ПЕРЕГОРТАЄМО СТОРІНКУ

Післяноворічні роздуми…                Леся БАЛУЦЬКА.

      Січень справедливо можна назвати місяцем переходу. Він, з одного боку, розпочинає новий рік, нові сподівання, очікування, надії та перспективи. А з іншого, своєрідно замикає коло передноворічних подій, стоїть на порозі завершального циклу, розпочинаючи щось нове, разом з тим, залишає простір для роздумів. Вступати в новий етап і легко, і складно водночас. І весело і сумно, і довгождано і незвично. В якийсь момент стає зрозуміло, що так як раніше, уже не буде ніколи. А якщо й буде, то однаково із певною відмінністю. Старий рік багато чого змінив і залишається приймати ці оновлення, йти разом із ним в одному темпі. Це тішить, бо зміни неминучі і противитися їм не варто. Разом із змінами приходить розвиток і процвітання. Одначе страх перед невідомим здатен вводити у якийсь незрозумілий ступор. Так, наче хочеться зробити крок назад і щось повторити, переосмислити, ще раз пережити і відчути. Озираєшся, а рік минув. Його уже немає. І залишається або прийняти цю дійсність, або у ваганнях, продовжувати стояти все ще в передчутті Нового року. А він уже настав.

Новий рік, як правило, у багатьох людей і асоціюється з довгожданим оновленням. Це період загадування бажань, написання планів і певної зупинки, підсвідомого очікування дива, яке прийде і внесе свої власні позитивні корективи у повсякденну рутину. Очевидно, що саме ця відчайдушна віра у диво дуже часто не дозволяє нам рухатися в обраному керунку, застигнувши в очікуванні якогось знаку. Нам може здаватися, що старт розпочинається саме тоді, коли буде видно розмах великого кольорового прапорця і ні на хвилю раніше. Тож ми все чекаємо і чекаємо, а сигналу «на старт» ніхто не подає. Перш ніж ми усвідомимо, що рушати треба було вже давно, може пройти чимало часу. А ми все думає і думаємо, ніяк не зважуючись на цей крок. Відтак новорічне пробудження перетворюється у сплячку й з однієї крайнощі – піднесеної активності, ми здатні впасти в іншу – усвідомлену пасивність, яку багатозначно називаємо очікуванням.

Січень традиційно багатий святами. Надто в українській православній та греко-католицькій традиціях. Не встигаєш оговтатися від Новорічної ночі, як за тиждень на столі уже кутя, вареники і пампушки, а за вікном Вертеп з колядниками. Ще тиждень – і Старий Новий рік, а незабаром і «той третій празник – Святе Водохреща». У таких святкових перипетіях і справді можна загубити основну ідею оновлення, яка планувалася напередодні Нового року. Але якщо проживати свята не лише керуючись ідеєю «від Вашого столу до нашого столу», а вникати у таємницю Різдва і переживати це зимове дійство усвідомлено та урочисто, до поставленої мети можна наблизитися значно швидше, аніж перебуваючи у повсякденних роздумах та ваганнях. Саме в події Христового Різдва закладено великий символічний зміст оновлення, наповненості та віри, які здатні вказати шлях, освітити його, наче світлом Різдвяної зорі. Щороку повторюючись, свято Різдва завжди нове, воно завжди дарує нову радість, любов, сповнює надіями та сподіваннями. Іноді складно перегорнути сторінку свого життєпису з тим, аби уже ніколи не повертатися до написаних раніше рядків. На перший погляд може здатися, що це неможливо. Життя так чи інакше здатне повернути людину на один із вже пройдених етапів. А може і не повернути. Й до кінця незрозуміло, що гірше, що більш болісно. Адже дуже часто разом із рішенням завершити щось у своєму життя, з’являється відчуття тривоги і небезпеки перед тим новим і незвіданим, що буде попереду. Відтак людина автоматично у пошуках захищеності може знову і знову повертатися до пройденого етапу, декларуючи при цьому бажання розпочати щось нове. Страх перед невідомим керує нею. У цій пересторозі також прочитується й відсутність достатньої віри.

Можна безкінечну кількість разів налаштовувати себе на нову хвилю, нове життя, нові думки, нову поведінку, на «почати все з початку» і таке інше, читати мотиваційну літературу і слухати інтерв’ю успішних особистостей. Та якщо всередині не буде рішучості таки перегорнути цю списану вздовж і впоперек сторінку й рухатися далі, ніякого дива не відбудеться. Або ж воно просто пройде непомітно повз, а очі у цей час будуть заплющені. Куди прекрасніше самим творити це диво, диво-змін, які відбуваються і яким ми дозволяємо бути. Без спротиву, страху чи шкодування. Ми одразу помічаємо, якщо зміни відбуваються з іншими людьми й відзначаємо їх у своїй пам’яті. Схуд чи поправилася, змінила зачіску, відпустив бороду, стала веселішою, видається розсіяним, весела чи засмучений, мовчазна чи в гарному гуморі. Він чи вона змінилися, кажемо ми і йдемо собі далі, ще якийсь час аналізуючи ймовірні причини цих змін. Проте часто ми не здатні вловити й натяку на ті зміни, які відбуваються з нами, у нашому внутрішньому світі, в наших поглядах, думках і переконаннях. Як правило, ми себе критикуємо, порівнюємо з іншими, порівнюємо із собою десять чи двадцять років перед тим. Але дуже рідко замислюємося, як саме ми змінюємося впродовж життя, у ці короткі часові відрізки, які ми іменуємо днями, тижнями, місяцями і роками.

Навіть тоді, коли нічого не відбувається, щось таки відбувається. І якщо, підбиваючи підсумки минулого року, у своєму житті особливо пишатися нічим, або ж еґо та гординя як завжди підштовхують до порівняння з чужими досягненнями та успіхами, слід у цей час пам’ятати, що в кожного вони свої і міряються своїми мірками. У кожного свій темп, свій час, свій період для розвитку і тих проривів, які необхідні у даний конкретний момент. Життя летить невпинно і незалежно від того, рухаємося ми з ним в одному темпі, чи зберігаємо свій, воно все ж таки поспішає вперед. Очевидно, не варто постійно стояти над собою з грубим батогом і підганяти: до змін, до рішень, до життя «як у всіх», до тих вершин, які малює розвинуте суспільство, до того щастя, яке рекламує телебачення, до тієї повноцінності на якій наголошують рідні чи близькі і яка, зазвичай, має цілу низку умовностей. Рухатися потрібно, але тільки без надуманого зовнішнім середовищем батога. Рано чи пізно ефект від нього зникає. Залишається хіба що втома. З іншого боку, якщо це єдиний спосіб змусити себе щось робити і не противитися змінам, тоді вперед. Зрештою, саме слово стимул, від латинського слова stimulus, у перекладі означає батіг. Та слід враховувати, що батіг батогові рівня.

Перегортаючи сторінку старого року, варто, окрім підсумків і постановки нових цілей, проаналізувати своє ставлення до ситуації, яка мала здатність повторюватися. До схожих ситуацій і до тих, які ймовірно, можуть знову повторитися в році новому. Саме еволюція нашого ставлення може слугувати індикатором відповідних внутрішніх змін. Та разом із такими дослідженнями, будемо чесні перед собою, не завжди хочеться цілеспрямовано і усвідомлено розбирати по крупинах події минулого року й робити відповідні висновки для нового. Для цього також потрібна чимала сміливість. Зрештою, січень небезпідставно вважається перехідним етапом, тож часу для роздумів є предостатньо. Рівно ж як і для того, аби набратися мужності і впевнено розпочати писати нові рядки з нової сторінки.