Pastor's Easter Greetings

“Christ is risen from the dead, conquering death by death, and to those in the graves, he has given life.”

"Христос воскрес із мертвих , смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував."

   The celebration of the Resurrection of Christ is full of images – the empty tomb – the angel’s voice, “He is not here, He is Risen from the dead.”

     Святкування Воскресіння Христового сповнене містичних образів - порожня гробниця - голос ангела, "Його немає тут, Він Воскрес із мертвих."

     When we talk about the resurrection of Jesus, we have nothing to compare it to.  This is something that does not fit into words.

      Коли ми говоримо про Воскресіння Ісуса, у нас немає нічого, щоб порівнювати з чимсь. Це те, що не вписується в слова.

     Come you all: enter into the joy of your Lord. You the first and you the last, receive alike your reward; you rich and you poor, dance together; you sober and you weaklings, celebrate the day.”
     Приходьте всі: увійдіть в радість Господа нашого. Ви перші і ви останні, отримайте нагороду; Ви багаті і ви бідні, танцюйте разом; Ви здорові, і ви ослаблені, святкуйте Великий День".

     Think about this, we are called to celebrate Resurrected Jesus, and to celebrate Him with absolutely everybody, no matter how who he is.  Money is not a judge of success - strength is not a measure of success either.  It seems as if the one thing that is needed is to be able to accept absolutely everybody, no matter who or what they are.  If we can interiorize this, we would have done something amazing…

     Подумайте про це, ми покликані, щоб святкувати Воскреслого Ісуса, і покликані абсолютно всі, незалежно від того, як хто він є. Гроші не суддя успіху - сила не міра успіху. Здається, ніби одна річ, яка необхідна, щоб мати можливість прийняти абсолютно всіх, незалежно від того, хто або що вони є. Якщо б ми могли зрозуміти це, ми б зробили щось дивовижне...

May God Bless us all and keep us in His care.

Нехай Бог Благословить усіх нас і тримає в своїй опіці.  

Christ is Risen, Truly He is Risen.	Воскрес Христос, Воістину Воскрес.
Fr. Mykhaylo – Pastor.	о. Михайло - Парох

ПРИГОТОВАННЯ ДО СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ

     В СТАРОМУ ЗАВІТІ були деякі жертви, яких частину Гос¬подь приказав споживати жертвоприносцям на знак злуки з Богом. Божественна Літургія це жертва Християн. - Хри¬стос виразно приказав християнам споживати Його Тіло, бо воно є духовою поживою для душі, запорукою сильного хри¬стиянського життя, забезпекою перед гріхом і прокляттям: Я -Хліб життя. Хто споживатиме цей Хліб, той повік буде жити. А хліб, що Я дам, то Моє Тіло, яке Я дам за життя світу. (Ів. 6, 51). Святе Причастя це доповнення Євхаристийної Жертви. - Треба добре приготовитися до гідного прийняття Христового Тіла та Крови. Священник згадує про всіх тих, що потре¬бують помочі, от що подорожують по морі чи приковані хворобою до ложа болів. Свої благання закінчує: І даждь тім єдиніми усти і єдинім сердцем славити... Священник звертається і благословляє людей, щоб Божа ласка допо¬магала їм гідно прославляти Бога: І да будут милости великаго Бога... Вірні відпові¬дають: І со духом Твоїм. Не¬хай Господь помагає і тобі гід¬но приносити Безкровну Жертву.                         ПРОСИТЕЛЬНА ЄКТЕНІЯ. 

     Ця Єктенія приготовляє вір¬них до гідного Святого Причастя. - Вся святия поминувше... Згадавши всіх Святих, молімось Господові, щоб гідно прийня¬ти Святе Причастя. 

     О принесенних і освященних честних Даріх... Молімось, щоб Святі Дари, Тіло і Кров Спасителя, вийшли нам на спасін¬ня, як приймемо їх до свого серця. 

     Яко да человіколюбец Бог наш... Щоб Господь прийняв Святі Дари немов духовні пахощі, і послав нам ласки, що Свя¬тий Дух розділяє людям. 

      О ізбавитися нам от всякія скорби. Нехай Святий Дух визволить нас від усякої скорботи, біди, нужди, бо вони не по¬магають нам краще приготовитися до Святого Причастя. 

      Священник відмовляє тиху молитву, жертвує Богу власне та життя вірних, благає, щоб Святе Причастя було для всіх за-певненням спасіння, а не вічним прокляттям. - Опісля Священник ще раз повторяє Благальну Єктеіню, закінчуючи її закли¬ком лучитися з Богом. Вірні відмовляють ОТЧЕ НАШ, бо чим краще ніж Господньою Молитвою можемо приготовлятися до Святого Причастя? - Отче наш творить чудовий перехід від освячення до Святого Причастя. Тертуліян зве Господню молитву скороченою Євангелією, що з молитвою благодарення та благання вміщає в собі зміст Христової науки та закону.  Молитва "Отче Наш" це чудове приготований до Святого Причастя. Вірні мають щирою молитвою звернути свої душі до Бога, щоб могли гідно прийняти Божого Сина до своїх сердець. Серця ж до Бога звертаємо сердешньою молитвою. Яка ж молитва може краще підняти наші душі до Бога ніж та, що її навчив нас сам Божий Син, Ісус Христос? Якщо б була якась інша краща молитва, так безперечно Христос був би нас нав¬чив її. Отче наш учить нас чого та в якому порядку маємо благати в Бога. Отче наш: Отче, вислухай нас, бо батько вислухує благання своїх дітей! - Для християн Бог - Батько, для жидів був Він паном. 

      Іже єси на небесіх: Небо осідок Бога, всетаки Він захотів бути Батьком для дітей бідного Адама. 

     Да святится імя Твоє: Нехай люди прославляють Твоє імя, бо Ти -Пан світу, людей і Анголів. 

     Да прійдет царствіє Твоє: Нехай люди признають Тебе ца¬рем своїх душ і сердець, проживаючи по Твому законові. 

      Да будеш воля Твоя: Нехай люди так дбайливо повнять Твою волю на землі, зберігаючи Твої заповіді, як Анголи виповняють її на небі, бо тоді настане Боже царство на світі, як люди про¬живатимуть так, як Бог приказує своїм законом. 

      Покінчивши прославляти Бога, благаємо потрібних для себе дібр: Хліб наш насущний даждь нам днесь: Святе Причастя це хліб для душі, земські добра ж потрібні, щоб жити на землі, бо зберігають і уприємнюють нам життя. 

      Остaви нам долги наша: Прости нам наші щоденні провини та гріхи, що не дозволяють нам гідно прийняти Святе При¬частя. 

      І не введи нас во іскушеніє: Захоронюй нас перед спокуса¬ми, бо ми немічні. Якщо ж і дозволиш дияволові спокутувати нас, так подай сили перемогти спокусника, бо самі ми безсиль¬ні супроти хитрих затій диявола та власних пристрастей. 

      Но ізбави нас от лукаваго: Звільни нас від усяких дияволь¬ських нещасть, хворіб, гріха, упадків, що огірчують людям земське життя та утруднюють загалові охоче та весело служи¬ти Тобі. Священник кінчає благання: Яко Твоє єсть царство... Прославляємо Тебе, бо ми Твої підвладні, що мають віддава¬ти чолобитню свому володаре¬ві. Мир всім! - Священник ба¬жає вірним спокою серця, що перевищає всяке почування земського щастя, бувши дже¬релом щастя для тих, що люблять Бога та Його святий за¬кон. Спокій Божий мусить запанувати "в серцях, до яких за хвилину ввійде Христос, бо йнакше душа не почує Його голосу посеред світового га¬ласу. Священник схиляє голову та благає Бога, щоб Святе При¬частя було для всіх джерелом Божого благословення. Вчи¬ни це, Отче, ради заслуг Ісуса Христа, що став нашою жерт¬вою: Благодатію і щедротами і человіколюбієм єдинороднаго Сина Твоєго... Священник бере Агнця, підносить його понад дискос і кличе голосно: Воньмім, Святая Святим! Люди, уважайте, нехай ніхто не поважиться наблизитися до Святого Причастя, якщо має в душі тяжкий гріх, бо негідне Причастя було б для нього печатю вічного прокляття. Ці слова пригадують вірним, що вони мають приступати до Св. Причастя з чистим сумлінням і душею прикрашеною освятною ласкою. Хто пробуває в тяжкім гріху, той не може гідно причащатися. Він мусить уперед очистити свою душу доброю сповіддю, бо це велике святокрадство та претяжкий гріх негідно цебто в тяжкім гріху присту¬пати до Св. Причастя.                                                         Краще не причащатися ніж приймати негідно Св. Причастя. 

- Вірні відказують:          Єдин Свят, єдин Господь...           Божественно святий один тільки Ісус Христос... 

Спокуса ніякості та неохоти…

«Якби ти був зимний або гарячий! Тому що літеплий ти, ані гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» - каже Бог (Одкр 3, 15). Спокуса літеплого серця - найнебезпечніша з усіх спокус. Через що? В чому полягає підступне діяння злого духа? - він нам підсовує позірне добро як істинне, і робить це нібито логічно. Варто це усвідомлювати і пам’ятати про цю його стратегію, аби могли результативно їй протидіяти. Наш противник — розумний і хитрий, тому не нападає одразу, але старається переконати, що він наш найкращий союзник. Він приєднується до нас, входить у діалог, висловлює «нібито-співчуття», аби приспати нашу чутливість і зрештою здійснити свої плани. Духовні вчителі, наприклад, св. Ігнатій Лойола, виразно застерігають нас від цього. Потім, коли ми освоїмося з присутністю злого духа, він починає нам підсовувати спокусу, але робить це також уміло, аби нас не насторожити. Він добре знає, що людина має у своєму нутрі вписане прагнення до правди, добра, щастя і краси. Тому представляє спокусу так, щоби вона справила враження правди, добра, щастя і краси.

