Перемога тих, хто не любить Україну, полягає в її розділенні, - Клаудіо Ґуджеротті.

Апостольський Нунцій архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті відвідав Вінницю 8-9 квітня. Представник Папи освятив місійний хрест перед храмом Матері Божої Ангельської та взяв участь у процесії вулицями міста з нагоди Вербної неділі. Також ватиканський дипломат відповів на запитання журналістів під час прес-конференції, яка відбулася 8 квітня:

     - Чи є у вас традиція урочистих процесій у Вербну неділю? - Якщо ви говорите про Італію – в нас така традиція є. Але в порівнянні з тим, що було в минулому, помітно знизилась кількість учасників. У роки мого дитинства це була подія, яка приводила в рух все місто. Тепер в таких процесіях беруть участь тільки практикуючі віруючі. Втім в останній час люди знову повертаються до цієї традиції. Вони стомились від порожнечі цього світу…

     Територія, непідконтрольна українському урядові - це теж Україна. - Ваше Високопреосвященство, як би Ви підсумували свої півтора року праці в Україні? Адже Ви прибули до нас у дуже непростий час. Ви неодноразово бували у так званій «сірій зоні». Із ким найнадійніше працювати на цих територіях? Що показує війна, на кого реально можна покладатися? І як вдається здійснити розподіл коштів у рамках акції «Папа для України»? - Ці півтора року минули дуже швидко. І це для мене був непростий час. Знаєте, що найскладніше в роботі Нунція: це нікого не образити. Бо що б ти не сказав, знайдеться хтось, кому це не подобається. І передусім мовчання. Тиша нікому не подобається. Найбільш складна річ, скажу вам як представникам медіа, це інтерпретувати те, що люди відчувають, а не те, що хтось хотів би, щоб вони відчували. Це найбільш делікатна проблема, тому що коли країна стоїть перед великими труднощами, згода має фундаментальне значення. Перемога тих, хто не любить Україну, полягає в її розділенні. І для її досягнення вони мають потужні засоби. І найбільш важливий засіб — не зброя, а пропаганда. Вона торкається глибини людської свідомості і намагається вивести на перший план найбільш приховані почуття людини.  Для мене це найбільш складно, і з цим мені не довелось зустрічатися раніше. Хоча я був у Грузії під час війни з Росією, але там громадська думка була одностайна. В Україні вона поділена. На Сході України я відвідував, як підконтрольні українському урядові території, так і непідконтрольні. Але територія, непідконтрольна українському урядові – це теж Україна. І нам не можна про це забувати. Складно зрозуміти, чому людей, котрі відчувають свою близькість, які відчувають себе друзями – чому вважають, що вони проти України? Так, є ті, хто не люблять Україну, але більшість населення нічого не має проти своєї країни. Вони мають інші думки, але це не значить, що вони проти. І дуже важливо, щоб це почуття розділення не нарощувалось штучно і не перетворилось у нав’язливу ідею — для тих, хто проти України, це був би подарунок на срібному блюді.

     Мета акції «Папа для України» саме і полягала в тому, щоб підкреслити, що людина залишається людиною, незалежно з якого боку вона знаходиться.  Це, звичайно, не означає, що немає винних і тих, хто страждає. Але до справедливості треба підходити критично: не всі у всьому винні. Адже ніхто не винен в тому, що він народився в тій місцевості, а не в іншій. Народження – не є вина. Вина передбачає вибір, а народження не дає вибору.

     Відповідаючи на запитання про враження від поїздки на Схід, Апостольський Нунцій назвав їх важкими: - Люди страждають як з одного, так і з другого боку. Для мене наочним символом цих страждань стали підірвані мости. Адже, якщо мости зруйновані, то це значить, що немає можливості спілкування. Щоб потрапити в Луганськ, мені було потрібно було зробити коло через Донецьк, бо на іншій дорозі всі мости зруйновані. Правда, була ще можливість їхати через територію Росії, а це багато значить… Видно, що не нерви у людей вже на межі, вони вже перевтомлені тим, що відбувається. А особливо – діти. І це з обох боків. Я не знаю, що з ними буде і як вони себе поводитимуть, коли стануть дорослими. Але наскільки мене вражають їхні страждання, настільки мене лякає їхнє майбутнє. Скільки це ще протриває – сказати не можу. Але можу сказати, що це не залежить від людей, яких я зустрічав.

