Велика проща серця і душі… Проща миру

Назарет - на івриті Нацерет, або Нацрат; арабською - ан-Насира, або Нацерат. Це найбільше арабо ізраїльське місто, яке є центром арабського життя на півночі Ізраїлю, належало колись до коліна Завулона. Згідно з однією з гіпотез, слово Назарет - єврейського походження: "нецер" означає "гілка". Хоча це слово не є загальноприйнятим у єврейській мові для означення гілки, але воно має месіанський титул, оснований на словах пророка Ісаї: "І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Гос­подній спочине на ньому, і дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання й страху Господнього". (Іс.11, 1-2). Деякі джерела тлумачать слово "Назарет" як "місто квітів". Назарет розташо­ваний у південно-західному напрямку від Капернаума, на захід від південного берега Тиверіадського озера, в 7 англійських милях на захід від гори Тавор. Поділя­ється він на Верхній і Нижній. Археологічні розкопки показали, що на місці нинішнього Назарета було невелике поселення (можливо, 500 осіб) у І ст. нашої ери. Люди там займалися переважно садівництвом, сільським господарством: про це свідчать знайдені ями для силосу, оливкові та виноградні преси, посудини для збереження зерна, оливи і вина. Знайдено там також помешкання, вирубані в скелях. За даними перепису населення 2010 р., Нижній Назарет налічує 73 700 мешканців, у сусідньому Верхньому Назареті проживають в основному євреї - 46 000 осіб. На туристів тут очікує ще один великий "сюрприз" - вулиці міста прикрашені червоними прапорами з серпом і молотом. Вже кілька років мешканці Назарета обирають своїм мером комуніста. Назарет - єдине місто в країні Ізраїль, де неділю оголошено вихідним днем. З містом Назарет пов'язане життя нашого Спасителя Ісуса Христа. Хоч місцем народження Спасителя вважається Вифлеем, а осередком Його проповіді є Капернаум, проте все Його життя будуть називати Ісусом із Назарета. В цьому місті, як роз повідає нам св. Євангеліст Лука, відбулося одне з най­більших таїнств нашої віри - Воплочення Божого Сина: "Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім 'я Назарет, до Діви, зару­ченої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія" (Лк.1, 26-27). "Іяк вони виконали все згідно з законом Господнім, повер­нулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп 'я ж росло й міцніло, сповнюючись мудрістю, і Божа благодать була на ньому" (Лк. 2, 39-40). "І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А Мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей" (Лк. 2, 51-52). Святий Йосиф після смерті царя Ірода повернувся "у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься" (Мт. 2, 22-23).

     Пам'ятаємо, як Спаситель наш Ісус Христос покликав до апостольської праці апостолів Андрея, Петра і Филипа. Филип походив із Витсаїди, з міста Андрієвого і Петрового. Зустрівши свого друга Натанаїла, він поділився з ним радісною вісткою: "Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, з Назарету" (Йо. 1, 45). Звичайно, Филип очікував радісної реакції від Натанаїла, але натомість почув: "А що доброго може бути із Назарету?" Мовив до нього Филип: "Прийди та подивися" (Йо. 1, 46). Зі слів Натанаїла можна зрозуміти, яким насправді був тоді Назарет - непоказне поселення, з невеликою кількістю мешкан­ців. Тому з такою іронічно-презирливою усмішкою відреагував Натанаїл на радісну вістку Филипа. Справді, місто Назарет не мало якогось особливого значення для ортодоксального юдея, про нього немає жодної згадки в Старому Завіті чи Талмуді, ані в славного історика Иосифа Флавія. Проте Филип у цій ситуації не розгубився, а сказав Натанаїлові відверто і просто: чому судиш, не побачивши людини, іди подивися, і сам переконаєшся, хто цей чоловік із Назарета. Поба­чивши Ісуса, Натанаїл заволав: "Учителю, Ти - Син Божий, Ти - цар Ізраїлів!" (Йо.1, 49). Нерідко й ми у нашому житті судимо людей, не побачивши їх, їхнього життя, вчинків і діл, а коли побачимо реально, тоді наша думка про них змінюється. Отож, перш ніж давати комусь якусь оцінку, стараймося побачити на власні очі ту особу і її вчинки, а тоді вже самі ставмо оцінку, бо в іншому разі наша оцінка позаочі може бути нічим іншим, як тільки осудом. Так само, як думав Натанаїл про Ісуса Христа на початку, не пізнавши ще Иого, так думали про Нього і в Назареті, коли Ісус "прибуву свою бать­ківщину, а слідом за ним пішли й його учні. Як же настала субота, Він почав навчати у синагозі; багато з тих, що Його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в Нього? Що то за мудрість, що Йому дана, і такі чуда, що діються Його руками? Хіба ж Він не тесля, син Марії..." (Мр.6, 1-3). Так вони дивувалися Иого мудрості, вченню, ділам, які Він вчинив, але хто Він? Всього-на-всього тесля, Син Марії! Спаситель знав думки їхнього серця і душі, тому відверто сказав їм: "Нема пророка без пошани, - як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі" (Мр. 6, 4).

