Блог вегана: - як Великий Піст змінив моє життя… Анастасія Сорока

Кілька днів тому я йшла вулицею, на якій живу, і роздивлялась навкруги. На балконі одного з будинків стояли троє чоловіків і пили із прозорих чашок каву із молоком. Вечоріло, на місто спадали сутінки. Kоли у православному світі почався Великий піст, я відмовилася від м'яса, риби, молока, молочних і кисломолочних продуктів, сиру, яєць і цукру. Я не православна, тому багато хто з мої знайомих і друзів убачав у питанні, чому я це роблю, виключно зовнішній аспект. "Ти робиш це, щоб схуднути", - так впевнено сказав мені мій батько. Ні, я не роблю це, щоб схуднути. Великий піст у християнстві - це випробування духу, що вимагає відмови від звичних, приємних речей. Сучасний світ зациклений на споживанні, на постійному безперешкодному щасті. Враження мають бути щораз дедалі сильнішими, смаки - насиченішими. Ми втрачаємо відчуття реальності за її підсилювачами, штучними добавками. Ми так відчайдушно прагнемо бути щасливими, і їжа - чи не найпростіший спосіб досягти цього. Моє власне випробування полягало в тому, щоб позбутися цих штучних підсилювачів і сконцентруватися на справжніх, чистих, нічим не приправлених почуттях. У християн ці почуття, можливо, - і є любов до бога. У мене це радше любов до життя. Хоча, зрештою, чи є різниця?

     Звісно, Піст - це, у першу - хоч і не в головну - чергу, складне фізичне випробування. І, мушу визнати, перші два тижні були схожими на нічний кошмар. Я постійно відчувала голод і роздратованість, і власну жалюгідність як істоти, настільки залежної від їжі. Бували моменти, коли я не могла заснути, або моменти, коли ледь могла концентрувати свою увагу. І аби витримати це, мені знадобилися якраз-таки внутрішні зусилля. У піст вчишся прислухатися до себе. У піст також вчишся цінувати смак простих речей - і в прямому, і в переносному сенсі: смак свіжого огірка або солодко-кислого яблука, запах квітучої абрикоси, неспішний недільний гул київської вулиці. Я сумую за такими простими речами, як солодкий англійський чай на сніданок, чи кулька холодного морозива у ці теплі квітневі дні, чи кава з молоком у надвечір'я.

     Від Посту до веганства…   Але я знайшла дещо більше. Зараз те, що починалося як семитижневий Великий піст, набирає для мене нового значення. Зараз, коли до кінця цього випробування залишилося трохи більше тижня, я серйозно задумуюся над тим, щоб цю роль вегана, яку я приміряла на себе тимчасово, зробити постійною. Це розуміння прийшло до мене раптово, десь у третій тиждень цієї історії, коли організм нарешті звик до обмежень - чи, точніше, відвик від надлишку. По-перше, виявилося, що прожити без м'яса, яєць і молока - цілком можливо, і ба-більше, значно краще і легше. Життя у світі, наповненому їжею, більше не потребує від людини споживання висококалорійних, довгоперетравлюваних продуктів. По-друге - роль зіграли якість продуктів і їхнє виробництво. У ці тижні я звертала увагу не тільки на те, що я їм, але й замислювалася, як, у яких умовах і з чого воно зроблене. Звісно, морквина, вирощена у теплиці, - не те саме, що вирощена у бабусі на грядці. Але це все ще не шматок м'яса із корови, вирощеної на антибіотиках і штучному харчі у загоні, бік у бік із сотнями інших корів. Я поцікавилася цифрами. Так автори дослідження для Worldwatch Institute стверджують, що тваринництво відповідальне за викиди 51% усіх парникових газів, пов'язаних із людською діяльністю. Ця ж доповідь каже, що вирощування рослинної продукції, необхідної для ведення тваринництва, як-от кормової сої, займає значні площі, які людство отримує, вирубуючи сотні гектарів лісів. Крім того, як довели нещодавно науковці Імперського університету Лондона, у 2014 кількість людей із ожирінням у світі перевищила кількість людей із недостатньою вагою. Причому від надмірної ваги найчастіше страждають мешканці багатих країн із високим рівнем життя. Причому ж, за даними тих самих вчених, недостатню вагу все ще мають понад 450 мільйонів людей у світі. Тому якоюсь мірою моє веганство - це поза, це акція, демонстрація. Це мій одиничний пікет, якщо хочете. Хоч нас більше, ніж може здатися. Я не проти молока - воно корисне і смачне. Я люблю домашній сир, який робить моя тітка в селі. Я люблю мамину паску і простий хліб, намазаний маслом. Але я проти консьюмеризму, проти перевиробництва, проти барвників, підсилювачів і антибіотиків. Я проти мертвої риби на узбережжях Південної Америки, посух у Африці і танення льодовиків Антарктики. Суспільство ліберальної демократії навчило мене, що моє слово - важливе. А за словами, як відомо, мають стояти дії. Відмова від м'яса - це найменше і найважливіше, що я можу зробити для цієї планети.

     Кава з молоком - соєвим…  На шостий тиждень свого посту я нарешті знайшла в Києві місце, де подають каву із соєвим молоком. Та як виявилося, смакує вона зовсім по-іншому. Бути веганом - це взагалі зовсім інші смакові відчуття. Але, зрештою, смак - це лише один із понад двадцяти чуттів, яким ми пізнаємо цей світ. 

Отець Євген Толочкевич: «Розповідайте священику тільки свої гріхи, а не чужі. Таке полюбляють робити жінки…»

    Непомітно пролетіли тижні Великого Посту, під час якого кожен з нас задумується над своїми вчинками і йде у храм, щоб бодай раз на рік очистити свою душу. Чому сповідь у Великий піст така важлива? Як підготуватися і коли краще сповідатися, журналісту “ВЗ” розповів настоятель церкви Покрови Пресвятої Богородиці  села Лисиничі  Пустомитівського р-ну митрофорний протоієрей Євген Толочкевич.

     - Отче Євгене, знаю багатьох людей, які йдуть до сповіді в останній тиждень Великого посту. А там такі черги вишиковуються, що годі вистояти… - Іноді люди відтягують сповідь, бо не впевнені, що зможуть довго втриматися від гріха. Відтягувати сповідь не можна, бо це недовіра до Бога, який обіцяв чути  нас. Навіть відтягнута на короткий термін сповідь може обернутися для людини бідою, бо ніхто ніколи не знає часу свого кінця. Тому не варто чекати останнього дня перед святом, аби очистити свою душу. Краще протягом посту зробити це кілька разів.

     - Дехто вважає себе безгрішним і не вважає за потрібне сповідатися. - Сповідь - одне зі семи християнських таїнств, у якому той, хто сповідує свій гріх і кається перед священиком, невидимо розрішується від них. До сповіді, як і до іспиту у школі чи інституті, треба готуватися. І розповідати священику тільки про свої гріхи, і в жодному разі не про чужі. Такі недопустимі речі полюбляють робити жінки. У сповіді треба поставити перед Всевишнім себе, свою власну ситуацію, життя. Але не казати, що, наприклад,  «чоловік – пияк», «невістка погана», «діти не слухають»… Такі слова не “клеяться” зі щирим особистим покаянням.

     - Не кожен може довірити священику всі свої гріхи. Бої­ться, мабуть, що отець розкаже про почуте там, де не потрібно. - Такого не може бути. Є таке поняття, як тайна сповіді. Те, що людина довірила своєму духовному наставнику, не має вийти від нього. Священики нині обізнані неабияк з численними людськими гріхами. Рідко кого здивуєш чимось. Треба встидатися грішити, а не встидатися виявляти прогрішення на сповіді. Для чого чинити так, щоб душа не очистилася до кінця від гріховного тягаря і сумління не давало потім належного спокою та внутрішньої радості? Якось мені розповіли, як оперували двох однакових хворих. Одна хвора перенесла складну операцію і одужала після неї. Коли оперували іншу, у хірурга здригнулася рука, і він розрізав трохи більше, ніж треба було. Хвора відразу не померла, а стала тяжко хворіти. Усе це, у певному сенсі, здійснює­ться і на сповіді. Священик стає тут і терапевтом, і хірургом, і, насамперед, духовним лікарем. Саме лікарем, бо той, хто кається, вручає отцю свою душу. І від того, наскільки щиро ця людина кається, залежить багато. Гріхи - це такі собі плоди на злому дереві гріховного життя.  От, скажімо, росте якийсь отруйний кущ, і на ньому з’являються отруйні ягоди. Якщо ми їх навіть усі обірвемо, а кущ залишимо, то наступного року на ньому виростуть такі ж самі отруйні плоди. Треба знищити корінь гріховний, але його спочатку треба знайти. Таким коренем є пристрасті. Ось приблизний  список пристрастей: обжерливість, блуд, грошолюбство, гнів, печаль, смуток, марнославство і гордість. Можна говорити ще про заздрість, про дратівливості, але, в загальному, це варіанти або споріднені пристрасті, які по-іншому називаються.

     - Як правильно треба кая­тися у гріхах? Що і як говорити, як називати свої гріхи, наскільки заглиблюватися в подробиці? - У сповіді необхідно дотримуватися Закону Божого – 10 Божих заповідей, які є схемою тайни сповіді. Говорити потрібно чітко і без зайвих слів, не заглиблюючись у деталі, але вказуючи на ті обставини, які змінюють вид і тяжкість гріха. Наприклад, недостатньо сказати про гнів, якщо в гніві ми підняли руку на своїх батьків чи жінку (чоловіка). Гніваючись, ми грішимо проти ближнього, ображаючи його, а піднімаючи руку, грішимо проти його недоторканності, але у випадку матері чи батька грішимо ще й проти заповіді про шанування батьків. На сповіді треба каятися в таких смертних гріхах (скоєних свідомо і за згодою волі), як участь у спіритичних сеансах, звернення до ворожок, магів та зцілителів; богохульство; пропуск Літургії без поважної причини в неділю і приписані свята; причащання без попереднього сповідання смертних гріхів; замовчування смертних гріхів на сповіді; вчинення аборту або порада зробити аборт; вживання наркотиків; пияцтво…

     - Якщо у Великий піст висповідатися і щиро покаятися у своїх гріхах і більше їх не робити, то можна так прожити аж до наступного Великодня? -  Сповідь «раз на рік» у час Великого посту – це мінімум. Хто насправді дбає про чистоту власної душі, про щасливе вічне життя, то буде це робити частіше. Як би це, наприклад, виглядало, якби хтось так рідко мився – раз на рік? Як би він тоді почувався сам чи інші біля нього? Не знаємо, чи доживемо до наступної сповіді… Відомо, що гріхів не мають лише маленькі діти. Криза усвідомлення гріха, на жаль, у наш час наявна

«Чорнобильська катастрофа запустила відлік до кінця СРСР», – Володимир В’ятрович.

