Місцерозташування Чистилища.

     Святий Григорій Великий - Диякон Пасхазій і священик із Центумцелли – Блаженний

Стефан Францисканець і монах на сходах вівтаря - Теофіл Рено і хвора жінка з Доля… Більшість тих, хто боїться Чистилища, думають про власні інтереси більше, ніж про славу Божу, думають лише про старждання, не беручи до уваги спокою і щастя, якими там насолоджуються святі душі. Згідно з тим, що говорив святий Тома та інші Учителі Церкви, як це ми бачили попередньо, Божественна Справедливість у певних випадках призначає окреме місце під землею для певних душ. Ми виявили кілька фактів, що пїдтверджують цю думку, з яких процитуємо два згаданих святим Григорієм Великим (Двоєсловом) у його "Співбесідах" (Діалоги, IV, 40). "Коли я був молодим, ще мирянином, то чув від старших, обізнаних, як єпископові Капуї з'явився диякон Пасхазій. Пасхазій, диякон Святого Престолу, книги якого про Святого Духа збереглися досі, був людиною виняткової святості, який присвятив себе вчинкам побожності, був ревним у справах допомоги бідним, часто забував про власні потреби. Коли виникла суперечка через вибори Папи, Пасхазій відокремився від єпископів і приєднався до партії, якої вони не схвалювали.

     Незабаром після цього він помер у святості, яку Бог підтвердив чудом: у день його похорону мало місце миттєве зцілення від самого лише дотику до його далматинки. Через якийсь час Германа, єпископа Капуї, послали до лазень Святого Анджело. Як же він здивувався, зустрівши там того самого диякона Пасхазія, що виконував найгіршу рабську працю в лазнях! "Я тут покутую за мою провину, - сказав привид, - за зло, яке вчинив, дотримуючись неправильної партії. Я благаю тебе, молись до Бога за мене: ти знатимеш, що твої молитви прийняті, якщо більше не побачиш мене в цих місцях". Герман почав молитися за померлого і через кілька днів, повертаючись до лазень, безуспішно шукав Пасхазія. "Йому належалося перетерпіти тимчасове покарання, - говорить святий Григорій, - тому що він згрішив через незнання, а не зі злого умислу (наміру)". Той же Папа розмовляв зі священиком із Центумцелли (тепер Читавекк'я), який також відвідував лазні. Якась людина сказала, що буде виконувати для нього найгіршу рабську працю; упродовж кількох днів ця людина очікувала священика з безмірною доброзичливістю, навіть із ревністю. Добрий священик, міркуючи, що повинен би винагородити за таку увагу, прийшов наступного дня з двома освяченими хлібинами і, отримавши звичні послуги від свого доброго слуги, запропонував йому хліб. Слуга з сумом на обличчі відповів: "Чому, отче, ви пропонуєте мені цей хліб? Я не можу його їсти. Я колись був власником цього місця, а після моєї смерті був відісланий назад в умови, серед яких ви мене бачите, щоб спокутувати мої прогрішення. Якщо хочете зробити добро для мене - вознесіть за мене Хліб Євхаристії". Після цих слів він несподівано зник, і той, кого священик мав за людину, своїм зникненням показав, що був лише духом. Весь тиждень добрий священик посвячувався вчинкам покаяння і кожного дня приносив Тіло Христове в жертву за померлого; потім, повернувшись у ті ж лазні, більше не зустрічав там свого відданого слуги і вирішив, що той був визволений. 

     Здається, що іноді Божественне Правосуддя карає душі тим, що присуджує їм відбувати кари в тому ж місці, де вони сповняли свої гріхи. Читаємо в хроніках міноритів, що блаженний Стефан, монах цього ордену, вшановував Святе Причастя, відбуваючи частину ночі на адорації. Одного разу, перебуваючи на самоті у каплиці, освітленій лише слабеньким мерехтливм світлом маленької лампи, він несподівано побачив монаха на одній зі сходинок перед вівтарем. Стефан підійшов до нього і запитав, чи має він дозвіл покидати свою келію о такій порі. "Я померлий монах, - відповів той, - я тут за рішенням Божого Правосуддя, бо маю відбувати моє Чистилище, тому що тут я згрішив літеплістю (недбайливістю) і зневаженням щодо Бревіарію (часослова). Господь дозволив мені повідомити тебе про мій стан, щоб ти міг допомогти мені своїми молитвами". Зворушений цими словами, блаженний Стефан одразу впав на коліна, щоб відмовити De Profundis та інші молитви; він помітив, що поки він молився, риси обличчя померлого виявляли радість. Кілька разів упродовж наступних ночей він бачив привида таким самим чином, але щоразу більш щасливим, оскільки наближалася пора його визволення.

