Вийти заміж... Цікаві історії…

Вийти заміж не напасть, як би замужем не пропасти… (приказка)

     «Мені вже скоро 30 років, а я все ще незаміжня! Але ж мені треба народжувати, поки можу! Я хочу дітей і хочу чоловіка, щоб жити сім'єю! Я свою сім'ю хочу! Чому мені Бог не дає чоловіка?! Адже я все роблю: до церкви ходжу кожної неділі, молюся, пости дотримуюся, часто сповідаюся, але Він мене не чує », - з відчаєм говорять багато дівчат. «І не те, щоб молодих чоловіків немає. Вони є, але до сімейного життя багато хто з них не придатні. Їм нічого не треба, ні сім'ї, ні дітей, аби із задоволенням провести час і все. Прямо тупик якийсь! А вже православних хлопців щось взагалі мало, та й ті якісь інфантильні: і одружуватися не одружуються, і в монастир не йдуть»- обурюються дівчата.

     «Може, я неправильно живу? Напевно, сильно скромна. Треба активніше включатися в пошуки чоловіка. Взяти цю справу в свої руки, бути наполегливішими»- вирішують деякі. І дійсно, у когось це виходить. Знаходиться людина, начебто порядна, каже, що любить. Одружуються. І що ж з цього мають?...

     Історія перша…   Людмила 28-ти років поставила собі за мету: в цьому році вийти заміж. Скільки можна самотньо жити! Нехай життя з першим чоловіком не вдалася, але пройшло вже 5 років, душевні рани зажили, дитина підростає, їй потрібен батько. Чекати, поки на неї хтось зверне увагу і захоче взяти в дружини, більше здається неможливо. Треба діяти. Вона дала оголошення в газету. Відгукнулося понад 30 чоловіків. Після всіх зустрічей з претендентами і вибору залишився один, правда, невисокий і худенький, а вона жінка велика, але нічого, зате мужик в будинку, всю чоловічу роботу нарешті переробить.

     Переробив він всю роботу чи ні, історія замовчує. Але вже через місяць вона з синцем ходила. А через рік кошмарного життя з ним вирішила таємно від нього продати свою однокімнатну квартиру і бігти в інше місто. Що і зробила. А інакше могла б розлучитися не тільки з квартирою, а й з життям.

     Історія друга…   Анна (29 років) повинна була незабаром отримати квартиру. Підходила її черга. Їм з дочкою по закону належало виділити двокімнатну квартиру. Кількість кімнат Анну не влаштовувала і вона вирішила терміново вийти заміж, народити ще одну дитину і тоді їй повинні будуть дати трикімнатну квартиру. Задумано - зроблено. Незабаром їй зустрівся молодий чоловік, правда, молодший за неї на 7 років, але, здавалося, любить її, відданий їй і виконує всі її побажання. Вони одружилися.

     І тут в її спокійному налагодженому житті стали відбуватися одна за одною різні пригоди і все чомусь неприємні. Почалося з того, що на нього напали, побили і пограбували, причому зникли обидві обручки, а він потрапив до міліції. Анна незважаючи на те що була вже в положенні, влаштувалася ще на одну роботу. Заробила і оплатила за нього штраф і купила нові обручки. Тут би їй задуматися. Але вона вирішила: це була прикра випадковість, і влаштувала його на роботу водієм. Незабаром він потрапив в аварію, розбив машину і когось збив. За що його посадили. Поки він сидів, вона народила дочку і отримала жадану 3-кімнатну квартиру. Весь цей час підтримувала його як морально, так і матеріально. Заплатила за ремонт машини, носила йому передачі. Сама ж постійно підробляла, ким могла, незважаючи на те що у неї немовля.

Вона сподівалася, що після того, як він вийде, вони заживуть заможно і щасливо. Але цього не сталося. У зоні він підірвав своє здоров'я, в тому числі і психічне, і став абсолютно неадекватним, особливо, коли вип'є. Часто влаштовував скандали і істерики, бив її, бігав за нею з ножем чомусь в голому вигляді. Нарешті, вона зрозуміла, що кращого чекати не доводиться, та й старша дочка висунула їй ультиматум. Анна його вигнала і поселила окремо в квартирі. Але він не відставав від них, періодично приходив, влаштовував скандали. За кімнату не платив. Платила і утримувала його вона. В кінцевому рахунку, довелося їй продати свою, такою дорогою ціною отриману квартиру, і виїхати далеко на північ, купивши на ці гроші стару однокімнатну. Ось тільки два приклади прояву свавілля з безлічі випадків, коли «за всяку ціну» виходять заміж. Ну, вийшла. А далі що? Останнім часом стало модним знайомство по інтернету. І, напевно, це добре. Але буває і так…

     Історія третя…   Марина і Андрій познайомилися по Інтернету. Вони цілий рік переписувалися, сподобалися один одному: обидва підходять один одному по інтелекту, цікавляться одними і тими ж телевізійними передачами, книгами, на багато чого в житті дивляться однаково і т. д., У них спільна любов - комп'ютер. При зустрічі вони ще більше зійшлися за характерами. Одружилися. І раптом, все кудись зникло: і бажання спілкуватися, і бути разом, і спільні інтереси. Діти теж чомусь не з'являлися. Андрій все більше мовчки сидів біля комп'ютера, йому не хотілося зайвий раз розмовляти з дружиною. А їй вже недостатньо було комп'ютера, їй хотілося більше живого спілкування, уваги, розуміння, нарешті. Вони все далі віддалялися один від одного. Нарешті вона вирішила поїхати в своє місто, яке вона залишила заради нього. Там залишилися її батьки, подруги, її більш повноцінне в емоційному плані життя.

