THE CONCEPTION OF ST. ANNE (December 9)

Joachim and Anna were without children.  In Jewish tradition, childlessness was seen as a curse from God.  When Joachim went to the Temple to bring an offering, he was publicly reproached by the elders.  In shame, Joachim went off to the desert to pray. Anna, fearing Joachim was dead and lamenting her shame at being childless, was weeping and praying in the garden.  An angel appeared to her and told her she would have a child.  She was so overjoyed, she promised to dedicate the child to the service of the Lord.  At the same moment, an angel appeared to Joachim to tell him that Anna would have a child.  Joachim got up and ran immediately back to Anna.  They met each other at the Temple Gate and embraced with love.  Anna knew immediately that she would bear a daughter “whose name would be proclaimed throughout the world and through whom all nations would be blessed.”  The feast celebrates two main ideas:  Mary was conceived without sin because God was preparing her to be the Mother of His Son Jesus. The vocation of marriage lived in love reflects the love of God for all creation.

THE  ICON

The love between Joachim and Anna is revealed to us through the Icon.  Their embrace shows their devotion to each other and to God.  Both Joachim and Anna incline their heads to each other and their faces touch as a symbol of their reverence for each other.  There are two houses in the Icon, one behind Joachim and one behind Anna.  Both the doors and windows are wide open symbolizing the openness between husband and wife and the openness between humanity and God.  A red banner draped between the roofs connects the two houses: another symbol of separation overcome—between man and woman, but also between humanity and the Creator.  Joachim means “The Lord will judge.”  Anna means “Divine Grace.”

DID YOU KNOW?

Pope Pius IX, on December 8, 1854, declared the dogma of the Immaculate Conception of Mary, ‘ex cathedra’ which means it is infallible.  All Catholics believe that Mary, as the Mother of God, was granted a special grace by God and was conceived without original sin. The Virgin Mary was always filled with every blessing and gift of the Holy Spirit in whose grace she certainly grew throughout her life.  Though born without original sin, according to the view of the Eastern Fathers, she was not made exempt from the temporal penalties of Adam -- from sorrow, bodily infirmities, and death.
 In our Church, we celebrate the Conception and Birth of three people:  St. John the Baptist, Mary, the Mother of God and Jesus Christ. The Conception of St. John the Baptist is celebrated on September 23 and his birth date is June 24. In the Byzantine Rite, the Immaculate Conception is celebrated on December 9 and the birth date of Mary is September 8. March 25, the Annunciation, is the Conception date for Jesus and his birth date is December 25. The theological significance of these dates is that only Jesus, who is the Son of God, has a perfect nine months between Conception and Birth.

FEAST OF  THE  CONCEPTION  OF  SAINT  ANNE 

The feast widely known as the Feast of the Immaculate Conception is celebrated in the Eastern Church on December 9 as the Feast of the Conception of Saint Ann. This feast commemorates Saint Anne’s conception of Mary, the Mother of God.  In the United States of America the Ukrainian Catholic Church celebrates this feast on December 8.
 The writings of the early Church tell us that Mary’s parents, Joachim and Ann, had lived devoutly in marriage for fifty years and had prayed earnestly for a child.  The Lord God answered their prayers by allowing Ann to conceive a child who would be the mother of God’s own Son, Jesus Christ.
 The Ukrainian Catholic liturgical tradition venerates the Most Holy Mother of God as "All-Immaculate" and "Most Immaculate”.  We say that she was immaculately conceived in the sense that, from the moment of her conception, she was free of all sin and had no propensity to sin.  (Mankind’s propensity to sin was one of the legacies of Adam and Eve’s fall from grace.)  The Western Church, on the other hand, defined the Virgin Mary's "Immaculate Conception" to say that she was, from the first moment of her conception, preserved free from the "stain of original sin."
The difference between the Western and Eastern traditions in this regard lies precisely in the nature of Original Sin itself. The West follows St. Augustine’s view that we inherit not only the effects of Original Sin (illness, pain, death, propensity to sin), but also the "stain" of the sin itself. The Eastern Church places its attention on the process by which God shares His divine nature with human beings. In choosing disobedience, Adam broke his union with God, making it impossible to fulfill his nature.  This was the Original Sin: Adam’s rejection of the only true life given to him by God. (It was only through Christ that humanity could be reunited with the Father.) The Eastern Fathers understood Original Sin only in terms of the inherited impact of this sin upon humanity. They would see it as impossible for someone to inherit the actual stain or guilt of a sin committed by another, even if it was the forefather Adam.
We are therefore not born with any stain of a sin committed by someone else, but only with the effects of that sin.   Adam’s personal sin resulted in death for all his descendants, the experience of concupiscence and the propensity to be tempted and to sin. According to the faith of the Eastern Church, the Mother of God never had any sin, original or actual, on her soul.  The Church has always believed that Mary was preserved from original sin by a "singular grace and privilege" given her by God "in view of the merits of Jesus Christ" as Redeemer of the human race. Mary, like every other human being, needed the redemptive benefits of Christ; but, in anticipation of what God did for all through Christ, she alone was preserved from original sin "from the first moment of her conception," and sanctifying grace was given to her before sin could have taken effect in her soul.
The Virgin Mary was always filled with every blessing and gift of the Holy Spirit in whose grace she certainly grew throughout her life.  Though born without original sin, according to the view of the Eastern Fathers, she was not made exempt from the temporal penalties of Adam -- from sorrow, bodily infirmities, and death.