  20 квітня, стартував Історичний майданчик VI Міжнародного фестивалю Книжковий Арсенал, який розпочався дискусією «Як Чорнобиль наблизив розпад СРСР? Як впливає на Україну?» Про це повідомляє Прес-служба Українського інституту національної пам’яті. Голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, разом із письменницею Оксаною Забужко, командиром взводу радіаційної розвідки у 1986-му Сергієм Мирним та організатором першої акції пам'яті у 1988-му Олесем Шевченком говорили про те, що аварія на Чорнобильській атомній електростанції є не тільки найбільшою катастрофою в історії ядерної енергетики, але й подією всесвітньо-історичного значення. Володимир В’ятрович говорив про Чорнобильську катастрофу в контексті сотень секретних документів з архіву КГБ, з якими він ознайомився: «Архівні матеріали дають можливість відтворити шлях до аварії 26 квітня 1986 року,  і те, як радянська влада боролась із наслідками катастрофи». «Ці документи переконали мене, що такої катастрофи, як Чорнобильська аварія не могло не бути», – наголосив Володимир В’ятрович i також зазначив, що через штучне пришвидшення темпів будівництва, відразу після запуску електростанції почалися численні збої в її роботі. В архівах збереглися свідчення про кілька серйозних аварій, що відбувались на території Чорнобильської  електростанції до 1986 року, про які не знали ані в Україні, ані в світі. Аварії були в 1978, 1982, 1983 та в 1984 роках. Оксана Забужко під час дискусії говорила від імені неевакуйованих киян травня 1986 року: «Ми – ті, котрі лишилися цілий травень у радіоактивному Києві і чекали на смерть свого міста. Це відчуття незрівнянне абсолютно ні з чим. Відчуття скінченності та смертності».

     «Це був кінець українського страху, кінець заціпеніння»,– додала письменниця. – «У травні 1986 року «Киев – третий за величиной город cоветского cоюза» - був ліквідований радіацією. У травні народжувався Київ як столиця майбутньої України. Це була свідомість визволення від радянської залежності та радянського страху». Сергій Мирний зазначив, що після Чорнобиля люди стали боятися радіації більше, ніж влади: «Коли я повернувся з Чорнобиля, ми дійсно втратили страх. Коли ми повернулися, ми вже були інші люди». Впродовж дискусії учасники заходу не тільки згадували минуле, але й простежили вплив трагедії 1986 року на майбутнє України. Сергій Мирний зазначив, що «В сучасних катастрофах, зокрема екологічних і особливо радіаційних, найбільша шкода завдається не стільки їхніми первинними радіаційними чинниками, а тим, як суспільство інформується та реагує. І це колосальний тест на здоров’я суспільства». За словами Володимира В’ятровича, «Наслідки Чорнобильської аварії  відіграли колосальну роль у розвалі СРСР - вона запустила відлік до кінця СРСР». Наслідки катастрофи проявились одразу на декількох рівнях: особистісному як втрата віри людей у радянську владу, внутрішньополітичному як початок демократизації руками влади на місцях, а також зовнішньополітичному як зародження думки в головах світової спільноти, що від тоталітарного панування не сховаєшся навіть за залізною завісою. У центрі столиці 25 квітня відкрився документальний мистецький проект до річниці Чорнобильської аварії.   

ЗАПОВІДЬ ЛЮБОВІ ДО БОГА… (продовження)

Можемо любити і створіння, але тільки заради Бога. Отже, можна знаходити уподобання у створених речах, поскільки вони є посередниками, у службі Всевишньому. Ми повинні любити не творіння як такі, а Творця в них. "Крім Бога можна любити й інші істоти, але не інакше, як лише в Бозі і для Бога" (св. Франц. Сал.). Бог називає себе Богом заздрісним (Вихід 20, 5), бо не терпить, щоб ми крім Нього любили щось понад усе. "Він хоче бути в наших серцях або царем, або нічим" (св. Франц. Сал.). Не сподобалося Господу Богу, що Яків найсильніше любив свого наймолодшого сина Йосифа, і забрав його в Якова на якийсь час; подібно зробив і з Веніаміном і робить так навіть сьогодні. Ісус Христос говорить: "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене" (Мат. 10, 37); Подібно говорить і св. Августин: "Той мало любить Бога, хто, крім Бога, любить ще когось іншого; хіба що ця любов іде з любові до Бога". А св. Франц Салезій говорить: "Якщо б я знав, що в моїм серці є хоч би слід якогось потягу не від Бога, або не для Бога, то я викорінив би його відразу, бо я бажав би не жити, а належати повністю Богові". Як тіло, поділене на частини, вмирає, так само і душа. Євреям, які поклонялися ідолам, грозить пророк: "Серце в них подвійне: вони тепер будуть покутувати" (Ос. 10, 2). З цих слів видно, що мертвою є душа того, хто не любить Бога всім серцем. Любов до Бога приносить нам великі вигоди: вона з'єднує нас з Богом вже тут, на землі, з Богом; завдяки їй ми отримуємо від Пана Бога просвітлення розуму, зміцнення волі, прощення гріхів, спокій душі, різно­манітні блага, а після смерті - радощі неба. Як зажерливість є джерелом усього злого, так любов до Бога є джерелом усього доброго. Символом любові до Бога є вогонь, який здіймається вгору, світить, гріє і очищає. Подібним є вплив Божої любові на душу людини. Хто любить Бога, той має в собі Св. Духа і тому міцно з'єднаний з Богом. "Любов чинить так, що Бог присутній в наших серцях, наче на небі" (св. Авг.). Хто любить Бога, той має Його, бо не можна любити Бога, якщо Його не маєш (св. Авг.). Ісус Христос говорить: "Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме, і злюбить його мій отець, і прийдемо ми до нього" (Йоан 14, 23). А св. Йоан твердить: "... Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому!" (І Йоан 4, 16). Божа любов і свята ласка нероздільні між собою; де одна, там і друга. Завдяки любові до Бога здобуваємо відпущення гріхів, як зазначає Ісус Христос, коли говорить про грішну Магдалину: "Прощаються її гріхи, бо багато полюбила" (Лук. 7, 47). "... Любов силу гріхів покриває!" (І Петро 4, 8). Як вогонь нищить іржу заліза, так любов нищить іржу гріха (св. Бонав.). Поле, повне бур'яну і терну, очистимо швидше, якщо підкладемо вогню; так само швидко очищає серце від усіх гріхів одна іскорка Божої любові. Любов Божа не терпить біля себе нічого злого (св. Золот.). Хто любить Бога, для того навіть страждання перетворюються в радість. "Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним за Його постановою, усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28).                  У радість перетворилися страждання Йосифа в Єгипті, засмученого Якова або Товита...

      "Бог бере на себе усяку печаль тих, котрі кожну свою думку звертають до Нього" (св. Франц. Сал.). Деяких Святих Господь Бог потішав тим, що з'являвся перед ними. "Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і Я того полюблю, і йому об'явлю Себе" (Йоан 14, 21). Так обіцяв Ісус Христос і дотримує слова. Багатьом Святим являлися вже Ісус Христос або Матір Божа, Ангели або Святі. Авраамові являється Бог у товаристві двох Ангелів, згодом являється йому Ангел у той момент, коли Авраам прийшов з Ісааком, щоб принести його в жертву Богові; Товії являється Архангел Рафаїл; Матері Божій і св. Йосифові часто являлися часто Ангели; св. Стефан, коли його каменували, бачив відкрите небо над собою. Часто бувало також, що вибраних Святих освічував Господь Бог у Божих справах, відразу вислуховував їх прохання або наділяв їх внутрішньою радістю, якої не міг їм дати цілий світ і т. д. Такі утіхи посилає Бог звичайно тим, хто Його любить. "Приятелі довіряють один одному свої секрети, щоб зміцнювалася дружба" (Гуртер). І Господь Бог проголошує Свої тайни тим, котрі прагнуть Його прихильності (мають у серці Божу любов), щоб примножити в них Божу любов (отже, і освячуючу ласку). Тому говорить Ісус Христос: "Називаю вас друзями, бо все я вам об'явив, що чув від Отця мого" (Йоан 15, 15). Завдяки Божій любові досягаємо небесних радощів, як вчить св. Павло: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять!" (І Кор. 2, 9). З Божою любов'ю завжди йде в парі безліч добрих справ, а, звідси, і нагорода за них після смерті. "Як вогонь не може ніколи насититися і заспокоїтися, так і Божа любов, раз заволодівши якоюсь душею, постійно спонукає її до здійснення добрих справ" (Скар.). "Любов ніколи не переминає" (І Кор. 13, 8). На небі любов до Бога народжується сама по собі від самої присутності Бога і можливості Його бачити. Неможливо бачити величне Добро і не полюбити Його (св. Франц. Сал.). У світі духів любов є тим самим, що сила тяжіння у світі фізичному; а серцевиною, до котрої все прагне, є Бог (св. Бонав.). Хто любить Бога, - досягає просвітлення розуму через Св. Духа, котрий знаходиться в ньому. Наша душа схожа на дзеркало, котре відбиває в собі той предмет, до якого ми його повернемо (Діез.). Отже, якщо повернемо нашу душу через любов до Бога, відобразиться в ній Божество, тобто душа ясно зрозуміє Божі речі, стане просвітленою. Любов є книгою цілого богослов'я; такі прості, неграмотні люди, як св. Павло-пустельник, св. Антоній, св.Франц. та ін. черпали з неї скарби св. знання (св. Франц. Сал.). Св. Домінік любив говорити: "З книги любові я навчився більше, ніж із цілого св. Письма" (Корн. Л.). Як розпечене залізо легко дається кувати, так і душа, розпалена любов'ю до Бога, легко піддається впливу Св, Духа. Ніщо так не зміцнює і не додає відваги, як любов. Боязлива курка накидається навіть на людину, якщо ця загрожує її курчатам. Любов до дітей не дає матері відступити перед найтяжчими незгодами. Захоплення полюванням, риболовлею і т. п. призводить до того, що людина навіть уваги не звертає на труднощі, які з цим пов'язані. "Любов усе зносить... все перетерпить" (І Кор. 13, 7). Якщо вже вроджена любов дає нам таку силу, то скільки ж може зробити любов Божа! "Хто любить Бога, той повний сили і здатний звершити багато справ" (Марія Лят.). Хто любить Бога, тому Св. Дух, який у ньому знаходиться, дає справжній спокій душі, бо Св. Дух є "Утішителем" (Йоан 14, 26). Якщо любимо Бога, то відчуваємо в душі Його присутність, і це приносить нам більше задоволення, ніж усі радощі світу. "Лише той, хто має любов, має справжній спокій" (св. Тома з Акв.). Хто любить - радіє; зате тремтить той, хто не любить" (Тома з Кемп.). Цей справжній спокій є результатом того, що воля такої людини підпорядковується волі Бога; а така згода і спокій - дві однакові речі (Мар. Лят.). Хто хоч би раз переконався у вдячності Божої любові, той втратить з часом уподобання у будь-яких радощах цього світу (св. Альф.).