     Може, їм треба було поставити в різних кімнатах 2 комп'ютери і спілкуватися через інтернет? Тоді, можливо, вони і досі жили б разом, тобто, вчотирьох: він, вона і 2 комп'ютери? Але чи була б це сім'я? Прояв ніжності і любові по інтернету, виявляється, не те ж саме, що безпосередньо в спілкуванні. Та й відповідальність за прояв своїх почуттів інша. Одна справа написати слово «люблю», інше - відчувати любов, ще інше - любити. Одна справа писати ніжні слова, інше - відчувати ніжність до людини і інше - бути ніжним. Так що і інтернет не рятує від самотності. Подивимося на проблему з іншого боку.

     Молоді чоловіки, в свою чергу, також шукають свою половинку, і у них теж свої претензії. «Зараз немає порядних дівчат, вони всі думають тільки про себе, їм всім потрібні тільки багаті чоловіки, вони всі прагнуть командувати і не хочуть підкорятися чоловікові. А у юнаків особливі претензії». 

СЬОМА ЗАПОВІДЬ БОЖА

У сьомій заповіді Бог забороняє завдавати шкоди власності ближнього.  Власністю є все, що придбала людина чесним шляхом для того, щоб жити (гроші, одяг, дім, продовольчі товари і т. д.).

ПРАВО НА ВЛАСНІСТЬ.

     Кожна людина має право здобувати собі чесним шляхом особисту власність. Вона необхідна їй для того, щоб забезпечити старість, на випадок нещастя, або для того, щоб утримувати свою родину. Без особистої власності між людьми постійно виникали б суперечки, непорозуміння, небажання працювати, а внаслідок цього не могло би бути мови про прогрес і удосконалення суспільства. Несправедливо відбирати в людини те, що вона заощадила для себе або здобула в поті чола.

Люди завжди і всюди мали особисту власність. (Доказом цього є найдавніші закони щодо охорони власності).

Якщо людина має природне право охороняти своє життя, то повинна також мати право здобувати і володіти засобами, необхідними для забезпечення потреб своїх і своєї родини. Якщо б людина не мала постійної власності і змушена була б щохвилини міркувати про те, як вижити, що ж тоді сталося б у випадку хвороби або якого-небудь нещастя? Неможливим було б також здійснення прагнення людини до вічної мети. З огляду на слабкість людської природи особиста власність є просто необхідною; без неї не було бо спокою між людьми і, зрештою, в людей пропало би бажання працювати. На основі цього бачимо, що право на власність є проявом Божої волі так само, як шлюб і влада.

Особисту власність здобуваємо собі чесним шляхом: працею, купівлею, отримавши її в дар або у спадщину.

     Людина не отримує від природи права на якісь земні блага. Це право вона повинна спочатку здобути собі (Штикль). Передусім вона здобуває його працею. Якщо земля та її мешканці є "власністю Бога" (Пс. 24, 1), бо вони є витвором Бога, то повинно бути власність людини те, що є її витвором. Отже, власність є нічим іншим, як лише наслідком тяжкої праці. Власність можна отримати як подарунок. Бог теж обдаровував людей; Авраамові, напр., та його нащадкам обіцяв землю Ханаан (Буття 12, 7). Патріархи дарували своє майно первородному синові, благословляючи його. Заповіти і спадщина існують і в наш час. Хто володіє маєтком, повинен завчасно скласти заповіт, аби запобігти будь-яким суперечкам, якщо би Бог покликав його несподівано з цього світу. Хто ж цього не робить, змушений буде відповідати за свою недбалість. Однак, не можна здобувати власність нечесним шляхом, напр., за допомогою шахрайства або злодійства і т.п.

     Держава не має права відбирати особисту власність; вона може лише, із справедливих причин, обмежити нагромадження особистої власності або користування нею.

     Звичайно, держава не є якимось надвласником усіх благ. Вона зобов'язана лише оберігати особисту власність, але не має права розпоряджатися нею. Не громадяни є для держави, але держава для громадян. Держава не має також права нікого ображати, а, навпаки, повинна дбати лише про добро кожного свого громадянина. Якщо держава, з огляду на суспільне добро, примушує когось віддати їй свою власність, то зобов'язана дати за це відшкодування.

     Держава також не має права забирати церковне добро, а якщо це робить, то чинить несправедливо. "Відібрати щось у людини - це злодійство, але забрати щось у Церкви - це святотатство" (св. Єр.). Церква проголосила анафему тим, хто осмілюється грабувати церковне добро; лише після відшкодування ними скоєного Папа може звільнити таких від тієї кари (Соб. Трид. 22, 11). У свою чергу, держава зобов'язана в ім'я Бога дбати про благо своїх громадян; отже, має право вдосконалювати законодавчі акти щодо приватної власності. Держава може накласти на більш забезпечених вищі податки, які є необхідними для загального добра. Завдяки високому оподаткуванню надмірного капіталу, держава може врегулювати загальні потреби суспільства. Держава зобов'язана оберігати майно громадян, отже, може зобов'язати їх до справедливого користування надлишками на благо потребуючих.  

Patriarch Sviatoslav on the Catechism

«Саме в УГКЦ безперервно упродовж 1030-ти років скарб віри передавався від одного покоління до іншого»

У найтяжчі часи випробувань, коли наша Україна була обдерта з усього свого блага, наші діди і прадіди не втратили скарбу віри. І тому наша Церква упродовж тих 1030 років не тільки була захисницею, душею українського народу, не тільки була державницькою Церквою, але Церквою державотворчою. На цьому наголосив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав перед стотисячною спільнотою прочан Загальнонаціональної прощі до Зарваниці.

На прощу до Зарваниці, яка цього року присвячена 1030-річчю Хрещення Русі-України, з’їхалися прочани зі всієї України та цілого світу: країн Європи, США, Канади, Аргентини, Австралії.

Архиєрейська Літургія, яку очолив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, була присвячена молитві за мир та цілісність України. На прощу також прибув помолитися Президент України Петро Порошенко. Численні прочани привітали очільника держави оплесками.

У проповіді Предстоятель Церкви відзначив, що віра – найбільший скарб, який проголошує сьогодні Христове Євангеліє. «Коли людина знає, в кому єдиному сповнення її мрії, коли вона може торкнутися того, кого шукає, щобільше, коли може дозволити своїй мрії торкнутися її, – стаються чуда», – сказав Глава Церкви.