VERSES FOR VESPERS (December 9)

Our liturgical tradition also provides us with catechesis. Here are the verses sung at Vespers, which tell us the symbolism and the importance of  this feast – The Conception of Saint Anne

• The barren Anna leaped for joy when she gave birth to Mary the Virgin, who in turn will give birth in the flesh to God the Word.  Overflowing with happiness, she cried out: Rejoice with me, all tribes of Israel, for I have conceived and put aside my burden of childlessness as the Creator has deigned. He heard my prayer and healed the pains of my yearning heart.
• O Anna, the One who made waters gush forth from a rock bestows as a fruit of your womb, the ever-Virgin Lady. Through her, our salvation will come. Because of this you were delivered from shame. No longer will you be on earth as a fruitless soil, for you have produced an earth which will bring forth the Tree of Life. According to His will, He delivered mankind from all shame when He became man out of His compassionate mercy.
• The sayings of the prophets are now being fulfilled: the holy mountain is planted in the womb; the divine ladder is set up; the throne of the great king is ready; the God-inspired city is being adorned. The unburnable bush is beginning to bud forth, and the treasure house of grace is overflowing. It is spreading over the rivers of unfruitfulness of the God-wise Anna whom we glorify.
• Today the mystery which has been announced from eternity, whose depth angels and men cannot measure, appears in the arms of Anna. Mary, the maiden of God is prepared to be the dwelling of the Kings of the ages who will renew our human nature. Let us entreat her with a pure heart and say: Since you are the intercessor for all Christians, implore your Son and God to save our souls.
• It is fitting that the Queen of heaven and earth, who is more precious than the Cherubim, and incomparably more glorious than the Seraphim, be conceived and remain immaculate as the angels, so that they who are servants of the Lord can boast of their own Queen, the Mother of God. Glory and praise to the Lord who willed it so, the Creator of all things.
• It is fitting that the unique and chosen woman be conceived without sin, and the power of Satan is now taken away; for the Mother of God will never bow before him. Glory and praise to the Lord who willed it so, the Creator of all things.
• It is fitting that the Second Eve be created and remain without sin in the manner of the Second Adam; for the rebirth of mankind now takes place, just as the fall came through the first Adam and the first Eve. Christ has renewed all through his new birth, and it was Mary that gave birth to Him. Glory and praise to the Lord who willed it so, the Creator of all things.
• Anna, whose name means divine grace, once cried out in her prayer, asking for a child. She invoked the God and Creator of all, saying: Lord of Hosts, You know what shame it is to be barren. Heal the pains of my heart. Make my fruitless womb fruitful so that we may offer to You the child who is born as a gift, and that with one mind, we may bless, praise, and glorify Your love through which the world obtains great mercy.
• Anna was praying with great fervor, beseeching the Lord for a child, when she heard the voice of an angel who told her that God had granted her wish, saying plainly: Do not doubt, for your prayer has reached the Lord. Wipe away your tears, for you shall be an olive tree bringing forth a beautiful branch. You will bring forth the Virgin from whom will blossom the flower, Christ-in-the-flesh, who will grant great mercy to the world.
• Joachim and Anna, the righteous couple, gave birth to the precious heavenly fruit, the ewe-lamb, who in turn will give birth in a manner beyond understanding to the Lamb of God who is to be sacrificed for all. Because of this, they offer to the Lord an unceasing and humble hymn of praise. Let us, therefore, praise them with fervor. And let us joyfully celebrate the birth of the One who was born of them, Mary, the Mother of God; because through her, great mercy is granted to all of us. 

PRAYERS TO THE MOTHER OF GOD

Rejoice Mary, Mother of God, Virgin, full of grace, the Lord is with thee: blessed art thou among women and blessed is the Fruit of thy womb, for thou hast borne the Savior of our souls.

