Блаженніший Любомир у день 40-річчя своїх єпископських свячень: «Моє до вас прохання – моліться і працюйте»

2 квітня 2017 року в Патріаршому соборі Воскресіння Христового урочистою Літургією Українська Греко-Католицька Церква відсвяткувала 40 років з дня архиєрейської хіротонії Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира (Гузара). «Сьогодні пригадуємо подію, – розповів Блаженніший Любомир, – яка сталася рівно 40 років тому в храмі монастиря Святого Теодора студита у Гроттаферрата біля Рима. Блаженніший патріарх Йосиф висвятив трьох єпископів: владику Степана (Чміля), владику Івана (Хому) і мене. Про цю подію останнім часом багато говориться, пишеться. Ця подія як причину мала турботу за існування нашої Церкви в Україні та світі. Патріарх Йосиф боявся, що жорстокі переслідування нашої Церкви можуть заподіяти великої шкоди. Тому він відважився на такий дуже особливий крок». «Хочу згадати щось із того минулого і про щось просити вас», – сказав Блаженніший Любомир. «Якимсь Божим провидінням сталося так, що із тих у монастирській церкві присутніх залишився живим тільки я. Я почуваюся до обов'язку насамперед подякувати всім присутнім за святі молитви, за те, що сьогодні особливо згадали той час, ті переживання. Але було б дуже мало, якби я просив за молитви тільки тоді присутніх у Гроттаферрата у монастирській церкві. Хочу дуже сердечно попросити вас, аби у своїх молитвах ви згадали сотні, тисячі людей, яких також турбувала проблема існування нашої Церкви. Бо завдяки їм, що так жертвенно були готові нести тягар переслідування, завдяки їхній вірності святій Церкві наша Церква сьогодні існує», – наголосив ювіляр.

«Звідси, – продовжив Архиєпископ-емерит, – моє друге до вас прохання. Часи лютого переслідування минули, але перед нами завжди залишається те саме завдання, та сама турбота, аби наша Церква, у повному значенні цього слова, була отою Церквою, де люблять Господа Бога, де готові жертвенно послужити один одному. Моє до вас прохання, від імені моїх тих співбратів з минувшини, прошу вас, моліться і працюйте, аби наша Церква розвивалася, жила і в той спосіб прославляла Бога й служила нашому народові!» Сам ювіляр пізніше теж приєднався до молитви за дар його свячення.

Блаженніший Любомир витворив нове обличчя Церкви… У своєму привітальному слові Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав зауважив, що цього року ми святкуємо 125-річницю від дня народження патріарха Йосифа. «Ми намагаємося осмислити постать і спадок патріарха Йосифа... І якраз цього патріаршого року, саме сьогодні, 2 квітня, Господь Бог дарує нам ще один знаменний ювілей – 2 квітня 1977 року відбулася подія, яка мала вирішальний вплив на майбутнє нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях. Відбулася подія незнана, тиха, навіть таємна, без зайвих почестей, шуму. Саме сьогодні 40 років тому великий духовний батько, старець нашої Церкви, батько українського народу Блаженніший Любомир кардинал Гузар з рук патріарха Йосифа отримав архиєрейську хіротонію, єпископські свячення. Говорячи про значимість постаті Блаженнішого Любомира, Глава Церкви відзначив, що «Блаженніший витворив нове обличчя Церкви, нове обличчя і стиль єпископського служіння, не як того, хто панує, а того, хто служить». «Його Господь покликав бути першим серед нас і він став нашим рабом. Віддав усе, що має, на служіння своєї Церкви. Блаженніший Любомир витворив новий стиль єпископського служіння не як князя Церкви, а як слуги, який прийшов не для того, аби йому служили, а щоб послужити, і навіть життя своє віддати для служіння багатьох».

Не піддається жодним світським спокусам влади, панування, почестей і людської пошани… Для виголошення святкової проповіді Глава Церкви передав слово людині, яка пропрацювала і прожила з Блаженнішим Любомиром під одним дахом багато років, – владиці Богданові (Дзюраху). У своєму слові владика Богдан пригадав, як нещодавно, на другу неділю Великого посту, повернувся з відрядження з-за кордону. «Ми сіли за вечірнім столом у нашому помешканні. І Блаженніший між іншим, як він уміє, добрим голосом сказав: «Минуло два тижні Великого посту. А чи по нас уже щось видно? А чи по нас вже щось видно?» – двічі повторив він. Очевидно, що йому не йшлося про те, аби відзначити, що ми трошки похудали за ці два тижні. Ішлося про щось набагато важливіше, що є суттю християнського покликання. А саме про те, наскільки ми вже впродовж того часу подолали в собі того старого чоловіка, наскільки уподібнилися до нашого Господа в наших думках, словах, прагненнях і вчинках», – розповів єпископ.

«До кінця Великого посту, – просить застановитися, – залишилося ще два тижні. І ми ще можемо поставити собі це контрольне запитання: а по нас уже щось видно?.. Я бажав би, аби ми всі направду переймалися Божим словом. Але про одну людину можу сказати з певністю, по ньому вже багато видно. Ідеться про людину, яка сорок років тому з рук ісповідника віри прийняла дар повноти священства. Велику владу дав йому Господь. Він її використовував і понині використовує для тихого смиренного служіння. Не піддається жодним світським спокусам влади, панування, почестей і людської пошани. Він радше їх уникає, а не шукає», – сказав владика Богдан про Блаженнішого Любомира. Владика пригадав, як святкували 75-ліття Блаженнішого Любомира. Як він упирався, не хотів, аби це робили. «Він розуміє, що людська шана і визнання не приходить від зовнішньої влади, від атрибутів зовнішнього уряду, тому зумів спокійно відійти від свого уряду, довіряючи Церкву і її провід Божому провидінню. Він міг спокійно і покірно віддати самого себе і свою Церкву в руки Божі», – вважає Секретар Синоду УГКЦ. Владика пригадав, як шість років тому, «коли ми трошки були стривожені його рішенням, хтось дуже слушно зауважив: у той час, коли в Україні спостерігається шалена гонитва за владою, він, маючи найбільшу владу в Церкві, не побоявся відпустити її і добровільно відійти». «По ньому вже так багато видно, що той життєвий шлях, яким він іде з Ісусом, не проходить на даремно, його слово, його Божа наука стає для нього мірилом поведінки і щоденного життя», – вважає владика Богдан.Єпископ попрохав «оточити нашого Блаженнішого Любомира любов'ю, аби Господь Бог кріпив його на силах, щоб він міг ще довго служити на Божу славу і добро нашій Церкві».«А для себе просімо за дар могти йти за Ісусом дорогою любові, дорогою покірного і смиренного служіння», – насамкінець попросив проповідник.