Вибір стану і приготування до подружжя

 При виборі стану людина не повинна ніколи забувати про свою основну мету - славу Божу і власне спасіння,

цьому вона повинна підпорядкувати все інше…

      Вибір чоловіка чи жінки тільки через призму ідеалу, але без тве­резої застанови, залишає відбиток на майбутньому житті. Часто вже перші дні після шлюбу розвінчують оманливі уявлення і відкривають­ся очі, але вже запізно. Ми могли б уберегти своїх дітей від багатьох розчарувань, якби від самого малку привчали їх до обережності і твере­зого погляду на світ, до оцінювання людей на підставі їхніх вчинків, а не слів.

     І. Вибір стану - Добрий вибір життєвого шляху для дитини є однією з найбільших турбот батьків і вихователів. Від нього залежить щастя і добро сус­пільства. Досвід показує, що ті, які вибрали невластиву для них доро­гу, усе життя будуть почуватися не­щасливими, а суспільство не матиме від них великої користі. Добрий ви­бір - це нелегка справа, особливо у час безробіття, економічних криз і непевної ситуації. Не вдаючись у подробиці, спробуємо визначити декілька основних вказівок як для батьків та вихователів, так і для мо­лоді.

     1. Що є вирішальним при виборі стану?  -  Передусім, повинна бути певна схильність, готовність віддатися цій професії. Не варто обирати заняття, яке тобі категорично не подобаєть­ся. Погано роблять батьки, насильно нав'язуючи дітям певну професію чи діяльність. Минули уже часи, коли інтелігентні люди соромилися фізич­ної праці, промислу і торгівлі. Нині зростає розуміння того, що кожна діяльність добра і потрібна для суспільства, а у зв'язку з цим зростає й кількість навчальних закладів з від­повідних професій.

     Другим важливим чинником при виборі професії є здоров'я. Різні про­фесії мають різні вимоги щодо цього, і тому варто добре застановитись, чи ти відповідатимеш цим вимогам. На­приклад, людина, яка має проблеми з диханням, не може стати учителем або працівником в атмосфері, насиченій пилом і димом. Хто має слаб­кий зір, не повинен вибирати занят­тя, яке б вимагало здорових очей і т. д. Потрібно вибирати собі таке за­няття, яке можна добре виконувати без великої шкоди для здоров'я.

     Третім не менш важливим чин­ником є здібність до обраного фаху. Йдеться тут, залежно від роду занят­тя, про фізичні чи розумові здібності, або про ті, що стосуються певних від­чуттів: пам'ять, якщо потрібно буде швидко орієнтуватися; сила м'язів, якщо потрібна буде вправність; го­стрий зір, слух або дотик. Без цих даних праця не буде доброю, а в де­яких професіях їх брак може навіть стати причиною нещасних випадків, як наприклад у водіїв, машиністів, пілотів. Сьогодні є спеціальна наука - психологія заняття, яка допомагає у дослідженнях тих психологічних і фізіологічних властивостей, що їх вимагає кожен фах. Опираючись на практичний метод, вона старається виявити здібності даної особи й ви­значити, які заняття їй підходять.

      Четвертим чинником, який також варто згадати при виборі професії, є конкретні умови йперспективи, що відкриваються для певної категорії працівників. Не слід обирати про­фесію, якщо вона у майбутньому не забезпечить праці і достатнього утримання.

     2. Пам'ять про останню ціль - Ідеальним був би вибір такого фаху, який дозволить даній особі використати якнайкраще її розумові й фізичні здібності, принесе їй задо­волення від улюбленої праці й за­безпечить добрі умови життя. Варто додати, що при виборі стану люди­на не повинна ніколи забувати про свою основну мету - славу Божу і власне спасіння, цьому вона повинна підпорядкувати все інше. Якщо ж хтось наперед знає, що в певній професії не зможе бути моральною людиною, тоді він повинен відмови­тись від неї та обрати щось інше. Батьки з свого боку повинні та­кож пильно стежити за здібностями дітей, а після закінчення школи ви­рішити, де вони будуть продовжува­ти здобувати освіту. На навчання не слід шкодувати коштів, бо для дітей це є питання життя.

      3. Духовний стан, монаше покликання - Ведучи мову про вибір профе­сії, не можемо залишити осторонь таке важливе питання, як покликання до священичого чи монашо­го стану, яке дуже часто зустрічає спротив з боку батьків. Для батька й матері, які працювали над дитиною, сама думка про розлуку чи відмову від омріяної на старості літ опори в житті є тяжкою і болісною. Але чи не переживають вони подібних від­чуттів, проводжаючи дочку до дому чоловіка, часто у далекі краї? Метою батьків є щастя дитини, а вона може знайти його саме в тій професії, якої прагне, тим більше, що йдеться про святий і вищий від інших стан. Не личить християнським бать­кам забороняти, коли сам Бог цього бажає. Погоджуючись із Його волею, ми запевняємо щастя дитині й собі самим, Бог же винагородить за це не тільки у майбутньому житті, але вже тут, на землі. Цілком хибною є думка, що батьки і діти перестають спілкуватися. Посвята себе на слу­жіння Богові не відкидає любові до батьків, а навіть освячує і підносить її. Вияви найвищої прив'язаності з боку синів і дочок, посвячених Бого­ві, є щоденним явищем. Інша справа, що бажання посвя­тити себе Богові може бути миттєвою хвилинною забаганкою або наслід­ком розчарування. Треба впевнити­ся у правдивості покликання. Коли ж виявиться, що Бог направду кличе до себе, католицькі батьки не повинні Йому противитися, але, керуючись Його любов'ю, праг­ненням щастя для дитини і влас­ним обов'язком, хай переможуть почуття жалю і зі щирим серцем віддадуть дитину на це святе слу­жіння.