В одному ярмі з Ісусом

   Слова, які Ісус керує до натовпу та до своїх учнів: Все, що лише скажуть вам, робіть і зберігайте,  - були добре відомі кожному ізраїльтянину. Саме так закінчувалось укладення завіту між Богом і Його народом на горі Синай: Повернувся Мойсей і переповів народові всі слова Господа і всі рішення. Увесь же народ відповів в один голос словами: «Усе те, що нам сказав Господь - виконаємо». Потім узяв книгу завіту й прочитав на слух людям, що сказали: «Усе, що сказав Господь, зробимо й слухатимемося» (Вих 24, 3. 7). Таким чином Ісус підтвердив авторитет книжників та фарисеїв у навчанні.

Зовнішнім проявом ЗБЕРІГАННЯ, тобто великої пошани і уваги до Божого слова, були філактерії. Це маленькі скриньки, прикріплені шкіряними мотузками до лівого плеча і до чола, які містили головні тексти Святого Писання. Найчастіше у них закладалася перша заповідь любові, так як це наказано у Второзаконні (6, 4‑8): Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці. Ти накажеш про них твоїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті й ідучи в дорогу та лягаючи й устаючи; і прив’яжеш їх на знак собі на руку та й вони будуть налобником у тебе між очима. Розміщення на плечі та на чолі Божого Слова означало, що воно повинно проявлятися у діях та роздумах людини. Не можна відокремлювати одне від іншого, як це робили книжники і фарисеї. Саме це критикує Ісус: роздуми та навчання без виконання. Це призводило до того, що слово лише у проповідуванні, без особистого виконання, ставало тягарем, чимось дуже важким і непосильним, що не хочеться ворухнути навіть і пальцем. Однак слово Боже не слід зводити лише до закону чи якоїсь моральної доктрини, до того, що можна робити, а що заборонено. Адже слово за своєю природою - це діалог, це живі відносини. Сьогодні Ісус пропонує нам зовсім інше: Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий (Мт 11, 29‑30). Відмінність між тягарем фарисеїв та ярмом Ісуса саме в особистих відносинах. Ярмо - це те, що єднає мене з Ісусом у виконанні і зберіганні Божого Слова. Це Його хрест - найбільше виконання ЗАКОНУ ЛЮБОВІ. Варто пам’ятати, що хрест має завжди дві сторони: на одній завжди Ісус, а на іншій…?        

Що далі ми просуваємося з Ісусом у пустелі посту, то радикальнішими стають Його заповіді й виразніше сяє Його Церква, об’являючи суть християнства. Заповідь Старого Завіту, яка велить любити ближнього, взята з книги Левіт (19, 18). Натомість наказ ненавидіти ворога - це позабіблійне вчення, яке поширювала і записала спільнота єсеїв у Кумрані над Мертвим морем. У книгах Старого Завіту є багато негативних прикладів ненависті до ворогів, однак ніде письмово не наказано їх ненавидіти. Тому того часу Ісус сказав своїм учням: ви чули, що було сказано: «Любитимеш ближнього свого» і ненавидітимеш свого ворога. Перше - цитата, друге людське усне передання.

Перше читання з книги Второзаконня зобов’язує Вибраний народ виконувати тільки Божі заповіді: ходитимеш ЙОГО дорогами та додержуватимеш ЙОГО установ, заповідей і рішень та й слухатимешся ЙОГО голосу. Ти будеш народом святим. У Євангелії Ісус виступає як законодавець: А Я кажу вам. Ця багато разів повторена фраза є відлунням слів книги Второзаконня (26, 16): Сьогодні наказує тобі Господь. Однак чи можна наказати любити когось, а тим більше ворогів - тих, що тебе ненавидять? Наказати можна, та чи сам наказ змінить твоє серце? Часто ми так вражені цими словами, що затримуємося на першій їх частині й зовсім не бачимо продовження: моліться за тих, які переслідують вас, щоб стати ВАМ синами вашого Отця. Кому це «вам»? Це означає: щоб ТОБІ і ТВОЄМУ переслідувачу стати синами ВАШОГО Отця. Ось про що і для чого маємо молитися! Слово «стати», грецькою γενησθε - генестхе, ще перекладається як «народитися». Молитва народжує мене і мого ворога до Божого життя.

«Ті, що переслідують» - διωκοντες - діоконтес, іншими словами «ті, що біжать за (кимось, чимось)». Задумаймося, куди вони прибіжать, якщо ти сам переслідуєш, біжиш за любов’ю? Вказівка з Першого послання до Коринтян (14, 1) дослівно звучить як «переслідуйте любов». Господь «переслідував» любов, над усе дбав про неї, найбільше прагнув того, щоб ми синами Божими стали/народилися. Для Нього немає ворогів, Він насправді не знає, хто є ворог. До Юди сказав: ДРУЖЕ, ПРИЯТЕЛЮ, поцілунком зраджуєш Сина Чоловічого? Господь грішника любить, але зло ненавидить. Ось у цьому відмінність, ось що ми маємо воістину ненавидіти! Таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих. Дивно, але спочатку саме на злих сходить сонце: вони у Бога в пріоритеті. Господь, як добрий пастир, залишає 99 справедливих, аби йти шукати - і знайти - одну заблукану овечку, і їй радіє більше, ніж 99‑м справедливим, що не потребують навернення.

Господь прагне, більше того - Він велить, щоб ЙОГО СОНЦЕ сходило над злими, бо воно їм потрібніше, ніж добрим. Це Світло Євангелія, сяйво добра: так нехай світить перед людьми ВАШЕ СВІТЛО, щоб бачивши ВАШІ ДОБРІ вчинки, хвалили ВАШОГО ОТЦЯ, що на небі (Мт 5, 16). Не дозволь, щоб зло перемогло тебе, але перемагай зло силою добра (Рим 12, 17-19a. 21). Зло чинить кривду передусім тому, хто сам його чинить, тому не можна відплачувати тією ж монетою. Якщо ТИ кинеш болотом у відповідь, ТВОЇ руки теж стануть брудними!!! Отже, не подвоюй зла. Це лише нагода, щоби своєму брату проявити більшу любов, подвоєну любов - бо любов Божу і твою.