Meet it is in truth, to glorify thee, O Birth-giver of God, ever blessed, and all undefiled, the Mother of our God. More honorable than the Cherubim, and beyond compare more glorious than the Seraphim, thou who without stain didst bear God the word, true Birth-giver of God, we magnify thee.

O gracious Mother of the gracious God, O most pure and blessed Mary, the Mother of God, pour the mercy of thy Son and our God upon my impassionate soul, and with thine intercessions set me unto good deeds, that I may pass the rest of my life without blemish and, with thine aid, attain heaven. O Virgin mother of God, the only one who art pure and blessed. O Queen of the Heavenly Host, Defender of our souls: being delivered from evil, as thy servants, O Mother of God, we offer unto thee the hymns of thanks and victory; but as thou hast power invincible, deliver us from all calamity, that we may cry unto thee: Rejoice, O ever-Virgin Bride!

O virgin, spotless, undefiled, unstained, all-chaste and Pure Lady, Bride of God, who by the glorious birth-giving hast united God the Word with Man and linked our fallen nature with Heavenly Things; who art the hope of the hopeless, the helper of the oppressed, the ready protection of those who haste unto thee, and the refuge of Christians; despise me not, who am defiled and sinful, who by my wicked thoughts, words and deeds, have become an unworthy servant, and by my slothfulness have turned into a slave to evil affections. O Mother of the God of Love, have mercy and compassion upon me, a sinner and a prodigal. Accept this prayer which is offered to thee from my impure lips; and putting forward thy maternal influence with thy Son, my Lord and Master, beseech Him to open unto me the loving-kindness of His grace; beseech Him to overlook my countless transgressions, to give me true repentance and to make me to be a zealous doer of His commandments. And thou, being gracious and compassionate and tender-hearted, be thou ever present with me in this life as my defender and helper, so that I may turn aside the assault of my enemies, and guide me into salvation; help my poor soul at the hour of my death, and drive far from it all the dark forms of the evil ones. And in the dreadful Judgment Day, deliver me from everlasting punishment, and present me as an inheritor of the ineffable glory of the son, our God. Amen!

Місцерозташування Чистилища.

             

Святий Папа Григорій Великий наказує відправити
3О Служб Божих за померлого монаха….

