,17) або терплять (Мт.5,12). Праведні мають Святого Духа, отже, ще на землі вони з'єднані з Богом (І Iв.4.17). Ісус Христос уже тепер мешкає у їх серцях (Єф.З,17). Праведні мають Царство Боже в собі (Лк.17,21). Той, хто пам'ятає про небо, завжди є терплячим у терпінні, байдужим до земних благ та розкошів. "Пам'ятай про нагороду і будеш зносити терпіння з радістю" (св. Авг.). Терпіння на цьому світі є нічим у порівнянні з майбутньою славою, яку посядемо.