     Нашіптування злого духа… У разі спокуси відкладання добрих справ на пізніше або знеохочування нас узагалі до чинення добра, це може відбуватися багатьма способами. Нижче - кілька типових сценаріїв.

     Перший спосіб полягає в тому, що з чиненням добра не потрібно поспішати, робити все належить «серйозно і солідно», тобто відкладати чинення добра на «вічне завтра». Справді, неустанний поспіх у житті, також і в молитві, не несе нічого доброго, бо дає тільки поверховість. Однак брак поспіху не може означати постійного відкладання рішень. Колись ми зрештою мусимо щось вирішити і взяти відповідальність за своє життя, бо відсутність рішень затримує нас у доланні шляху віри.

     Другий сценарій показує, що поточні справи, робота - потрібніші, важливіші, нагальніші, ніж духовні питання, тому спершу «займися ділом», а вже потім настане час на діла духовні, які, зрештою, ніколи не настільки термінові, бо ж важливою є «правильна ієрархія справ». Так, ієрархія справ існує, але увагу треба звертати насамперед на справи важливі, й не обов’язково на термінові. До таких дуже важливих і не обов’язково термінових справ належить молитва та інші духовні практики.

     Наступний спосіб спокушання підказує, що зараз, поки ти молодий і сильний, немає часу на духовні справи, а «момент настане», коли постарієш. Однак, по-перше, ніхто тобі не гарантує, що доживеш до старості. По-друге, у старості зазвичай тільки міцніють ті цінності, якими людина жила раніше. У старості фіксується її попередній стиль життя.

     Четвертий сценарій представляє безплідність зусиль. «Ти стільки разів старався, а нічого з цього не вийшло, отож немає сенсу витрачати зусилля». У спорті, в розвиванні різних умінь та здібностей ми не обов’язково одразу повинні побачити результати своїх зусиль. Інколи ми тривалий час робимо якісь зусилля, а плоди приходять допіру за багато років. Так відбувається й зі справами віри, де прогрес є ділом Божим, а зусилля, роблені людиною, становлять вираження її співпраці з Богом.

Черговий варіант обговорюваної спокуси можна сформулювати так: не будь такий надміру «святий», для тебе це не характерно, будь радше «нормальний», тобто пересічний. А ми, зовсім навпаки, покликані Богом до «нормальності», яка є святістю: «Будьте святі, бо Я святий» (Лев 19, 1). Загалом беручи, йдеться про те, щоб не плутати святості з якимись видовищними подіями за зосередженістю на собі замість Бога. Це було би протилежним до істинної святості: «Треба, щоби Він зростав, а я малів» (Йн 3, 30). Кожний із перелічених варіантів спокуси має у кінцевому підсумку затримати людину на шляху віри та виробити в ній згоду на абияке, поверхове життя.

     Що на це Святе Письмо? У богонатхненому тексті читаємо: «Якби ти був зимний або гарячий! Тому що літеплий ти, ані гарячий, ні зимний, то вивергну [виплюну, виригну] тебе з уст моїх» (Одкр 3, 15). Серед різних спокус найбільш небезпечною є спокуса літеплого серця. Тому що абияке, вистигле серце становить собою велику загрозу для всього життя людини, також і для її життя вічного. У духовній літературі зустрічаємо спеціальне визначення - acedia, своєрідний духовний параліч і занехаяння добра. Хтось може спочатку бути дуже ревним і радикальним, але поступово відмовляється від чутливості, зусиль та вірності на користь абиякого, комфортного, приємного життя. Ця спокуса може представлятися (як про це говорилося вище) або у вигляді «буття нормальним», або «ненадмірності», або «буття просто пристойним», або «все у свій час», або «без надмірних зусиль». Інколи ацедію (акедію) називають кризою середнього віку, коли настає втома, коли ми бачимо мізерність зробленого і досягнутого досі, коли на нас нападають рутина і чуттєвість. Однак ацедія може настати у будь-якому віці. Краще захищатися від спокуси і боротися з нею в ім’я Боже і міццю Божою, ніж потім виборсуватися з багна гріхів. В цьому разі актуальною буде медична риторика: краще профілактика, ніж лікування. Варто звертатися до мотивів віри, вслуховуватися в голос самого Бога. З допомогою нам приходить натхненний текст св. Павла, з Послання до Римлян, як розпізнавати волю Божу: «що є добре, що Богу приємне, що досконале» (Рим 12, 2), аби її послідовно виконувати. Роблячи щоденний вибір, варто розпізнавати, чи це об’єктивне добро, чи тільки його видимість. Варто ставити собі запитання: наскільки Господу Богу може сподобатися моє рішення? Зрештою: що є більшим благом? Належить пам’ятати, що те, що було більшим благом учора, не мусить бути ним сьогодні. Тут потрібно зберігати чуйність, творчий підхід до життя та відвагу. Наприклад, більшим благом раніше був певний вид праці чи молитви або апостольства, а нині Господь Бог хоче повести когось далі й вирвати з рутини, даючи новий виклик. Важливо, аби це розпізнання, зокрема у важливих питаннях, було ще й підтверджене Церквою, хоч би у духовному керівництві.

     І що далі? Що робити, коли ми, однак, зазнаємо спокуси ацедії досить довго? Навернення можливе завжди, хоча не варто відкладати його на «святе ніколи». Від чого потрібно почати? Перша справа - зізнатися, що я піддався цій спокусі й перебуваю у своєрідному духовному паралічі та неможливості діяти. Другий крок - визнати власну безпорадність перед цим гріхом «вистиглого серця». Далі - звернутися з упованням до Бога, волаючи про порятунок: «Господи, рятуй, ми гинемо!» (Мт 8, 25). Існує небезпека зосередитися виключно на собі, замкнутися в собі та впасти у чорну діру суму й безнадії. Ліки від цього - відійти на потрібну дистанцію від споглядання себе та своїх переживань, наново відкрити смак життя у єдності з Богом, життя насправді євангельського, відданого Богові й людям: «Більше щастя давати, ніж брати» (Діян 20, 35). Потрібно також зробити висновки на майбутнє і вчитися на помилках. Зробити помилку - не найбільша трагедія, але збільшувати помилки і залишатися в них - ось біда. Як написав у вірші Богдан Ступка, «в житті одна помилка - не біда; біда, коли усе життя - помилка». Якщо ми вчимося на помилках, то в кінцевому підсумку наш гріх може виявитися «благословенною провиною» (Exsultet). Якщо ми правильно реагуємо на спокусу та гріх, то набуваємо досвід, потрібний для майбутнього. Пізнаємо стратегію злого духа, усвідомлюємо свої слабі точки, які він може атакувати, а завдяки цьому дістаємо знаряддя для розробки нової стратегії в духовній боротьбі. Допомогою в оживленні мотивації до добрих дій може бути й пізнавання святих, звичайних людей, які незвичайним способом живуть своє життя, і дружба з ними. Багато хто з них переживав падіння, подібні до наших, і сумніви, але ж Бог дозволив їм пережити ці спокуси й жити жертовною любов’ю. Спілкування зі святими може пробудити в нас глибші, духовні прагнення, і стати рушійною силою для більш євангельського життя.

     * Варто не проґавити ту хвилину, яку Бог нам дає зараз: «час короткий» (1 Кор 7, 29). Ми не маємо впливу на минуле; майбутнє ще не настало; важливим є тут і тепер. Від того, наскільки ми вчимося у минулого і як переживаємо своє тут і тепер, залежить наше завтра.

Питання:     

1. Де твоє вразливе місце?
2. Чи ти вже пережив якийсь вид ацедії? Що це було і як Господь Бог вивів тебе з цієї пастки?
3. Яке рішення ти маєш прийняти сьогодні, аби уникнути літеплості та знеохочення? 

THE LIFE OF ST. MARY OF EGYPT

Born probably about 344; died about 421. At the early age of twelve Mary left her home and came to Alexandria, where for upwards of seventeen years she led a life of public prostitution. At the end of that time, on the occasion of   pilgrimage to Jerusalem for the Feast of the Exaltation of the Holy Cross, she embarked for Palestine, not however with the intention of making the pilgrimage, but in the hope that life on board ship would afford her new and abundant opportunities of gratifying an insatiable lust. Arrived in Jerusalem she persisted in her shameless life, and on the Feast of the Exaltation of the Cross, she joined the crowds towards the church where the relic was venerated, hoping to meet in the gathering some new victims whom she might allure into sin.
Now, came the turning-point in her career. When she reached the church door, she suddenly felt herself repelled by some secret force, and having vainly attempted three or four times to enter, she retired to a corner of the churchyard, and was struck with remorse for her wicked life, which she recognized as the cause of her exclusion from the church. Bursting into bitter tears and beating her breast, she began to bewail her sins. Just then, her eyes fell upon a statue of the Blessed Virgin above the spot where she was standing, and in deep faith and humility of heart she besought Our Lady for help, and permission to enter the church and venerate the sacred wood on which Jesus had suffered, promising that if her request were granted, she would then renounce forever the world and its ways, and forthwith depart whithersoever Our Lady might lead her.
Encouraged by prayer and counting on the mercy of the Mother of God, she once more approached the door of the church, and this time succeeded in entering without the slightest difficulty. Having adored the Holy Cross and kissed the pavement of the church, she returned to Our Lady's statue, and while praying there for guidance as to her future course, she seemed to hear a voice from afar telling her that if she crossed the Jordan, she would find rest. That same evening Mary reached the Jordan and received Holy Communion in a church dedicated to the Baptist, and the day following crossed the river and wandered eastward into the desert that stretches towards Arabia.
Here she had lived absolutely alone for forty-seven years, subsisting apparently on herbs, when a priest and monk, named Zosimus, who after the custom of his brethren had come out from his monastery to spend Lent in the desert, met her and learned from her own lips the strange and romantic story of her life. As soon as they met, she called Zosimus by his name and recognized him as a priest. After they had conversed and prayed together, she begged Zosimus to promise to meet her at the Jordan on Holy Thursday evening of the following year and bring with him the Blessed Sacrament. When the appointed evening arrived, Zosimus, we are told, put into a small chalice a portion of the undefiled Body and the precious Blood of Our Lord Jesus Christ and came to the spot that had been indicated.
After some time Mary appeared on the eastern bank of the river, and having made the sign of the cross, walked upon the waters to the western side. Having received Holy Communion, she raised her hands towards heaven, and cried aloud in the words of Simeon: "Now thou dost dismiss thy servant, O Lord, according to thy word in peace, because my eyes have seen thy salvation". She then charged Zosimus to come in the course of a year to the spot where he had first met her in the desert, adding that he would find her then in what condition God might ordain. He came, but only to find the poor saint's corpse, and written beside it on the ground a request that he should bury her, and a statement that she had died a year before, on the very night on which he had given her Holy Communion, far away by the Jordan’s banks. Aided, we are told, by a lion, he prepared her grave and buried her, and having commended himself and the Church to her prayers, he returned to his monastery, where now for the first time he recounted the wondrous story of her life.