Ми прибули сюди з різних куточків України та світу, щоби відсвяткувати 1030-ту річницю Хрещення України. «Й ось сьогодні в Зарваниці ми дякуємо, що 1030 років у наших сім’ях від одного віруючого серця до іншого дар християнської віри саме в нашій Церкві передаємо як найбільший скарб нашого народу. Ми сьогодні дякуємо Богові, що саме Українська Греко-Католицька Церква сподобилася бути спадкоємницею, правонаступницею князя Володимира і його святого Хрещення», – сказав проповідник.

Саме в нашій Церкві, переконує духовний лідер греко-католиків, безперервно упродовж 1030-ти років цей скарб віри передається з вуст в уста від одного покоління до іншого. «У найтяжчі часи випробувань, – сказав проповідник, – у часи татарської навали, в час іноземних панувань, коли наша Україна, наша земля була обдерта з усього свого блага, з усіх своїх скарбів, наші діди і прадіди не втратили скарбу віри. І тому наша Церква упродовж тих 1030-ти років не тільки була захисницею, душею українського народу, не тільки державницькою Церквою, але Церквою державотворчою».

«Навіть тоді, коли не було іншої земної інституції, – продовжив Предстоятель, – яка би могла захищати права свого народу, бути його голосом на увесь світ, пастирі й очільники нашої Церкви були вустами народу, в якого забрали голос, вустами людей, в яких забирали право на існування. Саме через те, що Церква передавала, робила можливим кожному українцеві торкнутися Ісуса, саме тому в часи Радянського Союзу, коли інші Церкви спадкоємниці Володимирового Хрещення перестали представляти інтереси свого народу, саме наша Церква перетворилася на найбільшу групу суспільної опозиції до атеїстичної комуністичної влади. Ми змогли вистояти, зберегтися як народ від розчинення в тому загальному казані так званого радянського народу. І вийшли переможницею як Церква над безбожним атеїстичним режимом».

Також прочани прибули до цього святого місця, як сказав проповідник, щоб зустрітися не тільки один з одним, прийшли, щоб зустрітися насамперед із Богородицею, нашою Матір’ю, яка ніколи нас не покидала. Прийшли, щоб молитися перед Її чудотворною Зарваницькою іконою, яка є свідком всього сказаного.

«Просімо нашу Богородицю, щоби через Її молитви, через заступництво і молитви віруючих сердець нашої Церкви, Господь торкнув наш народ. Щоб те, про що ми так молимося й мріємо, стало дійсністю в нашому житті», – попросив Глава Церкви.

На Літургії також спільно молився кардинал Гуалтьєро Бассетті, Президент Єпископської Конференції Італії, в єпархії якого сьогодні перебуває близько півмільйона українців.

«Гадаю, – сказав Блаженніший Святослав, – не один італійський душпастир запитує українців, про що ви мрієте? А про що сьогодні мріють українці? Найперше – про мир. Принесли на сьогоднішню прощу, можливо, те найбільше прагнення – прагнення, аби закінчилася війна. Люди вміють починати війни, а мир походить тільки від Бога».

«Українці мають ще одну мрію, – зауважив Предстоятель. – У нас тут стоїть пам’ятник українським заробітчанам. До Аргентини, Канади, США 100 років тому виїжджали також їхні прабатьки. Але вони з собою везли у світ найбільший національний скарб України – віру в Бога. Українці сьогодні мріють, щоб Україна ніколи його не втратила. Ніде, де є українці», – сказав Блаженніший Святослав.

Глава Церкви наголосив, що найбільший скарб, який ми одержали від князя Володимира, – запорука нашої перемоги, запорука того, що Україна була, є і буде. Але лише тоді, коли залишиться християнською.

Глава УГКЦ до Президента: «Вітаємо все, що робиться для єдності православних, але з настанням автокефалії для УГКЦ нічого не зміниться» Українська Греко-Католицька Церква не байдужа до того, що діється між православними. Ми вболіваємо над їхніми поділами і вітаємо все, що можна зробити для їхньої внутрішньої єдності. Таку думку висловив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав під час Загальнонаціональної прощі до Зарваницької чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, реагуючи на слова Президента про прагнення досягти автокефалії Української Помісної Православної Церкви.

«Ми, як греко-католики, вважаємо це внутрішньою справою Православної Церкви», – зауважив духовний лідер греко-католиків. «Для УГКЦ, – наголосив Блаженніший Святослав, – з наданням автокефалії нічого не зміниться. Але ми будемо шукати всі можливі шляхи, в дусі екуменічної концепції нашої Церкви, для досягнення єдності між усіма християнами, між усіма частинами Київської Церкви Володимирового Хрещення».

На переконання Глави УГКЦ, ми мусимо разом дбати про добро нашої держави, а відтак шукати шляхів до відновлення первинної єдності Київської Церкви, як це було 1030 років тому. Це – наше завдання як християн, як спадкоємців цього Хрещення.

«Дякуємо за ваше запевнення, що наша Церква буде користуватися всіма правами і не будемо примушувані ставати конфесійно православними, як дехто собі думає. Бо деякі наші люди не розуміли, чому депутати греко-католики голосують за Помісну Православну Церкву, і запитували, чи тоді, коли вона вже буде нас не змушуватимуть до неї переходити? Ми кажемо: "Ні, не будуть!"», – зазначив Глава УГКЦ.

Президент України Петро Порошенко в Зарваниці: «Як православний почуваюся тут надзвичайно затишно» Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, запрошуючи до слова пана Президента, сказав: «Він так само змок, як ви (в Зарваниці падав дощ). І прийшов на молитву за Україну разом зі своїм народом. Вітаємо вас як Очільника нашої держави, як Головнокомандувача Збройних сил України, як того, кому Господь поклав на плечі обов’язок захищати свою державу і будувати її».