Слово "Чистилище" - Католицьке вчення - Тридентійський Собор - Спірні питання…

     Слово "Чистилище" інколи розуміють як місце, інколи як стан, середній між пеклом і раєм. Це, власне кажучи, стан душ, які на момент смерті перебували в стані ласки, але не цілком спокутували свою провину або не досягли ступеня чистоти, необхідної для насолоди споглядання Бога. Таким чином, Чистилище - це перехідний стан, який завершиться життям, сповненим вічного щастя. Це не є випробування, за допомогою якого можна щось заслужити або втратити, це стан розплати й покутування. Душа закінчила свою земну "кар'єру", це життя було періодом випробування, періодом заслуг для душі, періодом милосердя з боку Бога. Цей час проминув, і від Бога вже не можна нічого очікувати, окрім Справедливості, а душа нічого не може ні заслужити, ні втратити. Вона залишається в тому стані, в якому її застала смерть, і якщо смерть застала душу в стані освячуючої ласки, ця душа, без сумніву, ніколи не втратить цього щасливого стану і потрапить у вічні володіння Бога. Однак, оскільки душа обтяжена певними боргами тимчасової кари, вона повинна сплатити свій борг Божественній Справедливості (Правосуддю), мужньо витримуючи це покарання в усій його суворості. Таке значення має слово "Чистилище" і такий стан душ, які там перебувають. Церква на цю тему пропонує дві істини, чітко зазначені як догми віри: перша - що існує Чистилище; друга - що душам у Чистилищі можуть допомогти заупокійні молитви вірних, особливо Свята Жертва Меси (Літургії). Окрім цих двох догматичних тверджень, є кілька доктринальних питань, яких Церква не розв'язала, але які були більш чи менш чітко з'ясовані Вчителями Церкви. Ці питання стосуються (1) розміщення (розташування) Чистилища; (2) суті (характеру) страждань; (3) кількості і стану душ у чистилищі; (4) упевненості, яку вони (душі) мають, знаючи про своє блаженство; (5) тривалості страждань; (6) посередництва живих задля інтересів душ чистилищних і застосування просьб Церкви.
Місцерозташування Чистилища - Богословське вчення - Катехизм Тридентійського Собору - Святий Тома…
     Хоча вчення нічого певного не говорить нам про місцерозташування Чистилища, найпоширенішою є думка, яка найбільше узгоджується з формулюваннями Писання і в цілому прийнята теологами, що воно розташоване в надрах землі, недалеко від пекла, де перебувають нечестиві. "Теологи майже одностайно твердять про те, - говорить Беллармін, - що Чистилище - в усякому разі, звичайне місце покутування - розташоване всередині землі; що душі в Чистилищі й нечестиві перебувають у тому ж підземному просторі, в глибокому проваллі, яке Писання називає пеклом". Коли ми говоримо в Апостольському Символі Віри, що після смерті Ісус Христос зійшов до пекла, то "слово "пекло" - сказано в Катехизмі Тридентійського Собору, - означає ті потаємні місця, де утримуються душі, які ще не осягнули вічного блаженства". Але місць, де утримуються душі, є кілька різновидів.
      Одне з них - це похмура й сумна в'язниця, де прокляті постійно зазнають мук від злих духів і вогню невгасимого. Це місце, власне так зване пекло, називають також геєною, або безоднею.
     Існує й інше пекло - те, в якому горить вогонь Чистилища. Там душі праведних страждають певний час, щоб цілковито очиститися перед тим, як будуть допущені до небесної батьківщини, куди ніщо нечисте не може увійти.
     Третім пеклом було те, до якого приймали душі святих, що померли перед приходом Христа. Там вони насолоджувалися спокійним ушануванням, не знаючи болю, втішені й зміцнювані надією свого воскресіння. Вони були тими святими душами, які очікували Ісуса Христа на лоні Авраама і були звільнені, коли Христос зійшов до пекла. Наш Спаситель несподівано освітив їх сяючим світлом, що сповнило їх нескінченною радістю і дало найвище блаженство, яким є оглядання Бога. Потім була сповнена обітниця Ісуса доброму розбійникові: "Сьогодні ж будеш зі Мною в Раю". "Дуже вірогідною є думка, - каже св. Тома, - яка, ще й до того, узгоджується зі словами святих, зокрема з одкровенням про Чистилище - це подвійне місце спокутування. Перше призначене для більшої частини душ і розташоване нижче, поряд з пеклом; друге - для особливих випадків, і саме звідти надходить так багато одкровень". Потім святий Учитель визнає (як і багато інших, котрі поділяли його погляди), що іноді Божественна Справедливість виділяє окреме місце очищення для певних душ і навіть дозволяє їм з'являтися живим - для напоумлення або щоб забезпечити заупокійні моління для померлих, яким це конечно потрібне; інколи також з інших причин, що належать мудрості і милосердю Божому.
     Такий загальний погляд щодо місцеперебування Чистилища. Оскільки ми не пишемо полемічного (дискусійного) трактату, то не будемо наводити тут ні доказів, ні контраргументів; це ми можемо побачити в таких авторів, як Суарес і Беллармін. Зауважимо лише, що поглядам про підземне пекло нема підстав боятися сучасної науки. Чисто земна наука некомпетентна (необізнана) в питаннях, що стосуються, як оце, питань надприродної сфери. Більше того, ми знаємо, що духи можуть перебувати в місцях, заповнених тілами, начеб ці тіла не існували. Таким чином, якою б не була серцевина землі, повністю вогненною, як переважно стверджують геологи, чи якоюсь іншою (за своєю структурою), це не перешкоджає їй виконувати функцію тимчасового місця перебування духів - навіть духів, одягнених у воскреслі тіла. Апостол Павло навчає нас, що повітря наповнене безліччю злих духів. "Ми повинні боротися, - говорить він, - проти духів злоби піднебесної" (Еф. 6, 12). Крім того, ми знаємо, що добрі ангели, які захищають нас, не менш численні в світі. Отож, якщо ангели та інші духи можуть населяти атмосферу, навіть найменшою мірою нічого не змінюючи у фізичному (матеріальному) світі, то чому не можуть душі померлих перебувати в надрах землі?      

Не легковажмо своєю вірою й життям

Ольга КУРНИЦЬКА.

Ісус Христос терпить за гріхи кожної людини!