VESPERS

The pollution of past sins prevented you from entering the church to see the elevation of the Holy Cross; but then my conscience and the awareness of your actions turned you, O wise in God, to a better way of life. And, having looked upon the icon of the blessed Maid of God, You have condemned all your previous transgressions, O Mother worthy of all praise, and so have gone with boldness to venerate the precious Cross.
Having worshipped at the holy places with great joy, you have received saving grace for the journey of virtue, and with all haste you have set out upon the good path you have chosen. Crossing the stream of the Jordan, with eagerness you have gone to live in the dwelling place of the Baptist. you have tamed the savagery of the passions through your ascetic way of life, and boldly you have broken the rebelliousness of the flesh, O Mother ever-glorious.
Having gone to dwell in the wilderness, you had blotted out from your soul the images of your sensual passions, and marked upon it the God-given imprint of holiness. You attained such glory, blessed Mother, as to walk upon the surface of the water, and in your prayers to God you were raised up from the earth. And now, all-glorious Mary, standing before Christ with boldness, entreat Him for our souls.
The power of Your Cross, O Christ, has worked wonders, for even the woman who was once a harlot chose to follow the ascetic way. Casting aside her weakness, bravely she opposed the devil; and having gained the prize of victory, she intercedes for our souls.

ANNUNCIATION OF THE BLESSED VIRGIN MARY (MARCH 25)

The Feast of the Annunciation is one of the earliest Christian feasts, and was already being celebrated in the fourth century. The Greek and Slavonic names for the Feast may be translated as “good tidings.” This, of course, refers to the Incarnation of the Son of God and the salvation He brings. The background of the Annunciation is found in the Gospel of St. Luke (1:26-38). The troparion describes this as the “beginning of our salvation, and the revelation of the eternal mystery,” for on this day the Son of God became the Son of Man. There are two main components to the Annunciation: the message itself, and the response of the Virgin. The message fulfills God’s promise to send a Redeemer (Genesis 3:15): “I will put enmity between you and the woman, between your seed and her seed; he shall crush your head, and you shall lie in wait for his heel.” The Fathers of the Church understand “her seed” to refer to Christ. The prophets hinted at His coming, but the Archangel Gabriel proclaimed that the promise is about to be fulfilled.
We see this echoed in the Liturgy of St. Basil, as well: “When man disobeyed Thee, the only true God who had created him, and was deceived by the guile of the serpent, becoming subject to death by his own transgressions, Thou, O God, in Thy righteous judgment, didst send him forth from Paradise into this world, returning him to the earth from which he was taken, yet providing for him the salvation of regeneration in Thy Christ Himself.”
The Archangel Gabriel was sent by God to Nazareth in Galilee. There he spoke to the undefiled Virgin who was betrothed to St. Joseph: “Hail, thou who art highly favored, the Lord is with thee: blessed art thou among women. And, behold, thou shalt conceive in thy womb, and bring forth a son, and shalt call his name Jesus. He shall be great, and shall be called the Son of the Most High: and the Lord God shall give unto him the throne of his father David. And he shall reign over the house of Jacob forever; and of his kingdom there shall be no end.”
In contrast to Eve, who was readily deceived by the serpent, the Virgin did not immediately accept the Angel’s message. In her humility, she did not think she was deserving of such words, but was actually troubled by them. The fact that she asked for an explanation reveals her sobriety and prudence. She did not disbelieve the words of the angel, but could not understand how they would be fulfilled, for they spoke of something, which was beyond nature. “Then said Mary unto the angel, How shall this be, seeing I know not a man?” (Luke 1:34). “And the angel answered and said unto her, the Holy Ghost shall come upon thee, and the power of the Most High shall overshadow thee: therefore also that which shall be born of thee shall be called the Son of God. And, behold, thy cousin Elizabeth hath also conceived a son in her old age: and this is the sixth month with her, who was called barren. For with God nothing shall be impossible. And Mary said, ‘Behold the handmaid of the Lord; be it unto me according to thy word.’ And the angel departed from her” (Luke 1: 35-38).
The icon of the Feast shows the Archangel with a staff in his left hand, indicating his role as a messenger. Sometimes one wing is upraised, as if to show his swift descent from heaven. His right hand is stretched toward the holy Virgin as he delivers his message.
The Virgin is depicted either standing or sitting, usually holding yarn in her left hand. Sometimes she is shown holding a scroll. Her right hand may be raised to indicate her surprise at the message she is hearing. Her head is bowed, showing her consent and obedience. The descent of the Holy Spirit upon her is depicted by a ray of light issuing from a small sphere at the top of the icon, which symbolizes heaven. In a famous icon from Sinai, a white dove is shown in the ray of light.

---

FEAST OF THE ANNUNCIATION: VESPERS
Gabriel stood in your presence, O holy Virgin, and revealed the eternal plan to you. He greeted you and announced: Rejoice, O earth that has not been sown! Rejoice, O burning bush that was not consumed! Rejoice, O unsearchable depth! Rejoice, O bridge which leads to heaven; O high ladder which Jacob saw! Rejoice, O vessel of divine manna! Rejoice, O invocation of Adam!
The Lord is with you.
The blameless Maiden said to the captain of the heavenly hosts: You appear to me as a mortal, and your words go beyond human thought. You have said that God is with me, and that He shall take up abode in my womb. Tell me then, how am I to become a holy temple for the Infinite One, the Lord Who rides on the Cherubim? Do not mislead me with deceit, for I have known no pleasure and have not approached wedlock. Therefore, how shall I give birth to a child?
The archangel then said to her: Whenever God wills, the order of nature is overcome, and that which is beyond human power is accomplished. Therefore, O most pure and everlasting One, believe my true words. She then cried out, saying: Let it now be done to according to your word, and I will give birth to the One Who is without flesh. He will take flesh from me, so that by the union He may raise the human race to the original dignity, for He alone is all-powerful.
The archangel Gabriel was sent from heaven to bring to the Virgin glad tidings of her conception. When he came to Nazareth, he marveled at the miracle and thought to himself: How is it that He Whom the heavens cannot comprehend is now being born of a virgin? The One Who has heaven for a throne and earth for a footstool is being enclosed within a virgin’s womb. He, upon whom the six-winged Seraphim and the many-eyed Cherubim cannot gaze, wills to become incarnate of her by a single word. The Word of God is at hand. Then why do I stand by and not say to the Virgin: Rejoice, O Full of Grace; the Lord is with you! Rejoice, O pure Virgin and Maiden Bride! Rejoice, O Mother of the Life! Blessed is the fruit of your

---

Today there come glad tidings of joy: it is the feast of the Virgin. Things below are joined to things above. Adam is renewed, Eve set free from her ancient sorrow; and the Tabernacle of the human nature which the Lord took upon Himself, making divine the substance He assumed, is consecrated as a Temple of God! O mystery! The manner of emptying is unknown, the fashion of His conceiving is ineffable. n angel ministers at the wonder; a virgin womb receives the Son. The Holy Spirit is sent down; the Father on high gives His consent; and so the covenant is brought to pass by common counsel. In Him and through Him are we saved, and together with Gabriel let us cry aloud to the Virgin: “Rejoice, you who are full of grace: the Lord is with you. From you have Christ our God and our Salvation taken human nature, rising it up to Himself. Pray to Him that our souls may be saved.”