     Від глибини нашої любові до Бога залежить вартість наших добрих справ і міра майбутнього щастя. Наші справи мають тим більшу вартість, чим більшою є Божа любов, з якою їх виконуємо (св. Франц. Сал.). Бог не зважає на величину справи, але на силу любові. Дріб'язкові справи, сповнені почуттям великої любові, мають значно більшу вартість, ніж найважніші, сповнені без особливої любові до Бога в серці. Маленька жертва убогої вдови мала перед Богом більшу вартість, ніж усі дари багатих (Мар. 12, 41). Чому? "Любов - це приправа для добрих справ; чим більше мають у собі тої приправи, тим смачніші для Бога" (св. Бонав.). Всі справи, зроблені без любові до Бога, не мають вартості (св. Франц. Сал.). Знання мов, таланти, дар чудес і пророцтв, великі милостині і умертвіння, - все це не має жодної вартості, якщо не вистачає любові до Бога - (І. Кор. 13, 1-3). Добрі справи без любові до Бога неначе лампи без оливи (Мат. 25, 8). Як місяць без сонця втрачає свій блиск, так умертвіння без Божої любові не має жодної заслуги (св. Берн.). Корабель без вітрил не може плисти; без любові всі наши справи і вчинки є марними (св. Золот.). Наше щастя на небі буде тим повніше, чим вищу міру Божої любові досягнемо у хвилини смерті. "Хто більше любив, той буде більше прославлений" (св. Франц. Сал.). Св. Августин називає любов "вагою людини", це значить, що людина стільки вартує перед Богом, скільки має в серці Божої любові. Вже тут, на землі, дістає більше ласки така людина, котра любить Бога. Такій людині прощається також більше гріхів. Це зазначив Спаситель, говорячи до Магдалини: "Прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить" (Лус. 7, 47). Чим більше любимо Бога, тим досконаліше досягаємо пізнання Бога; подібно, як вогонь світить тим ясніше, чим більше пече (К.Гуго). Хто глибше любить Бога, той отримує з боку Бога найяскравіші докази Його любові (Мар. Лят.). Якщо маєш у собі любов до Бога, ти - багатший від тих, хто володіє великим скарбом, але Бога не любить (Мар. Лят.); тобі ти багатий у Бога (Лук. 12, 21). Хто ж не має любові до Бога, той - бідний, хоч би був не знати ким (св. Вас). Серед найбільших Святих буде переважна більшість таких, котрі зовсім не прагнули, слави від людей і їх визнання (Кол. 2, 3-4).

     Божа любов збільшується в нас через роздум над якостями та добродійствам Бога, через відвертання від тимчасових справ і через часте пробуджування в собі любові до Бога. Вогонь підтримуємо і збільшуємо, підкидаючи дерево і вугілля; подібно збільшуємо в собі Божу любов, роздумуючи над Божими правдами (св. Лавр. І.). Особливо важливими є роздуми про страсті Христові. "Гора Голгофта - це академія любові" (св. Франц. Сал.). "Навіть на небі смерть Спасителя буде найсильнішим чинником, котрий запалить небесних духів Божою любов'ю" (св. Франц. Сал.). Відмова від тимчасових благ також є причиною збільшення любові. Шматок дерева горить тим краще, чим краще його висушимо; і в наших серцях розпалюється промінь Божої любові тим сильніше, чим старанніше очищаємо його від грішних нахилів (Скар.). Як камінь падає з гори на землю, якщо на дорозі немає перешкод, так і наша душа возноситься якнайшвидше до Бога, якщо звільнимо її зовсім від кайданів, які приковують її до землі (Родр.). Долаючи свою зажерливість, ми заслуговуємо більшої Божої любові (св. Авг.). Любов до Бога ми повинні збуджувати в собі якнайчастіше, бо, як у всьому, так і в Божій любові досягається досконалості лише через вправу. Св. Франц з Ассізі постійно повторював слова: "Бог мій і все моє!" Збудження любові - дуже важлива річ, бо до цього зобов'язує нас заповідь любові до Бога (св. Тома з Акв.). Хто ж її не збуджує, - не дотримується заповіді любові до Бога. "Хто протягом місяця не пробудить у собі жодного разу любові до Бога, той ледве чи не стягне на себе смертного гріха" (св. Альф.). Як Бог є безмежний, так і любов до Нього не повинна мати меж (св. Лев В.). Любов схожа до колеса, яке не має кінця (св. Діон. Ар.). - Зростання любові неможливо відчути зримо; воно полягає в тому, що душа набуває лише більше простоти і легкості у справах, які свідчать про любов (св. Тома з Акв.).

     Божу любов втрачаємо через тяжкий гріх. Божа любов і тяжкий гріх не можуть бути у парі (Папа Григорій XIII засудив протилежну думку Бая). Якщо чорні хмари вкриють небо, - сонце перестане світити і гріти; подібно зникає світло і промінь Божої любові, якщо людина скоїла тяжкий гріх (св. Тому з Акв.). Тяжкий гріх гасить вогонь Божої любові, як струмінь води гасить звичайний вогонь. Душа того, хто втратив Божу любов, зовсім відвертається від Бога, а звертається до створіння. Один лише гріх у силі забрати від нас Божу любов. Тому говорить св. Павло: "Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (Рим. 8, 38-39).

Любов до Бога… Бог заслуговує на любов, бо Він є найбільшим добром…

Любов - це перший обов'язком кожної людини, і з цієї любові випливають всі інші обов'язки християнина. Щира і введена в життя любов Бога, мимо різних хиб і недосконалостей людської природи, може представити приблизний образ неба у нашому повсякденному житті. Таку щиру любов відчуває в собі кожна душа, яка всім серцем бажає служити Христові. Любити Бога - означає цілковито Йому віддатися і то лише Йому одному, а одночасно на Його приказ і бажання служити ближнім. Любити Бога означає підпорядкувати Богові свою волю: бажати лише того, чого Бог бажає, а саме Божої слави, віддати в Його розпорядження всю свою особисту свободу і здібності, щоб Він керував ними. Цей обов'язок найдокладніше міститься у словах Ісуса Христа: "Люби Господа Бога всім своїм серцем, всією своєю душею, всією силою своєю і всіма своїми думками: це є перша і найбільша заповідь, а друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 37-39). Любити Бога ми повинні найперше задля Його краси, добротні безконечної досконалості. Бог дав нам все, і це "все" ми повинні Йому повернути. Також маємо обов'язок любити ближніх, бо кожен наш ближній - це образ Бога і Його дитина. Хто любить своїх ближніх, приносить Богові велику радість. Однак любов ближнього ніколи не може перевищувати любові до Бога. Якщо б любов ближнього спричинила б відвернення або навіть забуття про Бога, то вона була б злочинною.

     Заповідь любові, яку дав нам Ісус Христос, зобов'язує кожного християнина і кожен учень Христа завжди повинен повторяти:" Боже, люблю Тебе цілим серцем, всією душею, всіма силами і понад усе". Світські люди зустрічаються з різними труднощами при виконанні заповіді любити Бога понад усе, і то навіть тоді, коли щось є строго приказане, але є також і такі душі, які бажають виконати цю заповідь якнайдосконаліше, щоб назавжди позбутися більшої любові до сотворінь, ніж до Бога. Бог заслуговує на любов, бо Він є найбільшим добром. Найбільше добро - це найвища досконалість, яка є невимірна у своєму просторі і невичерпна у зовнішніх явищах. Найбільше добро - це Необмежене Вічне Єство, безмірно вище від всіх досконалостей і величин, яке людський розум може собі лиш уявити. Воно є більше від усієї могучості, мудрості, світла, краси, святості, справедливості, доброти, щастя та слави. Вище понад все це стоїть Господь Бог, тому що Він є безмежно кращий, більший і досконаліший від того всього, що ми перед тим згадали.