     У селі Гуменець на Пустомитівщині колись ще за австрійських часів був панський фільфарок. Господарем його був жид Готисман, який, крім того, мав у своїй власності ще й палац у Львові, що вище парку ім. Костюшка. Взимку пан барон (так називали його мешканці села) більше перебував у Львові, а влітку перебирався на село, ближче до природи. Село мало багаті землі, частина яких належала його мешканцям, якоюсь частиною володіла церква, але власником більшої половини сільськогосподарських угідь був саме пан барон. Мав репутацію доброго господаря і доброї людини, тож селяни поважали його. У селі була збудована в 1745 році дерев'яна греко-католицька церква Богоявлення Господнього. Коли в 1914 р. Б. почали зводити мурований храм, громада постановила, що кожен господар зобов'язаний внести свою лепту у це будівництво. Розмір внеску залежав від вартості землі, якою володів селянин, і звичайно, від прибутку. Тобто, хто мав, наприклад, 10 моргів поля, мусив внести до церковної скарбнички більше коштів, ніж той, хто володів п'ятьма чи трьома моргами. Хто не мав зовсім землі (а були й такі), той мусив пожертвувати працю своїх рук на будівництві. Господар фільварку попри те, що був жидом, також прилучився до зведення греко-католицького собору. Мало того: якщо деякі люди сплачували свої внески частинами через якийсь час, то пан Готисман дав усі гроші одразу, і то великі гроші. Побачивши таку відчутну пожертву, вирішили змінити план і спорудити більший храм, ніж задумували перед тим. На той час парохом у селі був отець Костянтин Білинський (1880 р. нар., висвячений у 1904 р.) - добрий духівник, талановитий організатор парафіяльного життя і невтомний трудівник на релігійній і громадській ниві. Сусідні села заздрили гуменецьким селянам, що мають такого священика. На жаль, православіє потоптало його сліди, і сьогодні про нього майже не згадують. Старі люди розповідали, що коли будували церкву, то отець Костянтин, здіймаючись по риштуванні, день у день носив догори цеглу на власних плечах. Шнурки від тягарів поврізалися йому в тіло, аж зробилися рани на його раменах. А перед тим цю цеглу треба було ще й доправити до села зі станції Щирець, що отець і робив, запрягаючи до роботи своїх коней.
     Отець Костянтин Білинський дбав про свою парафію як справжній духовний батько. У селі діяла захоронка для дітей, якою опікувалися сестри-монахині. Крім того, вони надавали селянам потрібну медичну допомогу, спомагали людей молитвою. Дітей навчали катехизму, залучали їх до участі в маївках. Ці урочисті молебні до Пресвятої Богородиці діти дуже любили. Та й старше покоління, хоч тяжко працювало в полі, але, почувши голос дзвона, кидало все і бігло до церкви. Як пише львівський історик Василь Лаба у своїй книжечці "Історія села Гуменець від найдавніших часів до 1939 року", 22 вересня 1918 року отець Костянтин Білинський як голова повітової організації УНДП відкривав у Щирці довірочні збори з участю близько 1000 осіб. З політичним рефератом виступив на цих зборах посол до парламенту д-р Володимир Бачинський. Збори ухвалили дві резолюції: 1) домагаємося виконання владою умов Берестейського договору Центральних держав з УНР (тобто визнання автономії українців у Галичині); 2) протестуємо проти намірів поляків приєднати до своєї майбутньої держави Холмщину, Піддяшшя та Східну Галичину. Через місяць це питання вирішилося в Галичині зривом 1 листопада і утворенням ЗУНР. Отець Білинський очолював повітову раду при українській владі. У 1919 році разом з УГА виїхав на Поділля, бо розгорталися великі репресії з боку поляків. Проте в Гуменець він все одно повернувся 1921 року і знову став душпастирювати тут на втіху своїх вірних парафіян. Згодом його було призначено на іншу парафію. 20 березня 1926 року вся громада зі сльозами на очах і з великими почестями проводжала отця Білинського. Півсотні хлопців на конях супроводжували його до залізничної станції в Щирці. В селі довго лунали сумні звуки дзвонів...
     Коли прийшли у 1939 році "визволителі", православні батюшки все скасували: головний престіл, де стояв кивот, розібрали, мощі святого отця Миколая викинули, а образ святого Йосафата перемалювали на Святого Василія Великого. Фігурки, звичайно, повикидали - одне слово, все перевернули на свій московський лад. Сестри-монахині подалися невідомо де! Сум і плач, і крик душі... На парафію прислали батюшку, який писався Красущин, так він церкву зовсім закрив. До людей навіть не вмів привітатися християнським привітом, а завжди казав: "Здравствуйте!" Минули часи... Що може постати на руїні? Старші люди повмирали, мудрі повтікали, а несвідомі залишилися. Проте беруться керувати церквою... Кажуть, що католики - то поляки, а ми, українські автокефальні, - свої, це є віра козацька, українська. Ісуса Христа й апостолів їм не потрібно, подавай тільки "козацької віри"... Я люблю читати старі книжки, переглядати довоєнні часописи. З них, наприклад, довідалася, що два священики з нашого села несли свого часу службу в Ватикані. Це отець Василь Ільків, а також єпископ Кир Амврозій Сенишин, який затвердив формулу Кармелітанського Братства Святого Параману. Але люблю також розмовляти зі старшими людьми, які багато пам'ятають і знають, особливо якщо вони не є байдужими до релігійних справ.     Ось про яку подію розповіла мені односельчанка п. Катерина Мочерад  (1928р. нар.)   Вона сама була її свідком.
     ... Страшна новина облетіла наше село влітку 1938 року. Стояли неймовірно теплі, сонячні дні. Люди жнивували на баронових ланах. Все зібране збіжжя ставили в стирту, бо всього одразу не могли змолотити. Зверху стирту накривали сіном, тому чимало селян працювало при тому, подаючи один одному на вилах свіжозібране збіжжя. На стирті нагорі порався Федір Вельгаш, уже спритний роботящий селянин. Несподівано небо затяглося хмарами, десь далеко блиснуло, а потім загриміло. Люди закликали Федора покинути роботу і злазити на землю. Але він не поспішав. Йому забажалося ще й покепкувати з того віддаленого грому, сказав, що то німець калачики сипле чи кидає... Люди стали ховатися хто куди. Хоча де там у полі сховаєшся? Грім ударив ще ближче і поцілив прямо у Федора. Знявся галас, шум, зойки. Присутній при тому пан барон наказав закопати потерпілого в землю, щоб відійшов. Але це, на жаль, не допомогло. Бо Бог жартів не захотів. Пані баронова дуже оплакувала смерть Федора. Всім казала, що Бог дав знак на їхній маєток, і була переконана, що маєток їхній пропаде, бо на ньому грім забив людину. Так і сталося - через рік війна, суцільне кровопролиття, ламання кордонів між державами, переслідування... Пропали господарі Готисмани, пропав їхній маєток і пропав Федір. Хоч доброю був людиною, але так необдумано пожартував