Папа Франциск припустив можливість своєї відставки…

     Римський Папа Франциск заявив, що може наслідувати приклад свого попередника Бенедикта XVI, і не залишатиметься на Святому Престолі до кінця життя. "У мене є відчуття, що мій понтифікат буде коротким: чотири-п'ять років, може навіть два чи три. Не можу сказати точно, але мені здається, що Господь поставив мене на це місце не назавжди", - заявив він в інтерв'ю мексиканському телеканалу Televisa, що було присвячено другій річниці перебування нинішнього Папи на Святому Престолі. "Мені подобається бути Папою, але я би хотів інколи прогулятися містом, щоб мене не впізнали, і зайти до піцерії", - додав Папа Франциск. Голова католицької церкви назвав вчинок Бенедикта XVI мужнім вчинком. "Його приклад не має розглядатися як виняток. Можливо, він надовго залишиться єдиним, може, ні, але двері для створення нового інституту відчинено", - заявив Франциск. Разом із тим, він висловився проти того, аби обмежувати вік для очільників католицької церкви 80 роками. 78-річного Франциска (Хорхе Маріо Бергольо), колишнього єпископа Буенос-Айреса, було обрано Папою Римським 13 березня 2013 року. Він став першим головою католицької церкви із Нового Світу і першим неєвропейцем на Святому Престолі за понад 1200 років. Бенедикт XVI зберіг за собою титул почесного Папи, і бере активну участь у житті католицької церкви. Попри те, що канонічне право передбачає можливість добровільної відставки Папи, крім Бенедикта XVI, цим правом скористалися лише двоє понтифіків. Крім того, троє понтифіків написали умовні заяви про відставку, які так і не набули чинності. Так сказав Святіший Отець в інтерв’ю, яке дав Валентіні . У цій розмові він порушив усі дражливі питання своїх уже двох років керування Церквою, зокрема - проблему міграції та наркоторгівлі, реформу Курії та виклики Синоду про сім’ю. На мексиканську журналістку, яка розмовляла зі Святішим Отцем у кімнаті, де він приймає своїх співпрацівників, сильне враження справила присутність образу Матері Божої з Гвадалупе, великого, домінантного у цьому приміщенні. Як зізнався Папа Франциск, Матір Божа, вшановувана у мексиканській столиці, є для нього джерелом культурної єдності, що провадить до святості посеред гріха, несправедливостей, експлуатації та смерті. Водночас він зауважив, що нещастя Мексики подібні до тих, які ми бачимо в інших частинах планети: драма міграції та мурів, які мають їй запобігати. Згадуючи трагедії, які стаються на кордоні поміж Сполученими Штатами і Мексикою, Папа додав, що це також і проблема Середземного моря, через яке мешканці Африки прагнуть утекти від війн, голоду або ж дістатися країн, у яких очікують на краще життя. «Ці великі міграції викликають перекручення в економічних системах, брак праці, культуру відкинення, яку застосовують до людських істот». Разом із цим Святіший Отець вказав, що бідність часто стає живильним середовищем для злочинності. Він нагадав драму 43 студентів з містечка Іґуала у штаті Ґерреро, на яких напали і вбили 26 вересня минулого року злочинці разом із членами місцевої поліції. Папа сказав, що прагнув ушанувати їхню пам’ять зокрема надаючи кардинальську гідність архиєпископові Морелли, Альберто Суаресу Інді. Також Папа сказав, що перед лицем нещасть світу обов’язком католиків стає вираження солідарності. На цій площині викликом для Церкви стають секти і псевдоєвангельські рухи, зокрема в Латинській Америці, зазначив Наступник св. Петра, який прийшов у Рим «із краю світу». Порушуючи проблеми, пов’язані з реформою Римської курії, Святіший Отець зазначив, що зміни завжди починаються від людського серця і несуть із собою також і переміну способу життя. Він визнав, що має так відчуття, наче в його розпорядженні залишилося небагато часу. «Маю відчуття, що мій понтифікат буде короткий», — сказав він, хоч і застеріг, що цілком може помилятися в цих відчуттях. На запитання про можливість відходу з огляду на вік Франциск підкреслив, що папа залишається винятковою особистістю, і його не можуть стосуватися ліміти, які обмежують інших єпископів. При цьому він висловив своє схвалення відважному рішенню Бенедикта XVI. За цієї нагоди Франциск також підкреслив залученість свого попередника у боротьбу з сексуальними зловживаннями духовенства щодо неповнолітніх. Він вказав і на обов’язковість оточити опікою жертв цих злочинів. 

     На запитання щодо очікуваного на жовтень Синоду про сім’ю Святіший Отець зазначив, що існує дуже багато величезних і навіть перебільшених сподівань стосовно важких і делікатних питань. Сам Франциск переконаний, що сім’я стоїть перед лицем кризи, якої раніше не було ніколи, і потрібно розпочати від душпастирства, скерованого насамперед до юних та молодят. Найближчим часом Папа зустрінеться з сім’ями із Філадельфії у США, але планує також подорож до Африки й Латинської Америки. Про це нагадує Ватиканське Радіо, представляючи інтерв’ю Франциска для мексиканської телестанції.                     

Чорний кіт у п’ятницю, тринадцятого

   Будь ласка, заходьте, Слава Йсу... Ой, ні, через поріг не вітаюся! Ну, ми ж не забобонні? Ні, Що вибрати???    

ні, постукаємо до дереву… Оголошення на інтернет-порталі: «Поміняю день шлюбу в храмі св. Анни. Прекрасна незабутня дата - 07.07.07. Єдина така нагода в житті! Стартова ціна 1000 злотих». Ця пропозиція занепокоїла багато пар наречених. З одного боку, три магічні сімки, тобто гарантоване щастя; з іншого - місяць без так само важливої літерки «р» у назві.              

  А до коляски причепи бантик...    Ми-то не забобонні, ми просто так, ну про всяк випадок: наречена не покажеться у шлюбній сукні нареченому до останньої миті, в кишені нареченого мають лежати гроші, які гарантують сім’ї достаток, а нареченій не можна повертатися з дороги до храму, навіть якщо щось забула. А! ще як раптом обручки (не дай Боже!) впадуть на підлогу, то підняти їх може тільки і виключно священик. На весіллі, після виголошення першого тосту, молодята повинні енергійно хряпнути келишки позад себе. Розбилися з гарним дзвоном? Ну, то добре, будуть щасливі! - шлюбна версія. А тепер - керівництво для молодих батьків: не купуй вбрання ані візочка до народження дитини. Не носи ланцюжка на шиї, бо дитина буде обкручена пуповиною. І навіть якщо маєш романтичну душу, то не дивися на місяць, бо дитина буде лиса. Не лузай соняшникового насіння, щоб у дитини слинка не текла постійно. Коли ж малий репетом заявить, хто тепер у домі старший, то йому обов’язково на колясочку пов’язати червоного банта. Як виходиш із дому, надягни на дитину щось навиворіт. А на спіднє приколи англійську шпильку, близько до тіла. Ну бо хтось же може зурочити твоє дитятко! Щоб не було неприємностей, постукай по дереву. Зверни з дороги, як її перебіжить чорний кіт. А якщо мусиш обов’язково повернутися додому по щось забуте, то сядь хоч би на секундочку. Як побачиш сажотруса - візьмися за ґудзик… О, вже сажотрусів майже не залишилося, а згадка ще живе, ну це ж треба! Не склала іспитів? Ну, це точно тому, що тобі «не лягли» білети. А це все тому, що ти постриглася до сесії! Ех, якби не це коротке волосся… Можна писати і писати. Упередження, фальшиві переконання в наявності причинно-наслідкових зв’язків між різнорідними явищами міцно вросли у наше життя і стали чимось… звичним, бо тут нема як сказати «нормальним». Ось тільки - якщо подумати головою - повертаючись додому по щось забуте і обов’язково тулячись задом куди-небудь, «аби присісти на хвильку», чи ми не виглядаємо ідіотами? 

     Якщо не перешлеш цього повідомлення…    Забобонна людина вірить у надприродні зв’язки поміж явищами, у фатальну міць слів. У забобони часто вірять навіть ті, хто вважає, що не вірить ні в що. «Ми, німці, невіруючі? Ми дуже віруючий народ. Ми повіримо у що завгодно, що нам скажуть!» - колись гірко пожартував кардинал Йоахим Майснер. Невіруючий віруючий… Коли до професора Анни Свідеркувни колись подзвонив чоловік, який назвав себе атеїстом, вона запитала: «Ага, то Ви вірите, що Бога немає? - Ні! Я просто ні у що не вірю!» - ляпнув захоплений зненацька співрозмовник. Я маю знайомих, які вважають, що вони закоренілі атеїсти, але при цьому ніколи не подають руки через поріг, а якщо до них поштою дістануться якісь «ланцюжки святого Антонія» (святий із Падуї, певно, у гробі перевертається, бачачи ці мейли, що проганяють сон з очей), то обов’язково натискають кнопку «Перешли далі». Не те щоб вони вірили в ці дурниці, але… про всяк випадок. Оцей «всяк випадок» - лакмусовий папірець, який визначає межі нашої довіри. Виразно показує, кому саме я довіряю. Богові? А може, е-мейлові з погрозами чи шматкові воску, що застиг колом (шлюб!!!) або нагадує шину (нова ауді!!)? Ми не вітаємося через по  ріг. Більшість із нас не пам’ятає, чому, але напевно такий спосіб потиснути руки загрожує смертю або інвалідністю. Це світська версія. Церковна версія так само обеззброює: «Передайте один одному знак миру» - виспівує священик. Люди простягають руки, коли раптом стиха лунає застережливо-здушене: «Не навхрест!!!» Тобто під час передавання знаку миру в храмі Божому не можна перехрещувати рук, бо… Ну а чого, власне кажучи? І де пролягає межа віри й забобону? 

     Межа - Вона пролягає у серці людини, - каже о. Ярослав Мєндзибродскі, сілезький екзорцист. - Хтось може всерйоз займатися магією чи окультизмом, а на стіні матиме зображення Богородиці. - Це правда, - кажу я, навіть українські біоенерготерапевти починали свої публічні спектаклі, запалюючи свічки перед іконами. Хотіли надати достовірності своїм ритуалам. - Нещодавно я розмовляв із жінкою, яка практикує східну медитацію і щодня приходить на Месу і Розарій, - відповідає священик. - Якщо підходити до Розарію магічно, то він перестає бути зустріччю з Живим Богом, стаючи виконанням певного ритуалу. Тоді релігію сприймають як своєрідну техніку подолання страхів. Ну бо то саме страх лежить в основі всіх забобонів. Забобони починаються, коли ми втрачаємо контакт із Живим Богом. «А дівочі ворожіння? Хіба ж вони небезпечні чи грішні?» - Багато залежить від того, як ми їх розглядаємо. Небезпечним є уже саме слово «ворожіння» - воно суперечить ученню Церкви. Ворожіння відсилають нас до якихось сил, що мають нам щось сказати про майбутнє. Не Господь Бог, а віск. Для багатьох це невинна забава, однак є й ті, хто ставиться до цього надзвичайно серйозно. А розкладувана по храмах «остання дошка порятунку» - молитва до св. Юди Тадея? Це теж забобон? - Так, 0 каже сілезький екзорцист. - Якщо все завершується формулюванням «як не прочитаєш цієї молитви, то тебе спіткає нещастя». Бо тоді це не віра, а очевидна магія. Магія це таке ставлення до понад-людських сил, за якого людина переконана, що певними словами або жестами вона може зробити так, що ті сили будуть її слухатися, - доповнює о. Ян Анджей Клочовскі ОР. Катехизм нам каже: «Забобон – це перекручення релігійної настанови і практик, які з неї випливають. Може стосуватися культу, який ми віддаємо істинному Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення певним практикам, навіть дозволеним або й необхідним. Впасти в забобон означає пов’язувати дієвість молитов або сакраментальних знаків виключно з їхнім матеріальним виміром, оминаючи внутрішнє налаштування, якого вони вимагають». 