У слові Петро Порошенко відзначив, що особливе місце в українській історії посідає Українська Греко-Католицька Церква. «Вона забезпечила постійну комунікацію із західноєвропейською християнською спільнотою. Вона вже багато століть опікується українською паствою. У часи, коли Україна була бездержавною і розділеною між сусідами, саме УГКЦ, особливо в часи владарювання митрополита Андрея (Шептицького), на основі церковної структури створила прообраз українського національного організму… Священики, їхні сини, їхні онуки цілими династіями формували українську інтелігенцію», – вважає Очільник держави.

«Ви, Ваше Блаженство, – продовжив пан Порошенко, – слушно казали про великого митрополита Шептицького як про етнарха українського народу, як про батька української нації, дух, думка, молитва якого вийшли далеко поза межі історичного періоду, в якому він служив Богові й людям.

Наступник митрополита Шептицького – Йосиф Сліпий, який народився в цих краях, об’єднав українську діаспору та перетворив її на могутній чинник на шляху України до нашої незалежності. Переказують, я це почув тут, що в дитинстві, коли він захворів, мама на руках понесла дитя до Зарваниці, довго тут молилася… І сталося чудо зцілення майбутнього Патріарха».

Національне відродження 80-х років минулого століття, за його словами, почалося із відродження УГКЦ. Услід за Церквою з катакомб вийшла і ціла Україна. Українська Греко-Католицька Церква весь період свого служіння, заплативши кров’ю святих мучеників, непохитно відстоює віру Христову й українську державність.

«Я хотів би віддати належну шану кардиналові Любомирові (Гузару). Ми всі пам’ятаємо його великим моральним авторитетом і вчителем. Моя окрема подяка вам усім за велику волонтерську роботу, за ту допомогу, яку ви надаєте Збройним силам України», – подякував Президент.

Звертаючись до прочан, Очільник держави відзначив, що десятки тисяч вірних Української Греко-Католицької Церкви щороку прямують до Зарваниці. Прямують день, два, тиждень, пішки, під дощем, щоб об’єднатися тут у спільній молитві. «Зарваниця – одне з найвідоміших святих місць в Європі, у світі, яке у братолюбному дусі християнської єдності відкрите для вірних інших Церков.

 Мені розповіли, що днями, на Івана Хрестителя, тут молилися православні Тернопільщини. А на Успіння прибудуть православні паломники з Івано-Франківщини.

                     І я, православний українець, почуваюся тут, серед вас, надзвичайно затишно...

                                   Чому?                   Бо ми з вами молимося за мир…

Ми з вами молимося за Україну.

           І я впевнений та переконаний – Господь почує нашу молитву»,

                                                                                  – запевнив Глава держави.

Наприкінці Президент Петро Порошенко подарував Балеженнішому Святославові - євхаристійний набір.

 «У цей дуже урочистий день, зокрема і для мене, бо я сьогодні вперше тут і перебуваю під великим враженням від нашої спільної молитви», – додав пан Порошенко.

Глава УГКЦ подякував пану Президентові за спільну молитву і подарував на згадку копію Чудотворної ікони Зарваницької Богородиці.

«Вона – свідок неподіленої Київської Церкви»,

                                                                         додав Блаженніший Святослав…

The Holy Spirit who Proceeds from the Father

97. In  teaching  about  the  Person  of  the  Holy  Spirit,  the  Fathers  of  the  Church emphasize first and foremost what differentiates the Person of the Holy Spirit from the Persons of the Father and the Son, that is, that the Holy Spirit proceeds (in Ukrainian, iskhodyt; in Greek, exporeutai) from the Father. In conciliar unified fashion, they professed this belief through the Symbol of Faith: “I believe ... in the Holy Spirit, the Lord, the Giver of life, who proceeds from the Father.” On the procession of the Holy Spirit, Saint Cyril of Alexandria teaches: “The Holy Spirit is the  one  [who]  ...  pours  forth  from  God  the  Father,  through  the  Son,  and shows to us his existence, in the image of breath of the mouth” (Cyril of Alexandria, Dialogues on the Holy and Consubstantial Trinity, 2)
98. The  Holy  Fathers  made  a  distinction  between  the  interior  life  of  the  Most Holy Trinity and the revelation of the Trinity in creation. In the Most Holy Trinity, the Holy Spirit proceeds (in Ukrainian, iskhodyt; in Greek, exporeutai) from  the  Father—the  one  and  only  Source  of  the  Most Holy Trinity. When the Holy Fathers spoke about the action of the  Persons  of  the  Trinity  in  creation,  they  professed  that  the  Father  sends the Holy Spirit “through the Son”(See Gregory of Nyssa, On the Life of Saint Gregory the Wonderworker). Saint Cyril of Alexandria, professing this very same faith, explained this sending of the Holy Spirit “through  the  Son”  as  the  fact  that  the  Holy  Spirit  “comes  from  (in Ukrainian, походит; in Greek, προεναι) the Father and the Son” (See Cyril of Alexandria, Thesaurus on the Holy and Consubstantial Trinity) This interpretation was emphasized by the Fathers of the Council of Florence: “Some [were] saying the Holy Spirit comes from the Father and the Son, others saying the Holy Spirit comes from the Father through the  Son.  All  were  aiming  at  the  same  meaning  in  different  words”(Council of Florence, Bull Laetentur caeli [Let the Heavens Rejoice] ( July 6, 1439)). This opinion was also expressed in the Articles of the Union of Brest: “The Holy Spirit ... proceeds from one Source, as if from a well-spring, from the Father, through the Son”(Articles of the Union of Brest, 1).

