Восьме знамення

Купальня, про яку говориться в Євангелії, знаходилася біля Овечої брами не випадково. У ній приготовляли та купали овець, яких пізніше складали в жертву на вівтарі Єрусалимського храму. Вводили їх на жертвоприношення саме через Овечу браму, а й купіль, що знаходилась напроти, носила таку ж назву Витезда, тобто овеча. Про цю купальню ще сказано, що вона мала п’ять критих ходів. Вони символізують Тору, П’ятикнижжя Мойсея, тобто весь Закон, який отримали ізраїльтяни, щоб жити в Обіцяній землі. Однак саме у них, п’яти критих ходах, лежало багато недужих, сліпих, калік, сухих. Святий Йоан наче говорить, що сила ізраїльтян довго і марно чекала на зцілення від Закону…

     Тридцять вісім років хвороби, про які зазначено у тексті, - це кількість років Ізраїлевого блукання пустелею: Того ж часу, що йшли ми від Кадеш Барне, аж поки перейшли потік Зеред, було 38 років, поки не зник із табору ввесь рід вояків, як поклявсь був їм Господь (Втор 2, 14). Саме на порозі Обіцяної землі, наче у її брамі, у місцевості Кадеш, народ збунтувався проти Господа, прагнувши повернутись до Єгипту (пор. Чис 13, 25 – 14, 11). За недовіру і через непослух Божому слову вони понесли кару через усю пустелю: Доки вони не довірятимуть мені?… Ось уже вдесяте не слухають мій ГОЛОС… у пустелі цій впадуть ваші трупи… Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, поклявся вас оселити (Чис 14, 10. 22. 29‑30).  Мабуть, саме така історична картина була перед поглядом Ісуса, коли Він побачивши його, як лежав, і знаючи, що він уже багато часу хворіє, сказав йому: «Чи ти хочеш стати здоровим?» Отож, після 38‑ми років перебування у недузі, той чоловік почув ГОЛОС: Устань, візьми ложе своє і ходи!  Відбулося повне обернення ситуації: ті, хто впав у пустелі, тепер покликані встати; ті, що не ввійшли в землю, тепер можуть ходити. Саме на голос Ісуса, через послух Його слову чоловік тут же став здоровим, узяв своє ложе і почав ходити.  А яке ж значення має тут ложе? Отож, той чоловік зробив саме так, як казав йому Ісус. Підкреслюється тут цілковитий послух слову Господа, без огляду на те, що тоді була субота, коли заборонялося працювати. Це стало причиною переслідування Христа: І стали юдеї переслідувати Ісуса за те, що робив таке в суботу. Кожне з семи знамень, які здійснив Ісус у Євангелії від Йоана, вказує на останнє, восьме знамення, на Пасхальну Тайну Господа нашого Ісуса Христа - Його муку, розп’яття, смерть і Воскресіння, коли Він сам лежатиме в суботу, встане, складе своє ложе, поховальні хустки, і ходитиме Воскреслий. Адже Христос і є той Агнець, що бере гріх світу, бере наше ложе, та вводить нас, приготовлених і очищених, через Овечу браму до святині Отця.

     Святий Йоан показує у перших розділах свого Євангелія три зустрічі Ісуса Христа з різними людьми. Спочатку це був правовірний фарисей Никодим, далі п’ятикратно розлучена жінка з Самарії - місцевості, яку оминали усі юдеї. Після них Ісус зустрічає взагалі ЯЗИЧНИКА. Отже бачимо послідовне і прогресивне закриття на віру в Юдеї, з одного боку, й таке ж динамічне відкриття на віру в Галілеї, з іншого.  Коли не шанують Ісуса як пророка на Його батьківщині, тобто в Юдеї (Вифлеєм - місце народження Ісуса Христа - знаходиться саме в Юдеї), Він іде у Галілею, на північ, до язичників. Але й тут попервах Ісус критикує слабку віру придворного. Він над усе прагне її очистити і зміцнити, кажучи: Якщо не побачите знамень та чудес, не повірите! (4, 48). Господь застерігає, що знамення, сприйняте як надзвичайна подія, як чудо, залишається для віри безплідним. І справді, віра придворного - це лише недосконала віра в оздоровчу фізичну присутність Господа: Господи, зійди, заки вмре моя дитина! Він запрошував Ісуса прийти, але Ісус відіслав його додому: Іди, твій син живе! Це суттєва відмінність, яка показує істинність і зрілість віри. Адже початок віри у тому, щоби почути про Господа, прийти до Нього та запросити Його. А звершується віра у дорозі, на якій не маємо жодних гарантій, жодного кроку Господа у бік нашого дому, назустріч нашій проблемі. Залишається лише почуте слово: І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов. Усе, що отримав придворний, - це лише слово; однак це слово, яке дає життя, слово, яке стає особистою дорогою віри, крокуванням у невідоме, чого ще не бачать очі, але про що вже заповів Господь. Ісус прийшов не продовжувати життя, а дарувати життя у вірі: І повірив він сам і весь його дім. Вони повірили не то́му, що син придворного одужав, а то́му, що сталося це тоді, коли Ісус це сказав. Це віра слову, а не знаменням та чудесам. Це вже було друге знамення, яке вчинив Ісус у Кані Галілейській. Обидва знамення здійснилися так як про це нас навчила Марія: Що лиш скаже вам - робіть (Йн 2, 5).  

Зло можна перемогти тільки постом та молитвою

 Після особливого почитання хреста, як знаку нашого спасіння, завдяки історії, котра припадає про вигнання злого духа бачимо силу посту і молитви. Ісус дає пояснення апостолам на запитання про причину їхньої безссилості, безсилості баьтка і мабуть нашої.

     Піст і молитва. Господь мабуть не випакдово об’єднує ці два слова у боротьбі з темними силами. Як одне так і друге говорить про єдність із Богом, про виконання Божої волі, про самовідречення. Диявол цього всього боїться. Боїться людини, котра шукає Бога, котра довіряє Богові, котра любить Його. Яка наслідує Його у жертвенності та стриманості. Піст і молитва – це просто духовна зброю проти диявола, а це дорога до Бога, де диявол не може піти.

     Сам піст задля посту – це дієта, сама молитва задля молитви – це навіювання. Хіба цього хоче Бог і це учить Церква? Піст і молитва задля Бога – це вияв нашої віри і любові до Бога. Зла сила втрачає свою силу.

     Вірю поможи моєму невірству Важко визнати свою неміч в таких важливих цінностях як віра. нераз люди кажуть: я ходжу до церкви, я хрещений, я там був у святих місцях… але хіба віра в Бога полягає в лише цьому? Є ознаки нашої віри і є ознаки нашого захоплення, наших традицій, нашої цікавості. У час наших випробувань все стає ясним і твердість нашої віри показується.

     - За добру Великодню сповідь для наших родин, щоб вірні у Святій Тайні Покаяння пізнали велику Божу любов і милосердя. За правдиве покаяння для нашого народу, щоб випросити в Господа Бога ласку прощення гріхів. За духовне відродження української нації.

      - За чесність, відданість і жертовність державних керівників, урядовців, політиків і діячів різних сфер суспільного життя України, щоб вони дбали насамперед не про особисте благо, а про спокій і добробут рідного народу.  