     Богу свічку, чорту… сигару…    Наші забобони виглядають дитячою грою, - кажуть ті, хто зіткнувся з південноамериканськими звичаями. - Індіанські вірування так міцно переплетені з Катехизмом Церкви, що місіонери часто і не пробують цього вузла розв’язати, - каже Кшиштоф Бяласік, єпископ у Болівії. - Щоби не роздратувати злих духів, їм про всяк випадок приносять дари. До рота фігурки, званої в народі «Тіо» («дядько»), вкладають листя коки, сигару чи сигарету. Матір-земля (Пачамама) має сакральний вимір, їй приписується особовий характер. Болівійці з великим трудом отримують від кам’янистої землі якісь плоди. На височині 4000 м. одне з найбільших народних свят - саджати картоплю. Індіанці, приходячи на свої ділянки, роблять знак хреста і моляться, а потім обходять місце, призначене для посадки картоплі, і кроплять його алкоголем. У першу борозну вкладають як пожертву спеціально прикрашену картоплину, щедро змочений алкоголем. - Південна Америка - це континент, де панує величезний синкретизм, де релігії попереплутувані, - розповідає францисканець о. Гжегож Адамчик. Він кілька років провів у Болівії. - Забобони найсильніше видно під час святкування Santa Vera Cruz (Воздвиження Всечесного Хреста у традиції нашої назви), яке відзначається 14 вересня. Хоча це типово католицьке свято, однак після Меси болівійці цілу ніч зустрічаються по площах. Кожен приносить маленькі статуетки: корів, дітей. Хочеш мати багато дітей? Принеси глиняні фігурки. Тобі бракує коней? Зліпи і принеси. Люди палять вогнища, куди вкидають тваринні відходи. Це має їм допомогти у зборі врожаю. Поміж цими людьми ходять брухос - чарівники. Обкаджують їх, аби вигнати злих духів. Не має значення, чи ти приймаєш Ісуса під час Меси, чи ні, але те, чи впаде на тебе крапля води від брухо, надзвичайно важливе! Що більше диму з кадила - то краще. Болівійці самі підходять і підкидають миро до кадила, аби ліпше димілося… Інколи забобонність набирає фізично видимих форм. Це, наприклад, рогатий божок «Tio de las minas». Я таке бачив по шахтах у Потосі. Болівійці, які там надзвичайно тяжко працюють, спершу хрестяться перед розп’яттям, а потім підходять до вівтарика Тіо і вкладають у його ротовий отвір запалені цигарки, поливають його спиртом, обсипають кокою і торкаються його чималого статевого органу, символу плідності. 

     Страх паралізує…  риємно читати, що інші люди забобонніші, ніж ми! Однак не треба їхати за океан. Один із настоятелів мені розповів, що у Велику П’ятницю, коли священики по годинах сповідання вийшли трошки перепочити, хтось… украв усі столи з конфесіоналів. Навіщо? «Ну бо така освячена стола, винесена з церкви у Велику П’ятницю, то неабищо!» = гірко сміявся священик. Болівійці мають фізичне уособлення своїх забобонів. А як виглядає «божок стукання до дереву»? Хіба розкидання дрібної решти по землі, аби «викинути бідність», не подібне до погладжування божка Тіо? І там, і там ідеться про те ж саме: з допомогою ворожіння намагатися «приборкати» ворожу реальність. У фундаменті забобону лежить страх, що паралізує. Не можна розбивати дзеркало, бо буде нещастя. Не можна розсипати сіль, бо в домі буде сварка. Не можна, щоб за столом сиділо 13 чоловік… Ми боїмося майбутнього, й тому прагнемо «вкрасти в Бога шматок таємниці». Наївні, ми забуваємо, що опанувати смерть нам не під силу. У світ заклять і ворожби християнство внесло Добру Новину про Когось, хто «смертю смерть подолав», про Бога живого, який палає любов’ю, і який «знає, що вам потрібне, перш ніж ви про це попросите». 

     Бог не вламується…     У чому полягає небезпека забобонів? Ми можемо повірити, що нашу долю визначає шматок воску, карти чи нікому нічого не винний чорний кіт. Мацей Сікорскі, який пройшов довгу і болючу дорогу «східних духовностей», розповідає: «Я розкладав карти, але вони не були для мене абстракцією. Я шукав у них конкретних відповідей. Шукав розв’язання в каббалі. Карти Таро, хоч у виданнях для дівчат представлені дуже невинно, зовсім не такі. Це починає стосуватися всього твого життя, всіх виборів, які ти робиш. Уже просто розкласти карти - означає, що ти перестав самостійно мислити. Людина починає шукати назовні того, що вгледіла у картах. Губить себе, не приймаючи рішень самостійно. У ворожіннях немає ніякого вибору, ніякої свободи! Раз почуте буде ходити на тобою… Почуєш: не складеш іспитів; помре твоя дитина, - і… не уникнеш цього, бо будеш підсвідомо цього весь час очікувати. Це діє на підставі накладеного прокляття, а не наданої допомоги. Християнин, як людина без забобонів, стає вільним. Я не міг укладати своє життя поза шляхами, які вичитав із Таро, нумерології, астрології. І думаю, що це доля всіх, хто стикається з ворожіннями. Це відвернення від Бога. Ти не даєш Йому місця діяти, твоє життя залежить від того, як ляжуть карти. Бог діє інакше: має для нас пропозицію, але залишає вільну волю, не змушує нас, не вламується в життя. Ти - вільний!»                                            

Глава УГКЦ: “Митрополит Андрей пророкував Україні європейське майбутнє”

     Митрополит Андрей, уже будучи на смертному ложі, виголосив пророцтво щодо

майбутнього України. Це був 1944 рік, якраз тоді, коли хвиля «червоного терору» захлинула Галичину. Тоді про Hезалежну Україну годі було говорити і мріяти. «Серед цього моря темряви, горя і розпуки Митрополит бачив воскресіння України і воскреслу Церкву, яка є силою воскреслого народу і держави». Владика Андрей пророкував те, що Україна стане могутньою державою, не поступатиметься іншим високорозвиненим країнам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і згода будуть панівними в майбутній Україні. Та для цього, за пророцтвом Митрополита, потрібно молитися, щоб Господь Бог і Мати Божа опікувалися нашим народом, який так багато витерпів. На думку Блаженнішого Святослава, це пророцтво якраз про європейську Українську Державу. Тому, за його словами, нам важливо «вдивлятися сьогодні в майбутнє нашої оновленої країни очима надії митрополита Андрея».

«Нехай цей заклик слуги Божого Андрея стане для нас надією на те, що війна закінчиться, лихоліття минеться, Україна є і буде…

Папа Римський Франциск також привітав жінок зі святом 8 березня.?.

Глава Католицької церкви, Папа Франциск, у своїй недільній промові привітав всіх жінок світу із 8 березня. Текст виступу понтифіка опублікував офіційний сайт Ватикану. "Сьогодні, 8 березня, я вітаю всіх жінок! Всіх жінок, які щоденно докладають зусиль, щоби створити більше людяності та дружби", - заявив, зокрема, Папа Франциск. Він зазначив, що ця дата дає можливість ще раз підтвердити важливість і необхідність їх присутності у житті. "Світ, де жінки маргіналізовані – це бідний світ, адже жінка не лише дарує житті, але також... надає нам можливість інакше подивитися на світ, відчути його серцем, більш творчо, більш терпеливо, більш ніжно", - сказав Папа Римський. Як повідомляла Європейська правда, 8 березня відзначається День ООН, присвячений правам жінок та міжнародному миру, відомий також як Міжнародний жіночий день. Понтифік висловив «братську подяку тим сестрам, які тисячами способів свідчать Євангеліє і працюють на благо Церкви». Це привід для нас підтвердити важливість і необхідність їх присутності в житті" - які тисячами способів свідчать Євангеліє і працюють у церкві.                    

Коли ми наситимося?

«Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться», – читаємо у Євангелії від Матея (5, 6). Пояснення слів Христа з часом розвинулося в соціальному напрямку – у тому значенні, що підкреслювалося бажання соціальної справедливості щодо бідних (аби їх підтримали) та несправедливих (що дістануть покарання за свої провини). Але Святе Письмо вказує на багато інших значень цього Блаженства… У пророцьких книгах Біблії часто говориться про голод і спрагу (див. Ам 8, 11-12; Іс 44, 3 4; 65, 13). Вказується на сильне прагнення Бога, Його дарів, особливо – у поетичних книгах – розуміння Бога для практичного виконання Його волі, Його Закону (Пс 42, 2 3; Сир 24, 19-22; Прип 9, 5 6). Сам Бог певною мірою викликає це прагнення в людині та охоче вділяє заспокоєння цього бажання. Людина ж має відповісти не просто теоретичним сприйняттям істин про Бога та про себе, а практикою життя, згідного з волею Бога. Блаженство Христа має в собі таке розуміння прагнення людини. Друга частина Блаженства говорить: «…бо вони наситяться», або дослівно: «бо вони будуть насичені». Зрозуміло, що наситить Бог, саме Він заспокоїть голод і спрагу. Пам’ятаючи про інші Блаженства, ми теж можемо сказати, що це заспокоєння збудеться в повноті лише з приходом Божого Царства, у вічності. Але насичені чим? Текст не говорить, що справедливістю, через яку вони названі блаженними! Краще сказати, що вони будуть насичені самим Богом, щастям від перебування з Ним. Потрібно правильно зрозуміти слово «справедливість», бо в сучасній мові ми вживаємо це слово у значенні «об’єктивність, пропорційність, відповідність». Ми говоримо про справедливий закон, справедливу відплату чи зарплату, розуміючи під цими словами пропорційне покарання за погані вчинки або відповідну нагороду за виконану працю. Коли ж говоримо про Бога, то Божа справедливість, об’явлена в Новому Завіті, не відповідає такому розумінню слова. Бо якби Бог мав карати людство (а значить, і мене) пропорційно до наших учинків, то ніхто би не залишився при житті! Бог в Ісусі Христі справедливий у тому значенні, що залишається вірний своїм обітницям і своїй волі спасіння, незважаючи на невідповідні вчинки людини. Бог сам у собі справедливий і діє з такою справедливістю стосовно своїх створінь, завжди залишаючись вірним правді й любові, які теж Йому характерні.
     Євангеліє від Матея особливо часто вживає слово «справедливо, справедливість» (друге місце після творів св. Павла, для якого поняття «усправедливлення» становить наріжний камін його богослов’я). Якщо в Старому Завіті праведний – це той, хто виконує Божу волю, тобто майже дорівнює дотримуванню всіх приписів Закону Мойсея, то Матей бачить справедливість інакше. Йосиф названий ним праведним (див. Мт 1, 19), але він не віддає своєї нареченої Марії на каменування, хоча так повинен учинити згідно з цим Законом. Ісус теж говорить до Йоана Хрестителя дещо незрозумілі слова: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт 3, 15; буквально – не «правду», а «справедливість»). Христос критикував старозавітне розуміння справедливості: «Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне» (Мт 5, 20). Треба шукати передусім Божого Царства та його справедливості, а все інше додасться (див. Мт 6, 33). Для кращого розуміння нашого Блаженства придивімося до наступних: «Блаженні переслідувані за правду [справедливість], бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради…» (Мт 5, 10-11). В оригіналі ці речення взаємно доповнюються.
      Дивлячись разом на ці уривки з Євангелія, можна сказати, що справедливість – це виконання волі Бога, це праве життя перед Богом. Як видно з цитат, праведне життя полягає не лише у зовнішніх учинках, як вважали фарисеї та книжники: «Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків [дослівно – вашої справедливості!] перед людьми, які бачили б вас, а то не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі» (Мт 6, 1). Діла мають виконуватися з правим наміром подобатися Богові (див. Мт 6, 1 18). Християнин повинен жити вірою, бо самих слів замало (Мт 7, 21). Тож Блаженство голодних і спраглих справедливості промовляє до нас: необхідно прагнути всіма силами жити по-Божому, виконувати діла, яких від нас очікує Бог. Так, до цього можна зарахувати й суспільну складову: шукати справедливості, відстоювати справедливість, захищати бідних і домагатися виправлення кривд. Але це – лише частина істини.      

Молитва дитини… Молитва дитини має дуже велику силу

У бідній, але чисто прибраній кімнаті лежить хворий. Перед ним стоїть лікар і тримає його за руку. -Що у вас болить? - питає. -Все, лікарю. Усе тіло, ніби побите. Голова страшно болить. Вже три дні нічого не можу їсти, тільки п'ю воду. -А хто вас доглядає? -Я не маю нікого, лише дев'ятилітнього сина та шестилітню донечку. Моя жінка вже давно померла. Лікар задумався, а після того, як поміряв пульс і поглянув на показник термометра, став ще серйознішим. Хворий це зауважив. - Пане лікарю, - почав тихим голосом, - чи є якась небезпека? По вашому обличчі бачу, що ситуація моя невесела. Прошу вас, скажіть мені правду, щоб я встиг залагодити свої справи і зміг подбати про майбутню долю дітей. Дуже прошу, скажіть, яка в мене хвороба? - Коли хочете знати правду, то я скажу вам, що маєте початки тифу. Наперед не можу нічого говорити, але якщо стан здоров'я не погіршиться, то ви його щасливо перебудете. - Це означає, що я маю бути до всього готовий. Розумію і дякую вам, але прошу: зробіть усе можливе, щоб мене врятувати, хоча б із милосердя над моїми дітьми. - Можете бути певні: зроблю все, що в людській силі. Я йду додому, щоб приготувати вам ліки, вони будуть гіркі і неприємні, але ви повинні випити одну частину сьогодні після обіду, а другу - завтра зранку. По ліки нехай прийде до мене ваш хлопчик; за годину вони будуть готові. Лікар додав, як хворий має поводитися, і пішов додому. Приготувавши у домашній аптеці ліки, загорнув пляшку в білий папір і поставив на стіл, де вже стояла інша пляшка з ліками, загорнута в синій папір. Потім покликав свою господиню і звелів, щоб подавала обід. Але тільки-но почав їсти, як у двері задзвонив дзвінок - допомоги потребувала мала дитина, яка ошпарилася гарячим молоком. Лікар негайно зібрався йти за викликом, доручивши господині приготовані ліки: те, що в синьому папері - хворому з Горниць, а те, що загорнуте в білий - для муляра Стефана. Господиня запевнила, що все добре зрозуміла і нічого не переплутає. Заспокоєний лікар поспішив до хворої дитини.
     ***     Через годину після відходу лікаря, пішов малий син муляра по ліки. Дорога була досить далека, бо лікар мешкав у самому центрі містечка. Хворого батька охопили великий сум і тривога. Він пригадував слова лікаря і думав про свою близьку смерть. А якщо і не помре, а довго лежатиме - хто його буде доглядати?.. Тиф! Лікар радив на час хвороби дітей віддати кудись із дому. Але куди? Хто їх прийме? А як він сам у недузі дасть собі раду, коли не буде кому подати навіть склянку води? О, якби жила його жінка! Чотири роки тому вона померла, залишивши дітей сиротами. А тепер, мабуть, і йому доведеться з ними розлучатися. Що вони, бідні, будуть робити? Адже, крім своєї бідної хатинки і мулярських знарядь, не може нічого більше їм залишити. У покорі склав руки і молився щиро до Всевишнього, щоб зволив оздоровити його зі страшної недуги. На подвір'ї почулися кроки. Увійшов хлопчина, який приніс ліки для хворого батька. - Тату, я вже повернувся, може ви чогось потребували, поки мене не було? - Ні, синку, - відповів хворий. - А де Марічка? Я думав, що вона пішла з тобою. - Ні, її зі мною не було. Я йду пошукаю її, але спочатку дам вам ліки. - Ні, Іванку, я дуже неспокійний, щоб часом з Марічкою чогось злого не сталося. Її нема вже кілька годин. Ти повинен її знайти. Піди і попроси сусідку, щоб тобі допомогла. Коли знайдеш, то відразу дай мені знати. - Тату, а як же ліки?!.. - Поки Марічки не буде вдома, я не зможу їх випити. Йди, йди, моя дитино!
     Іванко пішов до сусідки, і вони разом почали шукати Марічку. Довго не могли її знайти. Аж десь через дві години зауважили втомлену, сплячу дитину біля мурованої каплички. Біля неї лежали всі її іграшки. Вона прийшла сюди, бо не раз чула від батька, що тут перебуває "Бозя", і, склавши рученята, так молилась: "Люба, дорога Бозю, я дам Тобі мою ляльку, мою пилочку, мого коника, мій гребінець, все тобі віддам, тільки зроби мого тата здоровим ". Так лебеділа маленька, просячи добру Бозю за здоров'я тата, аж поки, знесилена, заснула. Почувши голоси Іванка і сусідки, дівчинка пробудилася. - Чого ти сюди забрела? - запитала сусідка. - Ми так довго тебе шукали і переживали за тебе. - Я повинна була сюди прийти, - відповіла поважно Марічка. - Спочатку я хотіла піти до церкви, але там було зачинено, тому прийшла сюди до Бозі просити здоров'я для мого тата. - Добре, а тепер ходімо хутчіш додому, бо тато дуже переживає. Вдома сусідка взяла Марічку за руку і підвела до ліжка хворого. - Пане майстер, ось маєте вашу добру, золоту, побожну дитину. Перед капличкою молилася за ваше здоров'я і жертвувала Господу Богу всі свої іграшки, щоб тільки Він вас оздоровив, - сказала зі сльозами в очах. - О, коли б тебе Бог вислухав, моя щебетушечко, - ледве стримуючи сльози, сказав тато. - Але най діється воля Божа. - Не падайте в розпач, - потішала хворого сусідка. - Дасть Бог, вам полегшає. - Не сумуйте, тату, - просив Іванко. - Я і Марічка кожного дня будемо за вас молитися. А тепер прийміть ліки, що я приніс. - Добре, синку, давай. У цей час на подвір'ї почувся тупіт коней - так, ніби хтось дуже поспішав. Щойно хворий пляшку з ліками притулив до вуст, як відчинилися двері і до хати влетів лікар, блідий як стіна. За секунду був біля хворого і вирвав йому пляшку з рук. Потім впав на крісло, що стояло біля ліжка, і запитав хриплим голосом: - Чи ви вже багато випили?! - Ані краплі, лікарю, але я не розумію... - Богу дякувати, слава Богу! - вигукнув лікар і почав хустинкою витирати спітніле чоло. Потім зітхнув і сказав уже спокійніше: - Як то так сталося, що ви дотепер ще ліків не приймали? Ваш хлопець приніс їх десь о другій годині, а тепер вже п'ята. - Пробачте, лікарю, але малої Марічки не було вдома. Я хвилювався і не міг прийняти ліки, поки її не знайшли. Кілька хвилин перед вами привела її ця добра жінка. Вона знайшла Марічку, коли та молилася біля каплички. Лікар взяв дівчинку на руки, пригорнув до себе, посадив на коліна і сказав зворушеним голосом: - Дитинко, ти врятувала свого тата від смерті. Бо якби ти не пішла з дому, щоб за нього помолитися, то він би випив ці ліки і тепер би вже не жив на цьому світі. Моя господиня помилково видала Іванкові ліки, призначені до натирання, а вони містять отруйні речовини... Могло б статися непоправне лихо. Коли я прийшов додому і побачив, що пляшка в білому папері стоїть на столі, а другої нема, то чимдуж помчав сюди. Бог так дав, що я встиг вам пляшку з рук вирвати. А ти, моя дитино, що була знаряддям, через яке Господь Бог дав нам спізнати свою ласку, прийми мою подяку. - І він поцілував здивовану дитину. - Не цілуйте мене, лікарю, - щебетала Марічка, - але зробіть мого тата здоровим; я вас тоді буду дуже сильно любити. - Добре, добре, моя дитинко, буду старатися всіма силами вилікувати вашого батька, який вас так добре виховує в любові до Господа Бога. І чесний лікар дотримав свого слова. Він найняв жінку, щоб доглядала за хворим майстром, а дітей забрав до себе. Двічі, а то й тричі на день відвідував хворого і був щасливий, коли міг сказати, що небезпека минула. Всі витрати на лікування лікар взяв на себе. А коли майстер дякував йому, то він сказав: - Не я вас урятував, а молитва вашої дитини.

