ВРЦіРО через кардинала П’єтро Пароліна передала запрошення Папі Франциску відвідати Україну.

 Члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій під час зустрічі з кардиналом П’єтро Пароліном, Державним секретарем Ватикану, 20 червня в Києві попросили передати запрошення Святішому Отцеві Папі Франциску відвідати Україну. «Хочемо подякувати, – сказав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав до гостя, – що ви привезли не лише добре слово від Папи Франциска, а й дали старт доброму ділу, який він сам особисто зініціював, аби бути поруч, бути солідарним, бути разом з Україною, разом з дітьми України, які сьогодні стали жертвою несправедливої агресії. Прошу передати Папі Франциску запрошення приїхати до України. Його запрошує до України не лише Католицька Церква, а запрошує вся Всеукраїнська рада Церков і всі віруючі люди України». «Справді сподіваємося на такий візит, який буде історичним і, можливо, поворотним у новітній історії. Віруючі люди кажуть, що якщо Папа приїде до України, то війна закінчиться», – додав Глава УГКЦ.

      «Нам дуже приємно, – відзначив Євстратій (Зоря), Секретар Синоду УПЦ КП, звертаючись до кардинала П’єтро Пароліна, – що у вашій особі Святіший Отець Папа Франциск передає свої теплі обійми всім нам, нашим Церквам і спільнотам. І ми маємо сподівання, що так, як ми мали можливість неодноразово побувати в інших країнах світу, матимемо нагоду відвідати те місто, яке називають вічним, – Рим – Апостольську столицю. Щоб ми мали нагоду свідчити про Україну від імені України, бо, на жаль, останнім часом багато відбувалося навколо України без її участі...»

    Представник УПЦ КП зауважив, що Україна і Католицька Церква мають спільні виклики, бо Україна – це невід’ємна частина Європи. І один з таких викликів – це агресія секуляризму проти віри, Церкви, проти віросповідання. Наша країна пережила це недавно. Тому ми маємо певний досвід, яким можемо поділитися. «Сподіваємося, що весь світ, не тільки світські правителі, а й релігійні лідери всього світу, пізнають через свій досвід, через свідчення – істину про те, що відбувається в Україні і чому відбувається», – сказав архиєпископ Євстратій. Муфтій мусульман України Шейх Ахмет Тамім запевнив представника Папи, що ми тут єдині як громадяни мультинаціональної України, і які дивляться на Україну, як на нову державу, яка може бути зразковою для багатьох, але на основі торжества справедливості. Представник єврейської громади України також попросив, аби всі зусилля, які має Католицька Церква у світі, направила на встановлення миру в Україні і у світі. Також приєднався до своїх колег з проханням побачити Папу Франциска в Україні або «нас у вас, це як Богу буде угодно».   

Кардинал П’єтро Паролін: «Просімо прощення та пробачаймо… ми більше не можемо гаяти часу»

  Просімо прощення та пробачаймо одні одним за всі завдані чи отримані образи і рушаймо разом служити людині в ім'я того єдиного Господа, що дарував нам спасіння. Або ми станемо солідарними свідками Любові, або взагалі перестанемо існувати, бо чи самі себе знищимо, чи дозволимо іншим себе знищити. Про це сказав кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану, під час зустрічі із Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій в Києві 20 червня. Представник Святішого Отця наголосив, що християнська культура, яка так глибоко закорінена на нашій землі, може бути натхненням для нашої молоді, котра часто вирізняється чесністю та щирістю своїх намірів, прагненням справедливості, боротьбою проти корупції, проти зловживань владним становищем, проти браку можливостей, яких можна було б отримати без плазування.

     «У цієї молоді, – каже він, – пробудилося всебічне прагнення гідності, яке стало вже незнищенним знаком її буття. Ваша молодь шукає чесності, послідовності, взаємоповаги і хоче бачити це насамперед у нас і через нас. Якщо ми зможемо це їм дати – вони врятуються і врятують Україну. Якщо ж ми не будемо тими свідками – то будемо разом нести відповідальність за руйнування їхніх ідеалів, а це породжує інертність, депресію, розпач та пошук примітивних компенсацій, що принижують особу. І за це нас спитають! Тож нехай не буде даремним навернення ваших батьків», – закликав високодостойний гість. За словами Держсекретаря Ватикану, Католицька Церква, східної та західної традицій, численно присутня та дієва в історії нашого народу, мусить і хоче бути знаряддям, що сприяє примиренню. «Папа – поруч із вами, свідок між свідками, що лише милосердна любов спасає та відкриває до майбутнього. Уся Католицька Церква, символічно представлена всіма тими, хто доклався до збірки, яку Папа Франциск нещодавно оголосив, аби допомогти жертвам війни на Сході України, – бажає зробити конкретні жести, пророчі знаки уваги до людської особи», – запевнив кардинал. «Отож передаю вам братні обійми Папи Франциска, який доручив мені обмінятися братніми обіймами з кожним із вас та зі спільнотами, що їх ви представляєте. Нехай Бог нам помагає та благословить усіх нас!» – сказав посланець Папи Франциска.

     «Рушаймо на Схід! Бо майбутнє УГКЦ й України кується там, де війна і страждають люди» …Після Зіслання Святого Духа на апостолів ніхто з них не залишився на місці - Церква рушила в новозавітний вихід. Саме таким є обличчя Церкви, про яке говорить Папа, коли Церква виходить назовні, до потреб, плачу, скорботи людей у світі, бо вона покликана його спасти.Такі слова, у день Зіслання Святого Духа, у проповіді до вірних сказав Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, в соборі Святого Юра у Львові. Цього дня він очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Із Блаженнішим  Святославом співслужили владики Синоду Єпископів УГКЦ, Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, Архиєпископ Мечислава Мокшицький, Митрополит Львівський РКЦ, владики РКЦ в Україні. Особливим учасником Літургії був кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану, який цими днями перебуває в Україні з офіційним візитом. Глава Церкви зауважив, що старовинний собор Святого Юра для УГКЦ є «справжньою сіонською світлицею, де протягом століть на Церкву сходила сила з небес, яка рухала нею, дозволяючи чинити те, чого людській силі неможливо здійснити». Такою Церквою у виході була УГКЦ, яку вів митрополит Андрей Шептицький: «Під його проводом наша Церква на початку XX століття була маленькою, мала всього три єпископські осідки. Але ведена Святом Духом, Церква пішла – в Австралію, Європу, Америку. І сьогодні УГКЦ є Церквою глобального масштабу». За словами проповідника, собор Святого Юра був «сіонською світлицею для Церкви» і за часів патріарха Йосифа Сліпого: «Бо звідси почався інший вихід, рух УГКЦ на муки й страждання – на Схід. Саме звідси пішов Сліпий із єпископатом та духовенством свідчити Боже Слово перед безбожними світу цього, розносячи силу благодаті Святого Духа до Сибіру, Камчатки і Далекого Сходу». А тепер УГКЦ має вже 15 єпископських осідків і вона є «силою й рушієм суспільного буття України». «Куди далі поведе нас Святий Дух? Нам це вказує сам Папа Римський. Цей напрямок вказав і кардинал П’єтро, розпочавши свій візит зі Сходу України – із Запоріжжя, щоб показати, що майбутнє УГКЦ і України кується там, де війна і страждають люди. Ми так нині благаємо миру, але мир – це не тільки діяння дипломатії, а дар Святого Духа. Цей Дух дарує його тим, хто відкритий прийняти Його силу і в Його благодаті йти вперед. Рушаймо на Схід, де так бракує віри, надії й любові», – закликав Блаженніший Святослав.

