Спокуса ніякості та неохоти…

«Якби ти був зимний або гарячий! Тому що літеплий ти, ані гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» - каже Бог (Одкр 3, 15). Спокуса літеплого серця - найнебезпечніша з усіх спокус. Через що? В чому полягає підступне діяння злого духа? - він нам підсовує позірне добро як істинне, і робить це нібито логічно. Варто це усвідомлювати і пам’ятати про цю його стратегію, аби могли результативно їй протидіяти. Наш противник — розумний і хитрий, тому не нападає одразу, але старається переконати, що він наш найкращий союзник. Він приєднується до нас, входить у діалог, висловлює «нібито-співчуття», аби приспати нашу чутливість і зрештою здійснити свої плани. Духовні вчителі, наприклад, св. Ігнатій Лойола, виразно застерігають нас від цього. Потім, коли ми освоїмося з присутністю злого духа, він починає нам підсовувати спокусу, але робить це також уміло, аби нас не насторожити. Він добре знає, що людина має у своєму нутрі вписане прагнення до правди, добра, щастя і краси. Тому представляє спокусу так, щоби вона справила враження правди, добра, щастя і краси.

     Нашіптування злого духа… У разі спокуси відкладання добрих справ на пізніше або знеохочування нас узагалі до чинення добра, це може відбуватися багатьма способами. Нижче - кілька типових сценаріїв.

     Перший спосіб полягає в тому, що з чиненням добра не потрібно поспішати, робити все належить «серйозно і солідно», тобто відкладати чинення добра на «вічне завтра». Справді, неустанний поспіх у житті, також і в молитві, не несе нічого доброго, бо дає тільки поверховість. Однак брак поспіху не може означати постійного відкладання рішень. Колись ми зрештою мусимо щось вирішити і взяти відповідальність за своє життя, бо відсутність рішень затримує нас у доланні шляху віри.

     Другий сценарій показує, що поточні справи, робота - потрібніші, важливіші, нагальніші, ніж духовні питання, тому спершу «займися ділом», а вже потім настане час на діла духовні, які, зрештою, ніколи не настільки термінові, бо ж важливою є «правильна ієрархія справ». Так, ієрархія справ існує, але увагу треба звертати насамперед на справи важливі, й не обов’язково на термінові. До таких дуже важливих і не обов’язково термінових справ належить молитва та інші духовні практики.

     Наступний спосіб спокушання підказує, що зараз, поки ти молодий і сильний, немає часу на духовні справи, а «момент настане», коли постарієш. Однак, по-перше, ніхто тобі не гарантує, що доживеш до старості. По-друге, у старості зазвичай тільки міцніють ті цінності, якими людина жила раніше. У старості фіксується її попередній стиль життя.

     Четвертий сценарій представляє безплідність зусиль. «Ти стільки разів старався, а нічого з цього не вийшло, отож немає сенсу витрачати зусилля». У спорті, в розвиванні різних умінь та здібностей ми не обов’язково одразу повинні побачити результати своїх зусиль. Інколи ми тривалий час робимо якісь зусилля, а плоди приходять допіру за багато років. Так відбувається й зі справами віри, де прогрес є ділом Божим, а зусилля, роблені людиною, становлять вираження її співпраці з Богом.

Черговий варіант обговорюваної спокуси можна сформулювати так: не будь такий надміру «святий», для тебе це не характерно, будь радше «нормальний», тобто пересічний. А ми, зовсім навпаки, покликані Богом до «нормальності», яка є святістю: «Будьте святі, бо Я святий» (Лев 19, 1). Загалом беручи, йдеться про те, щоб не плутати святості з якимись видовищними подіями за зосередженістю на собі замість Бога. Це було би протилежним до істинної святості: «Треба, щоби Він зростав, а я малів» (Йн 3, 30). Кожний із перелічених варіантів спокуси має у кінцевому підсумку затримати людину на шляху віри та виробити в ній згоду на абияке, поверхове життя.

