Восьме знамення

Купальня, про яку говориться в Євангелії, знаходилася біля Овечої брами не випадково. У ній приготовляли та купали овець, яких пізніше складали в жертву на вівтарі Єрусалимського храму. Вводили їх на жертвоприношення саме через Овечу браму, а й купіль, що знаходилась напроти, носила таку ж назву Витезда, тобто овеча. Про цю купальню ще сказано, що вона мала п’ять критих ходів. Вони символізують Тору, П’ятикнижжя Мойсея, тобто весь Закон, який отримали ізраїльтяни, щоб жити в Обіцяній землі. Однак саме у них, п’яти критих ходах, лежало багато недужих, сліпих, калік, сухих. Святий Йоан наче говорить, що сила ізраїльтян довго і марно чекала на зцілення від Закону…

     Тридцять вісім років хвороби, про які зазначено у тексті, - це кількість років Ізраїлевого блукання пустелею: Того ж часу, що йшли ми від Кадеш Барне, аж поки перейшли потік Зеред, було 38 років, поки не зник із табору ввесь рід вояків, як поклявсь був їм Господь (Втор 2, 14). Саме на порозі Обіцяної землі, наче у її брамі, у місцевості Кадеш, народ збунтувався проти Господа, прагнувши повернутись до Єгипту (пор. Чис 13, 25 – 14, 11). За недовіру і через непослух Божому слову вони понесли кару через усю пустелю: Доки вони не довірятимуть мені?… Ось уже вдесяте не слухають мій ГОЛОС… у пустелі цій впадуть ваші трупи… Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, поклявся вас оселити (Чис 14, 10. 22. 29‑30).  Мабуть, саме така історична картина була перед поглядом Ісуса, коли Він побачивши його, як лежав, і знаючи, що він уже багато часу хворіє, сказав йому: «Чи ти хочеш стати здоровим?» Отож, після 38‑ми років перебування у недузі, той чоловік почув ГОЛОС: Устань, візьми ложе своє і ходи!  Відбулося повне обернення ситуації: ті, хто впав у пустелі, тепер покликані встати; ті, що не ввійшли в землю, тепер можуть ходити. Саме на голос Ісуса, через послух Його слову чоловік тут же став здоровим, узяв своє ложе і почав ходити.  А яке ж значення має тут ложе? Отож, той чоловік зробив саме так, як казав йому Ісус. Підкреслюється тут цілковитий послух слову Господа, без огляду на те, що тоді була субота, коли заборонялося працювати. Це стало причиною переслідування Христа: І стали юдеї переслідувати Ісуса за те, що робив таке в суботу. Кожне з семи знамень, які здійснив Ісус у Євангелії від Йоана, вказує на останнє, восьме знамення, на Пасхальну Тайну Господа нашого Ісуса Христа - Його муку, розп’яття, смерть і Воскресіння, коли Він сам лежатиме в суботу, встане, складе своє ложе, поховальні хустки, і ходитиме Воскреслий. Адже Христос і є той Агнець, що бере гріх світу, бере наше ложе, та вводить нас, приготовлених і очищених, через Овечу браму до святині Отця.

     Святий Йоан показує у перших розділах свого Євангелія три зустрічі Ісуса Христа з різними людьми. Спочатку це був правовірний фарисей Никодим, далі п’ятикратно розлучена жінка з Самарії - місцевості, яку оминали усі юдеї. Після них Ісус зустрічає взагалі ЯЗИЧНИКА. Отже бачимо послідовне і прогресивне закриття на віру в Юдеї, з одного боку, й таке ж динамічне відкриття на віру в Галілеї, з іншого.  Коли не шанують Ісуса як пророка на Його батьківщині, тобто в Юдеї (Вифлеєм - місце народження Ісуса Христа - знаходиться саме в Юдеї), Він іде у Галілею, на північ, до язичників. Але й тут попервах Ісус критикує слабку віру придворного. Він над усе прагне її очистити і зміцнити, кажучи: Якщо не побачите знамень та чудес, не повірите! (4, 48). Господь застерігає, що знамення, сприйняте як надзвичайна подія, як чудо, залишається для віри безплідним. І справді, віра придворного - це лише недосконала віра в оздоровчу фізичну присутність Господа: Господи, зійди, заки вмре моя дитина! Він запрошував Ісуса прийти, але Ісус відіслав його додому: Іди, твій син живе! Це суттєва відмінність, яка показує істинність і зрілість віри. Адже початок віри у тому, щоби почути про Господа, прийти до Нього та запросити Його. А звершується віра у дорозі, на якій не маємо жодних гарантій, жодного кроку Господа у бік нашого дому, назустріч нашій проблемі. Залишається лише почуте слово: І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. Усе, що отримав придворний, - це лише слово; однак це слово, яке дає життя, слово, яке стає особистою дорогою віри, крокуванням у невідоме, чого ще не бачать очі, але про що вже заповів Господь. Ісус прийшов не продовжувати життя, а дарувати життя у вірі: І повірив він сам і весь його дім. Вони повірили не то́му, що син придворного одужав, а то́му, що сталося це тоді, коли Ісус це сказав. Це віра слову, а не знаменням та чудесам. Це вже було друге знамення, яке вчинив Ісус у Кані Галілейській. Обидва знамення здійснилися так як про це нас навчила Марія: Що лиш скаже вам - робіть (Йн 2, 5).