ПЕКЛО — це місце вічних мук… Бог не дарує грішникам їх гріхи.

     Осуджений євангельський багач просить Авраама, щоб він послав когось до його п'ятьох братів, "щоб і вони також не прийшли в це місце муки" (Лк.16,28). Ісус Христос, говорячи про загальний суд, називає пекло "віч­ними муками", Він каже: "І підуть ті на вічну кару..." (Мт.25,46). Пекло є місцем і, одночасно, станом душі. Як місце знаходиться під землею (нижче видимого світу). Пекло відокремлене від неба, між ними - велика прірва (Лк.16,26), Осуджені будуть відлучені від Святих (Мт.24,51). Св. Золотоуст каже: "Не цікавтеся тим, де є пекло, але думайте, як його уникнути". Як стан душі пекло є ніби продовженням того стану, в якому перебуває душа грішника у хвилину смерті: "Творцем пекельних мук є не Бог, а сама людина" (св. Ів. Дам.) Прислів'я гласить: "Як постелиш, так і виспишся". Пекельні муки страшні. Св. Павло каже: "Страшно впасти в руки Бога живого" (Євр.10,31). Людині, яка відреклася для Пана Бога розкошів, Бог обіцяє стократну нагороду. Коли ж людина кохається в розкошах, у майбутньому житті терпітиме стократну муку і біль (св. Іван від Хр.). По-різному характеризує пекельні муки Ісус Христос: називає їх то "огнем невгасаючим" (Мар.9,43), то "темрявою кромішньою" (Мт.22,13), то каже, що у пеклі на грішників чекають "плач і скрегіт зубів" (Мт.8,12). Осуджені ніколи не бачитимуть Бога, вони завжди оточені злими духами, їх палить вогонь і терзають муки совісті.

     На страшнім суді Ісус Христос скаже осудженим: "Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний" (Мт.25,41). Вони будуть покарані карою втрати (ніколи не матимуть змоги оглядати Бога) і карою чуття (терпітимуть муки). Кожен створений дух прагне до Бога. Ще на землі тужить людський дух за Богом. Ця туга буде ще більшою після смерті, бо в іншому світі дочасні блага втрачають своє значення, і дух не знаходить задоволення ні в чому, крім Бога. Як важко тому, хто знає, що це його прагнення ніколи не задовільниться! Осуджені не мають можливості спілкуватися з вибраними, терплять від злих духів, ненавидять один одного. Осуджених палитиме пекельний вогонь. Вони терпітимуть постійні муки совісті, їх палитиме сором за вчинене, вони заздритимуть вибраним. Після воскресіння тіл вони терпітимуть і тілесні муки: зір буде мучений темрявою (Мт.8,12), слух - прокльонами і стогоном співосуджених (Йов.15 21), смак - голодом (Лк.6,25) і спрагою (Лк.16,24). Муки осуджених триватимуть вічно (Мт.25 41;25,46). Від пекла нема рятунку, бо минув час ласки (Йн.3,36). "Хто вірує в Сина - живе життям вічним, хто не вірує в Сина, той життя не побачить, - гнів же Божий над таким перебуває" (Йн.3,36). Осуджені мають смерть без смерті (св. Григ. В.). Життя в пеклі - це "вічна смерть" або "друга смерть" (Одкр.21,8), Чим більше ласки змарнувала людина, тим більшим буде покарання.  До пекла йдуть душі тих людей, які померли в тяжкому грісі. Вчинивши тяжкий гріх, людина відлучає себе від Бога. До пекла потраплять душі ворогів Ісуса Христа (Пс. 109,1); тих, що не вірили в Євангеліє (Йн.3,18); нечистих, злодіїв, скнар, пияків (І Кор.6,10); тих, хто зловживав талантами, отриманими від Бога (Мт.25,ЗО) і т.п. Для грішника пекельна кара починається вже на землі. Жоден із грішників не відчуває внутрішнього задоволення (Іс. 7,20). Грішник ще за життя знаходиться в темряві і тіні смерті (Лк.1,79).