     Це все посідає Бог сам від себе. Немає ні одного добра ні на небі, ні на землі, ні в ангелів, ні навіть у Пречистої Діви Марії, яке б не походило б від Бога. Усідобра, які є в світі, дав Господь Бог зі своєї доброти іласки. Те, що ми називаємо Божою добротою, є лише промінням Божого Серця, а всяка святість - це лише блідий відблиск Божої святості. Найбільше добро - це невичерпна скарбниця всякого добра, яке ніколи не зменшується. Подібно, як джерело виливає з себе чисту воду і вона ніколи не вичерпується, так і Бог обдаровує своїми скарбами всі свої сотворіння по їхній природі і потребі, і то часом з такою щедрістю, що невинна душа, яка в молитві зближається до Нього, одержує такі щедрі ласки світла і спокою, що їй здається, що вона є одністю з Богом. Піднесімося нашим розумом, уявою і серцем у якнайвищі простори. Все те, на що наша уява може нам вказати, як на щось найкраще, найвеличніше, найблагородніше, найгарніше, найніжніше, наймилосердніше... все те, що досконале і піднесене до безконечности, дасть нам ледь-ледь приблизне поняття про Бога. О, якщо б ми могли подати тут всі найкращі вислови святих про Єство Бога, про його велич, святість, красу або передати їхні почування!.. Однак, якщо наше серце буде чисте, тоді воно скаже нам найкраще ніж усі людські слова, ким є Бог сам і собі. Коли ми говоримо про такого могучого і святого Бога, неможливо, щоб у нашому серці не розбудилося почуття любові до Нього. Краса і доброта Бога приймають нас силою до себе і збуджують подив у нашому розумі, а в серці - любов.  

ЗАПОВІДЬ ЛЮБОВІ ДО БОГА

У природі кожної людини лежить те, що вона знаходить уподобання в тому, що пізнала, що гарне і добре. Це уподобання в красі та добрі, а також прагнення його осягнути, називаємо "любов'ю". Отже, бачимо, що любов - це справа розуму, почуття і волі. Розрізняємо любов природну, напр., любов між ріднею, і любов чуттєву, коли знаходимо уподобання в якійсь особі (в предметі, в звірятку). Любов до Бога називаємо святою любов'ю. Ми повинні любити Бога тому, що так наказує нам Ісус Христос, а також тому, що Бог є найкращим і найдосконалішим Єством, бо Він любить нас безмежно і є для нас Добродієм. Христос велить нам любити Бога. "Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!" (Мар. 12, ЗО). Бог - це найкраще Єство. Якщо вже плотські речі такі гарні, то якою величною повинна бути краса Бога, котрий ті всі речі сотворив! (Прем. 13, 3). Бо чого ми самі не маємо, того не можемо й іншим дати. Щоб позичити комусь, напр., 100 крон, треба мати, не тільки цю суму, але й більше. З тієї ж причини повинен мати Бог у Собі найвищою мірою всі ті досконалості, котрі знаходимо у створених речах.

      "Причиною любові до Бога є сам Бог" (св. Берн.). Своєю безмежною красою і незрозумілою добротою притягує Бог до Себе всі уми і серця (св. Франц. Сал.). Любов Бога до нас проявилася найбільше в тому, що Він послав Свого Єдинородного Сина на землю для нашого спасіння. Сам Ісус Христос говорить: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав" (Йоан 3, 16). Бог послав Єдинородного Сина, щоб той знаходився на землі не як земний цар, але як раб; не для того, щоб жив і вмер, як кожна людина, але щоб жив у праці і переслідуваннях і вмер на хресті (Альб. Штольц.). Бог віддав Свого Сина, котрого любив безмежно. Батьки люблять своїх дітей тим більше, чи менше їх мають, а найміцніше люблять свого одинака. Як же ж повинен Бог любити Свого Єдинородного Сина! А, однак, віддав Його за нас (Альб Штольц.). Припустимо, що якийсь пан прогулюється берегом моря із своїм сином і слугою. Раптом слуга падає у воду. Тоді пан посилає свого улюбленого сина, щоб той, ризикуючи власним життям, урятував слугу. Чи не був би це най­кращий доказ того, що пан дуже любить свого слугу? І чи не полюбив би того доброго пана слуга? Так само і з нашим спасінням. Тому волає св. Августин: "Щоб спасти слугу, віддав Ти, Господи, Сина!" А св. Йоан нагадує: "Ми любимо, бо Він перший полюбив нас" (І Йоан 4, 19). Бог - наш Добродій. Все, що нам миле, маємо від Бога. Він дає нам життя, здоров'я, щоденну їжу, одяг, житло і т. ін. Ким я є і що маю, все Ти, Отче, дав мені сам. "Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни" (Як. 1, 17). "Що маєш, чого б ти не одержав?" (І Кор. 4, 7). Тому, що отримуємо ці блага повсякчас, не вміємо їх належно оцінити. Придивімося до тих, кому не все дано, напр. сліпим, калікам, тяжко хворим і т. п., і пізнаємо, які щасливі ми в порівнянні з ними. Припустімо, що втрачаємо зір і слух, втрачаємо рухливість ніг або рук, а незабаром з'являється якийсь лікар, котрий виліковує нас від усіх цих недуг. Чи ж не полюбили би ми того лікаря до кінця свого життя? А Бог зробив набагато більше для нас. Якою ж великою любов'ю ми повинні віддячувати Йому! Діти, і навіть звірята найбільше люблять тих, хто їх народив і виховав. Гіршим, отже, від звіряти є той, хто не хоче любити свого Творця. Вже саме тому, що Бог нас сотворив, зобов'язані ми любити Його понад усе (св. Вас).

     Нашу любов до Бога доводимо тим, що повсякчас пам'ятаємо про Нього, дотримуємося Його заповідей, любимо ближнього, працюємо для Божої слави і радо приймаємо все, що походить від Бога. Мала дитина любить свою гарну книжку з малюнками, постійно переглядає її, не віддала б її нікому ні за яку ціну, та одночасно любить того, хто подарував їй цю книжку. Так само і людина, котра любить Бога. І ми повинні повсякчас думати про Бога, цінувати його понад усе і любити Його понад усе, бо Він дає нам самого Себе. Помиляються ті, котрі думають, що любов до Бога - це лише справа почуття, це лише свого роду радісне уподобання в Бозі. Ми вже бачили, що в любові до Бога беруть участь також розум і воля. Людина пізнає Бога як найвище добро і тому цінує Його вище від усіх творінь. Наслідком цього високого поняття про Бога є прагнення дійти до Нього за допомогою богоугодного життя і ухиляння від гріха. Любов до Бога проявляється більше у вчинках, справах, аніж у самому почутті. "Любов до Бога полягає не лише в радощах і ніжних почуттях, бо інакше Спаситель не любив би Свого Отця тоді, коли був сумним аж до смерті" (св. Франц. Сал.). Хто любить Бога, той часто думає про Нього, з радістю говорить про Нього, і любить, якщо інші говорять про Бога. Любов - це прагнення злитися з улюбленим предметом, тобто про цей предмет ми повсякчас думаємо. Тому говорить Ісус Христос: "Де твій скарб, там буде і твоє серце" (Мат. 6, 21). Отже, хто любить Бога, той здійснює всі свої справи з добрим наміром, щоб Бога возвеличувати. Така людина подібна до корабля, який постійно міняє курс, але його компас завжди вказує на північ (св. Франц. Сал.); або до будь-яких земних тіл, котрі завжди притягає середина землі. Хто любить Бога, той не забуде у щоденній роботі звернутися до Бога, або хоча б у серці помолитися до Нього. Дуже доречні ось такі коротенькі молитовки: "Ісусе, Боже мій, люблю Тебе понад усе! (50 днів відпусту). Все - на більшу славу Бога! (св. Ігн. Льой.). Солодке Серце Ісуса, зроби так, щоб я любив Тебе щораз більше! (300 днів відпусту). Бог мій і все!" (св. Франц. з Асе). Хто любить Бога, той з радістю говорить про Божі справи; бо що в серці, те й на язиці (Мат. 13, 34). Язик говорить те, чого бажає наше серце: бо вуста викрадають з серця думки і висловлюють їх (св. Єфр.). На жаль, часто буває, що коли говоримо про Бога, зустрічаємося з насмішками та глумом з боку світських людей. "Бесіда про любов здається дикою тому, хто сам не любить" (св. Берн.). Хто любить Бога, любить також, коли інші про Нього говорять. Тому каже Ісус Христос: "Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога" (Йоан 8, 47).

     Хто любить Бога, - уникає гріхів і не звикає до тимчасових радощів. Хто любить Бога, той уникає гріхів, бо вони розлучають його з Богом. Тому говорить Христос: "Коли хтось Мене любить, то й слово Моє берегтиме" (Йоан 14, 23). Хто любить Бога, - боїться образити Його, зате не лякається Божої кари, бо знає, що за любов не буде покараний. "... досконала любов проганяє геть страх" (І Йоан 4, 18). Людина, якщо їй гаряче, знімає одяг; кого гріє вогонь Божої любові, той позбувається тимчасового добра і бажань. Як смерть розлучає душу з тілом, так і любов до Бога розлучає нашу душу з земними справами (св. Григ. В). Любов до Бога і любов до світу - дві різні речі, які ніколи не йдуть у парі. Хто любить Бога, - любить і ближнього. Хто любить Творця, - любить також і те, що створене Ним (І Йоан 5, 1). Хто любить приятеля, любить також і його дітей, і навіть його портрет, а якраз дитиною і портретом Бога є наш ближній. Отже, хто любить Бога, той буде також любити і свого ближнього. Хто любить Бога, той залюбки працює для Божої слави.