      Хтось вклав собі в голову, що Папа і Московський патріарх – друзі, які щовечора грають у карти . - Раніше Папа багато говорив про Україну, тепер більше – про Ірак і Сирію. Чи не вважаєте, що Папа забув про Україну? І чи буде згадано про Україну в посланні «Urbi et orbi»? - Про те, чи буде згадано -  не знаю. Те, що Папа зараз менше говорить — це певний вибір, запропонований йому співробітниками з Римської курії. Але мова Папи – це не тільки слова. Мова Папи — це акція, про яку згадано. Мова Папи - це те, що він послав мене в Авдіївку. Мова Папи — це те, що він переказав через мене 200 тис. євро, щоби надати допомогу постраждалим дітям.

                                                                           Все інше – дуже делікатні речі у зв’язку з проблемами, що про них я говорив на початку…

      І якщо хтось вклав собі в голову, що Папа і Московський патріарх – друзі, які щовечора грають в карти… Будь-яке слово, що його промовляє Папа, трактується як захист проти того, що він говорить чи робить. Він і так говорить, що Він – з Україною. Якщо говорить менше – значить тепер не час говорити. Але можу вас запевнити: у всесвітніх міжурядових організаціях, в яких представлений Апостольський Престол, його голос у підтримку України звучить дуже міцно. І тут позиція Святого Престолу ґрунтується на одному принципові: територіальна цілісність і недоторканість кордонів. Наша дипломатія має свої особливості, хоча вона більш відповідальна, оскільки її горизонти охоплюють не тільки земне життя, але й вічність, а з вічністю жартувати не можна. Сприяти маленьким контактам, маленьким діалогам, маленьким гуманітарним акціям, які  творять великий мир. Ми –  дипломатія «малих кроків».

     - Як ви вважаєте, який особистий внесок у досягнення миру в Україні може зробити кожний католик і взагалі кожна людина доброї волі? - Дякую за це питання. Потрібно, щоби люди зустрічалися як люди, як особи, а не дивились на місце народження, походження і так далі. В Україні ця проблема є. Бо якщо ми будемо дивитись так: той «білий», а той – «чорний», в того тече така кров, а в того – така, тоді буде вина не урядів, не державних керівників, а людей, тому що в них таке походження, така кров. А кров не є виною – хіба що тільки коли проливається кров іншого. А якщо вважати, що коли вони не такі, то їх не треба приймати, як людей, або краще, щоб їх взагалі не було – історія знає, до яких жахливих трагедій це приводило. Отже, повторюю: важливо приймати іншого як особу, що, звичайно, не означає погоджуватись з усім, що він говорить. А найважливіше для християнина,  це завжди питати: що  в такій ситуації зробив би Ісус Христос. Не якась відома історична постать, не якийсь герой, а Ісус Христос. І це даватиме відваги вийти з полону стереотипів. Знаєте, я деякий час тому познайомився з молодіжною групою, що виросла з однієї християнської спільноти і зараз налічує близько півтори тисячі чоловік. Вони їздять на Схід, щоб допомагати людям відбудовувати зруйновані житла, опікуватись дітьми і так далі. І роблять це задарма, жертвуючи своїми канікулами і відпустками. Це – приклад справжнього християнства.

     Папа хоче вибрати єпископів, які б допомагали розвитку України. - Коли Римо-Католицькій Церкві в Україні чекати серйозних змін? Зокрема, нових призначень, створення нових дієцезій? - Мене не стільки турбують інституціональні зміни в Римо-Католицькій Церкві в Україні, скільки ментальні. Нові призначення будуть, необхідність їх вже назріла, а коли – це залежить від Святішого Отця. І це теж певний знак для Церкви в Україні. Папа хоче вибрати тих єпископів, які були б певним посланням… Треба бачити, кого вибирати, чого ця людина прагне. Це особливо важливо тепер, серед тих труднощів, які переживає Україна. Краще довше подумати, і вибрати тих єпископів, які б допомагали розвитку країни, ніж помилиться.

     Щоб не настала осінь в Україні … - Які побажання українському народу Ви хотіли б висловити напередодні Пасхи? - Час Великодня в цій частині світу  – чудесне свято природи. Ви маєте чудесний подарунок від Бога: це ваша найпрекрасніша земля від моря до гір, неймовірне розмаїття природи. Зараз вона розквітає, і війна не може цьому перешкодити. Для нас ці квіти – символ Воскресіння Христа. Немає смерті, яка не знає воскресіння. І в цьому полягає наша відповідальність. Усвідомлення того, що кожний наш вчинок має присмак Вічності покладає на нас величезну відповідальність. Тому напередодні Пасхи я бажаю Україні, щоб вона насолоджувалась квітами, які вирощує її прекрасна земля, і якомога сильніше відчувала себе відповідальною – щоб осінь не настала занадто рано...