     «Брати і сестри Української Греко-Католицької Церкви, що з великою любов'ю розділили разом із братами Римо-Католицької Церкви ці дні мого перебування в Україні, бажаю, щоб за дією Святого Духа ви могли отримати оновлені плоди того благословення, яке рівно 15 років тому вділив вам святий Папа Іван Павло ІІ, який був прочанином на цій землі: «За заступництвом усіх святих і блаженних, що на цій українській землі здобули вінець праведності, нехай Господь омиє ваші рани оливою милосердя та утіхи, щоб ви могли з довірою дивитися на те, що на вас чекає, впевнені у своєму серці в тому, що ви є дітьми Батька, який ніжно всіх вас любить», – звернувся кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану, на завершення святкового Богослужіння. У своєму слові Держсекретар Ватикану розповів про мету свого візиту до України: «Я приїхав до вас передусім для того, аби зустрітися з постраждалими від насильства війни, обійняти їх від імені Папи та принести їм конкретну допомогу милосердя Церкви».

     «Присутність Держсекретаря Ватикану в Україні, який говорить про війну, є голосом, що будить сумління європейців» Кардинал П’єтро Паролін, Державний секретар Ватикану, у Запоріжжі чітко висловив позицію Ватикану щодо святості й недоторканості українських кордонів. Апостольська Столиця підтримує суверенітет Української Держави, і ті території, де українська влада не має контролю і люди змушені тікати від війни, повинні бути повернені під її контроль. Святість українських кордонів, які має забезпечувати міжнародне право, повинні бути шановані всіма. Наголосив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав 17 червня під час прес-конференції в УНІАНі. Прес-конференція відбулася за участю Архиєпископа Мечислава Мокшицького, Митрополита Львівського РКЦ, владики Яна Собіла, Єпископа-помічника Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ, голови Технічного комітету гуманітарної акції «Папа для України». Глава Церкви додав, що кардинал П’єтро у своєму слові до Ради Церков і релігійних організацій в Запоріжжі процитував пророчі слова святого Папи Іван Павла II, виголошені ним в Україні 15 років тому, про те, що Європа повинна відчути свою відповідальність за Україну, «бо Україна є інтегральною частиною європейського континенту». На жаль, як ствердив гість із Ватикану, війна в Україні може бути забутою. Бо простіше закрити очі на те, що не можна легко й успішно вирішити. Присутність голови Ватиканської дипломатії в Україні, який говорить про війну і про страждання, є «голосом, що будить сумління європейців». «Візит Держсекретаря Ватикану до України є закликом зупинити війну. Бо неможливо допомогти усім, якщо війна продовжуватиметься. Гуманітарна акція Папи буде мати успіх тоді, коли негайно перестане «говорити зброя» і заговорить дипломатія. Справжній інструмент припинення війни, на думку кардинала, - мова дипломатії, перемовини, дотримання угод, які повинні поважати святість людського життя», - підсумував Першоієрарх УГКЦ. Як зазначив Предстоятель УГКЦ, саме ці меседжі Держсекретар Ватикану хоче дати Україні, агресорові та Європі: «Ці акценти є відповіддю на сподівання мільйонів українців, незалежно від їх мови й конфесії. Папа є з нами й нам допомагає!» Блаженніший Святослав додав, що від початку війни в Україні і Церква, і український народ, який зараз бореться за свою гідність і незалежність, прагнуть почути чітку конкретну відповідь Апостольської Столиці щодо солідарності з ними. «Ми хотіли відчути, що Святіший Отець справді розуміє, що Україна живе не в стані громадянської війни, а те, що насправді ми потерпаємо від несправедливої агресії. На нашу землю прийшли чужинці, які вбивають український народ. Ця особиста гуманітарна ініціатива Папи Франциска є чіткою відповіддю і солідарністю», - зауважив він. Апостольський нунцій України та УГКЦ постійно інформували Папу про ситуацію в Україні. «Вирішальною була зустріч Постійного Синоду Єпископів УГКЦ із Папою Франциском у Ватикані 5 березня цього року. Ми просили Папу про світову солідарність із постраждалими від війни в Україні. Ми вдячні, що до України особисто прибув Державний секретар Ватикану, який очолює Папську дипломатію. Цей візит не тільки дає старт гуманітарній акції, яка є особистою волею Папи і яку здійснюватиме певна структура, а має і інші виміри, котрі можуть змінити те, що ми називаємо найбільшою гуманітарною кризою після Другої світової війни», - зазначив Блаженніший Святослав.

     «Максимальна прозорість – абсолютний пріоритет гуманітарної місії Папи» Максимальна прозорість – абсолютний пріоритет гуманітарної місії Папи Франциска для постраждалих від війни в Україні, про яку буде відзвітовано. Місія акцентуватиме на трьох пунктах - забезпечення постраждалих харчуванням, медициною та помешканням. Вона зорієнтована на внутрішніх переселенців; людей, які проживають у «сірій зоні»; осіб, які опинилися на окупованій території; поранених, котрі брали участь у бойових діях. Повідомив Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав під час прес-конференції в УНІАНі. Прес-конференція відбулася за участю Архиєпископа Мечислава Мокшицького, Митрополита Львівського РКЦ, владики Яна Собіла, Єпископа-помічника Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ. За його словами, Папа Франциск прагнув, аби кожен цент його допомоги для постраждалих від війни в Україні дійшов до свого адресата. Тому Святіший Отець створив своє представництво в Україні – Технічний комітет гуманітарної акції «Папа для України», який очолює владика Ян Собіло, Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ. «Кошти не будуть переказуватися жодним інституціям, навіть церковним, а допомога буде адресною. Комітет збиратиме інформацію, формуватиме проекти і подаватиме їх до Апостольської Столиці, де будуть приймати рішення щодо реалізації коштів», - повідомив Блаженніший Святослав. 