From Christ Our Pascha, 

the Catechism of the Ukrainian Catholic Church

Папа Франциск подякував УГКЦ за «екуменічну відкритість»

…і назвав безпідставними звинувачення її в уніатизмі…

У домі Святої Марти у Ватикані з ініціативи та на прохання Глави УГКЦ із нагоди відзначення 1030-річчя Хрещення Русі-України відбулася зустріч Блаженнішого Святослава зі Святішим Отцем Франциском. Окрім інших тем, Глава УГКЦ обговорив зі Святішим Отцем тему так званого уніатизму. Він пригадав, що УГКЦ ще в 1993 році пережила процес рецепції Баламандської угоди та відкидає уніатизм як метод у досягненні єдності в Христовій Церкві. «Зокрема, очевидним є факт, що найбільшим актом уніатизму у ХХ столітті був Львівський псевдособор 1946 року. Звинувачення УГКЦ в уніатизмі через активну екуменічну позицію та намагання шукати шляхи для єднання з православними – це ніщо інше, як маніпулювання істиною. Східні Католицькі Церкви самі в собі не є “якимось методом”, але живими членами Христової Церкви, які не лише мають право на існування, але покликані до місійної та євангелізаційної діяльності», – наголосив Блаженніший Святослав.

Папа Франциск подякував Українській Греко-Католицькій Церкві за її мучеництво «як ісповідь християнської віри та свідоцтво того, що намісник апостола Петра має особливу місію служіння єдності між християнами». Він запевнив свою підтримку УГКЦ і висловив вдячність за її динамічний розвиток й екуменічну відкритість. Святіший Отець погодився, що будь-які закиди у сторону УГКЦ щодо уніатизму абсолютно безпідставні.

Під час зустрічі Блаженнішого Святослава зі Святішим Отцем Франциском, яка відбулася сьогодні вранці в домі Святої Марти у Ватикані, окрему увагу було приділено темі відносин між УГКЦ та іншими Церквами-спадкоємницями Володимирового Хрещення.

Предстоятель УГКЦ розповів Святішому Отцеві про болючий факт поділу між Православними Церквами в Україні та непоодинокі «ганебні факти інструменталізації Святих Тайн, зокрема Хрещення, для приниження або заперечення християнської ідентичності вірних певних конфесій».

Під час розмови Блаженніший Святослав ще раз висловив Святішому Отцеві  позицію УГКЦ щодо переговорів, які ведуться між Православними Церквами та Константинопольським Патріархатом у справі зцілення поділів й об’єднання українського православ’я: «Ми позитивно оцінюємо зусилля щодо подолання розколу в українському  православ’ї відповідно до древньої засади salus animarum lex suprema est. Одночасно вважаємо ці процеси внутрішньою справою православної сторони і в жодному випадку не втручаємося у ці процеси та не беремо участі в їх проведенні. Ми переконані, що світська влада повинна забезпечувати необхідні умови для вільного розвитку усіх Церков у нашій державі й неприпустимо з її боку трактувати будь-яку Церкву як державну». Святіший Отець подякував УГКЦ за її активну участь у розбудові українського суспільства на засадах соціальної доктрини Католицької Церкви, її невтручання в політичний процес і плекання справжнього християнського патріотизму, який в жодному випадку не можна інструменталізувати чи ним маніпулювати в досягненні певних церковних чи ідеологічних цілей. Папа Франциск високо оцінив дистанціювання УГКЦ  від крайнього націоналізму та засудження нею фактів ксенофобії і расизму. Додамо, що зустріч зі Святішим Отцем відбулася з ініціативи та на прохання Блаженнішого Святослава з нагоди відзначення 1030-річчя Хрещення Русі-України.

Під час зустрічі Блаженнішого Святослава та Святішого Отця Франциска, яка відбулася 3 липня у Ватикані, йшлося також про необхідність продовження процесу українсько-польського примирення. Папа Франциск наголосив на значенні цього процесу особливо в час, коли обидва народи відзначають ювілеї: 100-річчя відновлення власної державності та 75-річчя Волинської трагедії. Він подякував Блаженнішому Святославові за книгу «Діалог лікує рани», яка, на його думку, є важливим внеском у зцілення ран минулого у стосунках між двома народами. Папа підтримав ідею підготовки тексту спільного послання між РКЦ та УГКЦ в Польщі й Україні і проголошення святого папи Івана Павла ІІ покровителем українсько-польського примирення.

Блаженніший Святослав розповів Папі Франциску про мученицький шлях свідчення УГКЦ, яке було «свідченням єдності Христової Церкви першого тисячоліття з часу Хрещення святого Володимира й особливим свідченням мучеників та ісповідників за церковну єдність у XX столітті». «Цей мученицький шлях нашої Церкви – визнання особливої місії наслідників апостола Петра як видимих служителів єдності Христової Церкви», – наголосив Глава УГКЦ у розмові зі Святішим Отцем.

Особливу увагу Блаженніший Святослав приділив стосункам УГКЦ з іншими Церквами-спадкоємницями Володимирового Хрещення. Він розповів Святішому Отцеві про болючий факт поділу між Православними Церквами в Україні та непоодинокі «ганебні факти інструменталізації Святих Тайн, зокрема Хрещення, для приниження або заперечення християнської ідентичності вірних певних конфесій». Під час розмови Блаженніший Святослав ще раз висловив Святішому Отцеві позицію УГКЦ щодо переговорів, які ведуться між Православними Церквами та Константинопольським Патріархатом у справі зцілення поділів й об’єднання українського православ’я: «Ми позитивно оцінюємо зусилля щодо подолання поділу в українському православ’ї відповідно до древньої засади salus animarum lex suprema est. Одночасно вважаємо ці процеси внутрішньою справою православної сторони і в жодному випадку не втручаємося в ці процеси й не беремо участі в їх проведенні. Ми переконані, що світська влада повинна забезпечувати необхідні умови для вільного розвитку усіх Церков у нашій державі та неприпустимо з її боку трактувати будь-яку Церкву як державну».