Велика проща серця і душі… Проща миру

Назарет - на івриті Нацерет, або Нацрат; арабською - ан-Насира, або Нацерат. Це найбільше арабо ізраїльське місто, яке є центром арабського життя на півночі Ізраїлю, належало колись до коліна Завулона. Згідно з однією з гіпотез, слово Назарет - єврейського походження: "нецер" означає "гілка". Хоча це слово не є загальноприйнятим у єврейській мові для означення гілки, але воно має месіанський титул, оснований на словах пророка Ісаї: "І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Гос­подній спочине на ньому, і дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання й страху Господнього". (Іс.11, 1-2). Деякі джерела тлумачать слово "Назарет" як "місто квітів". Назарет розташо­ваний у південно-західному напрямку від Капернаума, на захід від південного берега Тиверіадського озера, в 7 англійських милях на захід від гори Тавор. Поділя­ється він на Верхній і Нижній. Археологічні розкопки показали, що на місці нинішнього Назарета було невелике поселення (можливо, 500 осіб) у І ст. нашої ери. Люди там займалися переважно садівництвом, сільським господарством: про це свідчать знайдені ями для силосу, оливкові та виноградні преси, посудини для збереження зерна, оливи і вина. Знайдено там також помешкання, вирубані в скелях. За даними перепису населення 2010 р., Нижній Назарет налічує 73 700 мешканців, у сусідньому Верхньому Назареті проживають в основному євреї - 46 000 осіб. На туристів тут очікує ще один великий "сюрприз" - вулиці міста прикрашені червоними прапорами з серпом і молотом. Вже кілька років мешканці Назарета обирають своїм мером комуніста. Назарет - єдине місто в країні Ізраїль, де неділю оголошено вихідним днем. З містом Назарет пов'язане життя нашого Спасителя Ісуса Христа. Хоч місцем народження Спасителя вважається Вифлеем, а осередком Його проповіді є Капернаум, проте все Його життя будуть називати Ісусом із Назарета. В цьому місті, як роз повідає нам св. Євангеліст Лука, відбулося одне з най­більших таїнств нашої віри - Воплочення Божого Сина: "Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім 'я Назарет, до Діви, зару­ченої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія" (Лк.1, 26-27). "Іяк вони виконали все згідно з законом Господнім, повер­нулися в Галилею, до Назарету, свого міста. Хлоп 'я ж росло й міцніло, сповнюючись мудрістю, і Божа благодать була на ньому" (Лк. 2, 39-40). "І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний. А Мати Його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей" (Лк. 2, 51-52). Святий Йосиф після смерті царя Ірода повернувся "у галилейські сторони і, прибувши туди, оселився в місті, що зветься Назарет, щоб збулося сказане пророками, що Назорей назветься" (Мт. 2, 22-23).

     Пам'ятаємо, як Спаситель наш Ісус Христос покликав до апостольської праці апостолів Андрея, Петра і Филипа. Филип походив із Витсаїди, з міста Андрієвого і Петрового. Зустрівши свого друга Натанаїла, він поділився з ним радісною вісткою: "Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса, Йосифового сина, з Назарету" (Йо. 1, 45). Звичайно, Филип очікував радісної реакції від Натанаїла, але натомість почув: "А що доброго може бути із Назарету?" Мовив до нього Филип: "Прийди та подивися" (Йо. 1, 46). Зі слів Натанаїла можна зрозуміти, яким насправді був тоді Назарет - непоказне поселення, з невеликою кількістю мешкан­ців. Тому з такою іронічно-презирливою усмішкою відреагував Натанаїл на радісну вістку Филипа. Справді, місто Назарет не мало якогось особливого значення для ортодоксального юдея, про нього немає жодної згадки в Старому Завіті чи Талмуді, ані в славного історика Иосифа Флавія. Проте Филип у цій ситуації не розгубився, а сказав Натанаїлові відверто і просто: чому судиш, не побачивши людини, іди подивися, і сам переконаєшся, хто цей чоловік із Назарета. Поба­чивши Ісуса, Натанаїл заволав: "Учителю, Ти - Син Божий, Ти - цар Ізраїлів!" (Йо.1, 49). Нерідко й ми у нашому житті судимо людей, не побачивши їх, їхнього життя, вчинків і діл, а коли побачимо реально, тоді наша думка про них змінюється. Отож, перш ніж давати комусь якусь оцінку, стараймося побачити на власні очі ту особу і її вчинки, а тоді вже самі ставмо оцінку, бо в іншому разі наша оцінка позаочі може бути нічим іншим, як тільки осудом. Так само, як думав Натанаїл про Ісуса Христа на початку, не пізнавши ще Иого, так думали про Нього і в Назареті, коли Ісус "прибуву свою бать­ківщину, а слідом за ним пішли й його учні. Як же настала субота, Він почав навчати у синагозі; багато з тих, що Його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в Нього? Що то за мудрість, що Йому дана, і такі чуда, що діються Його руками? Хіба ж Він не тесля, син Марії..." (Мр.6, 1-3). Так вони дивувалися Иого мудрості, вченню, ділам, які Він вчинив, але хто Він? Всього-на-всього тесля, Син Марії! Спаситель знав думки їхнього серця і душі, тому відверто сказав їм: "Нема пророка без пошани, - як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі" (Мр. 6, 4).

      Святий Євангеліст Лука розповідає, що після 40-денного посту Ісуса в пустелі "прибув Віну Назарет, де був вихований, увійшов своїм звичаєм субот­нього дня в синагогу й встав, щоб читати. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: "Гос­подній Дух на Мені, бо він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випусти­ти пригноблених на волю, оповістити рік Господній сприятливий". А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. І Він почав до них говорити: "Сьогодні збулось це писання у вухах ваших". Всі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його, й говорили: "Чи ж Він не син Йосифа"? А Він казав їм: "Ви певно скажете мені цю приповідку : Лікарю, вилікуй себе самого. Про що ми чули, що сталося в Капернаумі, зроби те й тут на твоїй батьківщині". Він же додав: "Істинно кажу вам: Ніякого пророка не приймають добре в своїй батьківщині" (Лк. 4, 16-24). На тому місці, де в часи Ісуса Христа стояла синагога, в якій проповідував Спаситель, сьогодні розмістився мелхитський греко-католицький храм. Церква має цікаву й незвичну для християн назву - "Церква Синагоги", адже тут була синагога, в якій проповідував Христос. Місцеве населення називає цей храм "медресе аль масиах" (школа Месії). Церква розташована в самому центрі ринку, на вузькій вуличці, на яку можна вийти, увійшовши на ринок через арку біля храму Благовіщення, піднятися центральною ринковою вулицею, повернути на першому повороті ліворуч, потім праворуч і дійти до залізних воріт входу з правого боку.

     Про церкву маємо відомості від паломника з Равенни, який відвідав Святу Землю в 570 р і в своїх записах згадував про те, що в синагозі навіть збе­реглися лави по периметру, як було прийнято у древніх синагогах. У часи хрестоносців була побудована простора церква з одного арочного зводу, яка належала монахам-францисканцям. Арабський правитель Галилеї Дар Ель Омар передав цю церкву греко-католицькій громаді, яка реконструювала храм в 1887 р. У цій греко-католицькій святині ми відправили свою першу Святу Літургію. В храмі ще витав Великодній дух, церква гарно прибрана, тож ми почувалися як удома. Після богослужіння всі разом відспівали пісню "Боже, послухай благання, нищить недоля наш край". Ця пісня супроводжувала нас кожного Божого дня - це було благання до Все­вишнього, щоб помилував і захистив наш народ.

      Як розвивалися події далі, коли Ісус, перечитавши пророцтво Ісаї, оголосив зібраним юдеям, що це Він є тим помазаником Божим і має нести людям Добру Новину? А розвивалися вони ось як: "Почувши це, всі в синагозі наповнилися гніву і, вставши, вигнали Його геть за місто і повели Його на край гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб скинути Його додолу. Та Він, пройшовши серед них, пішов далі" (Лк. 4, 28-30). Цю гору називають горою Скинення, або Повалення, згідно з оповіддю святого Луки. Паломники також відвідують цю гору, щоб пере­свідчитися в реальності євангельських подій. Гору добре видно з долини Ізраель. Її крутий схил спускається в долину, а на іншому пологому схилі видно будиночки на околиці Назарета. Також дорікали Ісусові, коли Він проповідував про Євхаристію в синагозі в Капернаумі: "Чи ж то не Ісус, син Йосифів, що Його батька-матір ми знаємо? Як же Він тепер твердить: Я зійшов з неба?" А Ісус їм у відповідь: "Не ремствуйте між собою. Ніхто не спроможен прийти до Мене, коли Отець, який послав Мене, не приведе його, - і Я воскрешу його останнього дня" (Йо. 6, 42-44). Остаточним і незаперечним свідченням про Ісуса з Назарета є Його спасительна смерть: "Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: "Ісус Назарянин Цар Юдейський". Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп 'ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському" (Йо. 19, 19-20).