ЛЮБОВ ДО ВОРОГІВ

     Ворогом називаємо таку людину, котра нас ненавидить і намагається нам шкодити. Лише той по-справжньому любить ближнього, хто любить також і своїх ворогів. Великий вогонь не гасне від вітру, а, навпаки, розгоряється. Так само справжня любов до ближнього не зникає, якщо один одного образить, а, навпаки, міцніє. "Це найкращий прояв справжньої любові до ближнього, якщо любимо навіть того, котрий нас образив" (св. Ангеля Фал.) Не заслуговуємо високої нагороди, якщо любимо лише тих, котрі нас люблять (Мат. 5, 46). Якщо любимо наших друзів, любимо їх для себе; зате ворогів любимо для Бога (К. Гуго). Ми повинні любити наших ворогів, бо так наказує Ісус Христос, говорячи: "Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас" (Мат. 5, 44). Ісус Христос сам дав нам прекрасний приклад любові до ворогів; Він на хресті молиться за своїх ворогів, а на горі Оливній лікує солдата, якому Петро відрізав вухо. Сам Бог Отець на небі дає нам приклад любові до ближнього, бо наказує світити сонцю на добрих і злих та посилає дощ на праведних і неправедних. Отже, хто любить своїх ворогів, той стає схожим на Бога, і є справжньою дитиною небесного Отця (Мат. 5, 45). Ми повинні любити наших ворогів також тому, що й вони створені за образом Божим, і часто вони навіть є зброєю Бога. Ворог створений за образом Божим. Портрет володаря треба завжди шанувати, незалежно від того, краще чи гірше він зроблений, чи на золоті викарбуваний, чи на олові. Так само заслуговує нашої пошани і любові портрет Божий, тобто кожна людина, незважаючи на те, праведна вона, чи грішна (Мег.). Адже ми любимо не гріх, а особу нашого ворога. "Людина є витвором Бога, а блуд - справою людини. Люби те, що зробив Бог, а не те, що зробила людина!" (Св. Авг.). Треба також пам'ятати, що наші вороги часто є зброєю Бога. "Лихі люди - це зброя в руках Бога" (св. Авг.), хоча вони і не знають про це. Як лікар використовує п'явки, щоб допомогти людині видужати (св. Григ. Вел.), так і Бог використовує наших ворогів, щоб очистити нас від недоліків. Безбожні є тим для добрих, чим є напильник і молот для заліза (св. Авг.), чим є плуг для ріллі (св. Золот.). Вороги корисні для нас і в тому розумінні, що звертають нашу увагу на наші помилки і дають нам можливість удосконалюватися в доброчесності. Вороги подібні до бджіл; вони боляче жалять, але зате дають мед (Урб. IV). Якщо тебе ранить злий язик, радій тому, що оси не торкаються поганих фруктів (Бірґер). Прислів'я говорить: "Більше ворогів - більше честі". Не забудьмо, врешті, і те, що хто любить Бога, тому жодний ворог не в силі по-справжньому завдати шкоди, бо "тим, які люблять Бога, - покликаним за його постановою, усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28). Прикладом цього є життя єгипетського Йосифа. Пам'ятаймо це, і не здригнемося перед найтяжчими випробовуваннями. Любов до ворогів проявляється в тому, що ми не чинимо їм помсти, а відплачуємо добром за зло, а передусім молимося за них і радо їм прощаємо.

Ми не повинні мстити ворогам, тобто платити злом за зло…

    Гарний приклад тому дає нам Давид, котрий два рази мав можливість убити свого переслідувача, царя Савла, та, однак, не зробив йому нічого злого (І. Цар. 24, 26). Фарисеї неодноразово ганьбили і чорнили Христа (Мат. 11, 19; Йоан 8, 48)), Христос, однак, "не злословив" (І. Петро 2, 23). Мешканці одного самарянського міста не прийняли одного разу Ісуса Христа, тому що Він був євреєм; обурені цим Апостоли хотіли це місто спалити небесним вогнем. Та Христос картає їх за це (Лук. 9, 55). Один батько обіцяв подарувати діамант тому синові, котрий учинить найблагородніше; і дістав його той син, котрий побачив сплячого над прірвою ворога, але не скинув його вниз (Ліхтвер.). Один єпископ сказав: "Коли ти чиниш помсту, тоді ти лише людина, і, навпаки, коли ти прощаєш, стаєш нарівні з Богом". Св. Письмо виразно говорить про те, що помста належить не нам, а лише Богові (Рим. 12, 19). Ми повинні терпіти, а не чинити помсти, і цьому навчає нас Ісус Христос: "Тому, хто б'є тебе в одну щоку, підстав і другу" (Лук. 6, 29). "Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром" (Рим. 12, 21). Чини помсту своїм ворогам, але так, як це робили Святі, а саме: плати за зло добром; це справжня небесна помста (св. Альф.). Йосиф у Єгипті відплачує своїм братам за зло добром. Св. Стефан молиться за своїх катів. "Гірка доля його переслідувачів викликала у св. Стефана більший біль, ніж усе зло, яке він від них витерпів. Тому молився за них" (св. Фульг.). Св. Яків, Апостол і єпископ єрусалимський, молився за своїх убивць коли євреї скинули його з даху храму. Це вершина благородсва - робити добро своїм ворогам. Ми також повинні радо прощати нашим ворогам. Ісус Христос вимагає від нас, щоб ми не сім разів, а сімдесят разів по сім прощали нашому братові (Мат. 18, 22). Хто чинить добро своїм ворогам, той схожий на лілію серед терну, який її безнастанно коле, а вона не перестає прикрашати його (св. Верн.).

     Хто не чинить помсти ворогові, а, навпаки, робить йому добро, той соромить його і роззброює, а в Бога заслуговує винагороди; хто ж мстить ворогу або ненавидить його, той грішить. Давид два рази мав можливість убити свого ворога Савла, однак не зробив йому нічого злого. Цим благородним вчинком він обеззброїв його і так зворушив, що Савло ревно розплакався (І Цар. 24, 26). Блаженного Климентія Гофбавера проклинала одного разу на вулиці у Відні якась жінка. Він підійшов до неї і підняв хустину, що випала у неї з кишені, а коли подавав їй цю хустину, сказав їй кілька добрих слів. Засоромлена, жінка відійшла. "Як хробак перегризе найтвердіше дерево, хоча має дуже м'яке тіло, так поступливість обеззброює найзавзятішого ворога і найбільшого простака" (Беда). Роблячи добро своєму ворогові, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову (Рим. 12, 20). Це значить, що ворог не зможе встояти перед твоєю любов'ю, як перед жаром вогню. Хто не чинить помсти ворогові, той може надіятися на винагороду Бога. "Не є то легка справа - молитися за ворогів; для цього необхідна боротьба з самим собою, зате великою буде і винагорода у майбутньому житті" (св. Авг.). - Хто чинить помсту ворогові, - той грішить. Така людина подібна до бджоли: вона мстить і жалить, та через це повинна загинути. Хто творить помсту, поступає дуже нерозумно. Він схожий на пса, котрий гризе кинутий у нього камінь; така людина не задумується над тим, що її ворог є лише зброєю в Руках Бога (Корн, а Л.).

     Хто прощає своїм ворогам, тому і Бог прощає його гріхи; хто ж не прощає ворогам, тому і Бог не прощає. Прощати ворогові - це справа милосердя, це найбільша милостиня (св. Авг.). Якщо прощаєш іншим, заслуговуєш прощення для себе самого (св. Золот.). Хто любить свого ворога, той одержує милосердя Бога. Якщо ж не прощаєш своєму ворогові, - викликаєш на себе Боже прокляття, скільки разів відмовляєш "Отче наш" (св. Анаст.). Ісус Христос говорить: "Коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших" (Мат. 6, 15). Те саме знаходимо в притчі про немилосердного слугу (Мат. 18, 23).

«Колись українська сім’я врятувала Церкву, тепер святим обов’язком Церкви є врятувати сім’ю»

      Нещодавно Святіший Отець Франциск представив усій Вселенській Церкві нове Апостольське повчання «Amoris laetitia» (Радість любові). У всіх Церквах світу дискутують про цей документ. Існує багато запитань, як до самого тексту, так і про те, яким відтепер повинно бути душпастирство родини. Сказав Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав під час представлення постсинодального Апостольського повчання Папи Франциска «Amoris laetitia» 10 червня в Патріаршому домі у Львові. Захід відбувся з ініціативи Комісії УГКЦ у справах родини та Інституту родини і подружнього життя УКУ. Глава Церкви запропонував замислитися над тим, чому Святіший Отець сконцентрував свою увагу на проблематиці родини, розповів, яким чином відбувалися Папські Синоди на цю тему, та проаналізував текст документа.

