Досконалість в різних станах і в різних осіб не є однакова.

Завданням людини є пізнати стежку, правильно по ній іти і освятитися згідно з Божою волею, передусім через досконале виконання своїх обов'язків. Досконалість є доступною для всіх, тому слушно можна її прирівняти до сонця, яке освічує високі гори і низькі долини. Такими досконалими можуть стати не тільки монаші душі, але і світські-багаті і бідні, вчені і прості. Назовні вона виступає у подвійній формі: 1.життя контемплятивне, віддане насамперед молитві; 2. життя чинне, в якому контемпляція лучиться із зовнішніми чинниками, які бачимо в деяких монаших Згромадженнях, а також у священиків і світських осіб. Однак, коли досконалість пристосовується до кожного стану, віку і покликання, а навіть духовного успособлення і темпераменту, щодо істоти вона є одна, і її предметом є любов, але не у всіх вона має ту саму форму. Щодо проявів: іншою повинна бути в монаха, іншою у священика, також відрізняється досконалість світської особи, дівчини і жінки-матері, іншою є досконалість багатого і убогого.

     Господь Бог прагне всі душі злучити з Собою, але люблячи гармонію в різноманітності, чинить зі Своєї Церкви немовби город, повний різних кольорових квітів. Також Господь Бог різним душам визначає різні стежки на одній великій дорозі до неба. Завданням людини є пізнати цю стежку, правильно по ній іти і освятитися згідно з Божою волею, передусім через досконале виконання своїх обов'язків. Хто чинив би по-іншому, потрапив би в знеохочення і відхилявся б від призначеної цілі. Коли б монах замість жити в самозосередженості, втручався до справ світу, або коли б пастир душ замість того, щоб працювати над їх освяченням, віддавався б із запалом до наук, коли б мама в родині замість того, щоб займатися вихованням дитини, посвячувалася лише молитві, коли б служниця замість того, щоб сповняти свої обов'язки, бігала по церквах - це не було би досконалістю, тому що не було би згідне з Божою волею. З цього випливає наука, що кожен повинен застосовувати духовне життя до свого стану і покликання. На жаль, не всі так чинять, тому зустрічаємо не раз в осіб, ніби побожних, різні вади і дивацтва, а саме - невільничі прив'язання до певних форм і практик, а часом навіть і впертість, заскорузлість, тісноту духа, самолюбство і блуд. Такі аномалії завдають душам великої шкоди і забирають славу побожності серед світських людей, які є поблажливими до себе, а строгішими до тих, які відрізняються від них способом життя. Тому нехай всі стережуться подібних аномалій. Чи ти не підлягаєш таким дивацтвам?

     Чи не є життя досконале занадто трудне? Коли ізраїльтяни прибули до границь Обіцяної Землі, вони вислали наперед шпигунів, щоб оглянути незнайому країну. Ті за короткий час повернулися, і стали голосити перестрашеному жидівському народові, що край, до якого вони прийшли, пожирає своїх мешканців. Ці неправдиві слова так налякали жидів, що вони знову хотіли повернутися до Єгипту. Подібно і тепер багато душ уявляє собі країну досконалості повною небезпек і труднощів, так що стривожені не хочуть вийти з Єгипту світу. Справді, християнське життя, а тим більше досконале, не є легким, бо це є життя Хреста, життя постійної боротьби з собою, життя відречення від власної волі, переміненім себе в Ісуса Христа, що не діється без праці і терпіння. Не можна також заперечити, що побожне життя наражається серед цього світу на різні перешкоди, часом наявні переслідування. В ньому також не бракує Божих випробувань, але з другого боку не є воно дуже тяжке, бо ласка Христова несе і змінює душу. Приклад Христа і святих кріпить і запалює її, нагорода тішить, і оживляє опіка Пречистої Діви, і допомога Святої Церкви підтримує в духовній праці, так, що пізніше та праця стає ревною, а саме терпіння милим. Сам Христос застерігає: "Старайтесь увійти через тісні ворота" (Лк.13,24) і знову: "Царство Небесне здобувається силою і ті, що вживають силу, силоміць беруть Його" (Мт. 11, 12), але одночасно запевняє: "Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе і тягар мій легкий" (Мт.11,28-30).

    Найтяжчі є початки. Коли хто будує будинок, мусить багато працювати, щоб приготувати місце, його розрівняти, вивезти сміття, викопати та залити фундамент, будувати стіни, накриття. Подібно є і в духовній будові, тут також потрібно усунути тягар, тобто гріхи і злі нахили, очищати душу, часто умертвляти себе і заложити глибокий фундамент покори. Праця тяжка, а боротьба наполеглива. Але коли душа ревна в молитві і витривала в праці, діло Боже поступить швидко. Здобуття чеснот і поступ у них вимагає рівно ж немалої праці і, як звичайно, поволі поступає, але ця праця є вже зацікавленою і милішою. А якщо Господь Бог від досконалих душ вимагає деколи великих і для людського характеру прикрих жертв, то з другого боку допомагає їм особливішими ласками і за жертви обдаровує не раз солодкими потіхами. Життя духовне можна прирівняти до життя природи. Початки - це зима. В цей час буря пристрастей мете душею, мороз боязні світу стинає її льодом, а пітьма незнаної майбутності вкриває мрякою. Деколи через грубі хмари пробивається промінь Божого сонця, тобто промінь Божої ласки і потіхи, та збуджує надію. Настає весна. Під впливом сонця бурі стихають, лід починає тріскати, душа поконує пристрасті і погорджує боязню світу. Незабаром вона починає зеленіти святими бажаннями і вдягатися в квіти чеснот. Буває, що ще не раз випаде день захмурений і дощовий, тобто знеохочення, темнота і остиглість; або день бурхливий, тобто боротьба з якоюсь сильною спокусою; часом стихійне лихо, тобто упадок. Незважаючи на це, якщо душа покірна і стала, вона поступає постійно вперед і переходить до літа. Тоді сонце ласки Божої гріє сильніше своїм жаром, так що зерно і овочі, тобто добрі вчинки, скоро достигають. Дні є довгі, праця витривала, негода буває рідко, упадки нечисленні; але також буває й так, що чорні хмари закривають небо, гримить, бо випробування тих душ є тяжкі часто…

Однак вони скоро проминають, і знову починає світити сонце…

     Таким є життя духовне. Отже, чи треба тривожитися та знеохочуватися? Тим часом багато душ тривожаться і знеохочується так, що деякі не хочуть навіть ступити на дорогу досконалості, інші через деякий час сходять з неї. Яка тому причина? З одного боку, вони занадто прив'язані до світу і його утіх, дуже закохані в себе, занадто чуттєві і ліниві так, що їх лякає боротьба з собою і сильна праця для свого освячення. З другого боку, не мають досить живої віри, яка постійно б звертала увагу на Бога, Його правди, обітниці і добродійства. Не мають також твердої надії, яка несла б їх, мовби на крилах, у країну вічності, ані гарячої любові, яка в заміну за жертви обдарувала силою і правдивим щастям. Бідні душі не знаходять у світі того, чого прагнуть, а втрачають те, що дає життя в Бозі і для Бога.