Мирослав Маринович: «Львів’яни, схаменіться!»

     Затяті бої, що точаться довкола пам’ятника митрополитові Андрею у Львові, нагадують мені типову картину у лазареті: забинтований хворий в гарячці зриває з себе пов’язки, не тямлячи, що наносить собі смертельну шкоду. Навіть у найгіршому кошмарі не можна було собі уявити, що в рік 150-ліття великого Митрополита ми здрібніємо настільки, що станемо ілюструвати собою найгірші риси українців, так яскраво описаних самим Шептицьким. Бо хіба ж обидві ворожі партії – «захисників скверу» і «захисників пам’ятника» – не усвідомлюють, що вони точно вписуються в оте знамените Митрополитове спостереження: «Є в душі українця глибока та сильна воля мати свою державу та попри ту волю знайдеться може рівносильна і глибока воля, щоб та держава була конечно такою, якою хоче її мати чи партія, чи кліка, чи група, чи навіть одиниця. Бо як же пояснити те фатальне ділення поміж собою, ті спори, сварні, ту партійність, яка нищить кожну національну справу. Як пояснити психіку таких численних гарячих патріотів, яких праця має визначний руїнний характер?» Тут треба просто замінити слово «держава» на слово «пам’ятник», і вся фраза стане дзеркалом, у якому ми зможемо – мусимо! – побачити наші вишкірені від злоби обличчя. Проте цього року ми маємо справу не лише з нашим руїнницьким характером, а й з активними підступами ворога. Цього року диявол має конкретне прізвище з п’яти літер. Це він, не маючи змоги поконати нас на фронті, кинув усі сили на руйнування країни зсередини. І це за його гроші невідомі хлюпають цілі ведра бензину у вогонь наших суперечок. Хочете знати, хто вони? Хай кожен, для кого дорога Україна, замовкне й припинить суперечку. І ви почуєте голоси провокаторів, які замовкнути не можуть, бо мусять відробити свій гріш. Воістину українці програють свої головні битви не у прямій сутичці з ворогом, а від внутрішніх роздорів, спричинених власною глупотою…                       Про це також говорив Митрополит:                                    «Не треба Україні інших ворогів,
                                   коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти!»
      Я не хочу зберігати святоюрський сквер ціною єдності львівської громади, яка так потрібна в часи війни. І не хочу пам’ятника Шептицького, збудованого тими, хто не шанує його слова. Я був би щасливий, якби у Львові нарешті постав пам’ятник Митрополитові, але насправді пам’ятник потрібен не йому, а нам – як символ нашої християнської й національної зрілості. А якщо це має бути символ нашого роздору, то я волію перечекати, поки ми дійсно станемо спадкоємцями духовного скарбу кир Андрея.
     Досі слово «корито» асоціювалося в нас виключно з тими земними скарбами, до яких рвуться наші можновладці. Проте це слово має й інше іронічне значення. Адже гарячі голови можуть навіть не помітити, як опиняться біля розбитого корита. Утім, час схаменутися ще є, і тут багато залежить від Церкви. Пригадую один феноменальний момент із першої сесії Патріаршого собору УГКЦ. Пристрасті суперечок розгорілися були не на жарт, виділилися дві непримиренні «партії», що сперечалися щораз енергійніше. І в цей момент Блаженніший Любомир кардинал Гузар, що головував на засіданні, підняв невелику ікону і попросив усіх присутніх помовчати кілька хвилин, спрямувавши свої думки до Бога. Це дало приголомшливий ефект: пристрасті як рукою зняло. Прошу вас, владики і священики, пастирі й проповідники: зримо чи незримо піднесіть над розсвареним Львовом благодатну ікону! Прошу вас, дорогі львів’яни: вгору піднесіть серця!..  

x

ST. JOHN CLIMACUS ON PRAYER

*St. John Climacus is celebrated on the Fourth Sunday of Lent and also on March 30. His most famous work is called the “Ladder of Divine Ascent,” a manual for growth in the spiritual life. The complete work is composed of thirty “steps.” Initially, the work was intended for monks, but up to this day, many people read it as a guide for maturity and growth in their spiritual life. The following is just some excerpts of step # 28 on “Prayer: On holy and blessed prayer, mother of virtues, and on the attitude of mind and body in prayer.”



Prayer is by its very nature a dialogue and a union with God. Its effect is to hold the world together and to achieve a reconciliation with God. Prayer is the mother and daughter of tears. It is expiation of sin, a bridge over temptation, a barrier against affliction. It wipes out conflict, is the work of Angels and the nourishment of all bodiless beings. Prayer is the future gladness, an endless work, a wellspring of virtues, a source of grace, hidden progress, food for the soul, an illumination of the mind, an axe against despair, a proof of hope, sorrow done away with, the wealth of monks, the treasure of hesychasts, the reduction of anger, the mirror of progress, a demonstration of success, evidence of one's condition, the future revealed, and a sign of glory. For him who truly prays, prayer is the court, the judgment hall and the tribunal of the Lord before the judgment to come.
Let us rise and listen to what the holy queen of the virtues cries with a loud voice and says to us: Come to me, all you who labor and are heavy laden, and I will give you rest. Take my yoke upon you, and you shall find rest for your souls and healing for your wounds. For my yoke is easy and is sovereign remedy for great sins.
Those of us about to stand before our King and God in order to speak with Him should not move into this without preparation, lest, seeing us from afar without weapons and clothing suitable for those who stand before the King, He should order his servants and slaves to bind us, to drive us out of His sight and to tear up our petitions and throw them in our face.
When you are going to stand before the Lord. let the garment of your soul be woven throughout with the thread of wrongs suffered but forgotten. Otherwise, prayer will be of no benefit to you.
Pray in all simplicity. For both the tax collector and the prodigal son were reconciled to God by a single phrase.
The work of prayer is one and the same for all, but there are various and many different kinds of prayer. Some converse with God as with a friend and master, interceding with praise and petition, not for themselves but for others. Some strive for greater [spiritual] treasures and glory and for confidence in prayer. Others ask for complete deliverance from their adversary. Some beg to receive some kind of rank; others for complete forgiveness of debts. Some ask to be released from prison; others for remission from offences. Before all else, let us list sincere thanksgiving first on the scroll of our prayer. On the second line, we should put confession and heartfelt contrition of soul. Then let us present our petition to the King of all. This is the best way of prayer, as it was shown to one of the monks by an angel of the Lord...
Do not be over-complicated in the words you use when praying, because the simple and unadorned lisping of the children has often won the heart of their Heavenly Father.
Try not to talk excessively when you pray, lest your mind be distracted in searching for words. One word of the tax collector appeased God, and one cry of faith saved the thief. Talkative prayer often distracts the mind and leads to phantasy, whereas brevity makes for concentration.
If during your prayer some word evokes delight or compunction within you, linger over it; for at that moment our guardian Angel is praying with us. However pure you may be, do not be forward in your dealings with God. Approach Him rather in all humility, and you will be given still more boldness. And even if you have climbed the whole ladder of the virtues, pray still for the forgiveness of sins. Heed Paul's cry regarding sinners 'of whom I am first.' (1 Tim 1:15)
Until we have acquired genuine prayer, we are like people teaching children to begin to walk.
Try to lift up, or rather, to enclose your thought within the words of your prayer, and if in its infant state it wearies and falls, lift it up again. Instability is natural to the mind, but God is powerful to establish all things... The beginning of prayer is the expulsion of distractions from the very start with a brief prayer; the middle stage is concentration on what is being said or thought; and its conclusion is rapture in the Lord... Faith gives wings to prayer, and without it no one can fly upward to heaven...
After as long spell of prayer, do not say that nothing has been gained, for you have already achieved something. After all, what higher good is there than to cling to the Lord and to persevere in unceasing union with Him?... Prepare yourself for your set times of prayer by unceasing prayer in your soul, and you will soon make progress... Your prayer shows where you stand. Indeed, theologians say that prayer is one's mirror...
Do not refuse a request to pray for the soul of another, even when you yourself lack the gift of prayer. For often the faith of the person making the request will evoke the saving contrition of the one who is offering the prayer. Do not become conceited when you have prayed for others and have been heard, for it is their faith which has been active and efficacious... Every virtuous act that we do, and this is particularly true of prayer, should be done with great sensitivity... Whatever is obtained as a result of long and persistent prayer will remain. When one has found the Lord, one no longer has to use words in prayer, for the Spirit will intercede for that person with 'sighs too deep for words' (Rom. 8:26). Do not form sensory images during prayer, for distraction will certainly follow. The confident expectation of gaining that for which one is begging will show up during prayer. Confidence is the absence of doubt. Confidence is sure proof of the uncertain. If prayer is your concern, then show yourself to be merciful...
When fire comes to dwell in the heart it resurrects prayer; and after prayer has been revived and taken up into heaven, a descent of fire occurs in the upper chamber of the soul... Do not stop praying as long as, by God's grace, the fervor and the tears have not been exhausted, for it may happen that never again in your whole life will you have such a chance for forgiveness of your sins... Ask with tears, seek with obedience, knock with patience. For 'everyone who asks receives, and everyone who searches finds, and for everyone who knocks, the door will be opened' (Matt. 7:8)... The hour of prayer is no time for thinking over necessities, nor even spiritual things, because you may lose the better part (Luke 10:42).
Hold on to the staff of prayer and you will not fall. And even a fall will not be fatal, since prayer is a devout coercion of God (Matt. 11:12)... 'I cried out with all my heart', says the Psalmist (Ps 118:145). He is referring to body, soul, and spirit; and where the last two are gathered, God is there in the midst of them (Matt. 18:20). We are not all the same, either in body or in soul. Some profit from singing the psalms quickly, others from doing so slowly... Always be brave, and God will teach you your prayer.
You cannot learn to see just because someone tell you to do so. You require your own natural power of sight. In the same way, you cannot discover from the teachings of others the beauty of prayer. Prayer has its own teacher in God, Who 'teaches us knowledge' (Ps 93:10) and grants prayer to those who pray and blesses the years of the just.