     Як новообраний Глава УГКЦ Блаженніший Святослав уперше взяв участь у роботі Папського Синоду восени 2011 року, що його скликав ще Папа Венедикт XVI? Синод був присвячений темі «Нова євангелізація». «Ця тема для тодішнього Папи була важлива, адже Римський Архиєрей усвідомлював, що в сучасному світі голос християнських спільнот слабне і стає нечутним, - продовжив Предстоятель УГКЦ. - Європа стала дехристиянізуватися. Батьки, які є християнами, перестають хрестити дітей. Тож Папа закликав усю Церкву до нової євангелізації християнських країн, які втрачають первісну життєвість, свіжість християнського життя». Таким чином, на Синоді обрали групу, яка продовжила працю над цією проблематикою - Постійну раду Папського Синоду. Варто зазначити, частина членів цієї Ради обирається таємним голосуванням, а частину Папа призначає особисто своїм декретом. Очільника УГКЦ Папа призначив окремим декретом, як представника від Східних Католицьких Церков. Тож Рада ретельно працювала над цим питанням за участю експертів у цій ділянці. «У питаннях, які ставив перед собою Папа Венедикт XVI, ішлося про те, що у світі втрачений давній механізм передавання віри. Дуже глибоку кризу сьогодні переживає родина. Колись у родині передавався найперше християнський досвід, якого ми вчилися від бабусь і дідусів, що були для нас «живими енциклопедіями», а зараз цього вже немає», - зауважив він. Багато дідусів і бабусь доживають свого віку в будинку престарілих, а діти часто ростуть без батьків. Згадана робоча група підготувала вже новому Папі Франциску постсинадальний лист про нову євангелізацію, який він назвав «Evangelii Gaudium» (Радість Євангелія). Згодом відбувався двохетапний Папський Синод – Надзвичайний і Звичайний. Це було необхідно для того, аби залучати до дискусії не лише єпископів-делегатів, а й все церковне тіло (тих, хто живе подружнім життям). Незабаром було проведено анкетування в усіх єпископських конференціях світу заради з'ясування нагальних родинних питань.

     У жовтні 2015 року відбувся Звичайний Папський Синод, у підсумковому документі якого йшлося про те, що ніхто не має наміру змінювати вчення Католицької Церкви про подружжя і сім’ю. Бо єпископи, як наступники апостолів, є не господарями Божої істини, а Його слугами. «Стало зрозуміло, що інституція сім’ї в глобальному вимірі є у великій небезпеці. У модерному світі сім’ю атакують сучасні культурні стереотипи. Нові ритми життя спричинюють те, що люди швидко рухаються і не мають часу упродовж дня навіть зустрітися одне з одним. Існує велика самотність тих, хто постійно кудись поспішає, заробляє і споживає. Немає часу не лише на себе, а навіть для того, щоб любити. До того ж культурні елементи руйнують сімейний ритм і породжують нові ідеології. Зокрема, ідеться про ідеологію гендеру, яка пропагує, що сім’я не є інституцією, необхідною для приватного блага і щастя», - наголосив Блаженніший Святослав. Як в таких обставинах Церква повинна захищати сім’ю? «Як колись в Україні сім’я врятувала Церкву, так тепер святим обов’язком Церкви є врятувати сім’ю», - додав він. За словами Глави Церкви, попри те, що світ має нові засоби спілкування, які пов’язують його в «одне глобальне село», людина є дуже самотньою. Але ту самотність можна подолати «завдяки родині, сім’ї та іншій особі, яку Бог створив саме для тебе». «У своєму Апостольському повчанні Папа прагнув проголосити сучасному світу євангеліє подружнього життя. Бо сім’я – не інституція минулого, а життєво важлива і необхідна сучасній людині», - підсумував Предстоятель Церкви.

     «Наше завдання – молитися за тих, хто не приймає Євангелія, не знає Бога, не знає правди про людину і про сім’ю» У період від Вознесіння ГНІХ до Зіслання Святого Духа Українська Греко-Католицька Церква переживає Декаду місійності. У цей час вірні сповняють те, про що молився Христос на Тайній вечері: у ці десять днів Церква молиться за тих людей, які ще не пізнали Христової віри. Ми живемо у світі сучасних технологій, поруч є багато людей, які ще не знають Бога. Тому завдання, яке ставить Ісус Христос у своїй Архиєрейській молитві перед нами, – ділитися з такими людьми нашою вірою. «Під час Декади ми також молимося за місіонерів, які проповідують Слово Боже тим, котрі не є християнами, і тим, котрі, можливо, не поділяють наших християнських цінностей», – додав він.

     Як нам ділитися своєю вірою? Ісус Христос у сьогоднішньому Євангелії дає нам відповідь: «Ми повинні ділитися своєю вірою способом та змістом євангельської проповіді. Однак ділення вірою не може бути примусовим, бо не можна когось змусити прийняти Правду. Агресія та насилля – несумісні із християнською місією». Як зауважив Блаженніший Святослав, насамперед ми повинні самі глибоко жити Божим Словом і свідчити його власним життям (у сімейному, громадському і професійному колах). «Сьогодні Христос нас так само кличе, як кликав своїх апостолів: полюбити тих, до кого Він нас посилає. Саме з цієї причини християни з раннього періоду життя Церкви завжди поважали гідність кожної людини, незалежно від її релігійних переконань, способу життя та культури», – додав проповідник. Однак, на його думку, повага і толерантність того, хто відмінний від нас, не звільняє нас від обов’язку свідчити Правду, навіть, якщо її не приймають і відкидають. «Велике завдання нашої Церкви є молитися за тих, хто не приймає сьогодні Божественне Євангеліє і його Слово істини, не знаючи Бога, правди про людину і про сім’ю», – наголосив Предстоятель Церкви. Наприкінці Блаженніший Святослав молитовно додав: «Нехай Господь єднає в цій молитві нашу Церкву і Україну, щоб ми були здатними повноцінно передати спадок скарбу Божественного життя тим, хто його потребує».

Як розмовляти зі Свідками Єгови

«Дайте мені Біблію - і я доведу, що сатана святий». Знаєте, хто це сказав? Один із найбільших авторитетів Католицької та Православної Церкви, святий Августин. Цим він хотів сказати, що на підставі Біблії можна довести що завгодно. Багато людей трактують Святе Письмо по‑своєму, і Свідки Єгови зокрема. З ними стикався, напевне, кожен з нас. Пара гарно одягнених та ввічливих людей запрошує поговорити на духовні теми. Вони цитують Святе Письмо, переконуючи, ніби знають його досконало. Більшість громадян не можуть нічого протиставити їхнім аргументам. У цій статті ми розглянемо, як розмовляти з членами цієї секти.    Вступати в суперечку зі Свідками Єгови не потрібно…   Так кажуть священики. Краще мовчки піти далі. Можна побавитися в маленьку гру: якщо заговорили - значить, програли. На своїх зібраннях члени секти тренуються в полеміці й мають завчені відповіді на наші аргументи. Через це непідготовлена людина не може нічого протиставити їхнім завченим цитатам. Нам здається, що єговісти знають Біблію «від А до Я» на пам’ять. Та це ще не означає, що вони читали Святе Писання повністю. Там вивчають Писання специфічно. Читають журнал «Вартова башта», і для підкріплення написаного в цих журналах їм наводять вирвані з контексту цитати з Біблії. Пам’ятаєте слова святого Августина на початку статті? Останнім часом ситуація змінилася… Десь я чув, що керівники організації вирішили для своїх підлеглих перевидати Біблію в новій редакції. Там уже багато важливих цитат змінено. До цього вони користувалися звичайним Святим Письмом. Якщо якась цитата із Святого Письма суперечить доктрині Свідків Єгови - кажуть, що потрібно її розуміти в переносному значенні. Якщо починають «програвати» в суперечці, то перескакують на іншу тему або залишають вас у спокої. При розмові єговістів із людьми використовується багато маніпулятивних технік. Про завчені цитати, що дозволяють показати себе експертами, які знають напам’ять усю Біблію, я сказав.