     Якщо ми купили якусь книжку і вона нам подобається, то, звичайно, ми будемо вихвалювати її та намовляти інших, щоб і собі її купили. Так само, хто любить Бога, буде без сумніву бажати, щоб усі люди щораз краще його пізнавали і любили. "Ревність - прояв любові; хто не ревнує, той не любить" (св. Авг.). Людина, котра любить Бога, обуриться, якщо побачить, як хтось Його ображає (Мойсей поламав від обурення таблиці із заповідями, коли побачив, що ізраїльтяни поклоняються золотому теляті (Вихід 32). навпаки, радіє, коли бачить, як поширюється Його шана (Филип. 1, 18). Хто любить Бога, той усіма силами намагається спрямувати заблуканих на правильну дорогу. Згадаймо, як Апостоли та місіонери проповідували Євангеліє в тяжкі і небезпечні часи, або що зробила св. Моніка для навернення заблудшого сина, св. Августина. Ангелів також лише любов до Бога, спонукає до того, щоб дбати про спасіння людських душ. Любов до Бога вкладає нам в уста слова: "Нехай святиться ім'я Твоє!". Хто любить Бога, той дякує йому за кожне отримане благо й охоче зносить страждання, які Бог на нього насилає. Від улюбленої особи ми охоче приймаємо лист, хоча би цей лист приніс нам огидний листоноша. Подібно і той, хто любить Бога, приймає охоче все, що Бог на нього насилає, чи то блага, чи страждання. Людина, обдарована добром, піде по сліду Ноя (Буття 8), оздоровленого прокаженого (Лук. 17, 16), або трьох молодців у палаючій печі (Дан. 3), котрі не забували про вдячність, а не зробить так, як крук, випущений з корабля Ноя, який не повернувся назад, забувши про свого годувальника (Буття 8, 6). Хто любить Бога, той не забуде про ранішню, вечірню або обідню молитву. Треба бути завжди вдячним, хоча б ішлося навіть про дрібницю. Невдячність завжди є ознакою грубої вдачі. Але ми повинні приймати охоче також і страждання, які посилає нам Бог. Так робив Йов (Йов 1, 21), а св, Павло радіє кожному своєму нещастю (II Кор. 7, 4). З радістю приймали Апостоли і Мученики страждання, муки і саму смерть, а св. Тереса навіть просить: "Господи, терпіти або умерти". "Серце, що любить Ісуса, любить і хрест" (св. Франц Сал.). Чим більшим є наше бажання страждати заради Бога і бути приниженим, тим більша і сама любов; це бажання є найпереконливішою ознакою того небесного вогню (св. Вінк-з ІІ.). Хто любить Бога, - схожий на соняшник, який у світлу, погожу днину повертається до сонця (св. Франц. Сал.).

     Ми повинні любити Бога зі всіх наших сил і понад усе на світі. Отже, любов до Бога повинна бути надзвичайною любов'ю, любов'ю, винятковою, понад усе (св. Тома з Акв.). Тому Ісус Христос каже не: "Будеш любити Бога", але: "Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твою, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєї!" (Мор. 12, ЗО). Мірою любові до Бога є любов до Бога без міри (св. Берн.). Любимо Бога всіма силами і тоді, коли все співвідносимо з Ним: наші думки, слова і діла (св. Тома з Акв.). Ми повинні пам'ятати про Бога, як тільки встали зранку, коли прибираємо, миємо тіло або працюємо. Кожний предмет, кожна дрібниця (спів пташок, аромат квітів, музика і т.п.), повинні звертати нашу думку до Творця. Хто любить Бога, до того промовляє цілий світ мовою німою, але для нього добре зрозумілою (св. Авг.). Любимо Бога понад усе на світі, коли ми готові відректися від усього, якщо Бог цього від нас вимагає.

     Бог є нашою найвищою метою, а створіння є лише засобом до досягнення тієї мети. Тому наш обов'язок - зректися всіх створінь, щоб пізнати Бога. Отже, ми повинні бути готовими віддати наше життя заради Бога, як три молодці у Вавилоні, відцуратися від родини, як Авраам. Батько повинен навіть пожертвувати свою єдину дитину, якщо Бог цього зажадає, як це був готовий зробити Авраам з Ісааком. Бог подібний до схованого скарбу або перлів, які здобудемо лише тоді, коли все за них віддамо (Мат. 13, 44). Тому Бог випробовує кожного віруючого, щоб переконатися, кого він більше любить, чи Його, чи скороминущі речі (Второзак. 13, 3). Та часто Господь Бог задовольняється лише нашою доброю волею (св. Франц. Сал.). Він не відбирає в нас улюбленого предмету, якщо бачить, що ми охоче його віддали б. Так задовольнився Бог готовністю Авраама на горі Морія. Хто в горі занадто сумує, той не любить Бога понад усе. Також хто заради громадської думки занедбує виконання добрих справ, той не любить Бога понад усе; бо для нього дорожча ласка людей, аніж ласка Бога. "На які прикрощі та приниження готові не раз люди заради улюбленого створіння! О, скільки ж ми більше повинні страждати для Бога!" (св. Золот.).     

ЯКА РІЗНИЦЯ МІЖ НАГОТОЮ І ПОРНОГРАФІЄЮ?

Віслав Мишлівські у повісті “Палац” пише, що “найбільш захопливим є не  тіло жінки, але її нагота”. Коли перші батьки згрішили, то не соромились свого тіла, яке було, як і всі створіння добрим і прекрасним, соромились своєї наготи. У чому різниця між красою людського тіла і наготою людини? Чим різниться мистецтво краси і гармонії тіла та порнографія? Насамперед  у способі трактування людської інтимності. Порнографія концентрується на найбільш інтимних частинах тіла, тоді як мистецтво виражає цілу людину в її інтимності. Зображаючи красу, говорить про інтимність. Але не оголює її.

     У другому класі ліцею, коли молода сестра розпочинала одну із своїх перших лекцій релігії, учні, які сиділи за першими партами, вийняли порнографічне зображення і  зумисне його розглядали. – Чому ви це робите? – запитала хлопців. – Бо це прекрасне Боже створіння – відповів один із них, чекаючи реакції від катехитки. – Вважаєш, що це красиво? – Бог створив людину прекрасною, чого би ми мали цю красу приховувати і не захоплюватися нею? – Якщо так вважаєш, то роздягнись, щоб ввесь клас міг захоплюватися красою твого тіла. Присоромлений хлопець згорнув зображення і віддав його катехитці. Врешті воно опинилось у смітнику… – Чи хотів би ти побачити тут свою сестру чи маму?            – запитала і розпочала розмову про красу людського тіла, про інтимність і почуття сорому…

     Можливо сестра ризикнула, але ризик був виправданий. Отримала нагоду пояснити різницю між красою та нагістю. Діти зрозуміли, що людське тіло є прекрасним тоді, коли його інтимність є шанована, підкреслена, але не оголена. Психічно здорові люди мають відчуття сорому. Однак є і такі, які отримують особливе задоволення, коли їм вдається когось підгледіти, викрити, спіймати на гарячому.

     Порнографія – це не тільки оголена інтимність людського тіла, але й оголені людські слабкості та нечисті помисли. Якщо ви не схвалюєте порнографії , чому ви отримуєте задоволення від того, що  роздягаєте інших, розповідаючи про їхні слабкості і на денне світло виносячи чужі гріхи. Це також порнографія, справжня порнографія.

Більше мільярда людей у світі не мають доступу до чистої питної води!

Духовно-екологічні роздуми над другим ділом милосердя щодо тіла і щодо душі: «спраглого напоїти» і «невіжу навчити». Спраглий ближній має право не лише на те, щоби втамувати спрагу, але й зробити це без шкоди для власного здоров’я та життя. Шанобливим і трепетним ставленням до води і її мудрим та поміркованим використанням християнські громади вчать інших тому, як по-різному можна втілювати свою любов до Бога і ближнього.

     Роздумуючи над другим ділом милосердя щодо тіла й душі, усвідомлюємо, що усі «діла милосердя» – це, з одного боку, здійснення християнської віри через конкретні вчинки, а з іншого – постійні пошуки нових шляхів втілення любові до Бога, до ближнього і до цілого Божого створіння. Кожен, хто добровільно й усвідомлено ступив на дорогу слідування за Христом, безперервно відчуватиме потребу пізнавати Його все більше і більше. Така людина намагатиметься дивитися на світ крізь призму Святого Писання, а у Вченні Церкви невтомно шукатиме чітких підказок, як краще сповнювати Божу Волю, живучи в конкретних історичних обставинах. Другим ділом милосердя щодо тіла Господь продовжує список тих вчинків, які робимо від імені Бога для Нього самого (Мт 25, 34-46; Мк 9, 41). «Спраглого напоїти» разом з іншими «ділами милосердя» – не що інше, як допомога нашому потребуючому ближньому відчути і впевнитись у тому, що ми до нього ставимось як до того, хто, як і ми самі, є сотворений на образ і подобу Божу (Бут 1, 26-27), хто є живим храмом Духа Святого (1 Кор 3, 16) і нарівні з нами має право на чисту воду і всі інші Божі дари – природні ресурси. Більше мільярда людей у світі не мають доступу до чистої питної води, що призводить щороку до мільйонів смертей (особливо серед дітей), спричиняє понад десять мільйонів інвалідностей та хвороби сотень мільйонів, у тому числі й онкологічних. Жертви впливу забруднення води об’єднуються у той спільний голос, який волає про милосердя і допомогу до самого Творця. Невідповідні до вимог сталого розвитку виробництво, підприємництво та господарювання як у світі, так і в Україні уже спричинились до того, що з надр землі безжально вичерпані природні запаси. Крім того, у результаті такої діяльності вода у наших ріках, озерах і водоймах стала непридатною для пиття і перетворилася на небезпечну речовину не лише для людини, але й для усіх інших живих істот. Справедливе бажання забезпечити власний комфорт завдяки використанню таких досягнень цивілізації, як ванні кімнати, туалети, пральні машини та синтетичні миючі засоби, певною мірою і справді покращили рівень життя сучасного населення навіть у найвіддаленіших куточках планети. Однак запроваджені без дотримання відповідних екологічних і санітарних норм та технологій, ці блага обертаються проти людей за «принципом бумеранга». Непродуманий, нецентралізований і антисанітарний відвід окремими домогосподарствами у довкілля спожитої і забрудненої води, зокрема через використання заборонених у цивілізованому світі хімічних мийних засобів на фосфатній основі, призводить до того, що вода у криницях, ще донедавна цілюща, яка вгамовувала спрагу і відновлювала життєві сили наших предків, перетворилась на небезпечну рідину, котра вже не дає, а позбавляє наснаги, провокуючи різні хвороби, навіть призводячи до смерті.