Спільна декларація, підписана Папою Франциском та Вселенським Патріархом Вартоломеєм у Стамбулі.

 Ми, Папа Франциск та Вселенський Патріарх Вартоломей І, складаємо свою велику вдячність Богові за дар цієї чергової зустрічі, яка дає нам змогу, в присутності членів Священного Синоду, духовенства та вірних Вселенського Патріархату, разом відсвяткувати свято святого Андрія, первозванного і брата святого апостола Петра. Наше спогадування апостолів, що звіщали світові добру новину Євангелія через свою проповідь та свідчення мучеництва, скріпляє у нас прагнення й надалі разом прямувати вперед, до мети подолання з любов’ю та довір’ям перешкод, які нас розділяють. З нагоди зустрічі у Єрусалимі минулого травня, під час якої ми спогадували історичні обійми між нашими високодостойними попередниками, Папою Павлом VI та Вселенським Патріархом Атенагорасом, ми підписали спільну декларацію. Сьогодні, задля щасливої нагоди чергової братерської зустрічі, ми прагнемо наново підтвердити наші спільні наміри й турботи. Висловлюємо свій щирий та рішучий намір у слухняності волі Господа нашого Ісуса Христа, посилити наші зусилля, спрямовані на сприяння повній єдності між усіма християнами, а передовсім, між католиками і православними. Крім того, прагнемо підтримувати богословський діалог, який веде Міжнародна змішана комісія, яка, встановлена якраз 30 років тому Вселенським Патріархом Дімітросом та Папою Іваном Павлом ІІ тут, на Фанарі, на даний час обговорює найскладніші питання, якими позначена історія нашого поділу і які вимагають уважного та поглибленого дослідження. З цією метою, як Пастирі Церкви, запевняємо нашу братню молитву, закликаючи вірних приєднатися до нас у спільному проханні, «щоб усі були одно, щоб світ увірував» (Ів 17,21).
     Висловлюємо нашу спільну стурбованість ситуацією в Іраку, Сирії та на всьому Близькому Сході. Єднаємося у прагненні миру й стабільності та в бажанні сприяти розв’язанню конфліктів шляхом діалогу та примирення. Визнаючи вже докладені зусилля з метою надання допомоги регіонові, одночасно, звертаємося із закликом до всіх, на кому лежить відповідальність за долі народів, посилити заанґажування на користь страждаючих спільнот, запевнивши їм, в тому числі й християнським, можливість залишитися на своїх рідних землях.