     Психологічний прийом… У книжках із психології автори переконують, що ми скоріше послухаємо прохання чи піддамося впливу людини в формі, ніж звичайної. Людині охайній та гарно вдягненій важче противитися. Хто для вас більший авторитет за рівних інших умов: бабка на базарі чи людина в піджаку з «дипломатом»? Тепер я, здається, розумію чому вони так святково вдягнені. Якщо ви вже й вирішили вступати у суперечку зі Свідками Єгови, то тримайте, будь ласка з ними дистанцію (в прямому розумінні): не дайте, щоб вони стояли надто близько. Це ж чужі для вас люди. Хоча я настійливо раджу взагалі не вступати зі Свідками Єгови в суперечки, основні закиди сектантів ми розглянемо.

      «Християни ходять до церкви, але при цьому крадуть, перелюбствують і п’ють» Члени ж їхньої організації провадять побожне життя. Правда в тому, що не всі католики та православні регулярно ходять до церкви. Фактично вони вже у своїй вірі народилися. Практикуючі християни у своїй більшості намагаються жити праведно.

     Інквізиція… Це також частий аргумент наших опонентів. Звісно, Церква трохи «перегнула палицю», і папа св. Йоан Павло II за це вибачився. Ще Ісус Христос сказав: «Ти, Петре, - скеля, і на тобі збудую Я свою церкву, і ворота пекельні її не подолають». Там не сказано що не долатимуть, а не ПОДОЛАЮТЬ. Та й не така вже інквізиція була страшна. Вороги Церкви перебільшують її недоліки.

     Військова служба… Як ми знаємо, Свідки Єгови не служать в армії. Уявіть на секунду, що все населення країни перестане служити в армії. Та нас за кілька днів завоює будь-яка інша держава! Йоан Хреститель не радив воякам кидати свою службу, а тільки бути справедливими і не вимагати зайвого: «Питали ж його й вояки й говорили: А нам що робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю» (Лк 3, 14)

     Ваші священики люблять гроші… Нагадаю китайське прислів’я: «Одне дерево, що падає, робить більше шуму, ніж цілий ліс, який росте». Люди здатні перебільшувати деякі явища. За радянських часів достатньо було перейти в православ’я, і проблеми у католицького священика зменшувалися. Але вони стояли стійко і вибирали табори. Так що не все так погано. Потрібно за своїх священиків щодня молитися. Вони — наші полководці в боротьбі зі злом, і диявол насамперед б’є по них. Як казав один священик: «За вами ходить один чорт, а за нами десять». Хто щиро молиться за священиків, той їх не осуджує.

     Ваші люди багато п’ють спиртних напоїв... Тут треба мати голову на плечах, а не повністю забороняти вино. Як казав святий Йоан Золотоустий: «Вино є діло боже, а пияцтво - диявольське».

     Ісус Христос був не розіп’ятий на Хресті, а повішений на стовпі… Але Книга Книг каже по-іншому: «А коли назнущалися з Нього, зняли з Нього плаща, і зодягнули в одежу Його. І повели Його на розп’яття. А виходячи, стріли одного киринеянина, Симон на ймення, його змусили нести для Нього хреста» (Мт 27, 31‑32)» Або ще: «І, нісши свого хреста, Він вийшов на місце, Череповищем зване, по-гебрейському Голгофа» (Йн 19, 17)». Або ще: «І як Його повели, то схопили якогось Симона із Киринеї, що з поля вертався, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом» (Лк 23, 26)». Або: «А хто побіч проходив, то Його лихословили, головами своїми хитали й казали: Отак! Ти, що храм руйнуєш та за три дні будуєш, зійди з хреста, та спаси Самого Себе!» (Мк 15, 29‑30)». «Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я - розіп’ятий з Христом» (Гал 2, 19). Мені далі продовжувати? Священики-екзорцисти кажуть, що диявол та його слуги дуже бояться Хреста Господнього.

     Свідки Єгови кажуть, що ми покланяємось хресту, а це знаряддя тортур... Ну що ж, процитую апостола: «Бо слово про хрест - ГЛУПОТА ТИМ, ЩО ПОГИБАЮТЬ, а для нас, що спасаємося, сила Божа… ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв і глупоту для поган» (1 Кор 1, 18‑23)».

     Бог забороняє поклонятися зображенням того що на землі і на небі… Цю заповідь Бог дав після того, як люди покланялися ідолу у вигляді тільця. Але це не стосується зображень святих, Пречистої Діви Марії та Ісуса Христа. Ми не молимося до паперу чи фарби, на якому надрукована ікона. Коли, наприклад, дитина плаче над фотографією матері-заробітчанки, то має на увазі не папір та кристали срібла. До речі, ось найдавніші зображення Богородиці і Христа. Там є малюнки ще перших християн у катакомбах. А вони малювали, бо не знали, що через тисячу років виникне якась секта і виступатиме проти образів. Це стара церква V століття, і там також були образи. А новоявлена секта каже, що то неправильно.

     Декілька фактів про саму організацію Свідків Єгови... Істинна Христова Церква веде початок від Ісуса Христа. Святий апостол Петро висвятив своїх наступників покладанням рук, ті, своєю чергою, - своїх попередників, і так аж до наших днів. Це береже цілісність істинної Церкви. А якщо якийсь Чарльз Рассел зненацька оголосив, що він глава Церкви, то, як то кажуть, «вибачте мені». Цієї секти ніхто ніде до цього не чув. У жодному творі чи архіві ви про них не прочитаєте. Якщо інквізиція була така погана, то чому єговісти не виступили проти неї? Та тому що такої секти тоді ще не існувало! Правда, на це самі єговісти вишукують у Біблії слова про Свідків Єгови. Звичайно, що то не про них, бо ніхто ніде такої секти до Чарльза Рассела не знав. Це те саме, що я засную секту «Дванадцятьох апостолів» і усім буду показувати в Біблії згадку про 12 апостолів: мовляв, дивіться, це про нашу організацію Святе Письмо пише. Але багато людей на цей простий прийом попадаються.   Страшилки про кінець світу…    Якби вони читали Біблію повністю, то знали би, що дати кінця світу не знає ніхто, навіть Син, тільки Бог-Отець. А скільки разів вони вже призначали кінець світу за свою нетривалу історію! Зокрема, їхні провідники «призначали» кінець світу на 1914, 1925, 1931, 1941, 1942, 1975 роки. Але, як бачимо, кінець світу не настав. «Коли пророк промовив в ім’я Господнє, а його слово не збулось і не справдилося - то це слово не від Господа; самовільно відважився пророк говорити: ти його не бійся» (Втор 18, 22).

