Їм також належить Царство

    Соціальне служіння Церкви часто охоплює турботою саме переслідуваних. І не тільки за правду. Принаймні не тільки за ту правду, яка є зрозумілою нам… Але вони також мають отримати шанс на осягнення Небесного Царства. Парафія Святого Миколая на Аскольдовій могилі.Тут, трошки нижче самого храму, розташувався і невеликий соціальний центр, поєднаний із приміщенням для катехизації. Цей центр в свою чергу знає багато історій про те, як милосердя може змінювати життя.   Не кажіть "сирота" - Дитячий центр дозвілля, що його на Аскольдовій могилі провадить парафіянка пані Орися, спрямований на тих діток, яким бракує батьківської уваги та піклування в буденному житті. Жінка каже, що не так вона їх виховує, як самі ж діти виховують тут її. Так сталося, коли в центрі перестали вживати слово "сирота": побачивши дитячі сльози й образу (одна дівчинка на таборі лупцювала другу за те, що та її клеймила "сиротою"), дорослі зрозуміли, яким болючим може бути банальний словесний штамп. "Ви – не сироти, ви – Божі діти" – миттєво зреагували на ситуацію волонтери. Так з’явилася назва для юної спільноти – "Діти Божого милосердя". Малеча приходить сюди на вихідні, щоби творчо та цікаво їх проводити. З’їсти обід, побавитися, піти на гурток, разом вчитися молитви і навіть… читати! Був тут цікавий випадок, коли дівчину-підлітка, яка досі не вміла читати, захопив словом Тарас Шевченко. Дівчина почула "Мені тринадцятий минало…" і так перейнялася поезією, що задля неї навчилася читати. Залишається тільки здогадуватися, що ж відбувалося в серці дитини, якщо її мислення перемінилося через один із найболісніших віршів українського генія-страждальця… Тут вчать добрих слів замість поганих терпеливо, адже розуміють, що за вихідні буденне життя дитини зі складною життєвою ситуацією одним махом не зміниш. Дозволяють бавитися у лісі, облаштовувати хованки, кататися з гір на санчатах. "Хіба нас хтось колись обмежував в дитинстві, на селі?" – Риторично питається пані Орися. Згадуючи себе маленьку, вона вирішила не надокучати дітям зайвий раз, зрозумівши, що найкраще виховує приклад, а не слова. Тому при церкві Миколая Чудотворця ні в чому доброму діти обмежень не мають.   У засуджених теж є діти - Інше служіння, яке діє на Аскольдовій могилі, це служіння засудженим жінкам і дітям засуджених. Досвідчені волонтери знають, що це одна з найважчих ланок роботи благодійних організацій – але й одна з найпотрібніших. Всі його труднощі, до речі, вповні компенсує радість, коли волонтери бачать, що їхнє спілкування (переважно через листи) з ув’язненими приносить плоди, і чиєсь життя змінюється. Звісно, позбавленим свободи жінкам та їхнім дітям намагаються допомагати також через гуманітарну поміч (особливо болючим питанням у в’язниці є засоби гігієни), дітям готують подарунки на свято Миколая і на Великдень, збирають до школи. Буває так, що волонтери приїжджають до інтернату, щоби віддати подарунки дітям засуджених, а інші мешканці інтернату їм заздрять… Так народжуються непересічні діалоги. – Вибач, дитино, але в них мами у в’язницях… – Так моя теж скоро буде, не переймайтеся! Бувають тут чудеса, коли хтось із благодійників, випадково дізнаючись про в’язничне служіння, на довго до нього долучається. Буває й так, що жінки, залишаючи в’язницю, докорінно все змінюють. Йдуть на роботу, забирають дітей з інтернатів, ба навіть проголошують свою віру, засновують молитовні або біблійні спільноти. А часом знову беруться за старе… Що не означає те, що Бог позбавляє їх шансу віднова все змінити.

     Боротися за Небо - Також на Аскольдовій могилі годують потребуючих, особливу увагу приділяють вимушеним переселенцям, розвивають парафіяльну службу милосердя – Карітас. Тут приймали майданівців, допомагали в духовній та гуманітарній опіці учасникам Революції гідності. Від початку воєнних дій на Сході парафія допомагає військовим, волонтери відвідують військові госпіталі та центри реабілітації (не лише центральні, але й в Броварах, наприклад, до яких увага людей прикута набагато менше). Всіх цих людей, зосереджених навколо служби милосердя, охоплює спільна риса – навряд чи їх могли би прийняти одразу звичайні, успішні та чепурні спільноти вірних. Вони бувають гнані нами (навіть якщо тільки байдужим поглядом) за непросту правду свого життя, повного протиріч та помилок. Але головна істина лишається незмінна: їм також належить Небесне Царство. І добре, що є ті, які допомагають їм за нього боротися.