Беатифікаційний процес «Янгола-серфера»

     З початку цього року в архидієцезії Ріо-де-Жанейро (Бразилія) триває беатифікаційний

процес Гвідо Шьоффера. За фахом він був лікар, за захопленням - серфінгіст, а вирішив, що стане священиком. Трагічно загинув у віці 34 років у хвилях Атлантичного океану, за кілька тижнів до своїх дияконських свячень. Його називали «янголом-серфером» і «San Francisco Carioca» («святий Франциск із Ріо-де-Жанейро». Каріока - діалект португальської мови, яким розмовляють на території штату, тому всі мешканці і все вироблене в Ріо загалом називається «каріока»). Він показав, як у щоденному житті жити згідно з ученням Церкви. - Це була людина глибокої віри, захоплена Словом Божим, дуже чутлива до інших, - каже про нього о. Роберто Ассіз Лопес OSB, єпископський вікарій з питань канонізації. - В день його похорону храм Богородиці Копакабани був повний єпископів, священиків і всіх, хто бачив у ньому молоду людину, що глибоко любила Бога. Гвідо Відаль Франса Шьоффер народився 22 травня 1974 року в місті Вольта Редонда поблизу Ріо-де-Жанейро. Закінчив медичну школу. Займався вбогими, допомагаючи Сестрам Місіонеркам Любові, також працював з індіанцями. При цьому він не відмовлявся від своєї великої пристрасті - серфінгу. 2002 року в монастирі бенедиктинців у Ріо розпочав підготовку до священства, яку потім продовжив в архидієцезіальній семінарії св. Йосифа. Потонув 1 травня 2009 року під час серфінгу на пляжі Рекрео-дос-Бандейрантес у дільниці Барра-да-Тіжука. Під час похорону Орані Темпеста, архиєпископ Ріо-де-Жанейро, «підійшов до його труни, зняв свою столу і поклав її на тіло Гвідо, сказавши: ти не встиг стати священиком тут, на землі, але напевно ти вже став ним у Небі», - згадує о. Гжегож Падеревскі, який працює у Бразилії. На його думку, «Гвідо Шьоффер - це святий, надзвичайно відповідний нашим часам».

     Відомості про відданість семінариста Гвідо людям убогим, про його шукання глибокого зв’язку з Богом і євангелізаційну ревність зробили так, що його поховання стало часто відвідуваним місцем. Ахидієцезія почала збирати інформацію про це, і ось 2014 року, заледве через п’ять років по його смерті, звернулася до Апостольського Престолу з проханням уділити згоду на відкриття беатифікаційного процесу. Дозвіл було швидко отримано. В урочистому відкритті процесу взяли участь численні аматори серфінгу, прийшовши зі своїми дошками в руках. Смертні останки Слуги Божого перенесено у січні ц. р. до храму Богородиці Миру в дільниці Іпанема. Отець Лопес каже: океан приваблював Шьоффера не тільки як місце пригод, а як особливе середовище, де він почувався близько Бога. «Гвідо багато років роздумував над нескінченністю Бога. А океан був для нього знаком цієї безконечності, нездоланної таємниці Божої. Місцем споглядання і тиші. То саме там він зустрічався з Богом», - каже бенедиктинець, який добре знав молодого серфінгіста. Він нього самого й почув, що Гвідо волів би померти у морі, серед хвиль, бо для серфера хвиля - це немовби частина його ДНК. 

      «Янгол-серфер» не просто насолоджувався опануванням океанських хвиль. Він провадив євангелізацію в середовищі серферів. Заснував групу «Серфери Марії», де молилися на розарії. Як лікар, він працював у шпиталі Санта Каза да Мізерікордіа (Святий Дім Милосердя), намагаючись лікувати не лише тіла, але й душі пацієнтів. Навіть уже ставши кліриком, приходив до лікарні як волонтер. Після свячень хотів стати там капеланом. Професор Мільтон Арантес згадує свою останню розмову з Шьоффером у переддень його смерті -30 квітня 2009 р. - Був у моєму кабінеті. Ми довго розмовляли про мої сумніви у вірі. Він завжди виражав велику впевненість щодо існування Бога, - каже лікар. І зізнається, що після повідомлення про смерть Гвідо пішов до храму, аби за нього помолитися. - То було моє перше повернення до Церкви, завдяки вірі, яку мені переказав Гвідо, - додає професор.  На переконання о. Лопеса, життя Гвідо Шьоффера було виразним доказом того, що можна шукати святості у щоденному житті. - Він був нормальним молодим хлопцем, який закохувався, займався спортом, просто жив повнотою життя. І був християнином, тобто у зв’язку з Богом через молитву, Святе Письмо, документи Церкви, у діалозі з іншими, також і з найубогішими. Був юнаком вільним, спонтанним, міцно ступав по землі. Він був дуже справжній, також і в своєму наслідуванні Христа, - вважає бенедиктинець, який багато разів провадив тривалі розмови з Гвідо й перебував під враженням його духовності та знання Біблії.    

---

      Друга світова війна. Концтабір в Німеччині. Ведуть на розстріл англійця, француза і українця. І тут німецький солдат каже: - Маєте хлопці право на останнє передсмертне бажання. Англієць: - Мені б ше перед смертю пляшечку віскі. Принесли йому віскі. Француз: - А я б шампанського випив. Принесли шампанське. Українець каже: - Я хочу, щоби мене наостанок чоботом копнули в …. . Німці посміялися. Але бажання є бажання, треба виконувати. Один розбігається і зі всієї сили дає ….. . 

     Українець аж підскакує, вириває в якогось солдата автомат, другого б’є прикладом по голові, в третього випускає автоматну чергу, бере з собою англійця і француза, перескакує з ними через колючий дріт, біжить в ліс, там на пеньочку присідає. 

Ті двоє питають: - Слухай, а ти не міг то скорше зробити, а то б нас розстріляли…

А в нас, українців, завжди так: поки хтось в …. не копне, то ніц робити не будемо…