МІЦНІ ВІДНОСИНИ – ЯКІ ВОНИ? Про що свідчить статистика розлучень

Леся БАЛУЦЬКА

     Сучасна статистика кількості розлучень, зокрема в Україні, вимагає бажати кращого. Так, на сьогодні, кожна друга подружня пара у нашій країні розлучається, а Україна в цілому займає третє місце в Європі за кількістю розлучень. У великій кількості розвинених країн саме поняття сім’я набуває певних викривлених ознак і форм, рівно ж як соціальний інститут сім’ї перебуває у не найкращому стані, переживаючи скрутні часи. Україна, як виявилося, тут не виняток. Різні статистичні дані вказують на різні причини такої великої кількості розлучень серед українців. Окрім матеріальних труднощів та зловживання алкоголем, на передову виходять морально-психологічні проблеми, які пара не здатна подолати в силу різних причин. Так, ряд дослідників акцентує увагу на непідготовленості пари до подружнього життя. На це також вказують і цифри. За даними державної служби статистики більше 60% розлучень припадає саме на молоді сім’ї, з яких більша частина розлучається після трьох місяців – півтора року подружнього життя. Збільшення кількості розлучень у світі, а також нехтування суспільним інститутом сім’ї, окрім іншого, вказує також на те, що в подальшому ситуація здатна поглибитися, оскільки відповідні «сімейні моделі» чи їх відсутність проектуватимуться на майбутні покоління. Уже сьогодні, стверджують учені, збільшення розлучень якраз і пов’язані з відсутністю показового прикладу сім’ї. Відтак, молодята часто просто не знають на яких основах і засадах слід будувати свій подружній будинок. Психологічна непідготовленість, нездатність, а також невміння творити міцних, здорових сімейних стосунків, небажання брати на себе стовідсоткову відповідальність за свій вибір і свою сім’ю – все це лише короткий перелік основних причин розлучення, який, однак, складає основу проблематики. Ще однією із важливих причин, які приводять до краху сім’ї – нерозуміння основ спільного життя, ілюзорне сприйняття свого партнера і не усвідомлення того, що побудова сім’ї передбачає працю і щоденний розвиток. Подружжя у перспективі здебільшого розглядається як перманентний вікенд із веселим походом на природу, чи як щасливий медовий місяць, у якому усе складається прекрасно і різнобарвно. Неготовність до сімейних труднощів, і щонайголовніше до одноманітних буднів здатне спотворити первинні щасливі враження від сім’ї й перетворити рай на пекло. Адже сім’я – це щоденна праця. Не в тому розумінні, що дружина увесь день порається по господарству, а чоловік трудиться на роботі. Це праця над відносинами, над їх розвитком, удосконаленням, процвітанням, це праця над собою, з тією метою, аби у відносинах кожен міг розвиватися паралельно і заохочувати до аналогічного розвитку іншого. Сім’я – це не тотальна самопожертва й відмова від своїх інтересів заради інтересів іншого, а радше здатність досягти компромісу і в процесі спілкування та співпраці дійти до тієї оптимальної для обох точки, у якій кожен відчуватиме максимум комфорту. Усі ці пояснення можуть видатися занадто банальними чи навпаки, з категорії ідеальних. Однак серед переліку характеристик, які вказують на міцність сім’ї, якраз і є вміння досягати порозуміння, йти на поступки, іноді робити те, чого не хочеться. А найголовніше - якомога частіше спілкуватися. Спілкування у парі не обов’язково передбачає вирішення назрілих питань чи з’ясування відносин, а складається з обміну повсякденню інформацією, емоційного обговорення побутових справ, здатності обминати конфліктні та спірні питання й виходити на нові рівні осмислення і розуміння одне одного. На твердження фахівців, важливим моментом у подружньому житті є можливість жити окремо від батьків. Хоча і це не завжди є запорукою міцності пари. Трапляються випадки, коли батьки активно втручаються у сімейне життя, навіть перебуваючи на відстані. З психологічної точки зору, таки ситуація є дуже шкідливою для новоствореної сім’ї, оскільки позбавляє її можливості діяти автономно, будуючи свій власний фундамент та розвиваючи досвід сімейного життя. Окрім цього, активне втручання когось із батьків у справи молодого подружжя, як правило, вказує на психологічну неготовність родичів відпустити свою дитину у «вільне плавання». Це також може бути показником внутрішньої незрілості