      Відсутність централізованого водопостачання і водовідведення у поєднанні з низькою культурою поведінки у ставленні до безцінного Божого дару – води – є одним із ключових факторів погіршення здоров’я населення нашої країни. За даними Міністерства екології та природних ресурсів України, централізованим водопостачанням забезпечено лише четверту частину сіл нашої держави. Решта сільського населення споживає воду з колодязів та індивідуальних свердловин, які у переважній більшості мають незадовільний санітарно-технічний стан. Невідповідність якості питної води нормативним вимогам є однією з причин поширення в державі багатьох інфекційних (вірусний гепатит А, черевний тиф, ротавірусна інфекція тощо) та неінфекційних (хвороби системи травлення, серцево-судинної, ендокринної тощо) хвороб. Нині стає все важче і важче чинити діло милосердя «спраглого напоїти», маючи впевненість у тому, що ця вода справді втамує спрагу і не зашкодить. Чисельні невинні жертви нестачі чистої питної води у світі, зростання рівня захворюваності та смертності, а також невтішні прогнози науковців про те, що в недалекому майбутньому дефіцит цього життєво необхідного для усього живого природного ресурсу може спровокувати конфлікти та війни між етносами та народами, сигналізують про потребу негайного перегляду нашого ставлення як до води, так і до інших Божих дарів. Kожен християнин, який вирішив щиро і по-справжньому постити, має прекрасну можливість упевнитися в тому, яким великим життєдайним даром від Бога для людини і всього живого є вода. Kожна людина покликана змінити своє ставлення до води, з вдячністю приймаючи її від Творця, перепрошуючи Його за безрозсудне ставлення до неї і вимолюючи потрібні ласки, щоби навчитися цінувати цей дар. Коли людина перебуває у молитві, смакуванні Слова Божого з наміром навчитись чинити гідні плоди покаяння, Господь Духом Своїм Святим сокрушає її серце, роблячи його здатним правдиво подивитись на все навкруги і побачити все та зрозуміти з Божої перспективи. Подаючи кухлик води ближньому, щоби втамувати його спрагу, з одного боку, виявляємо нашу готовність до сприйняття тієї нагороди – Життя Вічного, яке обіцяв сам Христос (Мт 10, 42), а з іншого – уприсутнюємо Царство небесне «вже тут і тепер». Шанобливо і з трепетом використовуючи воду й інші природні ресурси, ми одночасно дбаємо і про душі тих, хто спраглий побачити красу життя з Богом і готовий навчитись «новим стилям життя у Христі». Шанобливо, у дусі чесноти мудрості та поміркованості ставлячись до Божого дару для всього людства – води, ми не лише захищаємо право теперішніх і прийдешніх поколінь на вільний доступ до цього безцінного джерела життя на землі, але й превентивно можемо запобігти мільйонам смертей, сотням мільйонів захворювань, а також внести важливу лепту в побудову миру у світі, відвертаючи міжнаціональні конфлікти та війни.

«Спраглого напоїти» – це:   -

     • навчитися ставитись до води як до безцінного дару Божого;

     • зуміти побачити і покаятись за усі ті вчинки, коли через зневагу цього Божого дару ми згрішили проти ближнього і проти Бога;

     • реалізувати суттєву складову нашого навернення до Бога, що виявляється у якісно новій культурі поведінки, бережливому та відповідальному використанні води й інших природних ресурсів, що впливає на стан гідросфери, здоров’я людей та благополуччя цілих народів;

     • ощадно використовувати воду шляхом застосування аераторів для кранів та економних душових лійок, відмовитися від шкідливих для здоров’я та довкілля синтетичних (хімічних) миючих засобів, користуватися серветками з мікрофібри, застовувати дощову та очищену воду для технічних цілей тощо;

     • засвідчити, що духовну спрагу можна втамувати лише тоді, коли для здійснення свого життєвого покликання навчимося черпати усі необхідні ласки з Таїнства Хрещення. 

     Усе це є запорукою того, що ми стаємо здатними не лише в реальному часі напоїти спраглих, але й профілактично запобігаємо численним хворобам та смертям, пов’язаним з використанням неякісної води. Це, у свою чергу, стає чудовою нагодою для того, щоб навчити наших ближніх новим виявам любові до Бога і до ближнього. З трепетом, мудро та ощадно використовуючи воду нині, переконаємось самі та навчимо інших тому, як через роки, десятиліття чи навіть століття разом з чистою водою можна передати прийдешнім поколінням відчуття того, що Бог є милосердний до усіх і всіма опікується. Черпаючи потрібні сили з бездонного джерела – Таїнства Хрещення – для того, щоби реалізувати своє життєве покликання, християнські громади перетворюються на школу віри для всіх тих, хто ніколи не знав чи забув, що означає у «Христа охреститися і у Христа зодягнутися».          

                   Біблійні тексти для поглиблених роздумів:                         Вих 17, 1-7 – «Вода зі скелі»; Ів 4, 1-42 – «Ісус у Самарії»;

 Мк 9, 41 – «Нагорода за кухлик води»;               Мк 16, 15-16 – «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому створінню»;

                                            Ів 15, 12-27 – «Завіт любові і ненависть світу до Ісуса та його учнів».

     Молитва - Отче Небесний, зішли Духа Свого Животворящого на нас і на наші християнські громади, щоби ми навчились черпати життєві сили з Тайни Хрещення і стали провісниками Царства Небесного. Вчини нас здатними сповнити наше життєве покликання так, щоби сповнені Духа Святого, ми могли перед світом засвідчити про Твого Сина – Життєдайне Джерело спасіння, Який зможе втамувати спрагу людських сердець і привести усіх до Життя Вічного.               (Отче наш, Богородице Діво, Слава і нині).              Амінь.            

      Молитовне намірення:  За те, щоби християни були дієвими свідками Бога Творця і Спасителя завдяки трепетному і шанобливому ставленню до безцінного дару води та інших Божих дарів і за те, щоби народи навчились раціонально управляти водними ресурсами, попереджаючи виникнення конфліктів і воєн, захворювань та смертей, пов’язаних з браком чистої питної води.

     Дияконія: Yникати бездумного і марнотратного використання води. Мінімізувати витрати води та не допускати її забруднення у щоденному житті, встановлюючи насадки для економії води на крани та душові лійки, використовуючи серветки з мікрофібри та мийні засоби на природній основі. Таке милосердя до природи є важливим виявом милосердя до ближніх, які мають право на чисту воду, а також важливим інструментом для подолання екологічного невігластва і формування такої культури поведінки, що стане запорукою безпечного, екологічного та сталого майбутнього.    

ДВІ ЗАПОВІДІ ЛЮБОВІ

Найважнішими заповідями є дві заповіді любові, а саме любові до Бога і ближнього, бо вони охоплюють всі інші заповіді. Коли одного разу книжники запитали Ісуса Христа, яка заповідь є найважливіша, - Ісус Христос відповів їм: "Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!" (Це заповідь перша!) А друга (подібна до неї): "Люби свого ближнього, як самого себе!" (Мар. 12, 30-31). Подібними словами наказував Бог у Старому Завіті любов Бога (Второзак. 6, 5) і любов ближнього (Левіт. 19, 18). Дві заповіді любові містять у собі всі інші заповіді, бо ці дві заповіді впливають на всі сили душі людини (розум, почуття і волю), а також і на її діла. Як галузки дерева виростають із спільного пня, так всі заповіді випливають з подвійної заповіді любові. Інші заповіді лише деталізують те, чого вимагають від людини заповіді любові. Тому говорить Христос: "На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять" (Мат. 22, 40). Всюди: в родинах, краях, державах і громадах не потрібні були б інші заповіді, крім заповіді любові, якби всі і всюди належно їх дотримувалися (Аліолі). У заповіді любові до Бога містяться чотири перші заповіді Божі, а в заповіді любові до ближнього - всі подальші заповіді Божі, а також заповідь, що наказує діла милосердя.

     З десяти Божих заповідей перші чотири стосуються Бога. Як наш найвищий Цар, прагне Бог від нас у першій заповіді величання (поклоніння) і вірності, в другій - почесті, в третій - служіння Йому, а в четвертій - почесті для Його заступників на землі. Наступні шість заповідей Божих стосуються ближнього і забороняють завдавати йому шкоди у житті (п'ята заповідь), у невинності (шоста заповідь), у власності (сьома заповідь), у честі (восьма заповідь), у щасті і родинному майні (дев'ята і десята заповіді). Наказ Ісуса Христа виконувати діла милосердя, доповнює другу частину Божих заповідей, які стосуються ближнього. Цей наказ зобов'язує нас допомагати ближньому в потребі, хоча Божі заповіді виразно цього не вимагають. Про тісний зв'язок між останніми шістьма Божими заповідями говорить Ісус Христос у відповіді, яку дав багатому молодику, у ній починає Христос перелічувати заповіді, котрі стосуються ближнього, від п'ятої заповіді (Мат. 19, 18; Лук. 18, 20). Св. Павло теж уважає шість останніх заповідей Божих окремою, замкненою в собі цілістю (Рим. 13, 9). Хто дотримується заповідей любові до Бога і до ближнього, той дотримується всіх заповідей і дістає спасіння. Хто дотримується двох заповідей любові, той дотримується всіх заповідей, бо всі інші заповіді містяться в цій подвійній заповіді. Тому говорить св. Павло: "Любов не чинить зла ближньому, тож любов - виконання Закону" (Рим. 13, 10). Без любові до Бога і до ближнього немає спасіння, бо говорив св. Йоан: "... хто брата не любить, пробуває той у смерті'" (І Йоан 3, 14). Хто живе без любові, той мертвий (св. Франц. Сал.) "Коли хто не любить Господа, нехай буде проклятий!" (І Кор. 16, 22). Як без обох ніг не можна ходити, так не можна дійти до неба і до Бога без любові до Бога і до ближнього (св. Авг.). Птах може злетіти в небо лише тоді, коли має два крила, а ми - лише тоді, коли маємо любов до Бога і до ближнього. Св. Августин кличе до Бога: "Чим же є чоловік, що Ти хочеш, аби він Тебе любив і грозиш йому великими карами, коли б оцю любов забув?"