У ході розмови Глава УГКЦ заторкнув тему так званого уніатизму. Він пригадав, що УГКЦ ще в 1993 році пережила процес рецепції Баламандської угоди та, відповідно, відкидає уніатизм як метод у досягненні єдності у Христовій Церкві. «Зокрема очевидним є факт, що найбільшим актом уніатизму у ХХ столітті був Львівський псевдособор 1946 року. Закиди у сторону УГКЦ щодо уніатизму через її активну екуменічну позицію і намагання шукати шляхи для єднання з православними – це ніщо інше, як маніпулювання істиною. Східні Католицькі Церкви самі в собі не є "якимось методом", але живими членами Христової Церкви, які не лише мають право на існування, але покликані до місійної та євангелізаційної діяльності», – наголосив Блаженніший Святослав.

Папа Франциск подякував Українській Греко-Католицькій Церкві за її мучеництво «як ісповідь християнської віри та свідоцтво того, що намісник апостола Петра має особливу місію служіння єдності між християнами». Він запевнив свою підтримку УГКЦ і висловив вдячність за її динамічний розвиток й екуменічну відкритість. Святіший Отець погодився, що будь-які закиди у сторону УГКЦ щодо уніатизму абсолютно безпідставні. Він також подякував їй за активну участь у розбудові українського суспільства на засадах соціальної доктрини Католицької Церкви, її невтручання в політичний процес і плекання справжнього християнського патріотизму, який в жодному випадку не можна інструменталізувати чи маніпулювати ним у досягненні певних церковних чи ідеологічних цілей. Папа Франциск високо оцінив дистанціювання УГКЦ від крайнього націоналізму та засудження нею фактів ксенофобії і расизму.

Святіший Отець також висловив свою близькість до українського народу, який як жертва несправедливої агресії переживає болючий момент своєї історії. Він запевнив у своїй молитві та постійній пам’яті. Особливу увагу Папа приділив темі польсько-українського примирення, зокрема в рік, коли обидва народи відзначають ювілеї: 100-річчя відновлення своєї державності та 75-річчя Волинської трагедії. Він подякував Блаженнішому Святославові за книгу «Діалог лікує рани», яка, на його думку, є важливим внеском у зцілення ран минулого у стосунках між двома народами. Папа підтримав ідею підготовки тексту спільного послання між РКЦ та УГКЦ у Польщі й Україні та проголошення святого папи Івана Павла ІІ покровителем українсько-польського примирення.

Глава УГКЦ запевнив Святішого Отця, що УГКЦ супроводжуватиме його та всіх учасників спільної екуменічної молитви за мир на Близькому Сході, яка відбудеться 7 липня в м. Барі (Італія). Папа запевнив, що під час цієї молитви він також пам’ятатиме і про Україну. Він цілком підтримав ідею Блаженнішого Святослава провести наступного року в Римі зустріч Східних Католицьких Єпископів Європи (COCE) та запевнив свою в ній участь. Головною темою буде «Екуменічна місія Східних Католицьких Церков Європи сьогодні».

На закінчення аудієнції Предстоятель УГКЦ подарував Папі книгу «Переслідувані за правду» видання Українського католицького університету і попросив його апостольського благословення для українського народу.

Папа і Патріархи молилися в Барі за мир на Близькому Сході

 Папа Франциск разом з Главами Близькосхідних Церков здійснили молитву за мир на Близькому Сході Південноіталійське місто Барі, розташоване на березі Адріатичного моря, в суботу, 7 липня 2018 р., стало свідком надзвичайної події: на запрошення Папи Франциска тут зібралися Глави Церков Близького Сходу або ж їхні представники, щоб спільно піднести молитву за мир в регіоні та провести щирий обмін думками про те, що можуть і повинні зробити християни в ситуації, яка склалася в регіоні. На екуменічну зустріч прибули Константинопольський, Олександрійський православні патріархи та представники Єрусалимського, Московського та Кіпрського православних патріархів, Глави Коптської Православної та Сиро-Православної Церков, представник Католикоса Ечміадзинського та Католикос Килікійський Вірменської Апостольської Церкви, Глава Ассирійської Церкви Сходу, Глави Коптської, Сирійської, Маронітської, Халдейської, Вірменської Католицької Церков та представник Глави Греко-Мелхітської Католицької Церкви, Апостольський Адміністратор латинського Єрусалимського патріархату, єпископ лютеранської Церкви Святої Землі та Йорданії, виконуюча обов’язки Генерального Секретаря Ради Церков Близького Сходу.

Прибувши до Барі, Глава Католицької Церкви відразу приїхав до базиліки святого Миколая, на порозі якої він особисто зустрічав патріархів і їхніх представників. Опісля всі разом зійшли до крипти, де спочивають мощі святого, де запалили лампадку. З базиліки Папа та Глави Близькосхідних Церков автобусом переїхали на набережну, до місця проведення молитви, що відбувалася у формі Літургії Слова. На початку Святіший Отець виголосив вступне слово, а далі чергувалися молитви, які різними мовами зачитували предстоятелі Близькосхідних Церков чи їхні представники, піснеспіви різними мовами Наприкінці Папа запросив присутніх проказати у своєму серці молитву «Отче наш» рідною мовою. Після хвилини тиші юнаки і дівчата вручили Папі та Патріархам запалені свічки, як символ бажання ставати носіями світла миру в світі, а вони поставили їх на спеціальному п’єдесталі. Тоді Глава Католицької Церкви та Глави близькосхідних Церков, як також всі учасники богослужіння, обмінялися знаком миру.

По завершенні молитви ієрархи від’їхали до базиліки святого Миколая, щоб провести там момент призадуми та обміну думками за зачиненими дверима, пише Vatican News…

C. We Believe in the Holy Spirit

And in the Holy Spirit, the Lord, the giver of life,who proceeds from the Father. 

With the Father and the Son he is worshipped and glorified. 

He has spoken through the Prophets.

(Symbol of Faith)

Through him the Holy Spirit was made manifest, 

the Spirit of truth,the grace of sonship, 

the pledge of the inheritance to come, 

the first fruit of the eternal good things,

the life-giving power, the source of sanctification.