      Наша група паломників приїхали в Назарет близько 17 години. Першою нашою зупинкою була базиліка Благовіщення Пречистої Діви Марії. Над історією цієї базиліки варто більше застановитися. Базиліка побудована на місці, де, згідно з католицькою традицією, відбулася зустріч Архангела Гавриїла з Дівою Марією. Ця базиліка - найбільша християнська святиня на Близькому Сході. Вона має почесний статус "малої базиліки", присвоєний їй 1964 р. Папою Павлом VI. Опікуються святинею монахи-францисканці. Нинішня базиліка побудована на місці, де колись стояла візантійська святиня. Більшістю християнських святинь, які сьогодні маємо на Святій Землі, ми завдячуємо св. Єлені - матері св. Кон­стантина Великого. Це завдяки її експедиції був знайдений Животворящий Хрест Господній, а також побудовано багато святинь, пов'язаних із життям Пречистої Діви Марії і нашого Спасителя Ісуса Христа. Перший храм у Назареті був побудований в епоху Константина Великого і його матері св. Єлени. У цей самий період були побудовані Базиліка Різдва Христового у Вифлеємі і Храм Гробу Господнього в Єрусалимі.                                        На жаль, святиня була зруйнована в VII ст., коли Святу Землю захопили мусульмани…

Другий храм був побудований в епоху хресто­носців після взяття Назарета Танкредом Тарентським в 1102 р. Тут було засноване архі єпископство (Єрусалимський Патріархат) Латинського королівства. З ХШ ст. святиня перебуває під опікою монахів- францисканців.

     25 березня 1255 року в цій Базиліці у святковому богослужінні брав участь французький король Людовик Святий. Після поразки хрестоносців у битві під Хаттіні Назарет знову підпав під мусульманське панування, але Саладін дозволив монахам-францисканцям залишитися й відправляти богослужіння в святині. Церква була зруйнована 1260 р., коли Назарет взяв Бейбарс І. Доля християн була несолодкою - їх проганяли, вони знову поверталися - і так тривало упродовж віків залежно від політичної ситуації.

       Друзький емір Фахр ад-Дін ІІ у 1620 р. остаточно дозволив повернутися францисканцям до Назарета. Вони побудували невеличку святиню. Аж через 110 років, у 1730 р., Дагер дозволив будівництво нової церкви. Цей храм був розширений і перебудований у 1877 р., а 1954 р. повністю розібраний для будівництва нової будівлі, яку завершено 1969 р. Було подано два проекти цього храму - знаменитого італійського архітектора Антоніо Берлуччі, монаха-францисканця, який спроектував багато храмів на Святій Землі, і Джованні Муціо. Вибрали другий проект. Перед початком будівництва були проведені великі археоло­гічні дослідження. Результати розкопок зберігаються у створеному при базиліці археологічному музеї. Базиліка була освячена 23 березня 1969 р. Під час своєї 91-ої поїздки на Святу Землю в 2000 р. Папа Йоан Павло ІІ відслужив у ній Святу Божественну Літургію, а Папа Венедикт XVI здійснив це 14 травня 2009 р. Подвір'я та інтер'єр Базиліки прикрашені чудотворними іконами Божої Матері з різних країн світу. Кожний народ прославляє Пречисту Діву Марію як свою люблячу Матір і заступницю. Тут також зустрічає прочан копія чудотворного образа Матері Божої Зарваницької, який фундували українці з Канади. Над самим образом - напис, взятий із величання Богородиці: "Ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди", а під іконою написано: "Пресвятая Богородице, молися за Твій український народ!" Вгорі ікони зображений київський Собор Святої Софії і львівський Собор Святого Юрія, по боках - українці в націо­нальних строях, які заносять молитви до Богородиці.

     Звичайно, в нелегкий період для українського народу, коли триває боротьба за утвердження його державності, захист територіальної цілісності, а також відбуваються позачергові вибори президента України (наша проща до Святої Землі припала на другу половину травня), ми заносили свої молитви до Богородиці і просили Її о поміч з неба для нашої багатостраждальної Вітчизни. В нижньому храмі, де був дім Пресвятої Родини, молилися в намірі християнських родин, особливо за родини розбитті, в яких панує алкоголь, наркоманія, чвари, неспокій, за сім'ї, де є хворі батьки чи діти-каліки, щоб Пресвята Родина допомогла нашим родинам. У верхньому храмі відправлялася Божественна Свята Літургія. Тут також можна відчути універсальність Католицької Церкви. Місяць травень присвячений Матері Божій Цариці Мая. В рідному краю люди вечорами поспішають на молебень до Богородиці, і тут також стоїть прекрасна фігура Непорочної Діви Марії Цариці Марія, прибрана квітами і свічками, а місцеві араби-християни також заносять свої молитви в цей місяць до Діви Марії. Сама Базиліка завершується куполом-короною у формі лелії, бо квітка лелія є символом чистоти і невинності. Невимовну красу Базиліки можна оглядати ввечері, коли вона освітлена. Вона, як Цариця усіх споруд, стоїть посеред Назарета, з неї тричі на день лунає дзвін, який нагадує християнам, що в цьому місці відбулася важлива подія для усього людського роду - Воплочення Божого Сина. Тут Слово замешкало під Серцем Непорочної Діви Марії з Назарета. На подвір'ї Базиліки стоїть прекрасна скульптура Непорочної Діви Марії. Мати Божа зустрічає своїх дітей, кличе-пригортає їх до себе. Фігура стоїть досить низько, так що вірні приходять з молитвами і бла­ганнями до своєї небесної заступниці і своїми руками торкаються святих рук Марії або з благоговінням їх цілують... Ми також помолилися три "Богородице Діво" і заспівали звернення до Богородиці: "О Маріє, без гріха первородного зачата, молися за нами, що ми до Тебе прибігаємо!" Упродовж усієї нашої прощі ми часто повторювали різні стрілисті акти, а особливо: "Царице миру, молися за нами!".

     Недалеко від цієї славетної Базиліки стоїть споруда під зеленим куполом, увінчана півмісяцем -релігійним символом мусульманства. На перший погляд, нічого дивного немає. Стоїть собі якась невелика споруда для релігійного культу і хай стоїть. Що нам до неї - ми маємо величаву Базиліку Благовіщення і тішмося нею. В нашій країні також є в місті чи одному селі по два чи три храми, каплиці, молитовні будинки, зали царств, синагоги, мечеті - ми звикли до цього. Але довідавшись про історію цієї будівлі, кожен з нас замислиться. Після того, як християни побудували чудову ба­зиліку Благовіщення Діви Марії, вона стала окрасою не тільки міста Назарета, а всього Близького Сходу. Зви­чайно, мусульмани, вважаючи себе тут корінними і повноцінними господарями, бажають, щоб всюди пе­реважали їхні мечеті. А крім того, за законом шаріату мусульманські святині мають бути вищими за всі інші сакральні споруди різних релігій. А тут сталося навпаки. Хіба може мусульманин змиритися з цим? І тут віднаходять могилу Шагаб-а-діна, який загинув 1187 року, брата відомого героя ісламу Салах-а- діна, який вибив хрестоносців з Єрусалима. Тоді мусульма­ни вирішують побудувати свою мечеть, яка б висотою перевищувала християнську Базиліку Благовіщення. Але за ізраїльськими законами, якщо на певному місці стоїть релігійна споруда, то інша, яка будується поруч, не може бути вищою за неї. Закон один для всіх, його потрібно приймати, поважати і виконувати. Власті міста і державні будівельні інституції Ізраїлю дозволили в 1997 р. мусульманам будівництво мечеті, але за планом, який представила державна влада. Після опублікування плану будівництва мечеті, як цього вимагає "Закон про планування і будівництво", настав період дискусій та подачі аргументованих і поважних заперечень від зацікавлених сторін.