     Заповідь любові до ближнього рівноцінна заповіді любові до Бога, бо важко дотримуватись одної заповіді без другої. Любов до Бога нерозривно пов'язана з любов'ю до ближнього. Любов до ближнього міститься в любові до Бога, як майбутня рослина в насінні. "Обидві заповіді любові є того роду, що не можна виконати одної без другої" (св. Авг.). Тому св. Письмо говорить часто лише про одну заповідь; то про заповідь любові до Бога, то про заповідь любові до ближнього. Звідси бачимо, що одна заповідь міститься в другій (св. Авг.) "Якщо хто скаже: "Я Бога люблю", та ненавидить брата свого, той неправдомовець" (І Йоан 4, 20). Хто любить Бога, той не може ненавидіти людей, а хто ненавидить людину, не може любити Бога (св. Єр.). Любов, а саме любов до Бога "... довготерпить, милосердстує, не заздрить, любов не величається, не підноситься; не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого" (І Кор. ІЗ, 4-5). Любов до ближнього, отже, є найкращим проявом любові до Бога. Хто гнівається на свого ближнього (хоча б лише на одного), хто його ненавидить, заздрить йому або шкодить (у здоров'ї, невинності, майні або честі), хто нерадо дає милостиню, той не має в собі Божої любові. Несправедливості, які хто дозволяє собі чинити, є доказом, що він не має Божої любові (св. Авг.) Заздрість виявляє цілковиту нестачу любові до Бога (св. Єфр.). Хто має любов до ближнього, той дотримується обох заповідей любові, а одночасно і всіх інших заповідей. Св. євангелист Йоан завжди наставляв християн такими словами: "Діточки, любіть одне одного!" Коли його запитали, чому так часто він повторює ці слова, св. Йоан відповів: "Якщо любите один одного, - виконуєте цілий Закон". На цю необхідність взаємної любові часто звертав увагу також св. Павло (Рим. 13,8; Гал. 5, 14). Вже за саме виконання цих Божих заповідей, які стосуються ближнього, обіцяє Спаситель вічне життя (Мат. 19, 18). В іншому місці Христос говорить, що той здобуде вічне щастя, хто допомагав ближньому в потребі, а, отже, виконував справи милосердя (Мат. 25, 31). Здатність любити Бога і ближнього отримуємо одночасно з освячуючою ласкою. Самі по собі ми не в силі любити Бога понад усе. Ми схожі на пальму, пересаджену в нашу землю. Вона намагається родити, але її плоди несмачні й недостиглі; вони достигають лише в тих землях, де сприятливий клімат. Те, ж відбувається і з нашим серцем після гріха первородного. Воно жадало би любити Бога, та не має до того сили; лише оживлене небесною ласкою, може дійти до справжньої любові до Бога (св. Франц. Сал.). "... бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу" (Рим. 7, 18). Лише Св. Дух, якщо затримається в нас через Хрещення або Покаяння, вносить ласку Бога до наших сердець. Тому і каже св. Павло: "... любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам" (Рим. 5, 5). Разом з любов'ю до Бога наповнює наші серця також любов до ближнього (св. Авг.). Любов до Бога і до ближнього - це одна любов, лише предмет любові різний. Це неначе два потоки, що випливають з одного джерела. Тому Ісус Христос двічі дав Апостолам Св. Духа, а саме, коли дмухнув на них і під час Зелених свят; так само і ми отримуємо із Св. Духом подвійну любов (св. Авг.)

Св. Дух посланий з неба на землю, щоб ми любили Бога, щоб ми любили ближнього…    (Св. Гонорій).

Папа оголосив загальноєвропейську збірку для гуманітарних потреб України

3 квітня 2016 року, у неділю Божого милосердя, Папа Франциск очолив Євхаристійне богослужіння на площі Святого Петра у Ватикані. Завершилося воно проказуванням молитви «Царице Неба», перед яким Глава Католицької Церкви звернувся із наступним закликом: «Цього дня, що є немовби серцем Святого року Милосердя, моя думка лине до всіх народів, найбільше спраглих примирення та миру. Зокрема, маю на увазі тут, у Європі, драму тих, хто переносить наслідки насильства в Україні: про тих, які перебувають на теренах, охоплених військовими діями, які вже викликали тисячі смертей, і про понад мільйон тих, хто були змушені покинути ці території з огляду на важку ситуацію, що й далі триває. Це, насамперед, стосується похилих віком осіб та дітей. Крім того, що я постійно супроводжую їх своїми думками та молитвою, я вирішив виступити з ініціативою гуманітарної підтримки на їхню користь. З цією метою у неділю, 24 квітня, в усіх католицьких церквах Європи буде проведено спеціальну збірку. Заохочую вірних приєднатися до цієї ініціативи своїми щедрими пожертвами. Цей жест милосердної любові, крім полегшення матеріальних страждань, має на меті висловити мою особисту та всієї Церкви близькість і солідарність. Висловлюю щире побажання, щоб це змогло допомогти без подальших зволікань сприянню мирові і пошані до права на цій землі, що зазнала дуже багато випробувань». Крім того, Святіший Отець пригадав, що наступного дня відзначатиметься Світовий день боротьби із застосуванням протипіхотних мін. «Дуже багато людей і надалі гинуть чи зазнають каліцтв через ці жахливі озброєння, а сміливі чоловіки та жінки ризикують життям, щоб розміновувати заміновані території», – сказав він, закликавши поновити зусилля, спрямовані на будування світу без мін.

    Блаженніший Святослав закликає вірних звернути увагу на діла милосердя щодо душі і щодо тіла…   Зазвичай Святі роки (їх ще називають Ювілейними) відбуваються в Католицькій Церкві кожні 25 років. Але бувають і Надзвичайні ювілеї, пов’язані з особливими датами церковної історії або ж присвячені особливим правдам віри, що їх Церква прагне наблизити до своїх вірних. Саме таким надзвичайним є нинішній Ювілейний рік, проголошений Папою Франциском. Він не відповідає хронологічному ритму церковного календаря і присвячений важливій правді християнського об’явлення – Божому милосердю. Пише у Посланні з нагоди Року Божого милосердя до духовенства та вірних Глава і Отець УГКЦ. Пригадуємо, Рік Божого милосердя розпочався 8 грудня 2015 року і триватиме до 26 листопада 2016 року. Як пояснює Глава Церкви, Ювілейний рік називають ще й Святим роком, бо він є стимулом та закликом до святості, який Церква скеровує до вірних: «Щоб цей заклик був якнайбільш дієвим, Церква у Святому році особливо наголошує на примиренні й наверненні, а отже - на таїнстві Покаяння, або Сповіді». Не менш важливим елементом цього Року, на думку Предстоятеля УГКЦ, є паломництва до римських базилік, всіх катедральних храмів та вибраних святинь і відпустових місць у кожній єпархії. Бо, як відомо, окремим святиням на час тривання Ювілею Вселенський Архиєрей уділяє особливі привілеї та духовні дари.

     Також, як зауважує в Посланні Блаженніший Святослав, добре було б щоб цього Року ми «новим поглядом і новим серцем прийняли радісне послання милосердя Божого, що його звіщає нам Боже Слово». «Як добре було б, якби ми дозволили, щоб ця благовість про Боже милосердя очищувала наші почуття і погляди, формувала наші думки й переконання, скеровувала наші прагнення та мотивації!», - переконаний він. «Цього Святого року ми бажали б, щоб душпастирі звернули особливу увагу на уділення згаданих Святих таїнств, зокрема Покаяння. У кожному храмі нехай буде визначено час упродовж дня, коли вірні зможуть без перешкод висповідатися. Священики мають охоче служити вірним у цьому таїнстві, пам’ятаючи, що саме в цій послузі найкраще проявляється душпастирська ревність священика», - рекомендує він. А вірних закликають приступати якомога частіше до Таїнства Покаяння. Особливо Блаженніший Святослав наголошує на тому, щоби кожен вірний звернув увагу на діла милосердя щодо душі (грішника навернути, невіжу навчити, в сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу прощати,за живих і мертвих молитися)  і щодо тіла (голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому послужити, ув’язненого відвідати, померлого похоронити). «У Святому році Божого милосердя слід просити в Господа ласки зміцнення нашої національної єдності через працю над внутрішньо українським примиренням і поєднанням. Нам слід пройти до кінця важкий, але визвольний шлях пізнання історичної правди, щоб звільнитися від накинених нам чужинцями штампів, від ідеологічних нашарувань та історичних стереотипів минулого. Водночас ми маємо плекати в собі такі громадянські чесноти, як повага одне до одного, пошанування гідності кожної без винятку людини, щирість і зичливість у взаєминах, щоб таким чином вибудовувати мости довіри і єднання всюди, де ворог намагається закладати вибухівку упереджень, недовіри й нетерпимості одне до одного», - наголошує Глава УГКЦ.

Пол Дерроу: «Сестра-піратка змінила моє життя»

 Пол уперше пішов на пляж для геїв у 15 років… Згодом він вирушив автостопом до

Нью‑Йорка, де на нього чекала блискуча кар’єра у модельному бізнесі та багато гей‑сцен. Дерроу підписував вдалі контракти, постійно крутився серед селебріті у нічних клубах міста. Зазвичай він проводив час у студії, спортзалі чи в пошуках партнерів, насправді намагаючись віднайти себе у відносинах з усіма ними - з десятками, сотнями, тисячами чоловіків. «Це стало безумством… Я став байдужим до того, що означало бути з партнером і тілом, і душею», - розповів Пол у документальному фільмі «Бажання вічних схилів». Після того, як 90% його друзів стали ВІЛ‑інфікованими, а його хвороба дивним чином минула, Пол вирішив переїхати до Сан‑Франциско та почати усе спочатку. Там він зустрів чоловіка, з яким і оселився у Сономі, окрузі на північному узбережжі Каліфорнії. Саме тоді він відкрив для себе «однооку, прямолінійну монахиню‑піратку», людину, яка назавжди змінила його життя. «Це виглядало так дивно, що я аж закричав, вказуючи на екран: "Джефе, йди‑но сюди! Ти маєш це побачити!"» Незнана їм на той момент, це була мати Анджеліка під час однієї з передач на Телебаченні Віковічного Слова. Вона нещодавно перенесла інсульт, ліва частина її обличчя обвисла, і вона змушена була носити чорну пов’язку на оці. «Прийшов Джеф, і ми разом сміялися, кепкуючи з цієї монахині з пов’язкою на оці, деформованим обличчям та геть старомодним габітом. "Ох і божевільні ці християни", - сміялися ми тоді». Джеф вийшов із кімнати, і Пол мав намір просто переключити канал, коли «мати Анжеліка сказала щось таке мудре, справжнє та щире, щось що так міцно вразило мене», - згадує він сьогодні.