      Святий Євангеліст Лука розповідає, що після 40-денного посту Ісуса в пустелі "прибув Віну Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм субот­нього дня в синагогу й встав, щоб читати. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: "Гос­подній Дух на Мені, бо він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випусти­ти пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий". А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. І Він почав до них говорити: "Сьогодні збулось це писання у вухах ваших". Всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його, й говорили: "Чи ж Він не син Йосифа"? А Він казав їм: "Ви певно скажете мені цю приповідку : Лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут на твоїй батьківщині". Він же додав: "Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині" (Лк. 4, 16-24). На тому місці, де в часи Ісуса Христа стояла синагога, в якій проповідував Спаситель, сьогодні розмістився мелхитський греко-католицький храм. Церква має цікаву й незвичну для християн назву - "Церква Синагоги", адже тут була синагога, в якій проповідував Христос. Місцеве населення називає цей храм "медресе аль масиах" (школа Месії). Церква розташована в самому центрі ринку, на вузькій вуличці, на яку можна вийти, увійшовши на ринок через арку біля храму Благовіщення, піднятися центральною ринковою вулицею, повернути на першому повороті ліворуч, потім праворуч і дійти до залізних воріт входу з правого боку.

     Про церкву маємо відомості від паломника з Равенни, який відвідав Святу Землю в 570 р і в своїх записах згадував про те, що в синагозі навіть збе­реглися лави по периметру, як було прийнято у древніх синагогах. У часи хрестоносців була побудована простора церква з одного арочного зводу, яка належала монахам-францисканцям. Арабський правитель Галилеї Дар Ель Омар передав цю церкву греко-католицькій громаді, яка реконструювала храм в 1887 р. У цій греко-католицькій святині ми відправили свою першу Святу Літургію. В храмі ще витав Великодній дух, церква гарно прибрана, тож ми почувалися як удома. Після богослужіння всі разом відспівали пісню "Боже, послухай благання, нищить недоля наш край". Ця пісня супроводжувала нас кожного Божого дня - це було благання до Все­вишнього, щоб помилував і захистив наш народ.

      Як розвивалися події далі, коли Ісус, перечитавши пророцтво Ісаї, оголосив зібраним юдеям, що це Він є тим помазаником Божим і має нести людям Добру Новину? А розвивалися вони ось як: "Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву і, вставши, вигнали Його геть за місто і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його додолу. Та Він, пройшовши серед них, пішов далі" (Лк. 4, 28-30). Цю гору називають горою Скинення, або Повалення, згідно з оповіддю святого Луки. Паломники також відвідують цю гору, щоб пере­свідчитися в реальності євангельських подій. Гору добре видно з долини Ізраель. Її крутий схил спускається в долину, а на іншому пологому схилі видно будиночки на околиці Назарета. Також дорікали Ісусові, коли Він проповідував про Євхаристію в синагозі в Капернаумі: "Чи ж то не Ісус, син Йосифів, що Його батька-матір ми знаємо? Як же Він тепер твердить: Я зійшов з неба?" А Ісус їм у відповідь: "Не ремствуйте між собою. Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його, - і Я воскрешу його останнього дня" (Йо. 6, 42-44). Остаточним і незаперечним свідченням про Ісуса з Назарета є Його спасительна смерть: "Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: "Ісус Назарянин Цар Юдейський". Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп 'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському" (Йо. 19, 19-20).

      Наша група паломників приїхали в Назарет близько 17 години. Першою нашою зупинкою була базиліка Благовіщення Пречистої Діви Марії. Над історією цієї базиліки варто більше застановитися. Базиліка побудована на місці, де, згідно з католицькою традицією, відбулася зустріч Архангела Гавриїла з Дівою Марією. Ця базиліка - найбільша християнська святиня на Близькому Сході. Вона має почесний статус "малої базиліки", присвоєний їй 1964 р. Папою Павлом VI. Опікуються святинею монахи-францисканці. Нинішня базиліка побудована на місці, де колись стояла візантійська святиня. Більшістю християнських святинь, які сьогодні маємо на Святій Землі, ми завдячуємо св. Єлені - матері св. Кон­стантина Великого. Це завдяки її експедиції був знайдений Животворящий Хрест Господній, а також побудовано багато святинь, пов'язаних із життям Пречистої Діви Марії і нашого Спасителя Ісуса Христа. Перший храм у Назареті був побудований в епоху Константина Великого і його матері св. Єлени. У цей самий період були побудовані Базиліка Різдва Христового у Вифлеємі і Храм Гробу Господнього в Єрусалимі.                                        На жаль, святиня була зруйнована в VII ст., коли Святу Землю захопили мусульмани…