     Опираючись на закон Ізраїльської держави, християнська спільнота висунула обгрунтовані заперечення, які державні чиновники взяли до уваги. В цій справі була створена спеціальна комісія на чолі з міністром будівництва Натаном Щаранським. Роз­глянувши аргументи сторін, держава Ізраїль у березні 2002 р. заборонила будувати на цьому місці мечеть. Вона не відкинула й не проігнорувала бажання своїх громадян мусульманського походження щодо будів­ництва мечеті, а запропонувала мусульманській спіль­ноті для цього аж сім альтернативних ділянок землі. Часто замість віри ми стикаємося з такими поняттями, як принцип, гординя, ми свого доб'ємося, своє докажемо, покажемо, буде так, як хочемо, бо ми тут господарі, а всі інші - ніхто. Так само було і з будівництвом мечеті. Мусульмани розпочали самовільне будівництво. Розгорівся конфлікт. І не просто конфлікт, а вогнище світового конфлікту релігій. А це релігійне заворушення дуже швидко переросло в національне і політичне питання. Закон є законом, відтак власті Ізраїлю на підставі рішення окружного суду, що визнав будівництво мечеті незаконним, зруйнували цю будівлю в липні 2003 р. Під час руйнування об'єкта муедзин закликав усіх мусульман стати в обороні споруди, але 500 ізраїльських поліцейських перешкодили цьому. Один поліцейський отримав ножове поранення (воюють християни з мусульманами, а б'ють євреїв - і таке буває.). Християни були зако но по слушні, бо державний закон був на їхньому боці. Після цього в Назареті і в найближчих арабських селах розпочалися масові протести мусульман проти євреїв і Ізраїлю. У безладах і перестрілках гинули люди, вибухали нові політичні протести, утворювалися організації на захист гноблених в Ізраїлі мусульман. Цю справу мусуль­манська сторона дуже роздмухувала. На цьому місці, на стіні самовільно зведеної споруди виписана цитата з Корану про те, яка віра найсправедливіша. Понині кожної п'ятниці для молитви тут збираються сотні мусульман. А коли обідньої пори о 12 годині дзвонять дзвони на "Ангел Господній", вони гучно через підсилювачі, мовби наперекір, заводять свої молитви. Ось така реальність.

Holy Week - 2017 - Easter Schedule

Страсний Тиждень - 2017 - Великoдній Розклад

Saint John the Baptist Ukrainian Catholic Church

Українська Католицька Церква Св. Івана Хрестителя

207 Tompkins Street

Syracuse, New York 13204

April - Квітень 8 - 9 - Palm Sunday - Вербна Неділя

5:00PM at Saturday; 9:00 & 11:00 AM Sunday

Divine Liturgy and Blessing of willow branches - Божественна Літургія та освячення верби

April - Квітень 10 – Holy Monday - Страсний Понеділок

10:00AM – Vespers with the Liturgy of Presanctified Gifts –

                                                    Вечірня з Літургією Напередосвячених Дарів

April - Квітень 11 – Holy Tuesday - Страсний Вівторок

6:00 PM – Way of the Cross - Хресна Дорога

April - Квітень 12 – Holy Wednesday - Страснa Середа

            10:00AM – Vespers with the Liturgy of the Presanctified Gifts –

                                                             Вечірня з Літургією Напередосвячених Дарів

April - Квітень 13 – Holy Thursday - Страсний Четвер

11:00AM – The Rite of the Washing of the Feet - Чин Умивання Ніг

*Concelebrated by Bishop Paul & the clergy of the Western New York Deanary at Saint Josaphat’s UCC

Співслужіння Владики Павла з духовенством Західного  Деканатy Штатy Нью Йорк в УКЦ Св. Йосафата

All are Welcome - Всі бажаючі запрошені на це Богослужіння

940 East Ridge Road, Rochester, NY 14621

            6:00PM – Matins and Reading of the Twelve Passion Gospels (Strasty)

                             Утреня і читання Дванадцяти Євангелій Страстей (Страсті)

April - Квітень 14 – Holy Friday - Страсна П'ятниця

           10:00AM – Great (Royal) Hours - Великі (Царські) Часи

           6:00PM – Vespers and the Placement of the Holy Shroud (Plaschanetsya)

                               Вечірня з виставленням Святої Плащаниці.

Єрусалимська Утреня - Jerusalem Matins

Vigil at the Tomb - Чергування біля Гробу.

April – Квітень  15 – Holy Saturday - Тиха Субота

Vigil at the Tomb - Чергування біля Гробу

(8:00AM to 6:30PM, led by the members of Holy Name Society- члени Товариства Ісусового Імені)

all are welcome too... - запрошуються всі бажаючі

            10:00AM – Vespers with the Divine Liturgy of Saint Basil, the Great

                              Вечірня з Божественною Літургією Св. Василія Великого

            4:00PM, 5:00PM, 6:00PM – Blessing of Easter Baskets in the Church undercroft

                                                             Благословення Великодніх Кошиків у Церковному залі

 до і після Богослужінь буде можливість (крім Великодної Неділі) для сповідей...

…before  and  after services there will  be  an  opportunity (except Easter Sunday)  for  confessions...

April - Квітень 16 – The Glorious Resurrection of Our Lord and Savior Jesus Christ-

Воскресіння Госпoда нашого Ісуса Христа (ПАСХА)

           

            7:00AM – Service at the Tomb (Nadhrobne) - Молитва над Гробом (НАДГРОБНЕ)

                              Procession around the Church - Процесія довкола Церкви

                              Paschal Matins - Пасхальна Утреня

                              Resurrection Divine Liturgy - Воскресна Божественна Літургія

                              Blessing of ARTHOS - Посвячення АРТОСУ

                              Blessing of Easter Baskets in the Church undercroft

                              Благословення великодніх кошиків у  церковному залі…

April-Квітень 30 - Sunday of the Myrrh-Bearing Women- Неділя Мироносиць

           

10:00 am – Divine Liturgy- Божественна Літургія

********Easter Parish Dinner following the Liturgy (Sviachene)********

(by Mothers in Prayer)

********Великодній Парафіяльний обід, після Літургії   (СВЯЧЕНЕ) ********

(Матері Молитви)

CHRIST IS RISEN!        INDEED HE IS RISEN!

.....................................

 ХРИСТОС ВОСКРЕС!        Воістину Воскрес!

Великий Піст - нагода зустрітися з Ісусом.

 Період Великого Посту - це нагода наблизитися до Ісуса. На цьому наголосив Папа Франциск перед молитвою «Ангел Господній» Святіший Отець зауважив, що ця зустріч відбулася в регіоні, розташованому між Юдеєю та Галилеєю, в якому мешкали люди, яких юдеї зневажали, однак, саме самаряни «були серед перших, хто прийняв християнську проповідь апостолів». І в той час, як учні пішли до села придбати чогось поїсти, Ісус залишився при криниці і просить напитися в жінки, що прийшла набрати води. З цього й почалася розмова: «Ти – Юдей, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» – сказала вона, на що Спаситель відповів: «Якби ти знала, хто я і який дар маю для тебе, то це ти б просила у мене, і я дав би тобі “живу воду”, яка втамовує будь-яку спрагу та стає невичерпним джерелом у серці того, хто її п’є».  «Ходити до криниці та черпати воду важко й нудно, – сказав Папа, – тож мати доступне джерело – це щось прекрасне! Але Ісус говорить про іншу воду. І коли жінка зрозуміла, що чоловік, з яким вона розмовляє – пророк, то звіряється Йому про своє життя й ставить релігійні запитання. Її спрага любові й життя в повноті не була вгамована п’ятьма чоловіками, яких мала, більше того, вона зазнала розчарування й обману. Тому жінку вразила велика пошана, з якою Ісус до неї звертався, а коли заговорив про істинну віру, як взаємини з Богом-Отцем “в дусі та істині”, вона відчула, що цей чоловік може бути Месією».