Apostle Andrew, the Holy and All-Praised First-Called (November 30)

The Holy Apostle Andrew the First-Called was the first of the Apostles to follow Christ, and he later brought his own brother, the holy Apostle Peter, to Christ (John 1:35-42). Andrew was from Bethsaida, and from his youth he turned with all his soul to God. He did not enter into marriage, and he worked with his brother as a fisherman. When John the Baptist began to preach, St Andrew became his closest disciple. St John the Baptist himself sent to Christ his own two disciples, the future Apostles Andrew and John the Theologian, declaring Christ to be the Lamb of God. After Pentecost, St Andrew went to the Eastern lands preaching the Word of God. He went through Asia Minor, Thrace, Macedonia, he reached the River Danube, went along the coast of the Black Sea, through Crimea, the Black Sea region and along the River Dnipro he climbed to the place where the city of Kiev now stands.
He stopped overnight on the hills of Kiev. Rising in the morning, he said to those disciples that were with him: “See these hills? Upon these hills shall shine forth the beneficence of God, and there will be a great city here, and God shall raise up many churches.” The apostle went up around the hills, blessed them and set up a cross. Having prayed, he went up even further along the Dnipro and reached a settlement of the Slavs, where Novgorod was built. From here the apostle went through the land of the Varangians towards Rome for preaching, and again he returned to Thrace, where in the small village of Byzantium, the future Constantinople, he founded the Church of Christ. On his journeys, Andrew endured many sufferings and torments from pagans: they cast him out of their cities and they beat him. In Sinope they pelted him with stones, but remaining unharmed, the persistent disciple of Christ continued to preach to people about the Savior. Through the prayers of the Apostle, the Lord worked miracles. By the labors of the holy Apostle Andrew, Christian Churches were established, for which he provided bishops and clergy. The final city to which the Apostle came was the city of Patra, where he was destined to suffer martyrdom.
The Lord worked many miracles through His disciple in Patra. The infirm were made whole, and the blind received their sight. Through the prayers of the Apostle, the illustrious citizen Sosios recovered from serious illness; he healed Maximilla, wife of the governor of Patra, and his brother Stratokles. The miracles accomplished by the Apostle and his fiery speech enlightened almost all the citizens of the city of Patra with the true Faith. Few pagans remained at Patra, but among them was the prefect of the city, Aegeatos. The Apostle Andrew repeatedly turned to him with the words of the Gospel. But even the miracles of the Apostle did not convince Aegeatos. The holy Apostle with love and humility appealed to his soul, striving to reveal to him the Christian mystery of life eternal, through the wonderworking power of the Holy Cross of the Lord. The angry Aegeatos gave orders to crucify the apostle. The pagan thought he might undo St Andrew’s preaching if he were to put him to death on the cross.
St Andrew accepted the decision of the prefect with joy and with prayer to the Lord, and went willingly to the place of execution. In order to prolong the suffering of the saint, Aegeatos gave orders not to nail the saint’s hands and feet, but to tie them to the cross. For two days the apostle taught the citizens who gathered about. The people, in listening to him, with all their souls pitied him and tried to take St Andrew down from the cross. Fearing a riot of the people, Aegeatos gave orders to stop the execution. But the holy apostle began to pray that the Lord would grant him death on the cross. Just as the soldiers tried to take hold of the Apostle Andrew, they lost control of their hands. The crucified apostle, having given glory to God, said: “Lord Jesus Christ, receive my spirit.” Then a blazing ray of divine light illumined the cross and the martyr crucified upon it. When the light faded, the holy Apostle Andrew had already given up his holy soul to the Lord. Maximilla, the wife of the prefect, had the body of the saint taken down from the cross, and buried him with honor.

Verses for Vespers:

When he who is called the Morning Star, the splendor of the glory of the eternal Father, in His great mercy took up his abode on earth, you, glorious Andrew, were the first to meet him for your heart was enlightened with the perfect brightness of His divinity. We bless you as the herald of the apostles of Christ our God! Pray that He may enlighten and save our souls.

When He who was proclaimed by the voice of the Forerunner, the Lamb of God who takes away the sins of the world,
bringing life and salvation to all the earth, you, holy Andrew, were the first to follow Him. You were offered to Him as the first-fruits of the human race. You proclaimed to Peter your brother: we have found the Christ!” Pray that He may save our souls.