Другий храм був побудований в епоху хресто­носців після взяття Назарета Танкредом Тарентським в 1102 р. Тут було засноване архі єпископство (Єрусалимський Патріархат) Латинського королівства. З ХШ ст. святиня перебуває під опікою монахів- францисканців.

     25 березня 1255 року в цій Базиліці у святковому богослужінні брав участь французький король Людовик Святий. Після поразки хрестоносців у битві під Хаттіні Назарет знову підпав під мусульманське панування, але Саладін дозволив монахам-францисканцям залишитися й відправляти богослужіння в святині. Церква була зруйнована 1260 р., коли Назарет взяв Бейбарс І. Доля християн була несолодкою - їх проганяли, вони знову поверталися - і так тривало упродовж віків залежно від політичної ситуації.

       Друзький емір Фахр ад-Дін ІІ у 1620 р. остаточно дозволив повернутися францисканцям до Назарета. Вони побудували невеличку святиню. Аж через 110 років, у 1730 р., Дагер дозволив будівництво нової церкви. Цей храм був розширений і перебудований у 1877 р., а 1954 р. повністю розібраний для будівництва нової будівлі, яку завершено 1969 р. Було подано два проекти цього храму - знаменитого італійського архітектора Антоніо Берлуччі, монаха-францисканця, який спроектував багато храмів на Святій Землі, і Джованні Муціо. Вибрали другий проект. Перед початком будівництва були проведені великі археоло­гічні дослідження. Результати розкопок зберігаються у створеному при базиліці археологічному музеї. Базиліка була освячена 23 березня 1969 р. Під час своєї 91-ої поїздки на Святу Землю в 2000 р. Папа Йоан Павло ІІ відслужив у ній Святу Божественну Літургію, а Папа Венедикт XVI здійснив це 14 травня 2009 р. Подвір'я та інтер'єр Базиліки прикрашені чудотворними іконами Божої Матері з різних країн світу. Кожний народ прославляє Пречисту Діву Марію як свою люблячу Матір і заступницю. Тут також зустрічає прочан копія чудотворного образа Матері Божої Зарваницької, який фундували українці з Канади. Над самим образом - напис, взятий із величання Богородиці: "Ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди", а під іконою написано: "Пресвятая Богородице, молися за Твій український народ!" Вгорі ікони зображений київський Собор Святої Софії і львівський Собор Святого Юрія, по боках - українці в націо­нальних строях, які заносять молитви до Богородиці.

     Звичайно, в нелегкий період для українського народу, коли триває боротьба за утвердження його державності, захист територіальної цілісності, а також відбуваються позачергові вибори президента України (наша проща до Святої Землі припала на другу половину травня), ми заносили свої молитви до Богородиці і просили Її о поміч з неба для нашої багатостраждальної Вітчизни. В нижньому храмі, де був дім Пресвятої Родини, молилися в намірі християнських родин, особливо за родини розбитті, в яких панує алкоголь, наркоманія, чвари, неспокій, за сім'ї, де є хворі батьки чи діти-каліки, щоб Пресвята Родина допомогла нашим родинам. У верхньому храмі відправлялася Божественна Свята Літургія. Тут також можна відчути універсальність Католицької Церкви. Місяць травень присвячений Матері Божій Цариці Мая. В рідному краю люди вечорами поспішають на молебень до Богородиці, і тут також стоїть прекрасна фігура Непорочної Діви Марії Цариці Марія, прибрана квітами і свічками, а місцеві араби-християни також заносять свої молитви в цей місяць до Діви Марії. Сама Базиліка завершується куполом-короною у формі лелії, бо квітка лелія є символом чистоти і невинності. Невимовну красу Базиліки можна оглядати ввечері, коли вона освітлена. Вона, як Цариця усіх споруд, стоїть посеред Назарета, з неї тричі на день лунає дзвін, який нагадує християнам, що в цьому місці відбулася важлива подія для усього людського роду - Воплочення Божого Сина. Тут Слово замешкало під Серцем Непорочної Діви Марії з Назарета. На подвір'ї Базиліки стоїть прекрасна скульптура Непорочної Діви Марії. Мати Божа зустрічає своїх дітей, кличе-пригортає їх до себе. Фігура стоїть досить низько, так що вірні приходять з молитвами і бла­ганнями до своєї небесної заступниці і своїми руками торкаються святих рук Марії або з благоговінням їх цілують... Ми також помолилися три "Богородице Діво" і заспівали звернення до Богородиці: "О Маріє, без гріха первородного зачата, молися за нами, що ми до Тебе прибігаємо!" Упродовж усієї нашої прощі ми часто повторювали різні стрілисті акти, а особливо: "Царице миру, молися за нами!".