     «"Розумієш, Бог створив нас, аби ми були щасливими сьогодні і в прийдешньому житті. Він піклується про тебе. Він слідкує за кожним твоїм рухом. Жоден, хто кохає тебе, не здатен цього зробити", - говорила вона тоді, а її добре око світилося з‑за окулярів», - розповідає чоловік. Вона зачепила його за живе того дня, Пол і незчувся, як почав дивитися програми на «EWTN» за її участі. «Вона справді сильно вплинула на моє життя, я дуже її полюбив, однак у той же час я повинен був її приховувати. Я завжди перемикав канал, коли до кімнати входив мій партнер. Так траплялося лише тоді, коли я дивився порнофільми. Я також не хотів, що хтось мене побачив за таким заняттям», - розповідає чоловік. Мати Анжеліка сприяла тому, що Пол після багаторічної перерви знову повернувся до Церкви: «Я не відчував ніякої дискримінації у Католицькій Церкві. Мені ніхто ніколи не сказав, що я погана людина, що зі мною щось не так. Католицька Церква відкрита для усіх!» Це дуже непокоїло його, адже він добре усвідомлював, що йому доведеться попрощатися зі своїми численними друзями та навіть клієнтами, коли вони дізнаються, що він належить до Католицької Церкви. І так справді сталося. «Люди були шоковані, коли дізнавалися, що я - освічена та в міру інтелігентна людина - можу вірити в Ісуса Христа. Я повідомив лише кільком друзям, що знову повернувся до Церкви», - згадує Пол. Однак він ніколи не жалкував про цей крок. Мати Анжеліка також допомогла йому відкрити для себе «Courage International», організацію, що за підтримки Ватикану провадить душпастирство для осіб із гомосексуальними нахилами, допомагаючи їм пізнавати Бога, надаючи змогу будувати справжню приязнь та вчитися жити у чистоті. Сьогодні Пол ділиться своїм досвідом під час численних зустрічей та конференцій, більше того - він вважає своїм обов’язком розповідати про чуда, які Бог здійснив у його житті: «Я постійно дякую Богові, який не забув про мене тоді, коли я протягом довгих років не пам’ятав про Нього».

     Мати Марія Анжеліка, засновниця EWTN, яка в поворотний момент змінила курс католицизму у США, померла на Великдень у Хенсвілі, Алабама. Католицька Церква у Сполучених Штатах втратила сестру-клариску, яка змінила обличчя католицизму в Америці й по всьому світу. Мати Марія Анжеліка від Благовіщення, засновниця Телебачення Віковічного Слова (EWTN), померла 27 березня - у Великодню неділю, після 15‑річної боротьби з наслідками інсульту. Їй було 92 роки. «Мати [Анжеліка] уособлювала й завжди уособлюватиме EWTN = мережу, яку Бог попросив її заснувати, - сказав голова і головний виконавчий директор EWTN Майкл Ворсоу. - Її досягнення та спадщина в євангелізації по всьому світі є дивом, і їх можна пояснити лише Божественним провидінням та її непохитною вірою в Господа». 1981 року мати Анжеліка започаткувала Телебачення Віковічного Слова, яке сьогодні транслює 24 години на добу в більш ніж 264 млн будинків у 144 країнах. Те, що почалося приблизно з 20 чоловік, на сьогодні сягає майже 400. «Мати Анжеліка досягла успіху в тому завданні, з яким наші єпископи самі не здолали впоратися», - сказав архиєпископ Філадельфії Чарльз Чапут, який входив до керівної ради EWTN від 1995 року. «Вона заснувала і виростила мережу, що увійшла в повсякдення католиків, розуміла їхні потреби і живила їхній дух. Вочевидь вона мала багато допомоги, але це також була почасти заслуга її геніальності».

     «У переході до вічного життя мати Анжеліка залишає після себе спадщину святості і прихильності до Нової євангелізації, яка має надихати всіх нас», - заявив Карл Андерсон, Верховний Лицар Лицарів Колумба. «Для мене було честю знати і бути в змозі допомогти матері Анжеліці в перші дні EWTN. За ці роки наші стосунки розвивались, і сьогодні Лицарі Колумба з EWTN - партнери у важливих проектах». «Мати Анжеліка була безстрашна, тому що Бог був на її стороні», - додав Андерсон. «Вона бачила, що Він мав потребу діяти через неї, і вона робила це! Вона змінила світ католицького мовлення і принесли Євангеліє у віддалені куточки нашого світу. Це свідчення віри було безсумнівним для кожного, хто зустрічався і працював із нею. Нові покоління католиків формуються і продовжуватимуть формуватися її баченням та її "так" Божій волі». Похорон відбувся у п’ятницю, 1 квітня, у Хенсвілі в монастирі сестер-кларисок.  

Кілька думок з приводу канонізації Матері Терези з Калькутти

У грудні минулого року Папа Франциск затвердив декрет із визнанням чуда за посередництвом блаж. Матері Терези. Понтифік, якому саме виповнилося 79 років, ймовірно, зробив собі подарунок на день народження, визнавши чудо за заступництвом Матері Терези, і таким чином відкривши шлях до її канонізації. Чудо було також визнане комісією медичних експертів Конгрегації у справах святих, які довели, що його природу неможливо пояснити з наукового погляду. Рада теологів також визначила, що це чудо сталося після щирої молитви до «Святої з нетрів», заношеної конкретно за її заступництвом. У Ватикані офіційно оголосили: її канонізують 4 вересня. Черниці, яка опікувалася найбіднішими, віддали найвищі у Вселенській Церкві почесті усього через 20 років після її смерті. Хоча й Святий Рік Милосердя у Римі по вінця переповнений найрізноманітнішими заходами, на яких очікують прийняти щонайменше 10 млн. паломників з усього світу, та, мабуть, годі сумніватися, що саме 4 вересня 2016 стане найвагомішою подією Ювілею. Мати Тереза, офіційно відома як блаженна Тереза з Калькутти після її беатифікації 2003 р., була, мабуть, найвідомішою католичкою ХХ ст., популярнішою за будь‑якого папу, за чийого правління вона служила. Під час церемонії її беатифікації на площі св. Петра зібрався 300‑тисячний натовп. Щонайменше стільки ж людей прибудуть туди, аби побачити, як вона перетне фінішну пряму на шляху до святості. Оскільки відлік часу до канонізації розпочався, можна передбачати появу різноманітних матеріалів про її постать і служіння. Ось три варіанти розвитку подій від сьогодні й до того великого дня.

     1. Відновлення критики. Ми, швидше за все, станемо свідками відновлення критики, яка оточувала Матір Терезу за її життя та яка знову набирає обертів. Таку позицію висловив Крістофер Хіченсом у своєму «обвинувальному акті» 1995 року, статті «Місіонерська позиція». Два роки тому співробітники Університету Монреаля та Університету Оттави «прошерстили» літературу про Матір Терезу та її згромадження, аби довести, що вона була шахрайкою. Є й інші «камені спотикання» - приміром, «її дивний спосіб опікуватися хворими, її одіозні політичні зв’язки, підозріле управління значними фінансами та її надто догматичні погляди щодо абортів, контрацепції та розлучення». Чи така критика принесе добро? Це питання для роздумів; але, у будь-якому разі, вона допомагає нам краще розуміти, чим є святість. Насправді визнання когось святим означає, що він чи вона прожили святе життя; це рівноцінно моральному ідеалові. Це не означає, що вони ніколи не чинили помилок або не мали плям у біографії. Навтаки, попри помилки та обмеження, попри всі обставини людина намагалася з усіх сил жити чесно, згідно зі Святим Письмом. Цей пункт також може бути застосований і до інших святих. Папа Пій ХІІ, чий понтифікат припав на воєнний час, був не раз обвинувачуваний за «мовчання» щодо Голокосту. Висновок такий: будь-хто може поставити під сумнів аспекти життя та вибору іншої людини, не позбавляючи її права на вінець святості.

     2. Жінки у Церкві. Канонізація Матері Терези також може поновити діалог щодо позиції Папи Франциска стосовно жінок у Церкві - теми, яка досі містить таємниці навіть для уважних спостерігачів. Папа Франциск продовжує наполягати: не потрібно бути священиком, щоб стати важливим у Католицькій Церкві, а Мати Тереза повністю підтверджує цей погляд. Вона, ймовірно, була єдиною найбільш шанованою та впливовою католичкою за останнє століття, і то без рукоположення. Згодом Папа Франциск також зазначив, що хоче «вагомішої ролі» для жінок у Католицькій Церкві також і в ухваленні «важливих рішень, які вимагають застосування влади Церкви». Однак він не показував конкретних прикладів того, що це може означати, навіть маючи таку нагоду. Канонізація найвідомішої католички сучасності може стати новим стимулом для Понтифіка, аби знову обдумати це питання.

     3. Обличчя милосердя. Зарахування Матері Терези до лику святих під час Святого Року, схоже, підтверджує: її постать повністю віддзеркалює те, що Папа Франциск розуміє під милосердям, і чому саме так він назвав Ювілейний рік. В інтерв’ю перед початком Року Милосердя Папа Франциск так пояснив свою позицію: «Ми звикли до поганих новин, до жорстокості й кривавих звірств, які ображають ім’я та життя Господа. Світ повинен зрозуміти, що Господь - це Батько, що у ньому - милосердя, а жорстокість - це неправильний шлях». Понтифік також сказав, що світ потребує «революції ніжності»! Це може звучати абстрактно, але Понтифік вірить, що це важливо. Невтомна постійна опіка Матері Терези над бідними та хворими - це, певно, найкращий приклад моделі живого служіння. Тому якщо хтось уже після 4 вересня запитає Папу Франциска, як виглядає «революція ніжності» у дії, він відповість коротко: «Свята Тереза з Калькутти».