When He who clothed Himself in human flesh, taking our nature from the fruitful womb of the Virgin, appeared on earth as the Teacher of Righteousness, your heart was made glad, Andrew, lover of purity! He raised you from earth to the ineffable glory of God! Pray that He

Celebrating St. Nicholas: When Santa Went to Jail

The Nativity Fast has begun and Christmas is just around the corner. Trees are soon to be decorated. Children around the world will make lists, check them twice and anxiously await the arrival of Santa Claus. However, parents beware! Jolly old St. Nick served time in prison. I’m not kidding! The man who slides down your chimney with a bag full of presents went to jail for assault. Should parents be concerned? Should we run a background check on Santa before letting him into our homes this year? Before we rush to fit Santa with a bright orange jumpsuit, a look back into history is needed. The man the world knows as Santa Claus is actually the embodiment of one of the great spiritual figures of ancient times. His name is Nicholas of Myra. Nicholas is not simply another Christmas legend among many – for Christians, he is honored as a saint and wonderworker. St. Nicholas of Myra was born during the third century in what is modern-day Turkey. The son of wealthy parents who died during an outbreak of disease, St. Nicholas chose to use his inheritance to serve the poor -especially children. One story tells of a man with three daughters who were to be sold into slavery because their family had no money. Amazingly, three bags of gold appeared in their home, providing the needed money for the family. The bags of gold, tossed by St. Nicholas through an open window, are said to have landed in shoes left before the fire to dry. This led to the custom of children hanging stockings.
So how did St. Nicholas end up in jail? St. Nicholas’ service to the poor led him to become a bishop in the city of Myra. As part of his duties, Nicholas attended the Council of Nicaea in 325 AD. The Council of Nicaea was a meeting of leaders who came together to understand the fundamentals of the Christian Faith. At this meeting, a skilled orator named Arius argued against the beliefs we know as Christianity today. Nicholas, hearing these arguments, became enraged and struck Arius in front of the Roman Emperor Constantine. The Council was horrified, and St. Nicholas was stripped of his leadership position, put in chains, and thrown into jail for his crime. St. Nicholas was wrong to strike Arius and knew that violence in the name of faith can never be justified. He prayed for forgiveness while remaining steadfast in his defense of the Christian Faith. Ancient Tradition then has it that God, seeing his faith and humility, visited St. Nicholas in his prison cell one night, removed his chains, and returned to him his garments and staff. The next morning, the prison guards found him in his jail cell dressed as a bishop silently reading and praying. The Emperor received word of these mysterious events and quickly ordered him released, realizing that God had sent him a message. Nicholas then rejoined the Council of Nicaea and helped put into words what we know as Christianity today.
So yes, Santa Claus went to jail and in doing so taught that forgiveness is better than revenge and that humility is a quality that makes us uniquely human. Today, the works of St. Nicholas of Myra inspire people around the world, and many say that even now he walks among us, making the impossible possible. At a time when the holidays are defined by Black Friday and family stress, what better way to return to our roots then to pause on December 6th and celebrate a man who reminds us that our lives have meaning when we practice forgiveness and serve others? This year, remember the time Santa Claus went to jail and the life of St. Nicholas of Myra -the saint who knows how to not only throw a mighty punch but more importantly works wonders even today.

Verses for Vespers:

O holy Nicholas, Bishop of Christ, you lived your life with people of Myra. But since your spirit was anointed, your fragrance of sanctity was known by all. Now you anoint the faithful who show their love for you. O Father, deliver us from all distress and sorrow as you pray to the Lord for us.

O holy Nicholas, true servant of Christ, you are truly a protector of your faithful flock; and whenever you were asked for help, you gladly assisted those who sought your aid. Now you are also ready by day or by night to deliver us from all distress and sorrow.

When you appeared in a dream to Constantine the King, you gave him this warning: Release at once from prison those you have unjustly confined, for they are innocent; no murder did they commit as you claim. O King, listen to me, or else I shall call upon the Lord.

O holy Nicholas, holy preacher of Christ, always ready to help all on land or at sea. Whether they be near or far, you have compassion for all. You are a precious helper; therefore, we who gather here ask you to pray to the Lord that we be delivered from all distress and sorrow.

What crowns of praise shall we confer upon the saintly Nicholas? Once present in the flesh in Myra, he is present in spirit to all who love him purely. He is the leader and defender of everyone, a comforter in distress and a haven of all in danger, a pillar of piety and conqueror for believers. For his sake, Christ overcame enemies and shows us great mercy.

 With what songs of praise shall we extol the saintly Nicholas? He is the foe of wickedness. He is an outstanding leader,
a great defender and teacher of the Church. He confounds all who show dishonor. He is the refuter of Arius and his companions. Because of him, Christ put down their raging and showed great mercy.

With what hymns of prophecy shall we extol the saintly Nicholas? Living in the present, he saw far into the future. He spoke truly about faraway things as though they were near. He oversees the whole world and delivers the afflicted. He appeared in a dream to the God-wise king. He delivered prisoners who were unjustly accused of murder. Today he grants us the mercy of Christ.