FOURTH SUNDAY OF LENT - VESPERS

O holy father John, truly have you ever carried on your lips the praises of the Lord, and with great wisdom have you studied the words of Holy Scripture, that teach us how to practice the ascetic life. So have you gained the riches of grace, and you have become blessed, overthrowing all the purposes of the ungodly.

Most glorious father John, with the fountain of your tears you have cleansed your soul, and by keeping vigils through the night you have gained God’s mercy. You were raised on wings, O blessed one, to the love of Him and of His beauty; and as is right you dwell now in His unending joy, with your fellow soldiers in the spiritual fight, O holy saint of God.
O holy father John, through faith you have lifted up your mind on wings to God; hating the restless confusion of this world, you have taken up your Cross; and, by following Him who sees all things you have subjected your rebellious body to His guidance through ascetic discipline, by the power of the Holy Spirit.

O holy father, hearing the voice of the Gospel of the Lord, you have forsaken the world, counting as naught its riches and its glory; and so you have cried out to all: “Love God, Set nothing higher than His love, that, when He comes in glory,

you may find rest with all the saints.” at their prayers, O Christ, guard and save our souls.
Let us honor John, angel upon earth and man of God in heaven, adornment of the world, joy of the good and virtuous, glory of the ascetics. For planted in the house of God he has blossomed with the flower of holiness, and spread abroad like a cedar in the desert, causing the sheep of Christ’s spiritual flock to increase in sanctity and righteousness.

"TO BE A HUMAN IN INHUMAN CIRCUMSTANCES – THIS IS THE TESTAMENT OF METROPOLITAN ANDREY FOR US TODAY" - THE HEAD OF THE UGCC

Patriarch Josyf (Slipyi), according to his contemporaries, when he came across a difficult dilemma, asked Himself the question: "What would Metropolitan Andrey say?" Preparing the Epistle for the year of Metropolitan Andrey (Sheptytskyi), we put ourselves the same question. After all, being in the circumstance of military aggression, Ukraine again in its history becomes a victim of unjust assailant.

As you know, Metropolitan Andrey Sheptytskyi outlived two World wars. Therefore, according to the Head of the UGCC, He felt and understood well what is happening with the soul of a man who from peacetime unexpectedly plunged into the wartime of stagnation. "About that, Metropolitan aptly said that during the war, even among those who do not fight and those which do not share, is accumulated the unprecedented number of misunderstandings, disputes, enmity and hatred. Thus, the public social life becomes a "war of all against all". The result is that simple kindness and Christian love is more expensive product than butter and lard"- quoted the Head of the UGCC.
During the war, the human psyche is especially wounded. Therefore, according to His Beatitude Sviatoslav, it is important for pastors and to all the people to cultivate Christian love and charity. According to Him, only in such a way, as Metropolitan Andrey taught, we can successfully overcome these difficulties.
"Great Metropolitan Andrey advises us not to resort to any violence or disobedience, keep reasonableness and peace, unity and consent. He tells us to be guided by reason, enlightened by faith - continues His Beatitude Sviatoslav. - God's law has to become the rule of our lives and our goal. Thus, this is the best way in which we can serve the Motherland and for the future of our nation. None human thought and promise does not justify the sin against God's commandment". However, Metropolitan Andrey warns that "waves can come, in which we are advised to do against our conscience and the law of God". But we must always do as Christians, faithful to God's law". "To be a human in inhuman circumstances – this is the testament to us from the Metropolitan Andrey. According to Metropolitan, a Christian can and should be a patriot. However, his patriotism cannot be hatred and impose obligations that are contrary to the faith. This is what Metropolitan would say to us today", - concluded His Beatitude Sviatoslav.

THIRD SUNDAY OF LENT: VENERATION OF THE PRECIOUS AND LIFE-GIVING CROSS

Shine, O Cross of the Lord, shine with the light of your grace upon the hearts of those that honor you. With love inspired by God, we embrace you, O desire of all the world. Through you our tears of sorrow have been wiped away; we have been delivered from the snares of death and have passed over to unending joy. Show us the glory of your beauty and grant to us your servants the reward of our abstinence, for we entreat with faith your rich protection and great mercy.

Hail, life-giving Cross, the fair Paradise of the Church, Tree of incorruption that brings us the enjoyment of eternal glory: through you the hosts of demons have been driven back; and the hierarchies of angels rejoice with one accord, as the congregations of the faithful keep the feast. You are an invincible weapon, an unbroken stronghold; you are the victory of kings and the glory of priests. Grant us now to draw near to the Passion of Christ and to His Resurrection.

Hail, life-giving Cross, unconquerable trophy of the true faith, door to Paradise, succor of the faithful, rampart set about the Church. Through you the curse is utterly destroyed, the power of death is wallowed up, and we are raised from earth to heaven: invincible weapon, adversary of demons, glory of martyrs,true ornament of holy monks, haven of salvation bestowing on the world great mercy.

Come, Adam and Eve, our first father and mother, who fell from the choir on high through the envy of the murderer of man, when of old with bitter pleasure you tasted of the three in Paradise. See, the Tree of the Cross, revered by all, draws near! Run with haste and embrace it joyfully, and cry out to it with faith: O precious Cross, you are our succor; partaking of your fruit we have gained incorruption; we are restored once more to Eden, and we have received great mercy.

O Christ our God, of Your own will You have accepted Crucifixion, that all mankind might be restored to life. Taking the quill of the Cross, out of love for man in the red ink of royalty with bloody fingers You signed our absolution. We are in danger once again of being parted from You; O forsake us not! Take pity on Your people in distress,for You alone are longsuffering. Rise up and fight against our enemies in Your almighty power.

THE VENERATION OF THE CROSS

Come, O faithful, let us bow before the life-giving Cross on which Christ, the King of glory, freely stretched out His hands. By this He raised us up to our former happiness, which we had lost because of the ancient Enemy and the bitter pleasure that exiled us from God. Come, O faithful, let us bow before the Wood which lets us crush the head of the invisible enemy.

Come, all you families of the nations, let us venerate the Cross of the Lord with our hymns: Rejoice, O perfect redemption of the fall of Adam; Rejoice, O venerable Cross. Filled with fear and awe, we embrace you; we glorify God, and we say: O Lord, You were nailed on the Cross; in Your goodness and love, have mercy on us.

Come, O people, let us contemplate the marvelous wonder; let us bow before the power of the Cross. For the tree of Paradise gave rise to the reign of death, and now a Tree has made our life blossom forth, when the sinless Savior was nailed upon it. And now, all the nations that are nourished by this incorruptible food sing praises: You destroyed death by Your Cross and set us free.
O Lord, glory to You!

The word of Your prophets Isaiah and David is now fulfilled, for they spoke of You, O Lord, and said: All the nations shall come to You and bow before You. Behold the people who are now filled with Your grace in Your sanctuary in the temple of Jerusalem. O God of goodness who suffered on the Cross for us and gives us life through Your holy resurrection, protect us with Your care, O Lord, and save us.

Rising from the depths of the earth on this day, the Tree of Life strengthens our faith in the resurrection of Christ who nailed on it. His raised hands announce His ascension into heaven, which permitted Him to dwell in our nature in this fallen world. We also cry out in thanksgiving: O Lord who was raised on the Cross and raises us with You, grant heavenly joy to those who praise Your name.

The four corners of the earth are sanctified today, O Christ our God, by the four ends of Your exalted Cross.  With it, exalt your faithful Christians who destroy the power of the enemy through your Cross. You are great, O Lord, and wondrous in Your works; glory to You!

The words of the prophets have told of the most holy wood by which Adam was delivered from the ancient curse and from death. On this day of its exaltation, creation raises its voice to beg God for the abundance of his mercy. O Lord, your compassion is beyond measure; spare us, O God, and save our souls! Behold the words of the prophet Moses are fulfilled, O Lord; for he said: You shall see your life suspended before your eyes. Today the Cross is exalted, and the world is freed from error. Today the Resurrection of Christ is renewed; the ends of the earth exalt with joy. At the sound of the cymbals of David, they offer a hymn of praise and say: In your goodness and love for all, You have brought about our salvation in the middle of the earth, O our God. Through your Cross and Resurrection You save us. O Lord all-powerful, glory to You!