     Недалеко від цієї славетної Базиліки стоїть споруда під зеленим куполом, увінчана півмісяцем -релігійним символом мусульманства. На перший погляд, нічого дивного немає. Стоїть собі якась невелика споруда для релігійного культу і хай стоїть. Що нам до неї - ми маємо величаву Базиліку Благовіщення і тішмося нею. В нашій країні також є в місті чи одному селі по два чи три храми, каплиці, молитовні будинки, зали царств, синагоги, мечеті - ми звикли до цього. Але довідавшись про історію цієї будівлі, кожен з нас замислиться. Після того, як християни побудували чудову ба­зиліку Благовіщення Діви Марії, вона стала окрасою не тільки міста Назарета, а всього Близького Сходу. Зви­чайно, мусульмани, вважаючи себе тут корінними і повноцінними господарями, бажають, щоб всюди пе­реважали їхні мечеті. А крім того, за законом шаріату мусульманські святині мають бути вищими за всі інші сакральні споруди різних релігій. А тут сталося навпаки. Хіба може мусульманин змиритися з цим? І тут віднаходять могилу Шагаб-а-діна, який загинув 1187 року, брата відомого героя ісламу Салах-а- діна, який вибив хрестоносців з Єрусалима. Тоді мусульма­ни вирішують побудувати свою мечеть, яка б висотою перевищувала християнську Базиліку Благовіщення. Але за ізраїльськими законами, якщо на певному місці стоїть релігійна споруда, то інша, яка будується поруч, не може бути вищою за неї. Закон один для всіх, його потрібно приймати, поважати і виконувати. Власті міста і державні будівельні інституції Ізраїлю дозволили в 1997 р. мусульманам будівництво мечеті, але за планом, який представила державна влада. Після опублікування плану будівництва мечеті, як цього вимагає "Закон про планування і будівництво", настав період дискусій та подачі аргументованих і поважних заперечень від зацікавлених сторін.

     Опираючись на закон Ізраїльської держави, християнська спільнота висунула обгрунтовані заперечення, які державні чиновники взяли до уваги. В цій справі була створена спеціальна комісія на чолі з міністром будівництва Натаном Щаранським. Роз­глянувши аргументи сторін, держава Ізраїль у березні 2002 р. заборонила будувати на цьому місці мечеть. Вона не відкинула й не проігнорувала бажання своїх громадян мусульманського походження щодо будів­ництва мечеті, а запропонувала мусульманській спіль­ноті для цього аж сім альтернативних ділянок землі. Часто замість віри ми стикаємося з такими поняттями, як принцип, гординя, ми свого доб'ємося, своє докажемо, покажемо, буде так, як хочемо, бо ми тут господарі, а всі інші - ніхто. Так само було і з будівництвом мечеті. Мусульмани розпочали самовільне будівництво. Розгорівся конфлікт. І не просто конфлікт, а вогнище світового конфлікту релігій. А це релігійне заворушення дуже швидко переросло в національне і політичне питання. Закон є законом, відтак власті Ізраїлю на підставі рішення окружного суду, що визнав будівництво мечеті незаконним, зруйнували цю будівлю в липні 2003 р. Під час руйнування об'єкта муедзин закликав усіх мусульман стати в обороні споруди, але 500 ізраїльських поліцейських перешкодили цьому. Один поліцейський отримав ножове поранення (воюють християни з мусульманами, а б'ють євреїв - і таке буває.). Християни були зако но по слушні, бо державний закон був на їхньому боці. Після цього в Назареті і в найближчих арабських селах розпочалися масові протести мусульман проти євреїв і Ізраїлю. У безладах і перестрілках гинули люди, вибухали нові політичні протести, утворювалися організації на захист гноблених в Ізраїлі мусульман. Цю справу мусуль­манська сторона дуже роздмухувала. На цьому місці, на стіні самовільно зведеної споруди виписана цитата з Корану про те, яка віра найсправедливіша. Понині кожної п'ятниці для молитви тут збираються сотні мусульман. А коли обідньої пори о 12 годині дзвонять дзвони на "Ангел Господній", вони гучно через підсилювачі, мовби наперекір, заводять свої молитви. Ось така реальність.