     Не вважають Пречисту Діву Марію Матір’ю Божою… Зверніть увагу на такий вірш: «І як тільки Єлисавета почула привітання Маріїне, то скинулось дитя в утробі її. І сповнилась Духа Святого Єлисавета, і озвалась голосно і сказала: Благословенна Ти між жонами, і благословен плід утроби Твоєї. І відкіля мені се, що Мати Господа мого прийшла до мене? Бо як тільки дійшов голос привітання Твого до ушей моїх, то кинулось дитя з радості в утробі моїй. І блаженна, що увірувала, бо справдиться сказане їй від Господа. І сказала Марія: Величає душа Моя Господа, і зрадувався дух Мій в Бозі, Спасі Моїм, що Він зглянувся на смирення Раби своєї: бо з сього часу ублажатимуть Мене усі роди» (Лк 1, 41-48) А також, зверніть на слова, які сказав Бог до сатани: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут 3, 15).

     Сприйняття імені «Єгова»… Католицька та Православна Церква не забороняють імені «Єгова». До речі, в Біблії згадують ще й інші імена Бога, зокрема Саваот, Елогім, Адонай, Ель Шаддай, Ель Еліон. «А Господь Бог Саваот, Його Ймення Господь» (Ос 12, 6). Але пам’ятайте, що всі чуда апостоли робили ім’ям Ісуса Христа, а не Єгови.!!! Після Воскресіння Христос з’явився апостолам і сказав: «У тих, хто увірує, будуть такі знамення: іменем Моїм будуть виганяти демонів, говоритимуть мовами новими, братимуть змій, а коли смертоносне щось вип’ють - не зашкодить їм, накладатимуть руки на хворих - і ті будуть здорові» (Мк 16, 15‑18).

      Не визнають Пресвяту Трійцю…        Кажуть що про Трійцю в Біблії немає згадки. Ну не знаю, я знайшов, і довго не шукав:

 «Ідіть і хрестіть всі народи в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»       (Мт 28, 19).

     Лицемірство Свідків Єгови підтверджує такий факт… Книгодрукування виникло не так давно; а сотні років до того книги писали вручну. Цим займалися монахи по монастирях. Уявіть собі, інколи на переписування однієї Біблії монах витрачав усе життя. А тепер, за останні 100-300 років, наплодилось сотні «християнських» сект. Вони беруть готову Біблію, яку для нас протягом тисяч років писали богопосвячені особи, і на її підставі доводять, що традиційні Церкви - неістинні. Скажіть, будь ласка: це не лицемірство? А де вони були, коли переписувалася Біблія? Наостанок напишу коротко, чим ця секта відрізняється від традиційних на наших землях Церков. Бо багато людей кажуть, що «вони також Богу моляться».

     Свідки Єгови: Не вважають Пречисту Діву Марію Матір’ю Божою, Ісус Христос не Бог а архангел, Не вірять у Пресвяту Трійцю, Папа римський для них антихрист, Всі чуда святих - це витівки диявола, За померлих не моляться, Не вірять, що людина має душу, Хрест не поважають, Не служать у війську, Категорично проти переливання крові, У їхній Біблії «сатана» пишеться з великої букви, а «Бог» із маленької, Вірять, що Ісуса не розіп’яли на хресті, а повісили на дереві, На вітання «Слава Ісусу Христу» відповідають «Добрий день», І багато іншого…

     P.S. Прочитав книгу Костянтина Хаpського «Пpактическое пpименение Эpиксоновского гипноза в бизнесе, пpоведении пеpеговоpов, pекламе, общении». Техніка «подвійне наведення тpансу - пеpевантаження». Це варіація техніки забалакування. Забалакують двоє людей, вони стоять обабіч від того, кого потрібно ввести в тpанс, говорять одночасно, багато, постійно. Пpи цьому жестикулюючи і торкаючись бідолахи. Навіть найстійкіший не може витримати і п’яти хвилин максимум. Справа в тому, що відбувається перевантаження по всіх модальностях: *мова двох людей одночасно перевантажує аyдіальнyю модальність, *жести і рухи - зорову модальність, *доторки - кінестетикy. За кілька xвилин мaкcимyм, звичайна людина входить у глибокий тpанс і готова сприйняти вашу пропозицію, зауважте - без контролю з боку свідомості, яка в цей момент, рятуючись від перевантаження, впадає в тpанс. Я не беруся стверджувати, що при агітаціях на вулиці відбувається гіпнотизування, та матеріал із книжки примушує задуматися…

«Страшна боротьба між Богом і дияволом відбуватиметься довкола сім’ї і шлюбу»

«Італійський президент Сержіо Маттаралла, підписавши закон про цивільні партнерства, підписав нове визначення шлюбу. Але ця норма закону не змінила реальність. Шлюб – це нерозривний союз чоловіка і жінки, який свою ціллю має з’єднання в любові шлюбних подругів і створення нового життя», - вважає кардинал Карло Каффарра Болонський, архиєпископ-емерит, засновник Папського інституту шлюбу й сім’ї Йоана Павла ІІ в розмові з італійським виданням «La Nuova Bussola Quotidiana».

     Кардинал Каффарра також зазначив, що голови італійських територіальних комун мають мати право відклику сумління, оскільки, прийнявши участь у створені цивільного партнерства, вони б стали учасниками морально нелегітимного акту. Одним із головних джерел сучасної кризи сім’ї на Заході Архиєпископ-емерит вважає процес «дебіологізації» людини, коли відкидається істина про те, що людське тіло має своє об’єктивне значення і мову, а кожній окремо взятій людині надається «право вибору». Так у свідомості Заходу розривається зв’язок між життям і мовою. Кардинал Каффарра також пригадав, що коли у 80-х роках минуло століття він мав розмову із с. Луцією, однією із Фатімських візіонерок, то сестра йому сказала, що страшна боротьба між Богом і дияволом відбуватиметься саме довкола сім’ї і шлюбу. Також вона сказала, що ті, які боротимуться за шлюб і сім’ю, будуть переслідувані, але вони не мають чого боятися, бо Богородиця вже розчавила голову пекельного змія.

     Ми живемо у неймовірній ситуації, - вважає емеритований Болонський архипастир, - ще ніколи шлюб не був позбавлений свого правдивого визначення. У цей спосіб сатана кидає виклик Богові: Ось бачиш, Ти пропонуєш свій акт творіння. Але я зроблю йому альтернативу. І тоді побачимо, що скажуть люди, чиє творіння краще, моє чи Твоє».

     Церква бореться за шлюб, бо Сам Господь підніс його до рівня Таїнства. Сам Христос об’єднує шлюбних партнерів. І це не метафора: шлюбний союз людських партнерів знаходиться у Союзі Христа І Його Церкви, але й навпаки, Союз Христа і Церкви проявляє себе в людському шлюбі. Нерозривність шлюбного зв’язку не є моральним питанням – це питання сутнісне. Таїнство настільки преображує чоловіка і жінку, що вони більше не є двоє, аодне, єдине. У теперішній ситуації, на думку кардинала, Церква має звіщати євангельську істину про шлюб, катехизувати і то не тільки словами. Питання освіти, яка говорить істину про шлюб, зараз стає головним питання християнського світу.

     Іспанський кардинал, архиєпископ Валенсії Антоніо Каньїсарес Льовера потрапив під жорсткий удар, бо звернув увагу на небезпеку «ґей-імперії» та відважився говорити про небезпеки гендерної ідеології.

      ЛГБТ-товариства погрожують кардиналові судовими переслідуваннями через, начебто, використання ним «мови ненависті», пише ватиканський кореспондент видання «Crux» Інес Сен-Мартін. Іспанія вважається однією з найприхильніших до ЛГБТ країною, а антидискримінаційні закони, які включають поняття «гомофобні заяви», ухвалені там ще 1996 року. Адвокати кардинала Каньїсареса в прилюдній обороні кардинала цитують документи, підписані Папою Франциском, у яких Понтифік також захищає традиційну сім’ю і критикує гендерну ідеологію. Захисники вказують, що якщо іспанський кардинал - «гомофоб», то «гомофобом» є також і Папа.

