Приватний характер сповіді дозволив в особливий спосіб задовольнити духовні потреби віруючих і мати над ними духовне провідництво. З іншої сторони, ускладнив життя для самих священиків-сповідників. Відомі історичні факти, коли багато з них позбулося життя через те, що не викрили таємницю сповіді. Також відомі випадки, особливо за часів Радянського Союзу, коли дехто викривав сповіді і звітував їх у відповідні органи влади. На жаль, через це у багатьох виник спротив як до сповіді, так і до священиків. Щоб не порушити таємниці сповіді потрібно пам’ятати про те, що всі ми слабкі люди. Отже, потребуємо допомоги у несенні наших обов’язків, а не ускладнення. Тим більше, якщо це стосується такої делікатної теми як сповідь. Наша допомога буде в тому, що відтепер, краще пізнавши таємницю сповіді, ми не будемо у різний спосіб провокувати священика порушити цю таємницю. А це означає: Не цитувати слів священика почутих у сповіді, посилаючись відверто на Св. Сповідь. Якщо бачимо, що є чудова нагода поділитися мудрістю із іншими, то потрібно говорити так: «я почула, як один духовний наставник сказав, що….», «знаю, що дехто каже таке ….», «один священик твердить…», і т.д. Так не викриваємо ні обставин, ні особи. А тайна зберігається. Не деталізувати свої гріхи. Дуже добре, коли ми , сповідаючись, не називаємо конкретні імена і конкретні обставини. Це є зайвим. Бог і так знає все. Вартує лише окреслити обставини гріха так, щоб було зрозуміло його величину. Отож говоримо: «Хочу розкаятися за те, що гнівалась на одну жінку», «каюсь, що образила одного священика». У другому випадку потрібно уточнити – «ступінь гріха є різна між простою людиною і богопосвяченою». Також потрібно говорити про ступінь залежності до гріха: є різниця якщо це було випадково один раз, і коли гріх повторюється постійно. Не конкретність дозволить полегшити зберегти таємницю, щоб почута інформація не вплинула на думку сповідника. Саме тому потрібно обмежити деталі, але не до поверхового рівня.
Строго забороняється згадувати про те, що говорилось на Сповіді поза сповіддю - Бувають випадки, коли людина хоче згадати те, що було на сповіді з причини: що добре не запам’ятала чи щось не зрозуміла, або ж навпаки захотілось подякувати за допомогу. Що ж тоді робити? Принцип простий: сказане на сповіді може бути повторене чи згадане лише на сповіді. Означає, що на наступній сповіді з дозволу священика можна ще раз згадати про гріхи чи поучення минулої. Також у крайніх випадках, якщо священик, що сповідав, є вільний і біля нього немає нікого, можна попросити дозвіл про духовну розмову під секретом сповіді. Якщо дозволить – добре, ні – чекаємо до наступної нагоди посповідатись.
Що робити, коли була почута сповідь? - Підслуховувати сповідь – це великий гріх, бо людина краде те, що належиться Богу. Якщо це сталось недобровільно, то гріха немає, але буде тоді, коли ми будемо використовувати інформацію, почуту в сповіді, чи будемо її викривати іншим людям. Почуте має бути забуте або збережене у секреті. Саме тому дораджується уникати випадків навіть випадкової присутності у сповіді. Коли ви змушені бути у тому місці і дещо чується, то потрібно захоронити себе молитвою вголос, щоб не було чути самої сповіді або ж звернути увагу священику, щоб тихіше проходила сповідь. Ще раз хочу наголосити, що потрібно зберігати таємницю всього, що було почуто на сповіді і стояти на сторожі таємниці.
Що робити, коли хтось починає говорити про деталі сповіді? - Бувають випадки, коли людина чи не зрозуміла, чи щось не дочула, то починає допитуватись у людей, а ті «розвісили вуха» і слухають. Що ж, якщо немає можливості перепитати це у священика, то пам’ятаймо, що не маємо права навіть згадувати почуте. А чи можу я говорити свої гріхи? Сповідувати їх перед іншими, навіть, якщо вони були визнані вже на сповіді? Думаю, що не бажано. Якщо на це є доцільна причина, то можна, але повідаючи лише свою частину сповіді. Сказане священиком було сказане лише для вас.
Коли немає обов’язку таємниці сповіді? - Все може трапитись у житті. Тому і таке потрібно знати. Таємниці немає тоді, коли сповідь не вважається сповіддю. А це буває тоді, коли сповідь перетворюється у грішну справу з причини будь-якої сторони. Коли робиться насміхання зі сповіді. Тоді священик має право перервати все і застерегти людину перед гріхом святотатства. В іншому випадку, коли ми почули інформацію поза сповіддю і вона є досить поширеною, навіть якщо би ми почули її на сповіді, ми все рівно можемо користати із неї. Бо дехто думає, що коли скаже священику на сповіді якийсь факт, то він має мовчати навіки. Так і є, але якщо він дізнався про це поза сповіддю, то вже не має обов’язку тримати таємницю. Тепер сподіваюсь, що ніхто не буде провокувати священика та інших людей, що ті зробили гріх. Сподіваюсь, що це пояснення дасть ясність і повагу до таїнства, дарованого Богом.
No comments:
Post a Comment
Note: Only a member of this blog may post a comment.