(Anaphora of the Liturgy of Saint Basil the Great)

91. The  Holy  Spirit  is  the  Third  Divine  Person  and  proceeds  from  the  Father(see Jn 15:26). This procession [i.e., coming forth] of the Holy Spirit  can  be  explained  through  an  image,  making  use  of  an  analogy:  the Father is the source, the Son is the stream, the Holy Spirit is the water. There is only one source for the stream and the water, only one Father for the Son and for the Holy Spirit, which like water flows from the  source  and  fills  the  river-bed  and  stream(See Tertullian, Against Praxeas, 8). The  Holy  Spirit  is  a  Divine Person that is equally worshipped and glorified with the Father and the Son, proceeding from the Father, coming to rest in the Word, and expressing the Word.(See John of Damascus, Exact Exposition of the Orthodox Faith, I, 7)
92. The Holy Spirit is often compared to breath, by which the spoken word resounds.  Appropriately,  within  the  Most  Holy  Trinity,  the  Father  speaks  the  Word (begets  the  Son)  by  the  Holy  Spirit:  “And  it  is  this  [Breath]  which  in  the  moment  of  utterance  becomes  the  articulate  word, revealing in itself the force of the word.”(John of Damascus, Exact Exposition of the Orthodox Faith, I, 7) 

1. The Holy Spirit Revealed in the Holy Scriptures

93. In Holy Scripture, the word spirit (in Hebrew, ruah) shares a common root with the verb to breathe. It means breath, wind, and air. Human life is dependent upon breathing, and when breathing ceases, life ends. We are not masters of our own lives—God gives us life by the life-giving Spirit.
94. From the first sentences of the Book of Genesis, “the Spirit of God”is the image used to signify the living God (Gn 1:2). In the account of the creation of humankind, the Holy Scriptures mention “the breath of life,” which God “breathed into” the man, who then became a “living being” (see Gn 2:7). In the Old Testament, many other images are brought forth as examples that in the New Testament become symbols of the Holy Spirit: “rivers of living water” (Jn 7:38), “anointing” (1 Jn2:20, 27), “fire  of  purification” and “tongues  as  of  fire” (Lk  3:16;  Acts2:3), “wind” (Jn 3:8; Acts 2:2), “seal of anointing on us”(2 Cor 1:22; Eph1:13; Eph 4:30), the laying on of hands(see Acts 6:6; Acts 8:17-19), and “dove ” (Mt 3:16).
95. The New Testament gives the Holy Spirit various titles that emphasize his personhood and divinity: “Advocate” (Jn 14:16); “Spirit of truth” (Jn16:13),  “Spirit  of  adoption” (Rom  8:15),  “Spirit  of  Jesus  Christ” (Phil1:19), “Spirit of the Lord” (2 Cor 3:17), “Spirit of God”(Rom 15:19), and  “Spirit  of  glory” (1  Pt  4:14).  These  titles  indicate  that  the  Holy  Spirit  is  the  Lord  of  life,  and  for  this  reason  we  refer  to  him  as  “the  Lord, the Giver of life.” The Anaphora of Saint Basil the Great refers to  the  Holy  Spirit  as  the  “life-giving  power,”  which  is  the  “source  of  sanctification,” and the “first fruit of the eternal good things.”
96. Christ points to the unique mission of the Holy Spirit in the history of salvation: “When the Advocate comes, whom I will send to you from the Father, the Spirit of truth who comes from the Father, he will testify on my behalf ” (Jn 15:26-27). As Christ had prophesied, the Holy Spirit “will teach you everything, and remind you of all” (Jn 14:26), “he will guide you into all the truth; ... he will declare to you the things that are to come” (Jn 16:13). “He will glorify me [i.e., the Son], for he will take what is mine and declare it to you [the disciples]”(Jn 16:14).

ШОСТА ЗАПОВІДЬ ГОСПОДА

 У шостій заповіді Божій Бог забороняє нам усе, що може ображати нашу невинність або доброчесність інших. Зокрема забороняє Бог думки і прагнення, що ображають доброчесність.

     Злі думки заборонені, бо ведуть до непристойних учинків. Їх порівнюють з іскрою, котра може викликати велику пожежу. Необхідно відразу ж намагатися позбутися будь-яких злих думок або за допомогою молитви, або відвертаючи увагу на інший предмет. (Дивися розділ про спокусу). Доки подібні думки не стають нам приємними, доти ми ще не грішимо.

    Гріх скоюємо лише тоді, коли кохаємося в злих думках. "Огидні Господеві задуми погані" (Прип. 15, 26). Як уникаємо вбивць, так повинні ми також уникати злих думок, бо вони несуть смерть душі. Деколи виникають у нас також непристойні бажання , або прагнення гріха. Отже, ми повинні відразу ж у собі придушувати недобрі бажання і прагнення.

     Бог забороняє слова, котрі ображають доброчесність. Люди, котрі вживають брутальні слова, не мають вже чистої совісті. Не знайдемо людини, яка б була безчесна в бесіді, однак чесна щодо звичаїв (Сидон. Апол.). Що радо вислуховуємо, те, врешті, звичайно робимо (св. Берн.). "Язик - член маленький, а хвалиться великим!" (Як. З, 5). Багато полягло від гострого меча, однак не стільки, скільки загинуло через свій язик (Сир. 28, 22).

     Бог забороняє вчинки, котрі ображають доброчесність. Це різні вчинки, все залежить від того, чи здійснює їх людина вільна (Второзак. 22, 21), чи одружена (Левіт 20,10), чи люди, споріднені між собою (І Кор. 5, 16), чи одна людина протиприродним способом (Рим. 1, 26; Буття І9, 5; Буття 38, 10) і т.п. Забороненими є дії, котрі ображають доброчесність, отже, забороненим є все, що призводить до таких дій. Отже, заборонені безсоромні погляди.

     Бог забороняє такі погляди, аби вберегти нас від гріха; Бог чинить у такому випадку як батько, котрий забороняє дитині торкатися гострого ножа (св. Золот.). Через непотрібну цікавість очей розпалюється в людині бажання, як вогонь (Сир. 9, 8). Не розглядайся по вулицях міст (Сир. 9, 7). Пригадай, яка кара спіткала цікаву жінку Лота.