У своїй доповіді в Інституті Йоана Павла ІІ, що була виголошена 13 травня цього року, кардинал Каньїсарес сказав, що майбутнє суспільства визначається сім’єю:

«З одного боку, вона (сім’я) є найбільш вартісною суспільною установою; принаймні, згідно з анкетами, навіть між молоддю.

А з іншого - вона перебуває пі двелетенською небезпекою, серйозними відвертими та прихованими загрозами…

Маємо законодавство, яке противиться сім’ї, маємо діяльність політичних і суспільних сил, маємо рухи й акції ґей-імперії, а також ідеології, як, до прикладу, радикальний фемінізм або найнебезпечніша для родини гендерна ідеологія», ‑— сказав тоді кардинал Канісарес.

      Майже одразу після цієї доповіді ЛГБТ та феміністичні організації розпочали переслідування кардинала. Бачачи реакції, кардинал Каньїсарес опублікував свою доповідь повністю, давши їй заголовок «Чи захист сім’ї це гомофобія?» Кардинал також звернувся з відкритим листом, у якому наголосив, що цензура й засудження, які йдуть від деяких ЗМІ, та напади організацій і політиків нагадують певні фази іспанської історії, коли проповідники та доповідачі були цензуровані й засуджувані. Минулої неділі, кардинал Каньїсарес у проповіді закликав католиків не дотримуватися несправедливих законів, що ґрунтуються на найруйнівнішій ідеології за всю історію людства. Це - гендерна ідеологія, яку глобальні гравці намагаються нав’язати світові через запровадження законів, яких ми не маємо права дотримуватись. «Зобов’яжімося свідчити Божу присутність у цьому світі. Не біймося говорити про Бога, або носити ознаки нашої віри», — закликав кардинал присутніх. Він зауважив, що суспільний простір не є нейтральним. Адже на багатьох місцях чуються брехня та напади на християнську віру й Церкву; посилюються і напади на свободу віросповідання.  

ПЕРЕПРОСЬБА ПРЕСВЯТОГО СЕРЦЯ ІСУСОВОГО

     Пій XI звелів відчитувати цей акт надолуження кожного року в усіх католицьких церквах і монаших каплицях у дні свята Христового Серця. Це має бути надолуження за гріхи народів. Добре відчитувати цю молитву кожної першої п’ятниці місяця, щоб перепросити Христове Серце за всі зневаги, завдані протягом місяця грішниками, безбожниками і лихими християнами. Пресолодкий Ісусе, люди відплачують Тобі забуттям, недбалістю і погордою за Твою безмежну любов. Тому припадаємо навколішки перед Твоїм престолом, щоб оцим поклоном виправити болючу байдужість і кривди, яких зазнає Твоє любляче Серце. На жаль, ми самі спричинилися до цих негідностей, які тепер всім серцем оплакуємо. Водночас благаємо в Тебе прощення і заявляємо, що ми готові своїм добровільним надолуженням покутувати не тільки за свої провини, але й за гріхи тих, що зійшли з дороги спасіння і через свою впертість відмовляються повернутися до Тебе, свого Пастиря і Вождя. Хочемо покутувати за тих, що відреклися хресних обітів і скинули з себе солодке ярмо Твого закону. Ми будемо покутувати за кожну зневагу, за численні гріхи проти християнської скромності в одязі і поведінці; за брудні зваблювання невинних до гріха; за часте зневаження неділі та святкових днів; за зневаги, якими люди ображають Тебе і Твоїх Святих. Бажаємо теж покутувати за зневаги, яких зазнають Твій Заступник на землі і священики, за свідоме нехтування і жахливі святокрадства, яких люди допускаються проти Пресвятої Євхаристії, що є тайною Твоєї любові. Вкінці хочемо покутувати за публічні злочини народів, які порушують права і поборюють авторитет Церкви, яку Ти заснував.

     Предобрий Ісусе, якби ми могли своєю кров’ю відпокутувати за всі ті мерзоти! Нам це не під силу, тому як надолуження за всі ці зневаги приносимо Тобі жертву, яку Ти Сам приніс на хресті Своєму предвічному Отцеві і донині щоденно приносиш на престолі в часі Літургії. Жертвуємо Тобі це надолуження разом з надолуженням Твоєї Діви-Матері, всіх Святих і всіх праведних душ, які ще перебувають на землі. З допомогою Твоєї ласки щиро обіцяємо, наскільки зможемо, покутувати за те, що люди нехтують Твоєю любов’ю; за свої власні гріхи і за гріхи всіх людей. Відтепер бажаємо провадити життя, наскрізь натхненне вірою і чистотою, непохитною вірністю євангельським заповідям, особливо заповіді братньої любові. Обіцяємо докласти всіх зусиль, щоб інші не зневажали Тебе. Будемо старатися повернути до Тебе якнайбільше душ.

Любий Ісусе, прийми це надолуження заради заступництва Преблагословенної Діви Марії, яка для нас є взірцем. Дай нам ласку витривалості, щоб ми до смерті залишилися вірними своїм обов’язкам і Тобі, й так дійшли до щасливої вічності, в якій ти повік царюватимеш з Отцем і Святим Духом. Амінь.    

ВШАНУВАННЯ ХРИСТИЯНАМИ СПАСИТЕЛЕВОГО СЕРЦЯ

      В українській мові слово "серце” викликає уявлення про почуття, а в єврейській – воно означає усю внутрішню суть людини. Це поняття в євреїв стосується не лише почуттів (Іс 65, 14), а й згадок і думок, намірів і рішень тощо. Біблійне значення серця - це те місце, де людина зустрічається з Богом, і ця зустріч остаточно здійснюється у людському Серці Божого Сина... Святий Тома Аквінський казав, що "через Серце Христове сприймається Святе Письмо, яке відкриває Серце Христове. Це серце було закрите перед страстями, тому що Письмо неясне. Але після страстей Святе Письмо відкрилось, бо ті, хто віднині його розуміє, знають і розрізняють, як треба тлумачити пророцтва”. У Біблії, до речі, серце згадане в різних місцях понад тисячу разів... На серці і його переміні зосереджене східне богослов'я. Згідно зі св. Амвросієм, Церква народилася з пробитого Серця Христа, подібно як Єва була створена з ребра сплячого Адама. Ісусове любляче Серце - це дар і осередок усіх християнських сердець. Воно є немовби палаючим вогнищем, де запалюються ті душі, які досягають у цьому нелегкому житті висот досконалості. Чимало Божих угодників були палкими шанувальниками ласкавого Серця Божественного Спасителя Ісуса Христа. Це і св. Бонавентура, і св. Альберт Великий, і св. Ґертруда, і св. Франциск Салезій та ін.