      Святіший Отець звернув увагу на те, що Ісус зрідка говорив, що Він – Месія, але саме цій жінці, що «вела невпорядкований спосіб життя», підтверджує це. І цю воду, яка «дарує вічне життя», вже було влито у наші серця під час Хрещення, коли Бог «перемінив нас і наповнив Своєю благодаттю». Але, за словами Наступника святого Петра, може трапитися так, що ми забуваємо про цей великий дар, применшивши його до біографічного факту. А забувши про «живу воду», починаємо шукати «криниці», які нездатні втамувати нашу спрагу. Отож, ця євангельська подія стосується також і нас: «Ісус промовляє до нас, як до самарянки. Безперечно, ми вже Його знаємо, але може ще не зустріли Його особисто. Знаємо, ким є Ісус, але, можливо, ще особисто не зустріли Його, не розмовляли з Ним і не розпізнали в Ньому свого Спасителя. Цей час Великого Посту – це слушна нагода, щоб наблизитися до Нього, зустрітися з Ним на молитві в діалозі від серця до серця, розмовляти з Ним, слухати Його. Це слушна нагода, щоб побачити Його обличчя в обличчі страждаючих братів і сестер», – сказав Папа, підсумовуючи:  «Таким чином зможемо оновити в собі благодать Хрещення, втамувати спрагу з джерела Божого слова та Його Святого Духа, й, отже, також відкрити радість того, що в щоденному житті станемо будівничими примирення й засобами миру. Нехай же Пречиста Діва Марія допоможе нам постійно черпати з благодаті, припадати до тієї води, що витікає зі скелі – Христа Спасителя, щоб ми змогли з переконаністю визнавати свою віру та з радістю звіщати чудеса любові Бога, Який є милосердним і джерелом усілякого добра».

Кому саме потрібні одружені священики?

 Нещодавно ЗМІ цілого світу знайшли чергову тему для обговорення. Йдеться про заяву Папи Франциска німецькому виданню про розгляд можливості висвячення одружених чоловіків, випробуваних у вірі, на католицьких священиків. Це приголомшило одних вірних, а іншим дало надію на скасування целібату для католицького духовенства. Та давайте подивимося на це реалістично й без емоцій.

      1. Целібату ніхто скасовувати не буде. Зі слів Папи Франциска відразу стає зрозуміло, що принаймні він целібату скасовувати не буде. Ще бувши архиєпископом Буенос-Айреса, він висловлювався за збереження обов’язкової безшлюбності, яку високо цінував. Проте він зазначав, що у певних місцях - зокрема, на Близькому Сході - можна було би зробити певні винятки. У нещодавньому інтерв’ю німецьким журналістам Римський Єпископ говорив про можливість висвячення вже одружених чоловіків, а не вступ у шлюб уже рукоположених священиків. Так, як це відбувається у Православній Церкві та Греко-Католицькій, де майбутній пресвітер має одружитися ще до отримання сану, а в разі смерті дружини не має права на інший шлюб. Цього ніхто під сумнів не ставить. Та й, як пояснив Папа, питання безшлюбності не повинно бути питанням вільного вибору кандидатів до священства. Швидше за все, рішення ухвалюватимуть не завтра, а це питання буде жваво обговорюватися на наступному Синоді єпископів у 2018 р. Тому марно сподіватися, що одного дня ваші настоятелі оголосять про своє вінчання у найближчу неділю.

     2. Ми вже маємо одружених священиків. Це, можливо, приголомшить багатьох вірних, однак у Католицькій Церкві вже є одружені священики. І мова не про греко-католицьке духовенство. Це колишні англіканські священнослужителі, які увійшли до повної єдності з Католицькою Церквою і були висвячені на католицьких пресвітерів (Рим не визнає дійсності рукоположення у Церкві Англії), бувши вже одруженими та маючи дітей. І це не нововведення чи ефект ІІ Ватиканського Собору. Вперше таку практику запровадив папа Пій ХІІ, дозволяючи у 1951 р. висвятити колишніх протестантських пасторів, що навернулися до істини католицької віри. Папа Ратцінґер вперше це закріпив у церковному документі. Діє це правило в окремій церковній структурі. Слід згадати про ще один забутий факт. А саме, що Рим пішов на поступки частині гуситів і дозволив вибирати собі на священиків одружених священиків. Так утворилася Утрактивістська Церква, яка існувала в Чехії паралельно з Латинською. Станом на 1575 р. приблизно від 75% до 83% чехів були її вірянами. Та й нині колишня Чехословаччина відзначилася у цьому, адже за комуністичного панування там підпільно висвячували одружених чоловіків на священиків і навіть на єпископів. Після падіння комунізму частина з них перейшла у східний обряд, а частина вирішила залишитися у Західній Церкві. Рим хоч поступово, та все ж визнавав дійсність їхніх свячень або дозволяв на умовне їм уділення повторного таїнства священства. І від того, що ці священики мають дружин, вони не менш є католицьким чи західними. Адже целібат - це не догма віри, хоча й величезний дар для Західної Церкви, якого не можна применшувати.

     3. Скасування целібату не вирішить питання з покликаннями. Прихильники скасування целібату вважають, що це заповнить семінарії та вирішить питання з кризою покликань. Та цифри це насправді не головне. Церква потребує не висвячених парафіяльних адміністраторів чи звичайних сакральних функціонерів таїнств, а справжніх і святих пастирів. Старші люди пам’ятають, як один священик служив вірним цілих областей, подібно до блаж. Владислава Буковинського чи Яна Ольшанського. Вони були воістину священиками з серцем, подібним до Божого. Особисто я не вірю священикам, які після декількох років служіння кажуть, ніби відкрили покликання до священства і до родини та покидають сан або вимагають скасувати целібат. Бог шанує Церкву, свою Наречену, і напевно не дає покликання до того і до іншого, всупереч її канонам. Там, де є непослух церковному вченню та правилам, навіть у дрібницях, діє не Господь, а диявол. Це, звісно, не забороняє дискутувати й висувати пропозиції, - але завжди у покорі та з пошаною до Містичного Тіла Христа. Сам Папа Франциск також говорить, що не вихід - допускати до семінарій людей, у яких немає справжнього священицького покликання. Насправді целібат по‑своєму відсіює кандидатів, які бачать у священицькому служінні вигідне джерело доходів та «легку професію», - бо целібат вимагає жертви. Хоча деколи вибір самотнього життя - це прояв егоїзму та втеча від відповідальності за створення родини. Хоч як крути, а джерело проблем - це відсутність покликань, криза віри. Навіть протестантські спільноти, де пасторам дозволено мати дружин, відчувають брак кадрів. Тільки той може пожертвувати своїм життям, хто у серці пізнав безкорисливу Любов Бога. А погляд, що скасування целібату це панацея від кризи віри, свідчить про брак віри та пелагіанство. Про думку, ніби людськими діями чи реформами ми можемо змінити ситуацію. Папа Бенедикт XVI, а слідом за ним Франциск, закликають вірних молитися про нові та ревні покликання, бо це насправді Бог кличе працівників на свої жнива.

     4. Свячення одружених чоловіків створить нові проблеми. Поряд зі старими проблемами скасування обов’язкового целібату чи допущення до свячень одружених чоловіків створить проблеми нові. Доведеться визначити функції одружених священиків, забезпечити їхні родини, перебудувати взагалі систему церковного призначення. Бо священика з родиною важко перекидати з парафії на парафію кожні три роки чи більше. Для сім’ї потрібна стабільність. Крім того, чи не виникатиме спокуса перехитрити Бога? Відчуваючи покликання спочатку одружитися, а потім просити про свячення. Чи не викличе це нову кризу частини духовенства, яка просто вимагатиме скасувати безшлюбність, бо вони були «невчасно висвячені»? Це викличе нові поділи у Церкві, як це вже відбувається з душпастирством родин у світі. Уявімо, що німецька Конференція єпископів дозволила висвячувати одружених чоловіків, а польська - ні. Перетнувши державний кордон, звичайний вірний потрапляє у зовсім інший церковний світ, який хоча й називається католицьким, та виглядає й діє інакше: дисципліна таїнств, життя парафій тощо… Можливо, у майбутньому, коли ми досягнемо повної єдності з усіма християнами і всередині Католицької Церкви існуватимуть структури з лютеранською, методистською чи реформованою традицією, то правило целібату буде видозмінено. Але думаю, що це має статися на Вселенському Соборі, а не віддано до компетенції місцевих єпископів.

     5. Чому ЗМІ зацікавлені у цьому? ІІ Ватиканський Собор закликав розпізнавати знаки часу. А знаки часу бувають не лише позитивними та сприятливими для Церкви, але й навпаки. І для мене особисто критерієм щодо того чи іншого питання є позиція ліберальних медіа, які постійно хочуть нашкодити Церкві. І хоч як дивно, поряд із гаслами про рукоположення жінок, одностатеві шлюби, Причастя для розлучених вони підтримують скасування целібату або принаймні ординацію чоловіків у шлюбі як перший крок до цього. Для західного світу, звихнутого на сексуальності, існування хлопців, які вибирають життя у чистоті задля Царства Небесного, є каменем спотикання - адже, на їх думку, хіба існує життя без сексу?