      Нарешті, після останньої молитви блаженного Стефана монах підвівся, весь осяяний світлом, висловлюючи вдячність своєму рятівникові, і зник у блиску слави. Ще один випадок настільки чудовий, що ми ледве чи могли б його описати, каже канонік Постель, якби він не був описаний отцем Теофілом Рено, теологом і полемістом, що розповідає про нього, як про подію, яка сталася в його житті, майже в нього на очах. Аббат Лувре додає, що Генеральний вікарій архієпископа в Безансоні, дослідивши всі деталі, визнав цей випадок істинним. У 1629 р. в Доле, у Франш-Конте, звичайна жінка, Угетт Рой, була прикута до ліжка хворобою запалення легень, яке загрожувало її життю. Лікар вирішив, що треба зробити кровопускання, і через свою невправність пошкодив артерію її лівої руки, що спричинило вкрай важкий стан хворої. Наступного дня на світанку жінка побачила, як до її палати увійшла молода дівчина, одягнена в білу одіж, дуже скромна у манерах. Гостя запитала жінку, чи готова вона прийняти її послуги по догляду за нею. Хвора, здивована пропозицією, відповіла, що ніщо інше не принесе їй більшого задоволення. Незнайомка відразу запалила вогонь, підійшла до Угетт і обережно поклала її на ліжко, а потім продовжувала пильнувати її і прислуговувати, як найвірніша служниця. О чудо! Доторк рук незнайомки був таким цілющим, що тяжкохвора, майже помираюча жінка, відчула велике полегшення й незабаром почувалася повністю зціленою. Вона вже була цілком упевнена в тому, ким була та люб'язна незнайомка, й покликала її, щоб запитати, але та зникла, пообіцявши повернутися ввечері. Тим часом люди були надзвичайно здивовані й виявили зацікавлення, дізнавшись про це несподіване зцілення. Всі мешканці Доля тільки й говорили про цю таємничу подію.

      "Ми можемо спертися на думку, що в Чистилищі більше потіхи, ніж похмурих почуттів. Отже, більшість тих, хто боїться Чистилища, думають про власні інтереси більше, ніж про славу Божу, думають лише про старждання, не беручи до уваги спокою і щастя, якими там насолоджуються святі душі". 

     Але коли незнайомка ввечері повернулася, вона сказала Угетт, не намагаючись нічого приховувати: "Знай, моя дорога племіннице, що я - твоя тітка, Леонардо Коллін, яка померла сімнадцять років тому, залишивши тебе спадкоємицею свого невеликого майна. Завдяки Божественній щедрості, я врятована. Я дуже почитала Пресвяту Діву, і Вона домоглася для мене цього щастя. Без Неї я була втрачена. Коли смерть несподівано прийшла до мене, я була в стані смертного гріха, але милосердна Діва Марія випросила для мене ласку повного розкаяння і врятувала мене від вічного прокляття. Відтоді я в Чистилищі, і наш Господь дозволяє мені закінчити моє відкуплення служінням тобі упродовж чотирнадцяти днів. Після цього я буду звільнена від мук, якщо ти, зі свого боку, змилосердишся і відбудеш три паломництва за мене до трьох святих санктуаріїв Пресвятої Діви". Угетт, здивована, не знала, що й думати про це. Не вірячи в реальність привида і боячись пасток злого духа, вона порадилася зі своїм сповідником, отцем Антоніо Роландом, єзуїтом. Він порадив їй пригрозити незнайомці церковним екзорцизмом. Ця погроза не схвилювала її: вона спокійна відповіла, що не боїться молитов Церкви. "Вони мають владу, - сказала, - лише над демонами й проклятими і жодної - супроти душ, чия доля визначена наперед і які перебувають у Божій благодаті, як я", Угетт усе ще не вірила. "Як же ти, - заперечила вона молодій дівчині, - можеш бути моєю тіткою Леонардою? 

      Вона була старою, зморшкуватою, бридкою і вередливою, а ти молода, ніжна й привітна". "Ах, дорога моя племіннице, - відповів привид, - моє справжнє тіло в гробі, де воно залишиться до воскресіння; те ж, яке ти бачиш, - дивовижним способом складене з повітря, щоб дозволити мені розмовляти з тобою, служити тобі і заслужити собі на твої заупокійні молитви. 

     Що ж до моєї дратівливості - то сімнадцять років жахливих страждань навчили мене терпеливості і покірності. Знай також, що у Чистилищі ми зміцнені благодаттю, позначені печаттю обраних і тому вільні від усіх вад".           У таке пояснення не можна було не повірити…

Угетт, вражена і вдячна, з радістю приймала послуги, які надавалися їй упродовж чотирнадцяти днів. Тільки вона могла бачити й чути померлу, яка приходила в певні години і потім зникала. Як тільки сила повернулася до Угетт, вона побожно відбула паломництва, про які її попросили. Через чотирнадцять днів видіння зникло. Леонарда з'явилася їй востаннє, щоб повідомити про своє звільнення; вона перебувала в стані незрівнянної слави, сяяла, мов зірка, і на лиці її спочивала абсолютна радість. Зі свого боку, вона висловила вдячність племінниці, пообіцяла молитися за неї і за всю її родину і порадила серед життєвих терпінь не забувати про кінець свого існування, про спасіння душі.                                    (далі буде)