     Бог забороняє демонстрацію, розповсюдження і оглядання непристойних картин, постановку і відвідування непристойних театральних вистав, а також читання аморальних книжок або листів. Цього, власне, вимагає і шоста церковна заповідь.

     Непристойні картини або театральні вистави завдають більшої шкоди, ніж непристойні розмови, бо те, що бачимо, впливає на нас сильніше, ніж те, що чуємо. Треба бути дуже обережним у виборі і читанні книжок.

     Бог забороняє непристойний одяг. Особи, котрі непристойно одягаються, є знаряддям диявола; диявол використовує їх, щоб занапащати душі (св. Берн.). Доброчесність не має ніякого значення для тих осіб, для котрих одяг є найголовнішою метою (св. Кип.). Жінки повинні прикрашати себе сором'язливістю і скромністю, а не золотом, перлами та коштовними одягом (І Тим. 2, 9).

     Якщо людина свідомо, добровільно порушує шосту заповідь, то вона скоює тяжкий гріх. Якщо людина має схильність і бажання грішити проти шостої заповіді, тоді вона примножує тяжкий гріх, навіть якщо би це бажання було короткотривалим.

      Якщо ж, напр., людина має намір згрішити проти шостої заповіді, але цей намір виник у напівсвідомості (напр., у сні), то така людина найбільше може бути винна у скоєнні малого гріха. Доказом того, як Господь Бог карає гріхи проти шостої заповіді, є потоп та доля двох міст - Содому та Гоморри.

     Про те, як карає Бог гріхи проти шостої заповіді Божої, говориться в розділі про нечистоту як головний гріх.

      Саме знаходження цієї заповіді між п'ятою та сьомою заповідями вказує на те, що Бог ставить гріх нечистоти на одному рівні з убивством та злодійством. На жаль, цей гріх є сьогодні чи не найбільш розповсюдженим, і існує немало людей, котрі намагаються позбавити його назви гріха. Як нерозумно чинять люди!

      Це великий і найнебезпечніший гріх, тому що обіцяє нам приємність, а дає отруту…

Бог слухає віруючих, бо вони слухають Його?

Що ми робимо, щоб будувати середовище віри задля царства Божого? У людській взаємній довірі легко навчити довіру до Бога.
Євангелії від Матея 8:5-13. згадується про історію, коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його про зцілення слуги. Дивує той факт, що Спаситель відразу послухав Його і вже був готовий піти, щоб виконати прохання. А ще більше дивує те, що  за мить Ісус ставить перед вибраним народом в приклад чужинця-поганина:
“Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.”
Більше того, Ісус перестерігає юдеїв перед небезпекою бути відкиненими, хоч вони належали до вибраного народу, і згадує про тих, хто буде з інших народів і стане найближче до праведників.
Що ж нас єднає з Богом і уподібнює до праведників?
Віра. З віри все життя людини починається і завершується. На основах віри в’яжуться всі відносини між Богом і людиною, між самими людьми.
Віра – це дар Божий, що дається кожній людині, що приходить у цей світ і цей дар ми можемо направити нам на спасіння, або, нажаль, на загибель.
Дівчинка Бернадета з Люрду сказала про грішників, що вони вірять у зло, у силу зла, тому життя грішиків наповнене злобою і всякою гріховністю.
Ми, християни, покликані із хрищенням скеровувати все наше єство у сторону добра, вірити в Добро і перебувати в Доброті.
Сотник, хоч і був поганином, але вірив в добро, вірив в силу Спасителя
Для сотника вірити видається дуже простою справою, складається враження, що він не утруднявся повірити у зцілення слуги.
“Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає.”
Він пояснює далі цю простоту у вірі:
“Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, – і йде, а тому: Ходи, – і приходить; і слузі моєму: Зроби це, – і він робить.” .
Отож цей поганин виростав і жив у середовищі віри. Де є послух, бездоганне виконання наказу і т.д.
Звернімо тепер увагу: в якому ми середовищі живемо і яке середовище ми творимо для інших? Якщо у сім’ї, у групі друзів, у церкві є суперечки і непорозуміня, то таким чином все робиться, щоб відносини була хиткими і повні сумнівів, недовіри – це середовище для безвірних. Натомість у середовищі, де є взаємне розуміння і підтримка, там віра народжується, росте і кріпне, там Бог проявляє Свою силу і славу.
Якби наша віра була велика, то скільки би було часу вільного від різних егоїстичних дискусів, конфліктів і т.д. Життя віруючих дуже просте, бо вони уникають всякої путанини, адже коли вірують один одному, то зникає потреба в суперечках, викручуваннях, хитруваннях, приниженнях, обмані і т.д.
Почнімо творити середовище віри і побачитимо, що наша в віра в невидимого Бога буде дозрівати у віру праведників. Не достатньо молитися і знати, що Бог є, слід вірити у Його силу і дяльність серед нас…

«Веселе серце — ліки добрі, а дух прибитий висушує й кості», - книга Приповідок (17, 22).

 Рай.   Лежать на моріжку двоє, розмовляють. Тут раптом з’являється чоловік, накидається на яблуню і починає жадібно й похапки їсти соковиті фрукти. Двоє запитують: - Брате, ти куди поспішаєш, у тебе ж ціла вічність попереду? Той у відповідь: - Це у вас ціла вічність попереду, а мені зараз до реанімації повертатися!

     Якось їхав я з другом, він за кермом. На одному з перехресть нас сильно «підрізав» інший водій. Він був неправий, але ми, дякувати Богу, встигли загальмувати.

      А мені сподобалося, як мій друг на це відреагував:

                                             - А щоб тебе Бог благословив… мудрістю, а мене - любов’ю!

                          - Алло, скажіть, а у вас хрестики є? - Нема. - А іконки? - Нема! - А свічки?

                 - Мужчина, ви зателефонували до міськради! У нас нема нічого святого!