Чи є Церква «гальмом» наукового прогресу?

    Церква ніколи не заперечувала позитивного значення прогресу науки, але, в той же час як ніхто інший наполягала на відповідальності вчених за те, як можуть використовуватись результати їхніх розробок…
     Тепер, у ХХІ столітті, ні для кого не новина, що багато наукових досягнень принесли людям зла аж ніяк не менше, а іноді і більше, ніж добра. Але від багатьох людей, особливо старшого покоління, можна почути, що Церква свідомо гальмувала поступ науки, або, принаймні, тримала його на короткому мотузку.            Чому люди так думають?               Звідки в цих людей з’явилась така думка? 
      Відповісти на це питання не важко: адже ті, хто формував їхню свідомість в дитинстві, юності і молодості (радянська школа, піонерська організація, комсомол, атеїстична пропаганда) цілком авторитетно стверджували, що науковий прогрес рано чи пізно привів би людину до пізнання правди про те, що Бога  немає і тоді церковники втратять свій дармовий хліб. Слово «Бог», звичайно, писалось з малої літери. І щоб це підтвердити, розповідали про засудження інквізицією двох вчених доби Відродження, які стверджували, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки: Джордано Бруно і Галілео Галілея.  Ті, хто вчились в радянській школі, пам’ятають це з уроків історії середніх віків: вона викладалась в 6-ому класі. Хлопчики і дівчатка 12-13-річного віку, які це слухали, навряд чи прагнули пізнати більше, ніж почули. Більшість із них нетерпляче чекали, коли нарешті закінчаться уроки, щоб повернутися до своїх звичайних, дозволених чи недозволених дорослими розваг. А для оцінки досить було повторити те, що каже вчитель. І тому питання про те, що можливо Бруно і Галілей були засуджені не за свої наукові погляди, а за щось інше, ні в кого не виникало. Як і не виникало питання, чому за ті ж самі геліоцентричні погляди (тобто – що Сонце, а не Земля знаходиться в центрі) не було засуджено того, хто їх вперше висловив – Миколу Коперника. Про нього теж говорили на уроках історії в 6-ому класі, називаючи «прогресивним вченим». При цьому, звичайно ж, не згадувалось, що він був каноніком католицької дієцезії. Той, хто вірить в Бога, а тим служить Церкві, «прогресивним вченим» бути не міг. Ставши дорослими, більшість колишніх учнів вже ніколи не повертались до того, про що чули на шкільних уроках історії. Факти, цифри і дати забувались, але незмінним залишався стереотип: з одного боку - вільна думка, наука, прогрес, світло, з іншого - жорстокість, морок, темрява, заборона вільно думати, католицькі забобони