     PS: Як життя одруженого духовенства, так життя у целібаті мають свої недоліки та переваги. Тут головне - розпізнати, що говорить «Дух Церкві». Я не думаю, що висвячення одружених чоловіків є на часі та взагалі потрібне Західній Церкві, яка протягом тисячі років плекала свою традицію безшлюбного кліру. Та на все воля Божа

Уникати зустріч із Богом – це навіть не по-людськи.

Сонячного дня йдеш по центральній вулиці міста. На устах з’являється легка усмішка, це є свідчення того, що внутрішня радість хоче вийти наверхи. Дійсно є чим радіти. Багато мрій збулося, багато запланованого виконалось. Залишився добрий слід на цій землі і в серцях людей. Колись читав, що можна радіти від того, як хтось радіє. Не вірив у це твердження. Минуло трохи часу і одного дня зауважив за собою, що уста невимушено творять усмішку, коли бачиш щасливі очі іншої людини. Ось, йду і згадую очі наповнені радістю багатьох людей.

      Дякую Богу за те, що дав можливість зробити корисне діло,  В один момент у мої очах з’являються обриси знайомої людини. Ще кілька кроків і ми зустрінемось, обмінюючись привітним поглядом та теплим словом з побажанням доброго дня. І ось наші очі зустрілись ще здалеку, але зустрічний погляд чомусь не затримався і миттєво відвівся у сторону, немов споглядаючи щось надзвийчайно цікаве. Мені й самому стало цікаво, що привернуло увагу і перешкодило нашому спілкуванню на віддалі. Але крім порожніх мурів будинку нічого не було. Хм… мене осінило: та людина просто уникає зустрічі зі мною. Все підтвердилось. Коли ми порівнялись, погляд далі був звернений у протилежну сторону. Я чекав до останнього, хотілось закликати, привернути насильно увагу, але почуття пошани свободи іншої особи стало важливішим. Ми віддалялись один від одного, хоч відчуття присутності мабуть у кожному з нас залишилось ще на довгий час. Мені було гірко, що не отримав людської взаємності, у якісь мірі відчув неповагу до себе. Гірко було прийняти, що мене хотіли уникнути, тобто виключити із життя. За якусь мить заспокоююсь і у моїх людських роздумах знаходиться місце і на духовне. Перед очима з’являється храм Божий. Я поспішаю, як завжди мені завжди бракує часу на молитву, щоб зайти і побути з Богом. Йду далі. Приходить думка: що? уникаєш Бога?

     Йде мороз по шкірі. Так, тепер я розумію Бога. Розумію просто по-людськи. Розумію, що у своєму житті я часто Його уникав. Пригадую, як деколи погляд натикався на ікону, на святі книги, на храм, а я тоді часто не знаходив і хвилини, а відвертав свій погляд у зворотню сторону, знаходячи якісь оправдання. Бог мене завжди чакав просто так, щоб зустрітися бодай поглядом і обмінятися побажаннями доброго дня… Я тепер глибоко пережив частинку того, що Він переживає мабуть кожного дня від мене і від багатьох таких, як я…  Зупиняюсь, обертаюсь в сторону церкви і кланяюсь. Вдивляюсь у далеку далечінь, шукаючи за людиною, яка своєю поведінкою відкрила мені Істину, правду про мене. Не маю злості і жалю, маю лише бажання розказати тій людині про цю дивну історію і поблагодарити. Хочу також попросити вибачення за те, що декого теж, позбавляв людського погляду, коли хтось так на нього очікував.     

Якщо нести хрест, то нести його разом і не соромитися Бога!

     Важливо постити разом, щоб піст не був обтяженням, але навпаки – був постом великої радості, яку можемо пережити завдяки взаємній підтримці. Яскравим прикладом були друзі, які допомогли грішному товаришу зустріти Спасителя і отримати звільнення від його хвороби. Сьогодні Свята Церква закликає нас звернути увагу на святий хрест, не тільки як на місце смерті нашого Відкупителя, але також як спосіб наслідування Христа. Слова Спасителя: “Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.” є запрошенням і водночас умовою, щоб бути у Царстві Божому. Бачимо у цих словах, що Христос хоче, щоб ми йшли разом із Ним хресною дорогою нашого життя, щоб кожен ніс свій хрест, але разом із Ним. Таким чином об’єднані із Христом і між собою трудності нашого життя не будуть такими важкими. Христос прийшов на цю землю не тільки для того, щоб ми сповнили першу заповідь любові – любити Бога, але також і щоб об’єднати нас між собою, виконуючи другу заповідь любові.

     Цей світ пропонує свій метод об’єднання – це вгодити клієнту. Основна і правдива причина допомагати ближньому, змінилася на конкуренцію і здобуття клієнтів. Цей світ піддався на спокусу, відкинувши заповідь взаємної любові, і продовжує жити в грісі та вводити інших у гріх, продовжує бути спокушеним і спокушати інших. Навіть з’явилися терміни: чорна економіка, брудна політика, аморальне виховання, погане лікування. Є такі, які хочуть здобути цілий світ, як каже Ісус, але ціною того, що занапастять свою душу – тобто ціною гріха. Правдиві християни страждають від цього, тому що бачать, як важко жити і не увійти в грішну систему і не звикнути до грішної поведінки, грішного мислення.

     Сучасне суспільство приречене на загибель? Мабуть, що так, адже, де все побудовано на обмані, замовчуванні гріха, прикриття грішних планів, пошуку легкого способу життя, наживи за рахунок інших, відкинутості слабших і бідних, там буде зростати напруженість і ворожість між людьми, там буде розвиватися егоїзм та інстинкт само-виживання. Ось тому так зване “світське суспільство” подібне до блудного сина, який хотів попробувати жити без батька, жити за своїми законами, жити лише для власних пожадань. Як знаємо добре, його спіткало розчарування. Так же само культура споживатства, культура пошуку задоволення і використання інших зводить до самознищення, до евтаназії.

     Заради чого ми хочемо погубити свою душу? Отож від нас залежить, де і заради чого ми хочемо погубити свою душу. Якщо віддамо заради Євангеліє, тобто виконуючи заповіді любові, тоді її спасемо і отримаємо взаємну радість, а якщо станемо “запродані горіхові”, тоді той гріх знищить нас і те, що довкола нас.                        Тому, пошануймо хрест Христа і повернімося обличчям до нашого життя…

       Oсобливо до того, що нам приносить терпіння. Дехто каже: я не можу вже терпіти і нести хрест свого життя, бо не маю сил! Tерпіння заради нашого спасіння і є ті, які вводять в нас у гріх. Отож, відкиньмо ті терпіння, які ми створюємо самі собі з причини гріха, грішних бажань, поганих звичок. Тоді ми побачимо і переконаємося, що хрест, даний Богом, – це це знак великої жертвенної любові для нас і задля нашого взаємного добра. Нести його буде не тільки можливо, але і потрібно. Нести його будемо разом.

«Небезпечно, коли держава віддає перевагу одній Церкві», – Глава УГКЦ для радіо «Свобода» Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав 8 березня дав інтерв’ю для радіо «Свобода» у Празі (Чехія). Ваше Блаженство, на Майдані сотні тисяч людей молилися щогодини, просили миру і гідності для себе.

 Це були і католики, і православні, і юдеї, і мусульмани. Чому це явище було важливим? Феномен Майдану для багатьох є загадкою. Багато хто має спокусу маніпулювати цими подіями чи почуттями, які виникали. Але Майдан поставив дуже високі моральні вимоги і перед українським суспільством на загал, і перед християнами, перед Церквами зокрема. Революція гідності була нічим іншим, як виявом, з одного боку, християнських, суспільних цінностей, які ми називаємо європейськими, а з іншого – саме ці події винесли на всеукраїнську дискусію ключові моменти соціальної доктрини Церкви. І саме повага до гідності людської особи є першим принципом такої доктрини.

