За шість днів до Пасхи.

У перший день тижня, у неділю, Ісус тріумфально в’їхав у Єрусалим. Це був останній тиждень земного життя Ісуса Христа. В понеділок, за шість днів до Пасхи, тобто сьогодні, Ісус перебуває у Витанії в домі Марти і Марії. Поруч також Лазар, якого Він підняв із мертвих. Перш ніж надійдуть години ненависті і насильства, Ісус ще зазнає години приязні та прохолоди. Марія намащує ноги свого Господа, біля якого часто сиділа і слухала Його як свого особистого вчителя. 300 динаріїв - це 10 місяців праці. Юда, навпаки, продасть Ісуса за 30 срібних монет - найнижча ціна за невільника, раба. Кожний по‑різному, але вони разом, Марія і Юда, готують Господа на смерть, на Пасху, що наближається. Марія бере фунт мира зі справжнього дорогоцінного нарду. Слово «справжній» походить від слова «вірний» або «віра». Ісус є Христос-Месія, тобто Помазаник, справжній і вірний, якому належить те, що в нас найцінніше, - наша віра, що проливається на Господа. Тому жест Марії має не лише ритуальне значення, а передусім пасхальне. Ісус пояснює, що вона завчасу виконала те, що неможливо буде зробити після Його смерті. Його тіло буде поспішно зняте з хреста і розпочнеться вечір суботи, коли вже не можна виконувати жодної праці. Також неможливо буде намастити Його тіло в неділю рано, коли йтимуть жінки до гробу, адже Він уже воскресне. Тобто намащення у Витанії вказує одночасно на смерть і на воскресіння Ісуса Христа, на Його Пасхальну тайну.  Бачимо, як Ісус думає про свою смерть і воскресіння, що надходять. Це все вже дуже близьке. Він дуже спокійно говорить про свою Пасхальну ніч, смерть і воскресіння своїм близьким і друзям. Так Ісус прощався з тими, кого любив (Йн.11, 5).

     Квітна Неділя. Євангеліє починається розповіддю про помазання Ісуса у Витанії. Сам Ісус пояснює його як пророцтво, що провіщає Його близьку вже смерть. Тут йдеться про своєрідну останню вечерю із своїми найближчими друзями у Витанії. Вона вся пахне прощанням. Справжньою дієвою особою цієї сцени є запах. Його справжнє значення вказує на любов, що є безцінною! Марія виконує цей широкий жест, стаючи немовби представником усіх учнів, усіх тих, хто любив Ісуса й усіх тих, хто, хоча Його і не бачили, любили Його протягом століть. Отже, Марія зробила цей жест також і за нас! В цій жінці Бог нарешті знаходить те, що завжди так пристрасно шукає: бути любленим тими, кого Він сам любить. Те, що робить Марія, попереджує про те, що скоро зробить сам Ісус. Через шість днів Його тілo буде розбито, і Його життя розіллється як безцінні пахощі на спасіння світу! Завдяки Марії з Витанії Любов, нарешті, є любленою та живою. Потім Ісус входить в Єрусалим, як цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці (Зах 9,9), бо Він оголосить мир народам (Зах 9,10). Це Месія, Який приходить, щоби примирити людство із своїм Богом. Але не через прояв могутності, а через послух, що є протилежним непослуху Адама.

     Вербна Неділя – це день радості й піднесеного настрою. Гілки, які ми приносимо сьогодні до храму, провіщають майбутню перемогу Христа і є виразом нашого прагнення приєднатися до урочистого привітання, яке приготували колись Ісусові мешканці Єрусалима. Вербна неділя називається також Неділею Страждань Господніх і розпочинає Великий Тиждень...

     Всемогутній Боже, з вербовими гілками в руках ми вшановуємо сьогодні перемогу Христа; примнож нашу віру та вислухай наші прохання, щоб ми, з’єднані з Христом, приносили Тобі плоди добрих вчинків. Котрий з Тобою живе і царює на віки вічні. Амінь.

    Дуже важливо, що ми прожили цей Страсний Тиждень не як глядачі, а як учасники. Згадувати Пасху Ісуса - це не тільки пригадати про щось, що сталося в минулому, але знову прожити у своєму житті Страсті і Воскресіння Христа. Отже, згадка, що її чинить літургійний обряд Страсного Тижня, є наче одяг або машина часу. Ми занурилися всередину, щоби з’єднатися із вчинками Христа. Як наслідок, ми утвердимо нашу внутрішню здатність відважно і вільно говорити так на хресті нашого життя. Тому що приєднавшись до переходу Христа, ми приєднуємося до нерозривного сопричастя з Богом. А саме це і буде нашою радістю у вічності.