     Христове Серце - це символ любові, незаплямованої егоїзмом, який так нам, грішним, притаманний... Гарно роз'яснив вірним суть поклоніння Христовому Серцю Папа Пій XII у своїй змістовній енцикліці "Про почитання Пресвятого Серця Христового”. У ній він акцентує свою увагу на тому, що це богоугодна набожність, яка узгоджується, без сумніву, зі вченням Нового Завіту та церковним Переданням. Святійший Отець зазначає, що вже його найближчий попередник Папа Пій XI запевняв, що почитання Пресвятого Христового Серця є дуже похвальним і успішним засобом, щоб оживити християнську побожність. А в енцикліці "Всемилостивий Відкупитель” він наводить такі повчальні слова: "У цьому набоженстві міститься увесь зміст релігії, тим самим воно служить за правило досконалого життя, бо воно якнайлегше веде до вникнення і пізнання Ісуса Христа, воно нахиляє душі до палкої любові і до вірнішого наслідування Христа”. Папа Пій XII пише, що Церква завжди відверто відкидала закиди, немовби це почитання було занадто тілесне (натуралістичне) і надто чуттєве (сентиментальне). Святійший Отець висловився з того приводу, що йому жаль, бо як у минулому, так і тепер таке шляхетне набоженство належно недооцінюють деякі християни; часом навіть і ті, котрі вважають себе дуже ревними у справах католицької віри...

      Український люд здавна виявляв свою відверту любов до Спасового Серця. Раніше набожність називалася вшануванням зраненого Христового Боку. Вшанування Ісусового Серця в Україні таке давнє, як і християнство. До вшанування Христового Серця горнулися Митрополит Андрей Шептицький, о. Ізидор Дольницький та ін. Звеличують повсюдно Боже Серце Апостольства молитви при багатьох католицьких церквах.  

ІСТОРІЯ СВЯТА ПРЕСВЯТОГО ІСУСОВОГО СЕРЦЯ

Від XIII ст. Під впливом великих містиків, таких як св. Бернард, св. Бонавентура, св. Альберт Великий, св. Франциск Салезій, св. Гертруда, й інші, починає розвиватися окреме вшанування Христових Ран. Уперше урочисто празник Серця Христового було відсвятковано за благословенням багатьох французьких єпископів 20 жовтня 1672 р. Відомим у християнському світі є той факт, що в 1674 р. Божественний Спаситель з’явився побожній монахині св. Маргариті Алякок (1647-1690), вказуючи на Своє Пресвяте Серце, яке сяяло неначе сонце, коли вона ревно молилася перед Найсвятішими Тайнами. Пресвяте Ісусове Серце оточувала корона із терня, гострі колючки якого символізували гріхи, котрими люди безпощадно Його зранюють... У Серце був устромлений хрест... Наш Божественний Спаситель при цьому мовив: "Це вже Моє останнє зусилля, щоб відвернути людей від сатани і притягнути їх до Моєї любові. Хто прийме цю набожність, той запровадить у своєму серці Царство Божої любові”.

     У 1685 р. заслугою св. Маргарити було посвячено перший вівтар на честь Пресвятого Христового Серця у Франції. Через 40 років у Франції нараховувалось аж 248 братств, які посвятили себе Спасителевому Серцю. Для підтримки цього культу отці Єзуїти поширювали про любляче Христове Серце брошури, символічні образи і т.п. Культ Серця Христового остаточно затвердив Папа Климентій ХІІІ у 1765 р. Під час вандейської війни роялісти носили зображення Пресвятого Серця Ісусового як амулет… У 1873 р. Франція була урочисто посвячена Господньому Серцю. А в 1875 р. Папа Пій IX посвятив Пресвятому Серцю увесь світ. Його наступник Папа Лев XIII, який, до речі, визнав цю набожність як "дуже похвальну релігійну практику", також посвятив Христовому Серцю увесь Божий світ 9 червня 1899 р., називаючи цю посвяту "найважливішим актом свого понтифікату". Того ж самого року цей понтифік встановив свято Христового Серця, наголошуючи, що в цій набожності "Католицька Церква знайде свою оборону та захист перед ворогами". Папа Пій ХІІ, в енцикліці від 15 травня 1956 р., у столітню річницю установи празника Христового Серця, дає догматичну основу цьому культу, опираючи його на Святе Письмо, науку святих Отців та літургійні джерела. Він вважає вшанування Христового Серця найкращим ліком на недуги серця і душі сучасного світу. "Де ж шукати за ліком, - каже папа, - на вид стільки лиха, що нині більше як у минулому так дуже мучить і окремих людей і родини і народи, а то й увесь світ? Чи можна знайти кращу набожність від вшанування Пресвятого Христового Серця...? Що може успішніше спонукати вірних християн до дійсного виконування євангельських заповідей у житті, як не любов Христа, що її щодня збільшує і підсилює вшанування Пресвятого Христового Серця?" В одній зі своїх появ св. Маргариті Алякок Ісус Христос, показуючи своє зранене Серце, сказав: "Ось, Серце, що так дуже полюбило людей і нічого не щадило, а навіть себе вичерпало й винищило, щоб тільки показати їм свою любов. А як відплату за те дізнаюся від них тільки невдячність через їх брак пошани і їхні святокрадства, через холод і погорду, що їх вони оказують мені у Пресвятій Тайні Любові".Тож по бажанні самого Христа ціллю набоженства Його Пресвятого Серця є відплачувати Йому любов'ю за любов та надолужувати за зневаги у Пресвятій Євхаристії. До особливих форм набожеств Христового Серця належать: Святкування празника Христового Серця, перші п'ятниці в місяці з винагороджуючим Святим Причастям і Святими годинами, щорічна віднова акту посвяти, посвята родини Христовому Серцю, інтронізація образу Христового Серця в родинах та нічні винагородні адорації Святих Тайн.

     Ісус Христос говорив: "Навчіться від Мене. Бо Я є тихий і покірний серцем!" (Мт.11, 29). Мусимо збагнути, що почитання Пресвятого Серця – це почитання Особи Воплоченого Божого Слова. Його Пресвяте Серце – досконалий символ чуттєвої, духовної, Божої і людської любові. На це вказують і Святе Письмо, і Отці Церкви. Тілесне Ісусове Серце символізує Спасителеву любов до нас, Божих дітей. Просімо в Господа, щоб не було тут, на землі, запеклих ворогів Його Найсвятішого Серця. Нехай люблячий Спаситель затріумфує, як і обіцяв св.. Маргариті Алякок, над тими, що поборюють цю милу і дорогу нам набожність, та щоб цілий наш народ одноголосно складав честь Його Пресвятому Серцю, благаючи:”Люд вкраїнський ввіки Твій, в Серці люд свій заховай”!

Правила поведінки в Церкві.

1. У церкву треба приходити за 15 хвилин до Богослуження, щоб належно себе приготувати.
2. У Церкві ні в якому разі не можна: розмовляти, сміятись чи ходити по Церкві під час Богослуження (без особливої потреби).
3. Під час Святої Літургії треба стояти в церкві, а не навулиці (можна навулиці якщо: в Церкві немає місця, вам погано коли ви стоїте в церкві, дуже жарко, або дуже холодно, але треба тоді її слухати ще побожніше тому що навулиці є на що відволікати свій розум)
4. Під час відправи не можна думати про що їнше крім роздумування тих молитов які співаєте (якщо чогось не розумієте, але знаєте що це співають на славу Божу то і це вам зарахується- Св. Августин
5. Жінки у Церкву повинні приходити у спідниці нижче колін ні вякому разі не в штанах (хай жінке не вдівається як чололовік... - Біблія) і не в коротшій спідниці ніж до колін. Також руки в жінки повинні бути покриті по лікоть і плечі повинні бути накриті. Голова обов'язково повинна бути покрита (в одружених жінок).
6. Чоловіки у Церкву повинні приходити в штанах (не в шортах і тд) і в сорочці (не в футболці). Також чоловіки повинні знімати головні убори.