У кривому дзеркалі гібридної війни винний у кровопролитті не той, хто почав агресію, а той, хто почав оборонятися. Чи вам не доводиться чути звинувачення, що Церква, яка пішла за своєю паствою в окопи, підтримує війну? Це звинувачення звучало з дуже високих трибун, зокрема навіть у контексті Папського Синоду 2014 року, де голова Відділу зовнішніх церковних відносин Московського Патріархату прямо сказав, що «уніати і розкольники» є причиною війни в Україні. Хоча знаємо, що Україна у тих обставинах є жертвою зовнішньої несправедливої агресії. Сьогодні не існує в Україні жодної сили, навіть церковної, яка могла б вивести на Майдани мільйони людей. Так було і в кінці 2013 року. Часто закидають, що підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами оперує агресор. Сьогодні, коли ми зі своїм народом навіть на передовій, дуже часто закидають, що ми підтримуємо тільки одну частину українського суспільства, таким чином де-факто підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами сьогодні оперує агресор, який має на меті з жертви зробити винного у війні. Насправді жодна з українських Церков ніколи не підтримувала жодної агресії, ненависті і ніколи не підтримувала війни. У часи Майдану ВРЦіРО намагалася все зробити, щоб зберегти характер мирного протесту, не допустити агресії влади проти людей на Майдані. Нам цього не вдалося. Ми були з тими людьми, які готові були віддати своє життя за справедливість. Так само і сьогодні – усі українські Церкви, зокрема і Церква Московського Патріархату, хочуть бути поруч із солдатами, які захищають Україну. Майдан – це не був якийсь «націоналістичний переворот», бо говорив різними мовами, молився різними мовами, були присутні священнослужителі різних Церков, представники різних національностей. І сьогодні більшість солдат, які захищають Україну, розмовляють російською. Це не тільки моральне право, а й громадянський обов’язок. Тому Церква поруч. Наші військові капелани поділяють з ними всі ті тяготи військового часу, є і в радості, і в смутку і з ними, і з їхніми родинами.

Що ви можете зробити для пастви, яка залишилася на окупованих територіях – в Криму, на Донбасі і в самій Росії? Найперше – ми є разом з ними. На окупованій території присутні наші священики. Це був наш вибір. По ту лінію розмежування залишилося 11 парохій. І не всі вони сьогодні функціонують належним чином. Але є чотири священики, які душпастирюють у Луганську і Донецьку. Є п’ять наших парохій у Криму, які вдалося зберегти і захистити, навіть при допомозі дипломатичного втручання у справу Апостольської столиці. Один із видів служіння – просто бути поруч, з іншого боку, бути голосом людей і мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною.

Чи можливе існування сильної Православної Церкви поряд із сильною Греко-Католицькою Церквою? Сильні українські Церкви є силою українського суспільства і народу. Треба нам взаємно побажати, щоб всі Церкви в Україні стали сильними, щоб Україна навіть у своєму новому історичному періоді лишилася християнською державою. УГКЦ ніколи не була державною, але завжди була Церквою свого народу, який більше ніж 300 років не мав своєї держави. У різних історичних моментах наша Церква перебирала силою факту певні функції держави. Ми ніколи не були і не хочемо бути простим інструментом в руках чи то політиків, чи державної машини. Ми хочемо мати свободу сказати правду і політикам, і державним чиновникам. Співіснування різних Церков в Україні – один із елементів держбезпеки. Сьогодні Україна є поліконфесійним суспільством. І є дуже небезпечно, коли держава починає фаворизувати одну Церкву. Це створює напругу в релігійному суспільстві. Засада відокремлення Церкви від держави є досить позитивною і має зберігатися в українському суспільстві незалежно, які вітри віють на тому владному Олімпі. Я дуже стурбовано дивлюся на внутрішні кризи, які переживають православні Церкви, зокрема УПЦ (МП). Дуже багато людей відходять від Церкви. Частина собі шукає іншої Церкви, але велика частина людей розчаровується. Якщо сучасна людина відчуває себе зрадженою своєю Церквою, то в неї виникає недовіра до будь-якої іншої. Сьогодні дуже часто можна почути в Україні вислів: а, всі ті попи однакові! Це дуже небезпечний феном, феномен секуляризації, втрачання моральних орієнтирів.

Ми не втручаємося у внутрішньоправославні процеси, хоча молимося за об’єднання українського православ’я, працюємо над тим, щоб була відновлена єдність всіх Церков Володимирового хрещення, щоб можна було говорити про існування єдиної помісної Церкви в Україні. Ми повинні втілювати християнські цінності в життя українського суспільства. Як ми займемося своїми вузькокорпоративними питаннями, будемо воювати за владу, майно, сфери впливу, то зрадимо потреби українського суспільства і не виконаємо своєї місії – навчати людей Божого Слова.

Чи ви хотіли б об’єднати всіх українців - греко-католиків під одним омофором? Моє служіння не обмежується Київською митрополією чи територією України. Я очолюю Церкву, яка є глобальною. Церкву глобального масштабу зробили саме наші емігранти, рознесли Церкву по всіх континентах – Північна і Південна Америка, Австралія, Західна Європа, Росія, Казахстан. Ми сьогодні відкриваємо вірних у Японії, в Китаї, в Африці, на Близькому Сході. Нашим прагненням не є мати владу над усіма українцями - греко-католиками в усьому світі, а мати необхідні ресурси, щоб кожен українець - греко-католик мав можливість доступу до свого священика.  

В одному ярмі з Ісусом

   Слова, які Ісус керує до натовпу та до своїх учнів: Все, що лише скажуть вам, робіть і зберігайте,  - були добре відомі кожному ізраїльтянину. Саме так закінчувалось укладення завіту між Богом і Його народом на горі Синай: Повернувся Мойсей і переповів народові всі слова Господа і всі рішення. Увесь же народ відповів в один голос словами: «Усе те, що нам сказав Господь - виконаємо». Потім узяв книгу завіту й прочитав на слух людям, що сказали: «Усе, що сказав Господь, зробимо й слухатимемося» (Вих 24, 3. 7). Таким чином Ісус підтвердив авторитет книжників та фарисеїв у навчанні.

Зовнішнім проявом ЗБЕРІГАННЯ, тобто великої пошани і уваги до Божого слова, були філактерії. Це маленькі скриньки, прикріплені шкіряними мотузками до лівого плеча і до чола, які містили головні тексти Святого Писання. Найчастіше у них закладалася перша заповідь любові, так як це наказано у Второзаконні (6, 4‑8): Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці. Ти накажеш про них твоїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті й ідучи в дорогу та лягаючи й устаючи; і прив’яжеш їх на знак собі на руку та й вони будуть налобником у тебе між очима. Розміщення на плечі та на чолі Божого Слова означало, що воно повинно проявлятися у діях та роздумах людини. Не можна відокремлювати одне від іншого, як це робили книжники і фарисеї. Саме це критикує Ісус: роздуми та навчання без виконання. Це призводило до того, що слово лише у проповідуванні, без особистого виконання, ставало тягарем, чимось дуже важким і непосильним, що не хочеться ворухнути навіть і пальцем. Однак слово Боже не слід зводити лише до закону чи якоїсь моральної доктрини, до того, що можна робити, а що заборонено. Адже слово за своєю природою - це діалог, це живі відносини. Сьогодні Ісус пропонує нам зовсім інше: Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий (Мт 11, 29‑30). Відмінність між тягарем фарисеїв та ярмом Ісуса саме в особистих відносинах. Ярмо - це те, що єднає мене з Ісусом у виконанні і зберіганні Божого Слова. Це Його хрест - найбільше виконання ЗАКОНУ ЛЮБОВІ. Варто пам’ятати, що хрест має завжди дві сторони: на одній завжди Ісус, а на іншій…?        

Що далі ми просуваємося з Ісусом у пустелі посту, то радикальнішими стають Його заповіді й виразніше сяє Його Церква, об’являючи суть християнства. Заповідь Старого Завіту, яка велить любити ближнього, взята з книги Левіт (19, 18). Натомість наказ ненавидіти ворога - це позабіблійне вчення, яке поширювала і записала спільнота єсеїв у Кумрані над Мертвим морем. У книгах Старого Завіту є багато негативних прикладів ненависті до ворогів, однак ніде письмово не наказано їх ненавидіти. Тому того часу Ісус сказав своїм учням: ви чули, що було сказано: «Любитимеш ближнього свого» і ненавидітимеш свого ворога. Перше - цитата, друге людське усне передання.