батьків, які, шляхом контролю за життям своїх дітей, намагаються своєрідно втекти від поточних питань у своїй сім’ї, чи своїх власних питань. З психологічного боку – це також може свідчити і про неготовність когось із подружжя жити самостійним життям й постійне бажання повернутися під опіку своїх батьків. Важливим стрижнем міцної сім’ї є взаємоповага. Адже часто так стається, що на початку знайомства і в процесі розвитку відносин пара поводиться досить стримано у вираженні своїх емоцій та можливого невдоволення, поважаючи думку і погляди партнера, остерігаючись образити його чи її. Але уже за межами сімейного життя на зовні наче із міфічної скриньки Пандори починають виповзати усі претензії, невдоволення, зневага, боротьба за першість, відстоювання своєї правоти, особистісні образи та суперечки. Разом із тим видимими стають усі недоліки, які раніше чи то приховувалися, чи то не помічалися. Так, ніби у шлюбі народжується зовсім нова індивідуальність, яка за будь-яку ціну хоче цій іншій довести свою «неповторність» та «унікальність». В ідеальному варіанті такого роду демонстрація «найкращих якостей» мала би відбуватися ще задовго до одруження, аби для когось це не стало вбивчою несподіванкою. Коли кожен з партнерів поступово розкривається у відносинах, це може мотивувати іншого на здобуття нових кращих якостей, навичок, умінь, адже особистим прикладом можна мотивувати іншого на вдосконалення. Коли ж схожі речі відбуваються з метою демонстрації своєї першості на фоні приниження іншого, тоді це прямий шлях до погіршення відносин, з усіма подальшими негативними наслідками. Якщо у парі превалює конкурентна поведінка, з метою підвищення авторитету на фоні применшення іншого, то це може свідчити про певні внутрішні проблеми одного із партнерів, про комплекси, дитячі травми, незагоєні раніше душевні рани. Молода сім’я – це саме те «сприятливе» середовище, де на зовні здатні вибратися усі скелети із шаф попередніх років: дитинства, юності та зрілості. Тому тут поводитися дуже обережно, аби під уламками давнини не поховати чогось нового, світлого та перспективного. Невміння стримувати своїх емоцій та нерозуміння цінності подружнього життя, також часто стають причинами швидких розлучень. Ряд психологів наполягають на необхідності перед одруженням пожити парі спільно хоча б рік. При цьому йдеться про переживання разом усіх чотирьох сезонів, адже зміна настрою партнерів часто співвідноситься із зміною пори року. Це дасть можливість усвідомити, який партнер/партнерка у побуті, детальніше з’ясувати риси характеру, змиритися з недоліками і прийняти рішення про створення майбутньої сім’ї або ж відкинути таку перспективу. Християнська церква, натомість, забороняє чи принаймні не схвалює подібного роду «спроби сімейного життя», оскільки стверджує, що за таким принципом можна обирати свого супутника чи супутницю життя дуже довго, переступаючи основні Божі заповіді. Власне, статистика свідчить, що саме віра в Бога та релігійність є тим стримуючим фактором, який допомагає вберегти сім’ю від розлучення. Показником у цьому випадку є, приміром, регіональний розподіл розлучень по Україні. Так, згідно із статистичними даними, найменший рівень розлучень у західних областях України, де, як відомо, високий рівень набожності, зокрема, серед молоді. У південних та східних регіонах відсоток розлучень у порівнянні із Заходом зростає більш ніж на половину. Основою міцності подружнього життя, як твердять психологи, є психологічна зрілість та готовність створити сім’ю, розуміння основ її функціонування, рівно ж як і основ партнерських відносин, усвідомлення свого місця та ролі в подружньому житті, а також наявність у парі спільних цілей. Коли ж справа досягає точки кипіння, все ж таки наостанок варто згадувати одну важливу річ і поставити собі кілька ключових запитання: «На що спрямована моя сьогоднішня поведінка? На зміцнення чи розхитування, на побудову чи руйнування, на порозуміння чи самоствердження, на збереження відносин чи їхній крах? Яку мету я переслідую, поводячись саме так, а не інакше? І до чого, у підсумку, може привести ця ситуація? ». Іноді, вчасно поставлені подібного роду запитання здатні вивести конфлікт у раціональне русло, розвернути на нову стежку раціональності та істини. А з ними – привести до примирення