     Що на це Святе Письмо? У богонатхненому тексті читаємо: «Якби ти був зимний або гарячий! Тому що літеплий ти, ані гарячий, ні зимний, то вивергну [виплюну, виригну] тебе з уст моїх» (Одкр 3, 15). Серед різних спокус найбільш небезпечною є спокуса літеплого серця. Тому що абияке, вистигле серце становить собою велику загрозу для всього життя людини, також і для її життя вічного. У духовній літературі зустрічаємо спеціальне визначення - acedia, своєрідний духовний параліч і занехаяння добра. Хтось може спочатку бути дуже ревним і радикальним, але поступово відмовляється від чутливості, зусиль та вірності на користь абиякого, комфортного, приємного життя. Ця спокуса може представлятися (як про це говорилося вище) або у вигляді «буття нормальним», або «ненадмірності», або «буття просто пристойним», або «все у свій час», або «без надмірних зусиль». Інколи ацедію (акедію) називають кризою середнього віку, коли настає втома, коли ми бачимо мізерність зробленого і досягнутого досі, коли на нас нападають рутина і чуттєвість. Однак ацедія може настати у будь-якому віці. Краще захищатися від спокуси і боротися з нею в ім’я Боже і міццю Божою, ніж потім виборсуватися з багна гріхів. В цьому разі актуальною буде медична риторика: краще профілактика, ніж лікування. Варто звертатися до мотивів віри, вслуховуватися в голос самого Бога. З допомогою нам приходить натхненний текст св. Павла, з Послання до Римлян, як розпізнавати волю Божу: «що є добре, що Богу приємне, що досконале» (Рим 12, 2), аби її послідовно виконувати. Роблячи щоденний вибір, варто розпізнавати, чи це об’єктивне добро, чи тільки його видимість. Варто ставити собі запитання: наскільки Господу Богу може сподобатися моє рішення? Зрештою: що є більшим благом? Належить пам’ятати, що те, що було більшим благом учора, не мусить бути ним сьогодні. Тут потрібно зберігати чуйність, творчий підхід до життя та відвагу. Наприклад, більшим благом раніше був певний вид праці чи молитви або апостольства, а нині Господь Бог хоче повести когось далі й вирвати з рутини, даючи новий виклик. Важливо, аби це розпізнання, зокрема у важливих питаннях, було ще й підтверджене Церквою, хоч би у духовному керівництві.

     І що далі? Що робити, коли ми, однак, зазнаємо спокуси ацедії досить довго? Навернення можливе завжди, хоча не варто відкладати його на «святе ніколи». Від чого потрібно почати? Перша справа - зізнатися, що я піддався цій спокусі й перебуваю у своєрідному духовному паралічі та неможливості діяти. Другий крок - визнати власну безпорадність перед цим гріхом «вистиглого серця». Далі - звернутися з упованням до Бога, волаючи про порятунок: «Господи, рятуй, ми гинемо!» (Мт 8, 25). Існує небезпека зосередитися виключно на собі, замкнутися в собі та впасти у чорну діру суму й безнадії. Ліки від цього - відійти на потрібну дистанцію від споглядання себе та своїх переживань, наново відкрити смак життя у єдності з Богом, життя насправді євангельського, відданого Богові й людям: «Більше щастя давати, ніж брати» (Діян 20, 35). Потрібно також зробити висновки на майбутнє і вчитися на помилках. Зробити помилку - не найбільша трагедія, але збільшувати помилки і залишатися в них - ось біда. Як написав у вірші Богдан Ступка, «в житті одна помилка - не біда; біда, коли усе життя - помилка». Якщо ми вчимося на помилках, то в кінцевому підсумку наш гріх може виявитися «благословенною провиною» (Exsultet). Якщо ми правильно реагуємо на спокусу та гріх, то набуваємо досвід, потрібний для майбутнього. Пізнаємо стратегію злого духа, усвідомлюємо свої слабі точки, які він може атакувати, а завдяки цьому дістаємо знаряддя для розробки нової стратегії в духовній боротьбі. Допомогою в оживленні мотивації до добрих дій може бути й пізнавання святих, звичайних людей, які незвичайним способом живуть своє життя, і дружба з ними. Багато хто з них переживав падіння, подібні до наших, і сумніви, але ж Бог дозволив їм пережити ці спокуси й жити жертовною любов’ю. Спілкування зі святими може пробудити в нас глибші, духовні прагнення, і стати рушійною силою для більш євангельського життя.

     * Варто не проґавити ту хвилину, яку Бог нам дає зараз: «час короткий» (1 Кор 7, 29). Ми не маємо впливу на минуле; майбутнє ще не настало; важливим є тут і тепер. Від того, наскільки ми вчимося у минулого і як переживаємо своє тут і тепер, залежить наше завтра.

Питання:     

1. Де твоє вразливе місце?
2. Чи ти вже пережив якийсь вид ацедії? Що це було і як Господь Бог вивів тебе з цієї пастки?
3. Яке рішення ти маєш прийняти сьогодні, аби уникнути літеплості та знеохочення?