Перше читання з книги Второзаконня зобов’язує Вибраний народ виконувати тільки Божі заповіді: ходитимеш ЙОГО дорогами та додержуватимеш ЙОГО установ, заповідей і рішень та й слухатимешся ЙОГО голосу. Ти будеш народом святим. У Євангелії Ісус виступає як законодавець: А Я кажу вам. Ця багато разів повторена фраза є відлунням слів книги Второзаконня (26, 16): Сьогодні наказує тобі Господь. Однак чи можна наказати любити когось, а тим більше ворогів - тих, що тебе ненавидять? Наказати можна, та чи сам наказ змінить твоє серце? Часто ми так вражені цими словами, що затримуємося на першій їх частині й зовсім не бачимо продовження: моліться за тих, які переслідують вас, щоб стати ВАМ синами вашого Отця. Кому це «вам»? Це означає: щоб ТОБІ і ТВОЄМУ переслідувачу стати синами ВАШОГО Отця. Ось про що і для чого маємо молитися! Слово «стати», грецькою γενησθε - генестхе, ще перекладається як «народитися». Молитва народжує мене і мого ворога до Божого життя.

«Ті, що переслідують» - διωκοντες - діоконтес, іншими словами «ті, що біжать за (кимось, чимось)». Задумаймося, куди вони прибіжать, якщо ти сам переслідуєш, біжиш за любов’ю? Вказівка з Першого послання до Коринтян (14, 1) дослівно звучить як «переслідуйте любов». Господь «переслідував» любов, над усе дбав про неї, найбільше прагнув того, щоб ми синами Божими стали/народилися. Для Нього немає ворогів, Він насправді не знає, хто є ворог. До Юди сказав: ДРУЖЕ, ПРИЯТЕЛЮ, поцілунком зраджуєш Сина Чоловічого? Господь грішника любить, але зло ненавидить. Ось у цьому відмінність, ось що ми маємо воістину ненавидіти! Таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих. Дивно, але спочатку саме на злих сходить сонце: вони у Бога в пріоритеті. Господь, як добрий пастир, залишає 99 справедливих, аби йти шукати - і знайти - одну заблукану овечку, і їй радіє більше, ніж 99‑м справедливим, що не потребують навернення.

Господь прагне, більше того - Він велить, щоб ЙОГО СОНЦЕ сходило над злими, бо воно їм потрібніше, ніж добрим. Це Світло Євангелія, сяйво добра: так нехай світить перед людьми ВАШЕ СВІТЛО, щоб бачивши ВАШІ ДОБРІ вчинки, хвалили ВАШОГО ОТЦЯ, що на небі (Мт 5, 16). Не дозволь, щоб зло перемогло тебе, але перемагай зло силою добра (Рим 12, 17-19a. 21). Зло чинить кривду передусім тому, хто сам його чинить, тому не можна відплачувати тією ж монетою. Якщо ТИ кинеш болотом у відповідь, ТВОЇ руки теж стануть брудними!!! Отже, не подвоюй зла. Це лише нагода, щоби своєму брату проявити більшу любов, подвоєну любов - бо любов Божу і твою.

Молитися – це побути з Богом.

Піст - порa, коли наше серце стривожене із зранене через події, що еочікувано спіткнули нас і наші родини, і наші сім’ї, і цілий світ.

Ворог не спить – треба молитись та чувати. Ці події нам можуть пригадати, що окрім ворогів і небезпек видимих є ще невидимі – це діяння злого духа і сил темряви, які використовують спокушених людей, щоб зло було присутнє серед людей і віддалювало їх від Бога. Що робимо, щоб себе захистити від дії зла, яке дуже хитре і підступне? Християни вибирають молитву, у якій шукаю захисту від Бога, Небесного Отця. Так, як дитина в часі небезпеки біжить до батьків, так і ми маємо ще більше хилитися до Бога у такий важкий час.

Увага! Добрі речі не завжди ведуть до добра? Матеріалістичний світ нас схиляє, щоб ми постійно думали про матеріальне і, навіть, вчить нас допомагати, але лише матеріально, а це ще одна оммана, бо таким чином ми поступово відвертаємо увагу від духовного добра, від духовної допомоги. Наш особистий досвід показує, що матеріальна допомога, яка би вона не була добра, але без духовної не завжди приносить користь, а деколи навіть і шкоду. У час посту ми маємо можливість відновити цей порядок: духовість підтверджена матеріальністю, матеріальність наповнена духовністю. Ось тому найперше – молитва. Мати час побути з Богом. На одинці і спільно з іншими: прославити Бога, подякувати, поділитися із наболілим і радісним, попросити в потребах, і перепросити за віддалення від Його святої волі, за гріхи…. є ще багато інших причин, щоб побути з Богом. Бог наповнить нас Своїм Духом і ми зауважимо, що Його Дух почне діяти на наші думки, наші мрії, бажання, сподівання. У наших вчинках буде видно відбиток Божої волі. Молитва буде для нас захистом від зла, яке наступає на нас і на яке ми можемо спокуситися. У час спокус, хто молиться, той визнає Бога за Спасителя і Бог проявляє Свою силу. Хто молиться, той зустрічає Бога і відчуває Його обійми, бо Божа благодать сходить на людину і їй вже не хочеться грішити. Хто молиться, той зв’язує себе з Богом і зауважує, що Його життя стає іншим, адже людина обожествлюється, стає подібною до Бога. У час Святого і Великого посту, ми маємо можливість підтримати один одного в молитві. У цей час ми потребуємо один одного, щоб допомогти один одному пройти цей святий 40-денний піст. Нагадуймо про цей час тим, хто можливо призабув, допомагаймо тим, хто не може сам організувати цей час, підтримуймо тих, хто після захоплення, міг підупасти, прощаймо і любімо тих, хто ще не став на дорогу покаяння і навернення, на цей час стягання Божої благодаті і духовної боротьби. Христос посеред нас. Є і буде! … завжди. 

Милосердний Боже, прихід Твого Сина на Землю змінив хід історії людства. Через Сина Ти уклав Новий Заповіт з людиною і кожен, хто увірує в Нього буде мати життя вічне. У Сині Ти показав Свою велику Любов до грішників і подав надію на Спасіння. Ця любов торкає до нині серця багатьох, спонукаючи до навернення. Через Свого возлюбленого Сина Ти закликав вірних Тобі до милосердя, цей заклик чуємо і ми у цей теперішній час. Отче небесний, визнаємо, що Милосердя – дар, що сходить з Висоти, від Тебе, Отця – Світла. Тож смиренно просимо Тебе, Милосердний Боже, благослови нас на ці духовні роздуми над хресним шляхом Твого Сина. Щоб сподобились ми пізнання Твоєї любові і, натхненні Твоїм Святим Духом, ревно творили діла милосердя, уподібнюючись до Тебе, нашого Милосердного Отця. Амінь.

Виявити милосердя – це найперше допомогти відновити образ Божий і Його подобу тим, хто добровільно чи недобровільно втратив синівство, втратив достойність називатися дитиною Божою. Виявляючи милосердя ув’язненим, ми нагадуємо їм про свободу душі, яку вони можуть повернути через розкаяння і навернення до Бога. Виявляючи милосердя осудженим, ми повертаємо їм достойність бути любленими, бути учасниками Христової сім’ї – Церкви.

Ісус нас просить, щоб ми були милосердними, як Отець. Багато прислухалось до заклику Спасителя. І тепер багато осуджених, відчувши любов до них, відновили на собі образ і подобу Отця. Більше того, вони самі стали милосердними до інших ув’язнених. Багато засуджених у місцях позбавлення волі вступили на дорогу святості. Любов породжує любов! Тепер хочемо повірити в силу Божої Любові. Хочемо виявити милосердя найперше до тих, кого ми вже самі осудили. І також до тих, хто був засуджений іншими. Ісусе, прости нам, що не завжди зуміли виявити милосердя.               Тепер йдемо з Тобою, засуджені з Тобою…                     З Тобою і задля Тебе робимо діла милосердя…